Рішення № 88128935, 17.02.2020, Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/404/16-ц

Провадження № 2/488/36/20 р.

РІШЕННЯ

Іменем України

17.02.2020 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва

в складі : судді Лазаревої Г.М.,

при секретарі Криницької Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору – Державне підприємство «Миколаївське лісове господарство», Виконавчий комітет Миколаївської міської ради про скасування рішень міської ради, визнання недійним державного акту про право власності на земельну ділянку,

В с т а н о в и в :

В січні 2016 року керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 2 звернувся до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в обґрунтування якого вказав наступне.

Пунктом 34 розділу 1 рішення Миколаївської міськради № 17/40 від 08.11.2007 року ОСОБА_1 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1 000 кв.м. за рахунок земель ДП "Миколаївське лісове господарство" з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 .

Пунктами 14, 14.2 розділу 4 рішення Миколаївської міськради № 22/57 від 14.03.2008 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 1000 кв.м., за рахунок земель ДП "Миколаївське лісове господарство", для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1 .

В подальшому, на підставі вищевказаних рішень та постанови Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10.10.2008 року у справі № 2-а-1260/2008 ОСОБА_1 отримав державний акт про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:001:0019 серії ЯЗ № 139481 від 04.11.2008 року.

Після отримання ОСОБА_1 державного акту на право власності на землю, між ним та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу № 2760 від 04.09.2012 року, згідно якого останній набув право власності на зазначену земельну ділянку, про що до державного акту про право власності внесено запис за № 4810136600:05:001:0019:3:02.

В подальшому, 05.02.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування № 131, посвідчений приватним нотаріусом Душейко О.М.

Позивач вважає, що рішення Миколаївської міськради були прийняті із порушенням вимог чинного законодавства, та із перевищенням повноважень Миколаївської міськради та, уточнивши позовні вимоги, просить:

- визнати незаконним та скасувати п. 34 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 17/40 від 08.11.2007 року.

- визнати незаконними та скасувати п.п. 14, 14.2 розділу 4 рішення Миколаївської міськради № 22/57 від 14.03.2008 року.

- визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 139481, який був виданий ОСОБА_1 04.11.2008 року із відміткою про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 04.09.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ягужинської К.Т. за реєстровим № 2760.

В обгрунтування позову зазначив, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності, розпорядження якими здійснюється виключно органами державної виконавчої влади, а не органами місцевого самоврядування. Крім цього, земельна ділянка на момент прийняття оспорюваних рішень відносилась до складу земель державного лісового фонду урочища "Жовтневе" та перебувала у постійному користуванні ДП "Миколаївське лісове господарство", не вилучалась у нього в установленому законом порядку, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не погоджувався, і обов`язкова державна експертиза проекту землеустрою не проводилась.

Посилаючись на викладене, позивач просив позов задовольнити.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі з вищевикладених підстав, просив задовольнити позов.

Представник позивача - Миколаївської обласної державної адміністрації у судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Представник відповідача - Миколаївської міської ради в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, в якій позовні вимоги визнав.

Представник відповідача ОСОБА_1 надав до суду заперечення проти позову, в яких просив відмовити в його задоволенні.

Представник відповідача Ягужинської ОСОБА_4 Т. надав відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених в ньому.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином.

Треті особи в судове засідання своїх представників не направили.

Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши надані письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Із наявної у матеріалах справи копії рішення Миколаївської міськради № 17/40 від 08.11.2007 року вбачається, що пунктом 34 розділу 1 даного рішення ОСОБА_1 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 000 кв.м. за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство», з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 .

Пунктами 14 та 14.2 розділу 4 рішення Миколаївської міськради № 22/57 від 14.03.2008 року було затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1 000 кв.м. за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство» з віднесенням її за функціональним використанням до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1 .

На підставі вищевказаних рішень 04.11.2008 р. ОСОБА_1 отримав Державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 139481, з кадастровим номером 4810136600:05:001:0019. Даний Державний акт був зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 010800101845.

Після отримання ОСОБА_1 державного акту на право власності на землю, між ним та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу № 2760 від 04.09.2012 року, згідно якого останній набув право власності на зазначену земельну ділянку, про що до державного акту про право власності внесено запис за № 4810136600:05:001:0019:3:02.

В подальшому, 05.02.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування № 131, посвідчений приватним нотаріусом Душейко О.М.

Судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 44810136600:05:001:0019 була надана ОСОБА_1 за рахунок земель, що віднесені до земель держлісфонду урочища "Жовтневе", квартал 43, та перебувають у постійному користуванні ДП "Миколаївське лісове господарство" і це підтверджується наявними у матеріалах даної справи, та дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами: листом ВО "Укрдержліспроект" № 299 від 04.09.2014 р.; викопіровкою кварталу 43, накладеною на публічну кадастрову карту земельних ділянок, та іншими зібраними по справі доказами.

Стаття 13 Конституції України визначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Стаття 1 ЛК України визначає, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце-розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території країни, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення та подальша передача їх у приватну власність грубо порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.

Згідно ч. 4 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України передача земельної ділянки в оренду чи у власність допускається лише після вилучення її у попереднього власника чи користувача.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 31 ЛК України визначено, що обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Відповідно до ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 6 ст. 149 ЗК України право вилучати земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення надано обласним державним адміністраціям.

Проте, матеріалами справи встановлено, що розпорядження про вилучення з постійного користування ДП "Миколаївське лісове господарство" земель зі складу урочища "Жовтневе" не приймались, що підтверджено інформацією Миколаївської обласної державної адміністрації № 4852/0/05-47/3-14 ВІД 03.12.2014 року.

Виходячи із такого, суд приходить до висновку, що Миколаївською міськрадою передано у власність ОСОБА_1 спірну земельну ділянку без її вилучення у ДП "Миколаївське лісове господарство" у встановленому законом порядку та фактично із зміною її цільового призначення.

Крім цього, ч. 4 ст. 20 ЗК України встановлено, що зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього середовища та лісового господарства.

Відповідно до ч. ч. 1,3 ст. 57 ЛК України (у відповідній редакції), зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Оскільки спірна земельна ділянка державного лісового фонду надавалась ОСОБА_1 для цілей, не пов`язаних із веденням лісового господарства і використання лісових ресурсів, що фактично свідчить про зміну її цільового призначення, то проект відведення мав би бути погоджений органом виконавчої влади з питань лісового господарства. Однак, за інформацією Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства № 1400 від 26.11.2015 року проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки не погоджувався, висновок не надавався.

До того ж, ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" визначено, що обов`язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок лісогосподарського призначення.

Із наявних у матеріалах справи письмових доказів вбачається, що обов`язкова державна експертиза проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_5 також не проводилась.

Статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої відповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч. 1 статті 21 ЦК України).

Необхідною передумовою виникнення права приватної власності на земельну ділянку державної чи комунальної власності має бути рішення про передання у приватну власність цієї ділянки, прийняте відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, які діють від імені власника.

Отже, відсутність відповідного рішення держави в особі Миколаївської ОДА як уповноваженого органу означає, що відчуження спірної земельної ділянки відбулось без вираження волі власника.

Статтею 152 ЗК України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється у тому числі шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав та визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 154 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов`язки чи обмеження.

Згідно зі ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсним рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Відповідно до пункту 11 Постанови Пленуму ВСУ “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ” від 16.04.2004 № 7, розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викуп) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що Миколаївською міськрадою в односторонньому порядку, всупереч діючому законодавству, з порушенням своїх повноважень, та за відсутності висновку спеціально уповноваженого органу лісового господарства, висновку державної експертизи землевпорядної документації, було вилучено у законного землекористувача - ДП “Миколаївське лісове господарство”, земельну ділянку поза волею останнього, та прийнято рішення про розпорядження цією земельною ділянкою, то суд вважає, що оспорювані прокурором пункти рішення Миколаївської міськради підлягають визнанню незаконними та скасуванню.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 116 ЗК України у редакції, чинній на час видання державного акта, громадяни набувають право власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини другої цієї ж статті набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України у редакції, чинній на час видання державного акта).

Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України у редакції, чинній з 1 травня 2009 року до 1 січня 2013 року, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті; а у редакції, чинній з 1 січня 2013 року, - право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно п. 2.3. Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (із внесеними змінами) - державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У спорах, пов`язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Враховуючи викладене, а також те, що державний акт виданий ОСОБА_1 на підставі рішень міськради, які суд вважає незаконними, він також підлягає визнанню недійсним.

З приводу заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності з тих підстав, що про порушення закону при передачі у власність земельної ділянки лісового фонду стало відомо ще з 2007 року, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Законом встановлено загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Виходячи із такого, суд робить висновок, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу, то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16.

Докази, надані представником відповідача, та інші зібрані по справі письмові докази жодним чином не доводять того, що Миколаївська обласна державна адміністраці довідались або могли довідатись про наявність оскаржуваних ними рішень Миколаївської міської ради у 2007 році.

Оскільки Миколаївська обласна державна адміністрація не наділена наглядовими чи контрольними функціями з перевірки законності рішень Миколаївської міської ради, відсутні підстави вважати, що вона могла довідатись про порушення права державної власності раніше, ніж до проведення відповідної перевірки прокуратурою.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем не пропущено позовну давність для звернення до суду із даним позовом, а через це не вбачає підстав для застосування до даних правовідносин позовної давності.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, суд,

В и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати пункт 34 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 17/40 від 08.11.2007 року.

Визнати незаконними та скасувати пункти 14 та 14.2 розділу 4 рішення Миколаївської міськради № 22/57 від 14.03.2008 року.

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 139481, з кадастровим номером 4810136600:05:001:0019:3:02, який був виданий 04.11.2008 року на ім`я ОСОБА_1 та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010800101845.

Стягнути на користь Миколаївської місцевої прокуратури № 2 з Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 судовий збір у розмірі по 1033,50 грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: Керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 2, 54050, м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 314.

Відповідач: Миколаївська міська рада, код ЄДРПОУ 04056612, 54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20.

Відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_4 .

Третя особа: Державне підприємство "Миколаївське лісове господарство", код ЄДРПОУ 33437380, 54007, м. Миколаїв, вул. Г. Дивіної, 2-в.

Третя особа: Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, 54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20.

Суддя Г.М. Лазарева