Рішення № 88126261, 10.02.2020, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/3589/15

№ 2/183/15/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2020 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря Цвєткової Н.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання права власності у спільній сумісній власності подружжя, припинення права спільної сумісної власності, стягнення грошової компенсації та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

за участю сторін:

представника позивача ОСОБА_3 .І ОСОБА_4 ,

представника відповідача Садовського ОСОБА_5 В ОСОБА_4 ,-

в с т а н о в и в:

11.06.2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому з урахуванням зміни предмету позову від 10.04.2019 року (т.4 а.с. 41), просила суд:

- визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

-визнати за нею право власності на автомобіль марки Honda Civic, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу, НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 ;

-припинити за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

-стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію Ѕ частини вартості житлового будинку з мансардою та надвірних побудов і спору, що знаходяться на території земельної ділянки загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 1223285500:03:016:0547, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , у розмірі 1573382,25 грн.;

-стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію Ѕ частини вартості земельної ділянки загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 1223285500:03:016:0547, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , у розмірі 217223 грн.;

-стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію Ѕ частини гаражу по АДРЕСА_3 , у розмірі 75213,00 грн.;

-стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію Ѕ частини сараю у дворі будинку, що знаходиться за адресою: по АДРЕСА_3 , у розмірі 134199,50 грн.;

-стягнути з ОСОБА_2 на її користь різницю вартості між автомобілями марки Infiniti EX, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 та марки Honda Civic, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу, НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , у розмірі 204261 грн.

В обґрунтування свого позову ОСОБА_1 зазначає, що 12.08.1988 року між нею та відповідачем був зареєстрований шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_6 . За час спільного проживання, за спільні кошти вони придбали наступне майно:

-квартиру АДРЕСА_1 ;

-сарай у дворі будинку АДРЕСА_3 ;

-гараж по АДРЕСА_3 ;

-земельну ділянку загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 1223285500:03:016:0547, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

-на земельній ділянці був побудований житловий будинок загальною площею 295,6 кв.м.;

-автомобіль марки Infiniti EX, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 ;

-автомобіль марки Honda Civic, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу, НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 .

Посилаючись на вимоги ст.ст. 60,61 СК України ОСОБА_1 зазначає, що зазначене майно є їх спільною сумісною власністю, однак, посилаючись на вимоги ч.2 ст. 70 СК України, просить визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 та зазначає, що зазначена квартира була придбана 19.10.2006 року за кредитні кошти. При цьому основна частина заборгованості по кредиту була сплачена після продажу нею квартири АДРЕСА_4 , що належала їй на праві особисто власності. Ця квартира була подарована їй батьками ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім того, відповідач приховував від неї набуте за спільні кошти майно, а саме здійснив три суттєві покупки – дві квартири в центрі м.Дніпро, які були оформлені на його матір, а також на ім`я матері придбав земельну ділянку загальною площею 0,1218 га, кадастровий номер 1223285500:03:016:1552, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 , та являється предметом іншого судового розгляду. Такі дії відповідача, на думку позивача, свідчать про умисне приховування іншого спільного майна, з метою особистого збагачення та задоволення виключно власних потреб. Спільні кошти подружжя відповідач витрачав не в інтересах, а на шкоду власній сім`ї. Починаючи з 2009 року ОСОБА_2 за спільні кошти утримував свою теперішню дружину, з якою фактично розпочав спільно проживати лише в 2013 році. Позивач наполягає на тому, що до травня 2013 року вона з відповідачем вела спільне господарство, однак протягом цього часу він витрачав кошти на утримання своєї коханки, що суперечить інтересам сім`ї. Отже, зважаючи на такі обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на означену вище квартиру.

Крім того, зважаючи на те, що земельна ділянка в с.Піщанка Новомосковського району, а також гараж та сарай є неподільними, виділення їх Ѕ частки в натурі не можливе, позивач просить стягнути з відповідача зазначену вище грошову компенсацію Ѕ частини нерухомого майна. Також позивач наполягає на стягненні з відповідача вартості Ѕ частини будівельних матеріалів, витрачених на будівництво житлового будинку в с.Піщанка Новомосковського району Дніпропетровської області.

При цьому позивач просить стягнути з ОСОБА_2 різницю вартості між автомобілями марки Infiniti EX, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 та марки Honda Civic, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу, НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , у розмірі 204261 грн., визнавши за нею право власності на автомобіль марки Honda Civic.

Ухвалою судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Березюк В.В. від 15.06.2015 року відкрите провадження по справі (т.1 а.с. 172).

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15.06.2015 року відмовлено позивачеві у задоволенні заяви про забезпечення позову (т.1 а.с. 181-182).

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2015 року вжито заходи забезпечення доказів (т.1 а.с. 186-187).

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08.07.2015 року вжито заходи забезпечення позову, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , на гараж по АДРЕСА_3 , сарай, загальною площею 46,6 кв.м., який розташований й дворі будинку АДРЕСА_6 , земельну ділянку загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 1223285500:03:016:0547, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , автомобіль марки Infiniti EX, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 (т.1 а.с. 201-202).

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20.10.2015 року по справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, провадження по справі зупинено (т.2 а.с. 24).

В зв`язку з закінченням повноважень судді Березюк В.В., 25.04.2017 року справа передана в провадження судді Сороки О.В. (т.3 а.с. 1).

22.08.2017 року до суду подано висновок за результатами проведення судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної та земельно-технічної експертизи (т.3 а.с. 4-31).

Ухвалою суду від 22.08.2017 року поновлене провадження по справі (т.3 а.с. 33-34).

25.09.2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя (т.3 а.с. 35-42), в якому просить:

визнати об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступне майно:

-квартиру АДРЕСА_1 ;

-гараж по АДРЕСА_3 ;

-земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер: 1223285500:03:016:0547, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 . АДРЕСА_5 вул АДРЕСА_5 .Болтушенко (колишня назва – вул АДРЕСА_2 Лиман);

-автомобіль марки Honda Civic, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу, НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 ;

-автомобіль марки Infiniti EX, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 ;

-визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 ;

-визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право особистої власності на:

-сарай по АДРЕСА_7 ;

-будівельні матеріали на території земельної ділянки по АДРЕСА_5 .

Виділити ОСОБА_2 гараж по АДРЕСА_3 , земельну ділянку, загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 1223285500:03:016:0547, автомобіль марки Infiniti EX, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 .

Виділити ОСОБА_1 автомобіль марки Honda Civic, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу, НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , стягнувши на його користь грошову компенсацію у розмірі 162022,50 грн.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 зазначає, що 12 серпня 1988 року між ними був зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпро від 25.02.2015 року. Зазначеним рішенням встановлено, що шлюбні відносини між ними були припинені з серпня 2012 року.

В період шлюбу ними було придбане наступне майно:

-квартира АДРЕСА_8 ;

-квартира АДРЕСА_1 ;

-гараж по АДРЕСА_6 ;

-земельна ділянка площею 0,25 га по АДРЕСА_2 ;

-автомобіль марки Infiniti EX, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 ;

-автомобіль марки Honda Civic, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу, НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 .

ОСОБА_2 у зустрічному позові спростовує доводи ОСОБА_1 щодо придбання за спільні кошти сараю, розташованого в АДРЕСА_7 , посилаючись на те, що право власності на означене нерухоме майно ним було набуте на підставі рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 03 серпня 2012 року, тобто після припинення фактичних шлюбних відносин. Так само, відповідач спростовує доводи позивача за основним позовом щодо придбання за спільні кошти будівельних матеріалів, що розташовані в с.Піщанка Новомосковського району, оскільки будівництво житлового будинку було розпочато після припинення шлюбних відносин у 2014 році, на підставі відповідної Декларації про початок будівельних робіт.

Крім того, ОСОБА_2 наполягає на тому, що після припинення сімейно-шлюбних відносин з позивачем ним було сплачено ОСОБА_1 ,в якості компенсації за Ѕ частину гаражу, земельної ділянки та автомобіля Infiniti EX, - грошову суму у розмірі 400000 грн., які вона отримала в період з 03 серпня 2012 року по 08 жовтня 2014 року, використовуючи додаткову банківську картку до його основного карткового рахунку.

При цьому відповідач звертає увагу, що 13 серпня 2014 року він надав свою згоду на дарування квартири матері позивача – ОСОБА_7 , та вважає, що поділу підлягає лише квартира АДРЕСА_1 та автомобіль марки Honda Civic, який можливо виділити в натурі ОСОБА_1 , за умови, що остання сплатить на його користь грошову компенсацію у розмірі 162022,50 грн.

Зазначені позови ухвалою суду від 02.11.2017 року об`єднані в одне провадження (т.3 а.с. 57).

Ухвалою суду від 06.12.2017 року вжито заходи забезпечення основного позову (т.3 а.с. 140-142).

Ухвалою суду від 23 травня 2018 року вжито заходи забезпечення позову ОСОБА_1 (т.3 а.с. 229-231).

Ухвалою суду від 15 січня 2019 року закінчене підготовче судове засідання (т.4 а.с. 31-33).

В судовому засіданні представники сторін, кожен окремо, підтримали позови своїх довірителів, з підстав, викладених у них.

Позивач ОСОБА_1 , будучи допитаною, як свідок, відповідно до вимог ст. 92 ЦПК України, надала суду показання про те, що після реєстрації у 1988 році шлюбу з ОСОБА_2 вони до 201 року проживали разом з її батьками у їх квартирі. Коли у них з`явилася перша можливість придбати собі житло, ними було вирішене питання про придбання однокімнатної квартири її батькам, а вона разом з чоловіком та дочкою ОСОБА_8 , яка народилася у 1989 році, залишилися проживати у 3 – кімнатній квартирі її батьків. Задля того, щоб погасити кредит за придбання квартири по АДРЕСА_6 , вони продали квартиру, яка раніше належала її батькам. В подальшому за спільні кошти придбали земельну ділянку в с.Піщанка Новомосковського району, також протягом подружнього життя придбали два автомобілі, одним з яких – Хонда користується вона. Остаточно сімейно-шлюбні відносини вони припинили в 2013 році, шлюб було розірвано за позовом ОСОБА_2 . Протягом подружнього життя вона ніколи не працювала, займалася домашнім господарством, однак в період шлюбу у них дуже часто виникали боргові зобов`язання, виконати які допомагали її друзі. Свідок не спростовувала того факту, що після припинення сімейно-шлюбних відносин і до вересня 2014 року ОСОБА_2 перераховував їй грошові кошти, які вона витрачала на потреби сім`ї. Також свідок надала показання про те, що їй достовірно відомо про придбання відповідачем ОСОБА_2 декількох квартир в м.Дніпро, право власності на які оформлене на ім`я матері ОСОБА_2 , тому вона наполягала на тому, що спільні кошти подружжя ОСОБА_2 витрачав не в і інтересах сім`ї, не дбав про сім`ю, а дбав лише про свої особисті потреби.

Свідок ОСОБА_7 також надала показання про те, що подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з момент реєстрації шлюбу у 1988 році спочатку проживали у їх квартирі, що розташована в АДРЕСА_9 . Коли з`явилася можливість придбати інше житло, вони на ім`я ОСОБА_1 придбали однокімнатну квартиру, а квартиру на ОСОБА_9 подарували ОСОБА_1 . В однокімнатну квартиру вона переїхала разом зі своїм чоловіком, а діти залишилися проживати в квартирі на Комунарівській в м. АДРЕСА_7 . Кошти на придбання квартири по АДРЕСА_6 були використані від продажу квартири по АДРЕСА_10 .

Свідок ОСОБА_10 надала показання про те, що будівництво житлового будинку в с.Піщанка Новомосковського району Дніпропетровської області ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розпочато в 2010 році, в тому ж році фактично була зведена коробка будинку.

Свідок ОСОБА_11 надала суду показання про те, що ОСОБА_2 з 2011 року підтримував стосунки з іншою жінкою, яку вона знала, як ОСОБА_12 . Остання стала проживати з ОСОБА_13 в 2012 році в квартирі, яку він для неї винаймав.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, показання свідків, дослідивши подані докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.

Встановлені в судовому засіданні обставини.

Сторони 12.08.1988 року зареєстрували шлюб (т.1 а.с. 159).

Шлюб між сторонами розірваний рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ від 25 лютого 2015 року, залишеним без змін згідно з ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2015 року (т.1 а.с.244-245).

Як суд першої інстанції, так і апеляційний суд встановили, що сторони з серпня 2012 року припинили сімейно-шлюбні відносини та ведення спільного господарства.

04 липня 2014 року ОСОБА_2 став батьком дитини ОСОБА_14 , народженої від матері – ОСОБА_15 (т.1 а.с. 285).

Так, судом встановлено, що в період шлюбу подружжя придбало:

1.гараж загальною площею 22,4 кв.м., що розташований в АДРЕСА_6 , про що свідчить договір купівлі-продажу, у відповідності до якого ОСОБА_16 продав, а ОСОБА_2 придбав зазначене нерухоме майно в період шлюбу, у саме 21.01.2009 року, договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Чернишовим С.О., зареєстровано в реєстрі за № 123 (т.1 а.с. 246-247);

2.квартиру АДРЕСА_1 , про що свідчить договір купівлі-продажу, у відповідності до якого ОСОБА_2 19.10.2006 року придбав зазначене нерухоме майно, договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Чернишовим С.О., зареєстровано в реєстрі за № 3149 (т.1 а.с. 246-247). На зазначене нерухоме майно, після перепланування, на ім`я ОСОБА_2 видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно (т.1 а.с. 251-253);

3.земельну ділянку загальною площею 0,2500га, кадастровий номер 1223285500:03:016:0547, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 ), про що свідчить договір купівлі-продажу, посвідчений 25.10.2010 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Чалою В.О., зареєстрований в реєстрі за № 4242 (т.1 а.с. 258);

4.автомобіль марки Infiniti EX, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 (т.1 а.с. 260);

5.автомобіль марки Honda Civic, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу, НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 (т.1 а.с. 262-263).

Правовідносини щодо поділу зазначеного майна регулюються наступними нормами закону.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України).

У пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Не виходячи за межі позовних вимог, як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 зазначене вище нерухоме майно та автомобілі, виходячи з положень зазначених норм закону, відноситься до спільного майна подружжя, а з урахуванням відсутності домовленості щодо порядку поділу майна, а також з урахуванням того, що автомобілі є неподільними, суд вважає за необхідне визнати за кожним з подружжя право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , на Ѕ частину гаражу по АДРЕСА_7 , (колишня назва – АДРЕСА_6 , на Ѕ частину автомобіля марки Honda Civic, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу, НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , на Ѕ частину автомобіля марки Infiniti EX, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 .

При цьому, доводи позивача ОСОБА_1 про те, що відповідач ОСОБА_2 не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, а так само приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав спільне майно не в інтересах сім`ї належними та допустимими доказами не підтверджено.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Навпаки суду доведено, що ОСОБА_2 в період шлюбу з ОСОБА_1 працював, був засновником декількох підприємств, а ОСОБА_1 – не мала самостійного заробітку.

Не дивлячись на встановлені в судовому засіданні обставини, придбане майно, виходячи з положень ст.60 СК України, є їх спільною сумісною власністю.

Вирішуючи позов ОСОБА_1 в частині стягнення Ѕ частини вартості житлового будинку та Ѕ частини земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 , суд виходить з наступного.

Як зазначав суд вище, земельна ділянка площею 0,2500 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 .Болтушенка являється об`єктом спільної сумісної власності подружжя, продаж земельної ділянки було здійснено 25.10.2010 року за 197800 грн. (т.1 а.с. 25).

В ході проведеної судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної та земельно-технічної експертизи, висновком експерта № 2221-17, складеного 10.08.2017 року, експертом було встановлено ринкову вартість земельної ділянки АДРЕСА_2 , яка на момент дослідження складає 434446 грн. При цьому ринкова вартість поліпшень земельної ділянки а саме житлового будинку з мансардою та надвірними побудовами і спорудами становить 2326022 грн., ринкова вартість будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва становить 1139750,7 грн. Експертним шляхом не можливо було встановити рік забудови будівель та споруд (т.3 а.с. 4-31).

При цьому матеріали справи містять докази про те, що проектна документація на будівництво житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами затверджена забудовниками ОСОБА_13 та ОСОБА_17 25.02.2014 року, про що свідчить Декларація про початок виконання будівельних робіт (т. а.с. 144-146), а технічний паспорт на домоволодіння містить дані про рік побудови – 2013 (т.2 а.с. 147-153).

Даних про введення житлового будинку в експлуатацію суду не подано, в зв`язку з чим суд приходить до переконання, що зазначений об`єкт нерухомості на момент розірвання шлюбу між сторонами, як і на момент проведення експертизи в суді, являвся об`єктом незавершеного будівництва, оскільки потребував проведення робіт внутрішнього оздоблення.

Спірні правовідносини щодо цього об`єкту нерухомості регулюються наступними нормами закону, а саме.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою статті 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати за цими особами право, на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або, з урахуванням конкретних обставин, залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України: від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс 15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16.

Між тим, аналізуючи подані докази, суд приходить до висновку, що будівництво житлового будинку, господарських будівель та споруд, за допомогою яких збільшилася ринкова вартість поліпшень земельної ділянки АДРЕСА_2 , відбулося після припинення сімейно-шлюбних відносин ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у серпні 2012 році, як то визначено у рішенні суду про розірвання шлюбу.

Позивачем ОСОБА_1 не подано належних та допустимих доказів про те, що будівельні матеріали, що за час шлюбу використані для будівництва житлового будинку були придбані за спільні кошти подружжя, як і не подано доказів того, що початок будівельних робіт, а так само зведення будинку відбувалося за час шлюбу, а тому в даному конкретному випадку, суд позбавлений можливості визнати зазначений об`єкт незавершеного будівництва об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та як наслідок, стягувати компенсацію за будівельні матеріали та споруди.

Крім того, суд зауважує, що статтею 120 ЗК України закріплено загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

За загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Вирішуючи позов ОСОБА_1 в частині стягнення грошової компенсації між вартостями автомобілів у розмірі 204261 грн., а також вирішуючи зустрічний позов ОСОБА_18 в частині стягнення грошової компенсації за Ѕ частину автомобіля марки Honda Civic, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу, НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , у розмірі 162022,50 грн., суд виходить з наступних норм закону.

Як зазначав суд вище, відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини та самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно ч.1 ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Відповідно до ч.1, 2 ст.71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 183 ЦК України, подільною є річ, яку можна поділити без втрат її цільового призначення.

Сторони відмовляються добровільно поділити спірні автомобілі, вимагаючи один від одного грошової компенсації.

Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділити спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди, виходячи з дійсної вартості на час розгляду справи.

Вирішуючи питання про поділ майна, яке є суб`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільної речі, суди мають застосовувати положення ч. 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отриманння грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди, присудження грошової компенсації може мати з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними, відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

За змістом п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», якщо неподільні речі не можуть бути реально поділенні між подружжям відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Аналізуючи викладене, суд, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, дійшов до висновку про визнання за кожним з подружжя права власності по Ѕ частині на автомобіль марки Honda Civic, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу, НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 та на автомобіль марки Infiniti EX, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 .

Вирішуючи позов щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації Ѕ частини вартості земельної ділянки загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 1223285500:03:016:0547 у розмірі 217233 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Згідно ст.367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

При цьому слід виходити з положень ст. 11 ЦК про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов`язків. Відповідно до них цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення докористування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист – це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що згідно зі ст. 15 ЦПК України загальні суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Ст. 4 ЦПК передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК).

ЦК та іншими законами може встановлюватися для захисту певних чи окремих категорій прав спеціальні способи захисту прав. Наприклад, земельне законодавство регулює відносини, у тому числі й цивільні, об`єктом яких є земля; сімейне законодавство містить норми щодо захисту цивільних прав, пов`язаних з сімейними відносинами, тощо. З урахуванням наведеного суд під час розгляду і вирішенні цивільної справи визначає спосіб захисту виходячи із закону, який регулює конкретні правовідносини, і тих юридичних фактів, що обумовлюють виникнення цих правовідносин та цього спору.

У тих випадках, коли спеціальна норма закону встановила інший, ніж визначений ст. 16 ЦК України, спосіб захисту, застосовується спосіб захисту, встановлений спеціальною нормою. Одночасно можуть застосовуватися положення ст. 16 ЦК України і положення спеціальної норми щодо способу захисту у випадках, коли ці способи тотожні й на них поширюється дія ЦК.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 ЦК з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

У відповідності до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині, зважаючи на відсутність згоди ОСОБА_2 на стягнення з нього грошової компенсації за Ѕ частину вартості земельної ділянки, а також зважаючи на недоведеність неможливості виділу у натурі Ѕ частки із спільного майна подружжя без зміни цільового призначення земельної ділянки, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині.

Вирішуючи позов ОСОБА_1 в частині стягнення Ѕ частини вартості сараю загальною площею 46,4 кв.м., що розташований у дворі будинку АДРЕСА_7 , а також зустрічний позов ОСОБА_2 в частині визнання за ним права особистої власності на означений сарай, суд виходить з наступного.

Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 03 серпня 2012 року за ОСОБА_13 визнане право власності на сарай, загальною площею 46,6 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_6 . Таке право власності були визнане за приналежністю квартири АДРЕСА_1 (т.3 а.с. 44-46).

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпро від 13 серпня 2019 року за ОСОБА_13 визнане право власності на сарай літ. В, об`єкт житлової нерухомості, що розташований за адресою: АДРЕСА_7 , про що свідчить Інформація з державного реєстру речових прав (т.4 а.с. 112-113).

Зазначене рішення оскаржується ОСОБА_1 в апеляційному порядку (т.4 а.с. 125-126).

Не дивлячись на те, що Бабушкінський районний суд м.Дніпропетрорвська, приймаючи рішення 03 серпня 2012 року, визнав за ОСОБА_13 право власності на сарай за приналежністю до квартири АДРЕСА_1 , яка визнана судом об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд погоджується з позицією відповідача ОСОБА_2 про те, що зазначений індивідуально визначений об`єкт нерухомості не можливо віднести до об`єкту спільної сумісної власності подружжя, виходячи з наступного.

У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Для розуміння чи є майно спільно набутим, ключовими є відповіді на питання: чи купувалося майно під час шлюбу, і чи купувалося за спільні кошти подружжя.

В даному випадку, рішення суду про визнання права власності не є тотожним поняттю придбання (купівлі) сараю за спільні кошти подружжя, а з огляду на те, що рішення суду було прийняте після припинення сімейно-шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відсутність цього сараю при купівлі-продажу квартири за АДРЕСА_1 , вказує на неможливість його поділу без з`ясування думки всіх заінтересованих осіб (в тому числі Дніпропетровської міської ради, КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», які були сторонами при винесенні рішення Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська ) щодо правомірності його прив`язки до квартири, яка являється спільною сумісною власністю подружжя.

За таких обставин, підстав для задоволення основного та зустрічного позову в цій частині судом не знайдено.

У відповідності до приписів ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому виходячи з пропорційності задоволеного основного позову та зустрічного, суд вважає за необхідне судові витрати покласти на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Керуючись ст.ст. 2-5, 7, 10-13, 76-82, 89, 95, 141, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання права власності у спільній сумісній власності подружжя, припинення права спільної сумісної власності, стягнення грошової компенсації, а також зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, - задовольнити частково.

Визнати об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 ) наступне майно:

-квартиру АДРЕСА_1 ;

-гараж по АДРЕСА_7 колишня АДРЕСА_6 ;

-автомобіль марки Honda Civic, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу, НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 ;

-автомобіль марки Infiniti EX, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 ;

-земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер: 1223285500:03:016:0547, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 ).

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_13 (РНОКПП НОМЕР_6 ) право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) право власності на Ѕ частину гаражу по АДРЕСА_3 .

Визнати за ОСОБА_13 (РНОКПП НОМЕР_6 ) право власності на Ѕ частину гаражу по АДРЕСА_3 .

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) право власності на Ѕ частину автомобіля марки Honda Civic, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу, НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 .

Визнати за ОСОБА_13 (РНОКПП НОМЕР_6 ) право власності на Ѕ частину автомобіля марки Honda Civic, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу, НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 .

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) право власності на Ѕ частину автомобіля марки Infiniti EX, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 .

Визнати за ОСОБА_13 (РНОКПП НОМЕР_6 ) право власності на Ѕ частину автомобіля марки Infiniti EX, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 .

Судові витрати покласти на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В іншій частині позову ОСОБА_1 , - відмовити.

В іншій частині зустрічного позову ОСОБА_2 , - відмовити.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , проживає за адресою: АДРЕСА_11 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , проживає за адресою: АДРЕСА_11 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Сорока О.В.