Рішення № 8812776, 28.08.2008, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 2-4791/08

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2008р. м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді Суворової О.В.

при секретарі - Поповій О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав, -

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсними заяви позивачки про згоду на відчуження корпоративних прав ПП „Каролайн" та договору купівлі-продажу корпоративних прав ПП „Каролайн", укладеного між відповідачами і посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_4 , а також про поновлення прав позивачки на частку корпоративних прав у ПП „Каролайн".

Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні. Зазначила, що вона перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 з 21.04.1990 року до 05.02.2007 року. 12.05.1997 року позивачка з відповідачем заснували Приватне підприємство „Каролайн", ідентифікаційний код юридичної особи 24772581, в зв'язку з чим відповідач звільнився з фірми „Олімпік-купе". Далі у 1997-1998 роках за рахунок спільних сімейних коштів та спільної праці позивачки з ОСОБА_2 в цьому напрямку, був збудований нічний дискоклуб „Кокос" у м. Одесі, що складає майно ПП „Каролайн". З 2005 року між позивачкою та відповідачем погіршилися і потім припинилися сімейні стосунки, відповідач ОСОБА_2 погрожував позивачці, вживав заходи психологічного тиску та наносив тілесні пошкодження легкого та середнього ступеню. Під впливом вказаного тиску з боку відповідача та його обіцянки надати їй частину грошей від продажу ПП „Каролайн" і залишити у числі засновників, що будуть отримувати прибуток від діяльності цього підприємства, позивачка 10 березня 2005 року підписала письмову згоду на відчуження корпоративних прав, що посвідчила відповідач -приватний нотаріус ОСОБА_4 У той же день, між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу корпоративних прав ПП „Каролайн", що також посвідчений вказаним нотаріусом, але від продажу підприємства позивачка не отримала грошей та не отримує прибутку від його подальшої діяльності. Відповідач ОСОБА_2 припинив якимось чином допомагати та піклуватися про позивачку та їх неповнолітню доньку, відмовився від будь-яких варіантів виділення ним прибутків від діяльності підприємства, що суттєво ущемляє майнові права позивачки та інтереси доньки . Позивачка наполягає, що вказана відмова від корпоративних прав та сама угода купівлі-продажу ПП „Королайн" не відповідає її дійсному волевиявленню та не спрямована на реальне досягнення результату угоди, оскільки направлена в дійсності на позбавлення позивачки та її дітей прав на підприємство. Посилаючись на порушення Закону України „Про нотаріат" з боку приватного нотаріуса та на ст. ст. 229, 230, 231, 233, 236 ЦК України і Пленум Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 року позивачка наполягає на задоволенні позовних вимог, тому як вказані письмова заява та договір купівлі-продажу укладені внаслідок помилки позивачки на вкрай невигідних для неї та її дітей умовах, застосування до неї з боку ОСОБА_2 психологічного і іноді фізичного тиску, погроз, залякування та під впливом тяжких обставин.

Представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги позивачки не визнав, надав суду письмові заперечення. Зазначив , що доводи, викладені позивачкою в позовній заяві, не відповідають дійсності, що підтверджується матеріалами справи та аргументував, що позивачка неправильно застосує норми матеріального права при обгрунтуванні позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги позивачки не визнав. Заперечував проти доводів позовної заяви, надав докази в їх спростування.

Відповідач - приватний нотаріус нотаріального Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 звернулася з заявою про розгляд справи за її відсутності, пояснень по справі чи письмових заперечень на позовну заяву не надала.

Заслухавши пояснення, та оцінивши доводи сторін, показання свідків, дослідивши наявні у справі докази, суд встановив наступне.

Позивачка перебувала з відповідачем ОСОБА_2 в шлюбі двічі, а саме з 21 квітня 1990 року по 09 серпня 1994 року та з 01 серпня 1997 року до 05 лютого 2007 року.

Згідно ст. 2 Закону України „Про підприємства України", приватне підприємство „Каролайн" (код 24772581) з місцем знаходження у АДРЕСА_1, було засноване на власності однієї фізичної особи - громадянина України ОСОБА_5 та зареєстроване у єдиному Державному реєстрі юридичних осіб виконкомом Одеської міської ради 12.05.1997 року за номером 15561200000005429. Таким чином, приватне підприємство „Каролайн" засноване та зареєстроване засновником - власником ОСОБА_5 в той час, коли шлюб між позивачкою та відповідачем ОСОБА_2 був розірваний і згідно діючого законодавства України приватне підприємство не могло бути засноване двома особами.

Відповідач ОСОБА_2 з 14.09.1995 року по 28.02.2003 року працював в ТОВ „Олімпекс купе Інтернешнл" і до справи не надано доказів приймання у будь-якому вигляді участі позивачки та ОСОБА_2 в збудуванні приватним підприємством „Каролайн" нічного клубу „Кокос" у м. Одесі.

05 січня 1999 року на підставі договору, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 63, ОСОБА_5 безоплатно передав відповідачу ОСОБА_2 свої права на володіння, управління та розпорядження ПП „Каролайн" зі статутним фондом в 1000 гривень. Прийнявши за вказаним договором, що згідно ст. 243 ЦК України (1963 р.) за істотними умовами відповідає даруванню, право власності на ПП „Каролайн" з правом одержання прибутку, відповідач затвердив нову редакцію статуту підприємства.

25 квітня 2000 року статут ПП „Каролайн" був перереєстрований Приморською районною адміністрацією Одеського міського виконкому за №Р04056931Ю0021035. Згідно статуту в новій редакції 2000 року пунктом 1.1. встановлено , що згідно до діючого законодавства України одноособовим власником приватного підприємства „Каролайн" є відповідач ОСОБА_2

10 березня 2005 року позивачка надала заяву про згоду на відчуження відповідачем ОСОБА_2 корпоративних прав на ПП „Каролайн", що посвідчена відповідачем -приватним нотаріусом ОСОБА_4 та зареєстрована за № 237.

10 березня 2005 року відповідач ОСОБА_2 уклав договір купівлі-продажу корпоративних прав ПП „Каролайн" з відповідачем ОСОБА_3, де визначені істотні умови купівлі-продажу майнових і немайнових корпоративних прав та волевиявлення сторін на досягнення відповідних наслідків угоди, що підтверджено ними в судовому засіданні. Договір купівлі-продажу також був посвідчений відповідачем - приватним нотаріусом ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 238.

Згідно до ч.2 ст. 656 ЦК України , предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права.

Відповідно до ч.1 ст. 167 ГК України , корпоративні права - це права особи , частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації , що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією , отримання певної частки прибутку (дивідендів ) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Таким чином, на час укладення оскарженої угоди купівлі-продажу приватне підприємство «Каролайн» згідно статей 63, 113 ГК України та статей 316, 325 ЦК України було приватною власністю його єдиного учасника - відповідача ОСОБА_2С, який на підставі норм статей 317, 319 ЦК України здійснив розпорядження належним йому майновим правом. Таким чином, суд не приймає до уваги доводи позивачки про те, що укладений договір не відповідає положенням статті 100 ЦК України , оскільки приватне підприємство «Каролайн» відповідно до статей 80, 113 ГК України не є господарським товариством.

Згідно до ч.1 ст. 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України (1969 р.) майно, що належало кожному з подружжя до вступу в шлюб, а також отримане ним за час шлюбу в дар, або в порядку спадкоємства, є власністю кожного з них. Таким чином, згідно діючого законодавства України, відповідач ОСОБА_2С за договором від 05.01.1999 року отримав в дар права на ПП „Каролайн", які є його особистою приватною власністю. Вказана норма кореспондується з положеннями ст. 57 Сімейного кодексу України, що була діючою на час укладення договору купівлі-продажу від 10.03.2005 року, коли відповідач ОСОБА_2С здійснив розпорядження належним йому особисто приватним майном, отриманим в дар.

Корпоративні права одного з подружжя, які відповідно до ст. 167 Господарського кодексу України є правами особи, частка якої визначається в статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останнього відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом і статутними документами, належать тільки цьому з подружжя та не можуть бути предметом їх поділу.

Таким чином, нотаріально посвідчена 10.03.2005 року заява позивачки про згоду на відчуження прав на ПП „Каролайн" не мала юридичного наслідку для укладення угоди купівлі-продажу між відповідачами та її законного посвідчення приватним нотаріусом ОСОБА_4 , тому як не здійснювалося відчуження спільної сумісної власності подружжя та на час укладення договору не існувало законних обмежень для розпорядження ОСОБА_2 належними йому особисто приватними майновими і немайновими корпоративними правами.

На підставі статті З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних та оспорюваних прав. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона

посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно до ч.1, 3 ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Таким чином , суд дійшов висновку, що позивачкою не надані допустимі та належні докази в обґрунтування позову, а обставини , викладені в позовній заяві, спростовуються письмовими доказами, що надані сторонами до матеріалів справи.

Також суд не приймає до уваги доводи позивачки про те , що отримані відповідачем ОСОБА_2 грошові кошти від продажу ПП „Каролайн" не були виплачені їй в будь-якій частині для утримання дитини , вона не отримувала частину прибутку від діяльності підприємства та сама угода купівлі-продажу укладена без урахування інтересів дитини , тому як з цього приводу до справи сторонами не надано жодного доказу. Крім того, за загальною нормою ст. 58 Сімейного кодексу України, якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів). Таким чином , суд вважає, що зазначені доводи позивачки в обгрунтування позовних вимог не можуть бути визнані підставою для їх задоволення.

Згідно положень ст. ст. 229 - 231, 233 та 236 ЦК України та пункту 12 Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" № 3 від 28.04.1978 року умови застосування правових наслідків для правочинів, що вчинені під впливом помилки, оману, насильства і під впливом тяжких обставин передбачені для учасника (сторони) правочину. Враховуючи, що для укладення між відповідачами вказаного договору купівлі-продажу не потрібне було погодження (вказана заява) позивачки на відчуження, остання не є учасником (стороною) даної угоди. Тобто, за обставинами справи, норми ст. ст. 229 - 231, 233 та 236 ЦК України не підлягають застосуванню. Звідси суд встановлює, що позивачка не обгрунтовано посилається на норми законодавства України, на підставі яких мають бути задоволені позовні вимоги.

Суд критично оцінює документи з органів МВС України щодо попередження відповідача про порушення громадського порядку, в зв'язку з недоведеністю їх зв'язку з предметом позову та позовними вимогами. Також суд зазначає, що викладені обставини омани, насильства і впливу тяжких обставин також не доведені позивачкою, в зв'язку з чим відсутні підстави для застосування положень ст. 211 ЦПК України чи виділення матеріалів справи для перевірки в правоохоронних органах для порушення кримінальної справи, зокрема про тілесні пошкодження легкого та середнього ступеню.

Також суд зазначає, що доводи позивачки про те , що ОСОБА_2 припинив якимось чином допомагати матеріально, піклуватися і утримувати позивачку та їх неповнолітню доньку, чим ущемляються майнові права та інтереси її і доньки, відносяться до правовідношень, що регулюються главами 9 та 15 Сімейного кодексу України, не відносяться до предмету спору і не є підставою для задоволення позовних вимог.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачки задоволенню не підлягають .

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 60, 211-215 ЦПК України, ст. ст. 57, 58, 59, 65 СК України, ст. ст. 229 - 231, 233, 316-317, 319, 325 ЦК України, ст. ст. 63, 80, 113 , 167 ГК України -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційному суду через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження на протязі десяти днів з дня проголошення рішення та подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення у порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.