Рішення № 88133213, 10.03.2020, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/20804/19

Номер провадження 2/521/1417/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2020 року Малиновський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Лічмана Л.Г.

при секретарі – Тимофієнко Н.М.,

за участю представника позивача – адвоката Воскобойникова В.О.,

представника відповідача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Філії «Южне головне регіональне управління» Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (м. Одеса, вул. Святослава Ріхтера, 125/1) про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним, відшкодування збитків, -

В С Т А Н О В И В:

18.12.2019 р. до Малиновського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_2 , у якій він просив визнати недійсним кредитний договір від 14.12.2006 р. № НОМЕР_1 , а також відшкодувати позивачу збитки в сумі 87232,08 долари США.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_2 вказав, що 14.12.2006 р. між ним та ЗАТ Комерційний банк «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № OD47AU07100006, відповідно до умов якого банком надано позичальнику грошові кошти на строк з 14.12.2006 р. по 12.12.2013 р. включно у розмірі 18384 доларів США, що складалося з 11762 доларів США на споживчі цілі та 6622 доларів США на оплату страхових платежів. Відповідачем кредитний договір не був виконаний: не була видана готівка через касу банку з 14.12.2006 р. по 12.12.2013 р. включно в сумі 11762 доларів США. 14.12.2006 р. було укладено договір застави щодо автомобіля CHEVROLET AVEO, державний номер НОМЕР_2 , який належав на праві власності заставодавцю ОСОБА_2 . Вартість предмету застави визначено у розмірі 59400 грн., що в еквіваленті складає 11762,38 доларів США. Згідно меморіальному ордеру «ПриватБанком» позивачу грошові кошти було видано не в доларах США, а в гривнях на суму 59400 грн., яку ОСОБА_2 , сплатив за покупку автомобіля 14.12.2006 р., що в еквіваленті складає 11762,38 доларів США. ОСОБА_2 почав виконувати кредитний договір, останній платіж здійснено 29.10.2007 р. Оскільки доларів позивачу видано не було, отже ОСОБА_2 припинив виплачувати банку, так як банком не були виконані умови кредитного договору щодо видачі грошових коштів у валюті. 08.07.2008 р. «ПриватБанк» звернувся до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави. На виконання рішення суду у цій справі автомобіль забрали у позивача та його, на переконання ОСОБА_2 , реалізовано для погашення боргу. У 2015 р. «ПриватБанк» звернувся до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості. Питання недійсності кредитного договору судом не вирішувалось та справа на теперішній час перебуває у Верховному Суді. Згідно ст. 230 ЦК України даний договір має бути визнаний недійсним. Також позивач вказав про необхідність стягнення пені на його користь у розмірі 0,1 % несвоєчасно виданої суми кредиту за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно додаткових пояснень позивачем наголошено на відсутності доказів надання йому відповідачем 18384 доларів США, в тому числі відсутні документи про оплату страхових зборів 6622 долари США. Рішення судів, у яких зазначено про видачу позивачеві грошових коштів у доларах США, не можуть рахуватися дійсними. Крім того, позивач автомобілем розрахувався за кредит. Відповідач вдруге вимагає арешт автомобіля, яке і так знаходиться у нього. При цьому вартість автомобіля через 6 років становила 56000 грн., що складало 2613 доларів США. Відповідач не може стягувати грошові кошти у іноземній валюті, оскільки кредит було видано у національній валюті. Крім того, неможливо повторне стягнення грошових коштів за одним і тим самим кредитним договором, а також стягнення вже сплачених коштів. Строк кредитного договору закінчився після подання відповідачем позову 08.07.2008 р.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Воскобойников В.О. зазначені позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник Філії «Южне головне регіональне управління» Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» Яковлєва-Ангеловська О.А. в судовому засіданні у задоволенні позовних вимог просила відмовити, відзиву на позовну заяву не надано.

На підставі наданих сторонами доказів, судом встановлені наступні фактичні обставини і відповідні до них правовідносини, що надають підстави для висновку про відмову у задоволенні позову з наступних міркувань.

14.12.2006 р. між Філією «Южне головне регіональне управління» Закритого акціонерного товариства «ПриватБанк» (Банк) та ОСОБА_2 (Позичальник) укладено Кредитний договір № OD47AU07100006 (далі – Договір). (а.с. 6-8)

Згідно з умовами п. 1.1. Договору Банк зобов`язується надати Позичальнику кредитні кошти шляхом видачі через касу банку на строк з 14 грудня 2006 р. по 12 грудня 2013 р. включно у виді невідновлювальної кредитної лінії в сумі 18384,00 доларів США на наступні цілі: споживчі цілі в сумі 11762,00 доларів США, а також 6622,00 доларів США на оплату страхових платежів в порядку, передбаченому п.п. 2.1.3., 2.2.7 цього Договору, зі сплатою за користування Кредитом процентів у розмірі 1% в місяць на суму залишку заборгованості по Кредиту, винагорода за надання фінансового інструмента у розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту щомісячно в період сплати. Погашення заборгованості за цим Договором здійснюється в порядку того, що щомісячно в Період сплати Позичальник повинен надати Банку грошові кошти в сумі 225,15 доларів США для погашення заборгованості по кредитному договору, що складається з заборгованості по кредиту, процентам, комісії.

Згідно п. 1.3. Договору забезпеченням виконання Позичальником зобов`язань за даним Договором виступає договір застави автомобіля CHEVROLET AVEO SF69Y, 2006 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_2 , кузов № НОМЕР_3 і порука ОСОБА_3 .

Згідно п. 2.1.3. Позичальник клопоче перед Банком про надання йому кредиту на виплату чергових страхових платежів відповідно до п.2.2.7 Договору і доручає Банку щорічно нараховувати необхідну для цього суму засобів відповідно договорів страхування. Перерахування кредитних коштів Банк зобов`язується здійснювати у випадку непред`явлення Позичальником документів, що підтверджують сплату чергових страхових платежів в рахунок інших джерел, до дати їх сплати. Перерахування вартості у сплату чергових страхових платежів здійснюється у національній валюті України. Якщо кредит надається у іноземній валюті, то Позичальник доручає банку отримати з каси банку суму іноземної валюти готівкою, необхідну для сплати чергового страхового платежу, а також отримані від продажу іноземної валюти засоби зараховувати від імені позичальника у сплату чергового страхового платежу.

Відповідно до п. 2 Договору застави рухомого майна № OD47AU07100006/А від 14.12.2006 р., укладеного між ОСОБА_2 та Філією «Южне головне регіональне управління» ПриватБанку (далі – Договір застави) вказано про забезпечення застави виконання зобов`язання по поверненню кредиту, наданого у вигляд невідновлювальної кредитної лінії в сумі 18384,00 доларів США: на споживчі цілі 11762,00 долари США, сплата страхових платежів у сумі 6622,00 доларів США у строк до 12.12.2013 р. включно.

Згідно п. 6 Договору застави в заставу наданий вищевказаний автомобіль.

Відповідно до п. 9 Договору застави, сторони визначили, що заставна вартість предмету застави складає 59400,00 грн., що в еквіваленті складає 11762,38 долара США по курсу НБУ на 14.12.2006 р. та складає 5,05 гривень за один долар США. (а.с. 9-10)

З меморіального ордера № 1 від 14.12.2006 р. вбачається, що Філія «Южне головне регіональне управління» ЗАТ КБ «ПриватБанк» згідно призначенню платежу перерахувало ТОВ «УкрАвтоЗаз-сервіс» кошти, прийняті від ОСОБА_2 , за вищезазначене авто у сумі 59400,00 грн. (а.с. 11)

За заявою ОСОБА_2 про укладення договору страхування наземного транспорту між ЗАТ «СК ІНГОССТАРХ» та позивачем було укладено договір страхування наземного транспорту № OD47AU00000013 від 14.12.2006 р., предметом якого визначено вказаний автомобіль з зазначеною вартістю 59400,00 грн., страховий платіж визначено у розмірі 2791,80 грн.

На виконання умов кредитного договору № OD47AU07100006 ОСОБА_2 погашав заборгованість і сплачував на користь Банку грошові кошти у доларах США, що підтверджується квитанціями № НОМЕР_4 від 25.01.2007 р. на суму 230 доларів США (еквівалент 1161,50 грн.), від 12.03.2007 р. на суму 445,06 доларів США (еквівалент 2252,60 грн.), від 28.03.2007 р. на суму 20,00 доларів США (еквівалент 101,00 грн.), від 03.05.2007 р. на суму 250,00 доларів США (еквівалент 1262,50 грн.), від 04.09.2007 р. на суму 150,00 доларів США (еквівалент 757,50 грн.), від 05.07.2007 р. на суму 250,00 доларів США (еквівалент 1262,50 грн.), від 07.06.2007 р. на суму 300,00 доларів США (еквівалент 1515,00 грн.), від 29.10.2007 р. на суму 100,00 доларів США (еквівалент 505,00 грн.), від 12.10.2007 р. на суму 100,00 доларів США (еквівалент 505,00 грн.) (а.с. 12-13)

Згідно акту опису й арешту майна від 14.05.2009 р. державним виконавцем Малиновського ВДВС ОМУЮ здійснено опис та арешт вказаного автомобіля. (а.с. 17-18).

Таким чином, предметом позовної заяви є визнання Договру недійсним на підставі ст. 230 ЦК України та того, що Банком гроші у валюті долар США не видавались, а отже Банком зобов`язання є невиконаним.

Питання зарахування вартості реалізованого автомобіля у рахунок кредитної заборгованості, а також розмір цієї заборгованості, порядок її стягнення, необхідність застосування позовної давності, про які вказано ОСОБА_2 у заявах по суті справи, не є предметом спору у даній справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК УКраїни обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Індустріального суду м. Дніпропетровська від 28.08.2015 р., яке набрало законної сили, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» задоволено частково, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № OD47AU07100006 від 14.12.2006 року в сумі 45 315,21 доларів США, що складає 362 068 грн. 53 коп., яка складається з наступного: 12 556,90 доларів США – заборгованість за кредитом, 13 737,38 доларів США – заборгованість по процентам за користування кредитом, 1 004,67 доларів США – заборгованість по комісії за користування кредитом, 18 016,26 доларів США – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, вирішено витребувати у відповідача ОСОБА_2 та передати в заклад (володіння) шляхом опису ПАТ КБ "Приватбанк" предмет застави: автомобіль CHEVROLET, модель AVEO НОМЕР_5 , рік випуску: 2006, тип НОМЕР_6 : Легковий седан, № кузова/шасі: НОМЕР_3 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) на автомобіль, що належить на праві власності ОСОБА_2 , звернути стягнення на предмети застави: автомобіль CHEVROLET, модель AVEO НОМЕР_5 , рік випуску: 2006, тип НОМЕР_6 : Легковий седан, № кузова/шасі: НОМЕР_3 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_2 шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з наданням повноважень на отримання дублікату свідоцтва про реєстрацію т/з замість втраченого, із зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України по свідоцтву про реєстрацію т/з або його дублікату для його подальшої реалізації, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2018 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 14 грудня 2006 року у розмірі 11 142 долари 39 центів США, яка складається з: 9940 доларів 08 центів США – заборгованості по кредиту; 1202 долари 31 цент США – заборгованість по комісії за користування кредитом. У задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Одеського апеляційного суду від 14 березня 2019 року апеляційні скарги представника ОСОБА_2 – ОСОБА_5 , АТ КБ «ПриватБанк» задоволені частково, рішення суду першої інстанції від 02 жовтня 2018 року скасовано, позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 14 грудня 2006 року у загальному розмірі 13 849 доларів 98 центів США, яка складається з: заборгованості по кредиту у розмірі 12556 доларів 90 центів США; заборгованості по процентам у розмірі 1293 долари 08 центів США. У решті позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 відмовлено. У задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Цією постановою також встановлено, що ОСОБА_2 отримав кредит у доларах США і тому ухвалив рішення про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості у доларах США.

Постановою Верховного Суду від 13.11.2019 р. касаційні скарги акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», представника ОСОБА_2 – ОСОБА_5 задоволено частково, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2019 року у частині позовних вимог акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до правонаступника померлого – ОСОБА_6 – ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано і провадження у справі у цій частині закрито, постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2019 року у частині вирішення позовних вимог акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без змін.

Таким чином, зазначеними рішеннями судів встановлено, що 14 грудня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 18384 долари США на строк до 12 грудня 2013 року зі сплатою 12 % річних.

Щодо відмови у визнанні Договору недійсним на підставі ст. 230 ЦК України.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення – невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачена одна із підстав недійсності правочину, а саме, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

На підставі ч. 2 ст. 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.

Законодавець пов`язує момент укладення договору з моментом передання грошей у випадку укладення договору позики (ст. 1046 ЦК України). Однак кредитний договір є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору.

Крім того, на необхідність застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до споживчого кредитування звернуто увагу у Рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг).

У цьому Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що у справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

У відповідності до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Частиною 5-7 цієї ж статті Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: такі положення також підлягають зміні; або договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Згідно ст. 627 ч. 1 ЦК України, сторони є вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог даного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Факт отримання коштів ОСОБА_2 не оспорювався. Договір ним частково виконувався, а згідно зі статтею 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Умови укладеного між банком та позивачем кредитного договору були погоджені сторонами у встановленому законом порядку і позичальник проти них не заперечував, тобто договір є результатом домовленості сторін і відповідає загальним засадам цивільного законодавства, встановленим статтею 3 ЦК України.

У кредитному договорі передбачені всі істотні умови такого виду договору відповідно до вимог законодавства, зокрема: вказана сума кредиту, дата видачі кредиту, відсоткова ставка та її вид, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, право дострокового виконання зобов`язань за договором та його умови тощо. Позичальник був ознайомлений з умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасників договору було вільним.

ОСОБА_2 особисто підписав кредитний договір, чим засвідчив свою згоду з його умовами.

Посилання ОСОБА_2 , на те, що грошей у доларах США він не отримував, не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки кредитний договір є укладеним з моменту досягнення його сторонами в письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору, а дії щодо отрмання грошей стосуються його виконання, а не укладення, тоді як правове значення для вирішення питання про визнання кредитного договору недійсним має додержання його сторонами вимог закону саме при його укладенні, а не виконанні.

Таким чином, судом встановлено, що зміст вказаного кредитного договору не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а саме статтям 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Крім того, постановою Верховного Суду від 13.11.2019 р. встановлено, що доводи касаційної скарги представника ОСОБА_2 – ОСОБА_5 – про те, що спірний кредитний договір є недійсним, оскільки банк не видавав ОСОБА_2 кредит у доларах США, тобто не виконав свої зобов`язання за цим договором, безпідставні, оскільки спростовуються вищевказаними встановленими судами обставинами.

Для суду є очевидним, що під час укладення договору відповідач навмисно не вводив другу сторону, а саме ОСОБА_2 , в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Позивач бажав і отримав кредит в іноземній валюті, він частково повернув кредит також у доларах США. Перешкод для отримання кредиту у гривні у ОСОБА_2 не було. Подальші обставини, пов`язані з повернення кредитних коштів, не впливають на дійсність оспорюваного кредитного договору.

На підставі зазначеного, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про визнання кредитного договору недійсним.

Щодо відшкодування збитків позивачу.

Дана позовна вимога, яка вказана у прохальній частині позовної заяви, про стягнення 87232,08 доларів США збитків позивачу за своєю суттю та за текстом позовної заяви щодо обгрунтування позовних вимог, є вимогою про стягнення пені відповідно до п. 4.2. Договору.

Пунктом 4.2. Договору передбачено, що у випадку невиконання Банком зобов`язань по видачі Кредиту згідно п.2.1.1. Договору, за умови виконання Позичальником п. 2.2.7 Договору, Банк сплачує Позичальнику пеню у розмірі 0,1 % від несвоєчасно виданої суми Кредиту за кожен день прострочення виконання даного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов`язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.

За змістом ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України, виконання зобов`язання забезпечуються, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання.

Вказана позовна вимога є похідною від вимоги про визнання Договору недійсним, у задоволенні якої суд відмовляє. Зазначене свідчить про відсутність підстав для задоволення також цієї позовної вимоги.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», § 58, від 10 лютого 2010 року).

На підставі зазначеного, суд відмовляє ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог до Філії «Южне головне регіональне управління» Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним, відшкодування збитків.

Керуючись ст.ст. 76, 263-265 ЦПК України, -

С У Д

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ) до Філії «Южне головне регіональне управління» Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (м. Одеса, вул. Святослава Ріхтера, 125/1, ЄДРПОУ 14360570) про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним, відшкодування збитків, - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, тобто з 10 березня 2020 року.

Повне рішення складено 10 березня 2020 року.

С У Д Д Я: