Ухвала суду № 88143948, 03.03.2020, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/376/18

Провадження № 4-с/127/5/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2020 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі головуючого судді Жмудя О.О., при секретарі судового засідання Бедрак М.М.,

за участі представника заявника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на дії та рішення головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ОСОБА_3 Олександровича,-

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла вищевказана скарга.

Скарга мотивована тим, що 21.11.2019 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковським Тарасом Олександровичем було винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження, у відповідності до якої було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 127/376/18, виданого 05.09.2019 року Вінницьким міським судом Вінницької області.

Постановою про прийняття виконавчого провадження від 15.01.2020 року виконавче провадження №60676173 з примусового виконання передано для організації подальшого виконання з відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

17.01.2020 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) ОСОБА_4 було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у відповідності до якої було закінчено виконавче провадження з виконання виконавчого листа №127/376/18, виданого 05.09.2019 року.

В аргументації щодо винесення постанови про закриття виконавчого провадження від 17.01.2020 року головний державний виконавець Бочковський Т.О. посилається на лист Національного банку України від 24.12.2019 року за №20-0007/67509 та заяву про закінчення виконавчою провадження від 11.12.2019 року за №1147, за підписом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» у яких Національний банк України та Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб посилаються на Рішення Правління Національного банку України від 21.05.2019 року за № 352-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива".

ОСОБА_2 вважає дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бочковського Т.О. та закриття виконавчого провадження відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», а саме те, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, неправомірними, враховуючи наступне.

Вінницьким міським судом Вінницької області при розгляді цивільної справи №127/376/18 та Вінницьким апеляційним судом при розгляді апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції було встановлено, що у відповідності до п.п.6, п. 1, ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів України» ліквідація банку - процедура припинення 6анку, як юридичної особи, відповідно до законодавства.

У відповідності до п.п. 1, п.1, р. V «Положення виведення неплатоспроможного банку з ринку» затвердженого Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 року за №2 Фонд вносить НБУ пропозицію про відкликання банківської ліцензії і ліквідацію банку, зокрема, у разі закінчення строку тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або невиконання плану врегулювання.

Рішенням № 1268 від 22.05.2019 року Виконавча дирекція фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі Рішення Правління Національного банку України від 21.05.2019 року за №352-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» вирішила припинити тимчасову адміністрацію у ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» з 22.05.2019 року та запровадити процедуру ліквідації у ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" з 22.05.2019 року.

Отже, рішенням №1268 від 22.05.2019 року Виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі Рішення Правління НБУ від 21.05.2019 року за №352-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» було вирішено припинити дію тимчасової адміністрації, яку було запроваджено на підставі рішення Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23.06.2015 р. №121 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива", згідно з яким з 24.06.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» у відповідності до постанови Правління НБУ від 23.06.2015 р. №408 "Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних».

Однак, Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року у справі № 826/11415/16 визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення Публічного акціонерною товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних».

Зазначена Постанова від 05 жовтня 2016 року у справі №826/11415/16 залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року.

Ухвалою Верховного суду України від 07.07.2017 року відкрито провадження щодо перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 13.04.2017 року у справі №826/11415/16.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 826/11415/16 залишено без змін рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2018 року, яким визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року №408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» до категорії неплатоспроможних», рішення набуло законної сили.

Вінницький міський суд Вінницької області у своєму рішенні від 23.07.2018 року у цивільній справі № 127/376/18 дійшов висновку, що ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» не відноситься до категорії неплатоспроможних і положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не розповсюджуються на правовідносини між ОСОБА_2 та ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива».

Такого ж висновку дійшов і Вінницький апеляційний суд у своїй постанові від 30.07.2019 року у цивільній справі № 127/376/18, а саме, шо на кошти ОСОБА_5 , що знаходяться на його особовому рахунку в ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», не розповсюджується дія Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та не існує ніяких правових обмежень щодо використання позивачем цих коштів.

Вище викладене і стало підставою для звернення ОСОБА_2 до суду із даною скаргою.

Ухвалою суду від 11.02.2020 року прийнято до свого провадження скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на дії та рішення головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ОСОБА_3 Олександровича. Залучено до участі у справі в якості заінтересованої особи Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива».

Представник скаржника в судовому засіданні скаргу підтримала в повному обсязі, просила задовольнити.

В судове засідання державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бочковський Т.О. не з`явився, хоча був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином. В матеріалах справи містяться заперечення проти скарги.

Представник заінтересованої особи Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» в судове засідання також не з`явився, хоча був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином. Про причини неявки суду не повідомлено, однак до суду надіслано заперечення проти скарги.

У відповідності до ч. 2 ст.450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

З урахуванням вказаного суд дійшов висновку про розгляд скарги за відсутності учасників судового розгляду.

Суд, вивчивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно із положень ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ст. 474 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

В судовому засіданні було оглянуто та досліджено копії матеріалів виконавчого провадження № 60676173.

Судом встановлено, що 21.11.2019 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковським Тарасом Олександровичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №60676173 з примусового виконання виконавчого листа № 127/376/18, виданого 05.09.2019 року Вінницьким міським судом Вінницької області про стягнення з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» на користь ОСОБА_2 вкладу за договорами банківського вкладу, процентів, а також 3% річних.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 15.01.2020 року прийнято виконавче провадження ВП №60676173 з примусового виконання виконавчого листа № 127/376/18, виданого 05.09.2019 року Вінницьким міським судом Вінницької області про стягнення з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» на користь ОСОБА_2 вкладу за договорами банківського вкладу, процентів, а також 3% річних.

17.01.2020 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) ОСОБА_4 було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у відповідності до якої було закінчено виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 127/376/18, виданого 05.09.2019 року, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, у відповідності до п.п.6, п. 1, ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів України» ліквідація банку - процедура припинення 6анку, як юридичної особи, відповідно до законодавства.

У відповідності до п.п. 1, п.1, р. V «Положення виведення неплатоспроможного банку з ринку», затвердженого Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 року за № 2 Фонд вносить НБУ пропозицію про відкликання банківської ліцензії і ліквідацію банку, зокрема, у разі закінчення строку тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або невиконання плану врегулювання.

Рішенням № 1268 від 22.05.2019 року виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі Рішення Правління Національного банку України від 21.05.2019 року за № 352-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» було припинено тимчасову адміністрацію у ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» з 22.05.2019 року та запроваджено процедуру ліквідації у ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" з 22.05.2019 року.

Отже, рішенням № 1268 від 22.05.2019 року Виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі Рішення Правління НБУ від 21.05.2019 року за №352-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» було вирішено припинити дію тимчасової адміністрації, яку було запроваджено на підставі рішення Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23.06.2015 р. №121 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива", згідно з яким з 24.06.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» у відповідності до постанови Правління НБУ від 23.06.2015 р. № 408 "Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року у справі №826/11415/16, зокрема, визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення Публічного акціонерною товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних».

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року, зокрема, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року залишено в силі.

Ухвалою Верховного суду України від 07.07.2017 року відкрито провадження щодо перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 13.04.2017 року у справі № 826/11415/16.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.07.2018 року справу № 826/11415/16 в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 “Про віднесення Публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “Фінансова ініціатива” до категорії неплатоспроможних” передано на розгляд до суду першої інстанції - Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 826/11415/16 залишено без змін рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2018 року, яким визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року №408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» до категорії неплатоспроможних», рішення набуло законної сили.

Вінницький міський суд Вінницької області у своєму рішенні від 23.07.2018 року у цивільній справі № 127/376/18 дійшов висновку, що ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» не відноситься до категорії неплатоспроможних і положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не розповсюджуються на правовідносини між ОСОБА_2 та ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива».

Такого ж висновку дійшов і Вінницький апеляційний суд у своїй постанові від 30.07.2019 року у цивільній справі № 127/376/18, а саме, про те, що на кошти ОСОБА_5 , що знаходяться на його особовому рахунку в ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», не розповсюджується дія Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та не існує ніяких правових обмежень щодо використання позивачем цих коштів.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно із пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019).

Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно із частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Судом встановлено, що рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23.07.2018 року, яке залишено в силі постановою Вінницького апеляційного суду від 30.07.2019 року, по справі № 127/376/18 було ухвалене після введення тимчасової адміністрації в банку (23.06.2015).

Тобто право вимагати примусового виконання судового рішення, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 виникло після введення тимчасової адміністрації в банку.

Відповідно до статей 17, 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae ІНФОРМАЦІЯ_1 rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення ЄСПЛ у справі «Артіко проти Італії»). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя в світлі того демократичному суспільстві право на справедливий суд, а саме: не сподівання, що справа не лише буде розглянута, але й державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду.

При цьому в рішенні ЄСПЛ у справі «Шмалько проти України» суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право па доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 pоку).

У справі «Войтенко проти України» суд знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою – домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Судом враховано, що ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» у 2018 році, тобто до запровадження ліквідаційної процедури та внаслідок розгляду справи в судах різних інстанцій остаточне рішення у справі було ухвалене після відкликання банківської ліцензії банку-боржника.

Враховуючи значний проміжок часу, що пройшов до ухвалення остаточного рішення, особа, яка захищала своє право на стягнення заборгованості, могла втратити можливість заявити свої вимоги до банку відповідно до статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та не повинна нести додатковий тягар із повторного доведення своїх законних вимог відповідно до іншого механізму реалізації таких прав, встановленого державою.

Завершальною стадією розгляду справи є виконання остаточного судового рішення.

Наявність норми пункту 4 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.

Аналогічного правового висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 761/14537/15-ц, а також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16 квітня 2019 року у справі № 910/11908/16.

Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

На підставі наведеного, суд вважає, що скарга в частині визнання неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ОСОБА_3 Олександровича щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №60676173 від 17.01.2020 року з виконання виконавчого листа № 127/376/18, виданого 05.09.2019 року Вінницьким міським судом Вінницької області та визнання постанови про закінчення виконавчого провадження неправомірною є обґрунтованою, а тому підлягає до задоволення.

Що стосується вимог заявника про зобов`язання головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бочковського Тараса Олександровича та начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 17.01.2020 року, то суд не знаходить підстав для задоволення цієї вимоги. При цьому суд бере до уваги позицію Верховного Суду України, викладену в п. 7постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", відповідно до якої у разі визнання неправомірним рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов`язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника. При цьому суд не вправі зобов`язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом України можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

На підставі викладеного, керуючись ст. 260, 447 - 453 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на дії та рішення головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ОСОБА_3 Олександровича - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ОСОБА_3 Олександровича щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 60676173 від 17.01.2020 року з виконання виконавчого листа № 127/376/18, виданого 05.09.2019 року Вінницьким міським судом Вінницької області.

Визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ОСОБА_6 Тараса Олександровича про закінчення виконавчого провадження № 60676173 від 17.01.2020 року з виконання виконавчого листа № 127/376/18, виданого 05.09.2019 року Вінницьким міським судом Вінницької області.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено 10.03.2020 року.

Суддя О.О. Жмудь