Рішення № 88126062, 27.02.2020, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

27.02.2020 Єдиний унікальний номер 205/5176/18

єдиний унікальний номер № 205/5176/18

провадження № 2/205/130/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2020 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді – Басової Н.В.,

за участю секретаря судового засідання – Піменової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради, про вселення, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради, про визнання особи такою, що не набула право користування жилими кімнатами, –

позивач , ОСОБА_3 представник позивача, ОСОБА_4 , представник відповідача , ОСОБА_5

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 25.07.2018 року звернулась до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила вселити її до кімнат АДРЕСА_1 , 226, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 . В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від сумісного шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідачем було отримано ордер на житлову площу в гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_3 ). З 2010 року позивач мешкала разом з відповідачем за вказаною адресою, в АДРЕСА_4 здавали в оренду. В січні 2018 року відповідач вигнав позивача з кімнати АДРЕСА_5 , а ключі від АДРЕСА_1 знаходились у відповідача. Іншого житла позивач не має. Позивач неодноразово намагалась потрапити до кімнат 201, 226, але відповідач перешкоджає в цьому. На теперішній час позивач не має постійного місця проживання, змушена тимчасово проживати у знайомих, у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем не має змоги орендувати житло.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.08.2018 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

19 вересня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив визнати ОСОБА_1 такою, що не набула право користування жилими кімнатами АДРЕСА_6 НОМЕР_1 , АДРЕСА_5 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 ; на підставі ч. 1 ст. 267 ЦПК України визначити у рішенні суду порядок виконання рішення, зазначивши, що дане рішення є підставою для зняття ОСОБА_1 з реєстрації у гуртожитку за вказаною адресою. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що будинок АДРЕСА_2 має статус гуртожитку, власником та балансоутримувачем якого станом на 01.09.2010 року було ВАТ «ДМЗ ім. Петровського». Протоколом № 5 від 01.09.2010 року ВАТ «ДМЗ ім. Петровського» ОСОБА_2 виділено АДРЕСА_7 . АДРЕСА_8 . Рішення про вселення до кімнат гуртожитку ОСОБА_8 не приймалось. ОСОБА_2 виданий ордер № 177 серія ДП на зайняття жилої площі у гуртожитку АДРЕСА_9 , 44 розміром 58 кв.м. Кімнат АДРЕСА_1 , АДРЕСА_5 у гуртожитку станом на 01.09.2010 року не існувало. ОСОБА_8 з 24.04.2008 року по 05.09.2013 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_10 . Отже, вселення ОСОБА_8 до гуртожитку відбулось без рішення та згоди адміністрації та профспілкового комітету ВАТ «ДМЗ ім. Петровського». Таким чином, ОСОБА_1 вселилась до гуртожитку та мешкала в гуртожитку без правових підстав, а тому вона повинна бути визнана такою, що не набула у встановленому законом порядку право користування жилою площею у гуртожитку.

У судовому засіданні 05.12.2018 року ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

У судовому засіданні 21.01.2019 року ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, КП «Жилсервіс-5» ДМР залучено до участі у справі в якості третьої особи.

Позивач ОСОБА_1 (відповідач за зустрічним позовом) та її представник – ОСОБА_4 позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, зустрічний позов не визнали.

Відповідач ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом) у судове засідання не з`явився, натомість його представник – ОСОБА_5 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав у повному обсязі, зустрічний позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник КП «Жилсервіс-5» ДМР у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. У своїх поясненнях зазначив, що у ОСОБА_8 відсутні будь-які правові підстави для вселення у спірні кімнати у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , вона не набула у встановленому законом порядку право користування жилою площею у цьому гуртожитку, тому її вимога про вселення не підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 слід відмовити за наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 12.03.2010 Індустріальним відділом РАЦС м. Дніпропетровська зареєстровано шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , який було розірвано 10.12.2011 року (а.с. 8).

Згодом 30.01.2015 року Ленінським відділом ДРАЦС реєстраційної служби Дніпропетровського МУЮ було вдруге зареєстровано шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 (а.с. 12).

Від сумісного подружнього життя мають сторони двох малолітніх дітей: сина – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 14) та сина – ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 15).

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18.04.2018 року розірвано шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , який був зареєстрований 30.01.2015 року Ленінським відділом ДРАЦС реєстраційної служби Дніпропетровського МУЮ (а.с. 20-21).

01.09.2010 року ПАТ «Євраз-ДМЗ ім. Петровського» було видано ОСОБА_2 ордер на житлову площу в гуртожитку АДРЕСА_11 на кімнати № 201, 226 розміром 56,4 кв.м. на склад сім`ї: ОСОБА_8 (дружина), ордер видано на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету протокол № 5 від 01.09.2010 року (а.с. 13).

30.01.2015 року ОСОБА_8 була зареєстрована за вищевказаною адресою (а.с. 9, 16, 19).

06.07.2019 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , після чого остання змінила прізвище на: « ОСОБА_10 » (а.с. 162).

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 58 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної в місті Ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Згідно зі ст. 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем – житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності – відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем – громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до ст. 65 ЖК УРСР особи, що вселились в жиле приміщення як члени наймача, набувають рівного права з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням.

Частинами 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР встановлено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на те всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

На підставі ст. 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Як встановлено в судовому засіданні, в січні 2018 року ОСОБА_2 після сварки вигнав ОСОБА_1 з кім. АДРЕСА_12 .

ОСОБА_1 заселилась до кімнат АДРЕСА_1 АДРЕСА_12 на підставі ордеру на житлове приміщення, зареєстрована за вказаною адресою з 30.01.2015 року, іншого житла не має, ОСОБА_2 перешкоджає їй у вселенні до вказаних кімнат, а тому суд доходить висновку про наявність правових підстав для вселення ОСОБА_1 у вказані кімнати.

Доказами, відповідно до ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Приписами ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

У відповідності з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем.

Відповідно до пункту 1 статті 8 Римської Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, кожна людина має право на повагу до її житла. Цим правом закріплена недоторканість житла, яка проголошена також ст. 30 Конституції України. Відповідно до цього ніхто не може перешкоджати особі у законному володінні, користуванні чи розпорядженні своїм житлом, а будь-які порушення цих повноважень захищаються у встановленому законом порядку.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_1 як член сім`ї наймача правомірно заселилась до кімнат АДРЕСА_1 АДРЕСА_12 на підставі ордеру на житлове приміщення та зареєстрована за вказаною адресою з 30.01.2015 року, тому підстави для визнання її такою, що не набула право користування жилими кімнатами відсутні.

Оскільки зустрічний позов ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, то і підстави для визначення порядку виконання рішення шляхом зняття ОСОБА_1 з реєстрації у гуртожитку згідно ч. 1 ст. 267 ЦПК України відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, тому сплачений нею судовий збір у розмірі 704,80 грн. покладається на відповідача, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, тому понесені ним судові витрати не відшкодовуються.

На підставі викладеного та керуючись ст. 47 Конституції України, ст. ст. 15-16, 29, 310-311 ЦК України, ст. ст. 9, 58, 61, 64-65 ЖК УРСР, ст. ст. 4, 12-13, 76, 81, 89, 141, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, –

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_13 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_13 ), третя особа: Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ: 38199687, місцезнаходження: м. Дніпро, пр. Б.Хмельницького, 14), про вселення – задовольнити.

Вселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до кімнат 201, 226 у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_13 ) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_13 ), третя особа: Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ: 38199687, місцезнаходження: м. Дніпро, пр. Б.Хмельницького, 14), про визнання особи такою, що не набула право користування жилими кімнатами – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 06 березня 2020 року.

Суддя Н.В. Басова