Рішення № 88124095, 02.03.2020, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/9302/18>

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2020 року Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді Фролової Л.Д.,

за участі:

секретаря судового засідання Рудницької А.О.,

представників позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Блажевського П.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні відповідача – товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», про визнання неправомірним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, -

ВСТАНОВИВ:

І. Позовні вимоги та обґрунтування позову

06 грудня 2018 року позивачі звернулися до суду з відповідним позовом, в якому просили суд визнати неправомірним та скасувати рішення приватного нотаріуса Кобелєвої А.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 вересня 2015 року № 24378216.

Свої вимоги мотивували тим, що 10 червня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір, за умовами якого остання отримала грошову суму 65000 дол. США. На забезпечення виконання вказаного договору між ВАТ «Сведбанк» та позивачем ОСОБА_4 був укладений договір поруки, а з ОСОБА_5 іпотечний договір, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1 . Згідно з укладеним договором факторингу від 28 листопада 2012 року ВАТ «Сведбанк» відступило право вимоги за кредитним договором ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі – ТОВ «ФК «Вектор Плюс»). 12 вересня 2015 року приватним нотаріусом Кобелєвою А.М. було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс». ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, позивачі є сином та чоловіком останньої, а відповідно – спадкоємцями першої черги за законом.

У позові зазначено, що реєстрація права власності відбулася з порушенням вимог законодавства. Вважають, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» було порушено порядок державної реєстрації права власності, оскільки:

- нотаріусом не було дотримано ст.ст. 9, 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», оскільки останній провів державну реєстрацію без отримання копії письмової вимоги ТОВ до іпотекодавця та документів, що підтверджують вручення такої вимоги ОСОБА_5 ;

- нотаріус не вчиняв жодних нотаріальних дій з майном (квартирою), в результаті якого б відбулося виникнення, припинення або перехід права власності на квартиру. Вважають, що у зв`язку із цим у нотаріуса були відсутні підстави для державної реєстрації права власності;

- у момент державної реєстрації права власності, що оспорюється, діяли норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», які унеможливлювали звернення стягнення на предмет іпотеки;

- серед документів, які були надані нотаріусу для проведення державної реєстрації, є витяг з реєстру боржників за договором факторингу від 28 листопада 2012 року, що сформований самим фактором – ТОВ «ФК «Вектор Плюс», проте не містить підпису уповноваженої особи. У зв`язку з цим, позивачі вважають цей документ неналежним для здійснення реєстраційних дій.

ІІ. Рух справи в суді

Ухвалою від 10 грудня 2018 року у справі було відкрите загальне позовне провадження.

Ухвалою від 10 січня 2020 року судом відмолено у задоволенні клопотання представника відповідача ТОВ «ФК «Вектор Плюс» про направлення справи на розгляд Оболонського районного суду м. Києва; справу призначено до судового розгляду.

Ухвалами суду, постановленими в судовому засіданні 02 березня 2020 року без виходу до нарадчої кімнати:

- відмовлено у задоволенні клопотання представників позивачів про залучення до участі у справі у якості відповідача ТОВ «ФК «Вектор Плюс», оскільки таке було заявлене з порушенням процесуальних строків, передбачених ч. 1 ст. 51 ЦПК України;

- відмовлено у задоволенні клопотання представника третьої особи ТОВ «ФК «Вектор Плюс» про закриття провадження у справі.

ІІІ. Позиції учасників справи

В судовому засіданні представники позивачів просили суд позов задовольнити у повному обсязі. Пояснили, що державна реєстрація відбулася із порушенням законодавства, оскільки така була здійснена у період дії мораторію на відчуження іпотечного житла. Боржник ОСОБА_5 не отримувала у встановленому законом порядку вимоги про усунення порушень вимог кредитного договору. Нотаріусу для державної реєстрації було надано лише витяг з реєстру боржників по договору факторингу, а не сам договір. Взагалі нотаріус Кобелєва А.М. не мала права проводити держану реєстрацію, таке могло бути проведене лише у м. Львові.

Відповідач приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А.М. в письмовій заяві просила суд справу розглянути без її участі, у задоволенні позову – відмовити.

Представник третьої особи ТОВ «ФК «Вектор Плюс» під час розгляду справи проти задоволення позову заперечив. Зазначив, що право на реєстрацію права власності за іпотечним застереженням було передбачено договором. Вважає, що посилання позивачів та їх представників на неможливість переходу права власності на квартиру в період дії мораторію на відчуження не відповідає дійсності. Законом передбачено умови дії мораторію, зокрема умову, що житлове приміщення є єдиним житлом боржника, хоча з наданих суду документів вбачається, що боржник мала інші квартири, де проживала. Вимога щодо усунення порушень була отримана чоловіком боржника, тому така підстава для задоволення вимог позивачів судом прийнята бути не може. Просив суд застосувати до вимог строк позовної давності.

У поясненнях третьої особи щодо позову, що надійшли до суду 12 серпня 2019 року, представник ТОВ «ФК «Вектор Плюс» крім зазначеного вказав, що порушення нотаріусом порядку державної реєстрації прав не нерухоме майно може бути предметом розгляду суду лише в порядку адміністративного судочинства. Тому, посилання позивачів на такі порушення не можуть братись судом до уваги.

Заслухавши пояснення представників позивачів, третьої особи, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову.

IV. Встановлені судом обставини

Відповідно до укладеного кредитного договору № 1301/0608/88-090 від 10 червня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5 , остання отримала кредит у сумі 65000,00 дол. США із сплатою 11,9% річних за весь строк фактичного користування кредитом, до 09 червня 2018 року.

На забезпечення виконання зобов`язання між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5 10 червня 2008 року був укладений іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пелех О.З. Згідно з умовами договору, ОСОБА_5 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 71,6 кв.м., житловою площею – 56,5 кв.м., що складається з трьох житлових кімнат, приміщення ІІ, ІІІ, VI, XIV, XV, IX у спільному користуванні, комора в підвалі – 12,0 кв.м.

У п. 11 іпотечного договору сторонами визначено, що іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов`язання повністю або частково, у т.ч. якщо іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов`язання. а також в інших випадках, передбачених основним зобов`язанням та цим договором, у тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов`язання (як основного боргу, так і процентів за ним).

При настанні зазначених у першому абзаці випадків, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушень основного зобов`язання та зобов`язань, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору.

Сторони за взаємною згодою встановили, що встановлений у другому абзаці цього пункту договору тридцятиденний строк починає відліковуватися з дати, що зазначена на квитанції, яка видається іпотекодержателю відділенням зв`язку при відправленні іпотекодавцю листа з вимогою про усунення порушень основного зобов`язання з повідомленням про вручення, або дата, зазначена у цьому листі, якщо він отриманий особисто.

Пункт 12 іпотечного договору передбачає, що за вибором іпотекодержателя застосовується один з наведених способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя:

- за рішенням суду;

- у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Для отримання виконавчого напису подає нотаріусу документи, що підтверджують безспірність заборгованості іпотекодавця за основним зобов`язанням, а саме: заяву про невиконання іпотекодавцем умов основного зобов`язання, розрахунок заборгованості, свій примірник цього договору. Виконавчий напис вчиняється на примірнику даного договору, який після нотаріального посвідчення видається іпотекодержателю.

Задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленого ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ПАТ «Сведбанк» укладений договір факторингу № 15, згідно з яким банк відступив, а третя особа прийняла право вимоги, у тому числі за кредитним договором від 10 червня 2018 року та іпотечним договором від 10 червня 2008 року, укладеним між ОСОБА_5 та ВАТ «Сведбанк».

Виходячи із цих норм, зокрема, пунктів 1 і 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

11 вересня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. на підставі статті 84 Закону України «Про нотаріат» видано свідоцтво, зареєстроване у реєстрі за № 2376, яким посвідчено заяву ТОВ «ФК «Вектор Плюс» про те, що 12 травня 2015 року поштою «Тимруку (чоловік)» передано заяву, у якій ТОВ «ФК «Вектор Плюс» вимагало дострокового виконання основного зобов`язання за кредитним договором станом на 05 травня 2015 року, сплати 2210447,21 грн заборгованості за кредитом, 358511,24 грн відсотків, 445354,65 грн пені, та повідомляло про намір звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу та продажу предмета іпотеки будь-якій сторонній особі за ціною, встановленою на підставі незалежної оцінки нерухомого майна суб`єктом оціночної діяльності, відповідно до діючого законодавства та умов іпотечного договору у порядку та у строки, визначені цим договором та статтею 38 Закону України «Про іпотеку» з урахування статті 42 цього Закону.

12 вересня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. на підставі іпотечного договору прийнято рішення № 24378216 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Вектор Плюс», яке і оскаржується позивачами.

V. Позиція суду з приводу вимог позивачів

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України, відповідно до якої якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Застава є способом забезпечення зобов`язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 1 Закону України «Про заставу», стаття 572 ЦК України).

У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, відповідно до вимог наведених положень закону, а також враховуючи умови договору іпотеки кредитор набув право у позасудовому порядку звернути стягнення на предмет іпотеки.

У частині першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії), для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов`язання, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Тобто для реалізації позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні відповідне волевиявлення та вчинення певних дій іпотекодержателем, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Відповідно до пункту першого частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Отже, на нотаріуса як на державного реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов`язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії), необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Такий обов`язок покладено на нотаріуса як державного реєстратора згідно з правилом частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії).

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 755/7423/17 (провадження № 61-48776св18).

У пунктах 58, 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) зазначено, що: «закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону».

Як було встановлено судом, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. на підставі статті 84 Закону України «Про нотаріат» 11 вересня 2015 року видано свідоцтво, зареєстроване у реєстрі за № 2376, яким посвідчено заяву ТОВ «ФК «Вектор Плюс» про те, що 12 травня 2015 року поштою «Тимруку (чоловік)» передано заяву, у якій ТОВ «ФК «Вектор Плюс» вимагало дострокового виконання основного зобов`язання за кредитним договором.

Згідно з п. 99 Правил надання послуг поштового зв`язку (постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 р. № 270), рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою “Судова повістка”), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним.

Відтак, перевіряючи дотримання банком обов`язку, передбаченого статтею 35 Закону України «Про іпотеку», щодо направлення вимоги, з`ясовано, що така вимога вручена з дотриманням вимог законодавства. Так, вручення вимоги про усунення порушень основного зобов`язання було здійснене члену сім`ї одержувача – ОСОБА_5 , ОСОБА_4 (чоловікові). Даний факт засвідчений нотаріусом. За наведених обставин, суд вважає вручення вимоги 12 травня 2015 року боржникові здійсненим належно та у встановлений законодавством спосіб. Відтак, посилання позивачів про неотримання вимоги спростоване наведеним. При цьому, судом враховується, що чоловік ОСОБА_5 – ОСОБА_4 (позивач у справі) є учасником правовідносин з приводу кредитного зобов`язання, оскільки є поручителем виконання основного зобов`язання згідно з договором поруки від 10 червня 2008 року.

Суд не приймає посилання позивачів про неможливість відчуження предмета іпотеки у зв`язку із дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуто (відчужено без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та (або) предметом іпотеки відповідно до статті 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника (майнового поручителя) або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Проте, суд враховує наведені в Законі умови його застосування, а саме: використання іпотечного майна як місця постійного проживання позичальника та відсутність у власності позичальника іншого нерухомого житлового майна.

Належних і допустимих доказів того, що квартира АДРЕСА_1 була єдиним житлом ОСОБА_5 та остання проживала саме в цій квартирі на момент звернення стягнення на предмет іпотеки суду не надано.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у кредитному договорі № 1301/0608/88-090 від 10 червня 2008 року, іпотечному договорі від 10 червня 2008 року адреса проживання та реєстрації боржника ОСОБА_5 зазначена: АДРЕСА_2 . У доданій до справи копії позовної заяви ОСОБА_5 від 09 березня 2016 року до Галицького районного суду м. Львова (а.с.105-107) адреса її проживання зазначена як: АДРЕСА_3 .

Відтак, судом встановлено, що боржник ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_1 не проживала, а у вказаний період користувалася іншими житловими приміщеннями за адресами: АДРЕСА_4 . Даними квартирами на цей час користуються позивачі у справі (чоловік та син іпотекодавця), які в позовній заяві зазначили ці житлові приміщення як адреси свого проживання.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що положення Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюються на правовідносини, що є предметом розгляду у даній справі.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до п. 11, 12 договору іпотеки зазначено про застереження на задоволення вимог іпотекодержателя, яке надає право іпотекодержателю звернути стягнення на предмет іпотеки, на підставі цього договору, шляхом продажу від свого імені предмета іпотеки на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», а також переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця. При цьому, це застереження визначається сторонами як договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Із дослідженого судами іпотечного договору вбачається, що право власності на передане в іпотеку майно переходить від іпотекодавця до іпотекодержателя, якщо протягом тридцяти календарних днів іпотекодавець не задовольнить вимогу іпотекодержателя про усунення порушень або виконання порушеного основного зобов`язання та/або умов цього договору.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Наведене спростовує позицію позивачів щодо відсутності у нотаріуса підстав для державної реєстрації права власності без учинення інших нотаріальних дій з майном (квартирою), в результаті яких відбулося би виникнення, припинення або перехід права власності на квартиру. У даному випадку право власності на квартиру перейшло ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відповідно до умов іпотечного договору та Закону України «Про іпотеку», що стало законною на переконання суду підставою для державної реєстрації такого права.

Посилання позивачів ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на відсутність належних доказів переходу права грошової вимоги за кредитним договором до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не заслуговують на увагу. Наявною в матеріалах справи копією договору факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року, а також витягу з Реєстру заборгованостей боржників № 1-Б, які є додатками до відповідних договорів, у достатній мірі підтверджується факт відступлення права вимоги.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 28 лютого 2019 року (справа № 1008/1095/12).

Перевіряючи інші доводи позивачів, суд вважає, що відповідачем – приватним нотаріусом Кобелєвою А.М. оскаржуване рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру було прийнято відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та з дотриманням Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Так, у розпорядження нотаріуса ТОВ «ФК «Вектор Плюс» було надано наступні документи: заява стягувача про державну реєстрацію права власності, витяг з договору факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року, витяг з реєстру заборгованості боржників № 1-Б від 28 листопада 2012 року, свідоцтво нотаріуса про передачу ОСОБА_5 вимоги про усунення порушення основного зобов`язання, висновок про вартість об`єкту нерухомості, як це передбачено у п. 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

При цьому, судом вважається необґрунтованим посилання позивачів та їх представників щодо порушення порядку залучення суб`єкта оціночної діяльності, оскільки у п. 12.3.1 іпотечного договору від 10 червня 2008 року сторонами узгоджено, що кандидатура суб`єкта оціночної діяльності визначається іпотекодержателем, тобто ТОВ «ФК «Вектор Плюс».

VI. Вирішення судом процесуальних питань, пов`язаних із розглядом справи

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову суми судового збору, сплачені позивачами, розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні відповідача – товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», про визнання неправомірним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень – відмовити повністю.

Рішення ухвалене в нарадчій кімнаті, в судовому засіданні 02 березня 2020 року проголошено його вступну та резолютивну частини.

Повний текст рішення складений 11 березня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Л.Д. Фролова