Рішення № 88120626, 10.03.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2020 року м. Київ № 640/50/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_1 доГоловного управління Державної податкової служби у Київській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 11 жовтня 2019 року №0002573304, №0002713304, податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11 жовтня 2019 року №Ф0002643304, рішення від 11 жовтня 2019 року №0002633304 ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Київській області), у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 11 жовтня 2019 року №0002573304, №0002713304, податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 жовтня 2019 року №Ф0002643304, рішення від 11 жовтня 2019 року №0002633304.

В обґрунтування позову позивач зазначив про безпідставність та необґрунтованість прийнятих відповідачем спірних податкових повідомлень - рішень, оскільки відповідачем не було надано належну оцінку первинним бухгалтерським документам та не здійснено жодного посилання на такі документи, зокрема, в частині витрат на здійснення господарської діяльності. Також, позивач зазначив, що акт перевірки складено без дотримання вимог наказу Державної фіскальної служби України від 01 червня 2017 року №396 «Про затвердження Зразка форми акту (довідки) документальної планової/позапланової виїзної перевірки податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, та Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання.

Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 КАС України, або заяву про визнання позову.

14 лютого 2020 року представником ГУ ДПС у Київській області надано до суду відзив, в якому відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні. Відзив обґрунтовано тим, що рішення прийняті у відповідності до вимог податкового законодавства.

24 лютого 2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він зазначив, що правомірно відніс понесені витрати на транспортні засоби, які використовуються ФОП ОСОБА_1 безпосередньо в господарській діяльності.

Відповідно до частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У С Т А Н О В И В:

ФОП ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем, основним видом діяльності якої є вантажний автомобільний транспорт (КВЕД 49.41).

ГУ ДПС у Київській області прийнято наказ від 02 серпня 2019 року №1604 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )», яким вирішено провести документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 13 серпня 2019 року тривалістю 10 робочих днів за період діяльності з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року.

За результатами перевірки ГУ ДПС у Київській області складено Акт від 03 вересня 2019 року №11/10-36-13-03-3316710066 (далі - Акт перевірки), за висновками якого плановою документальною виїзною перевіркою встановлені порушення ФОП ОСОБА_1 вимог:

- підпункту 49.18.3 пункту 49.18 статті 49, пункту 177.11 статті 177 Податкового кодексу України в частині несвоєчасного подання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік;

- пункту 167.1 статті 167, пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України в частині заниження суми чистого доходу за період з 01 липня 2016 року по 31 грудня 2018 року на загальну суму 1 686 621, 82 грн без ПДВ, в тому числі за 2016 рік в сумі 628 071, 05 грн без ПДВ, за 2017 рік в сумі 441 864, 77 грн без ПДВ, за 2018 рік в сумі 616 676, 00 грн без ПДВ, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 303 591, 93 грн, в тому числі за 2016 рік в сумі 113 054, 59 грн, за 2017 рік в сумі 79 535, 66 грн та за 2018 рік в сумі 111 001, 68 грн;

- підпункту 177.5.3 пункту 177.5 статті 177 Податкового кодексу України в частині несвоєчасної сплати ФОП ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб за 2016 рік в сумі 6 238, 12 грн на 1292 дня, за 2017 рік в сумі 10 268, 28 грн на 926 днів та за 2018 рік в сумі 1 848, 57 грн терміном на 561 дні;

- підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, пункту 164.1, підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176, пункту 177.7 статті 177 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено заниження податку на доходи фізичних осіб на суму 10 976, 40 грн;

- пункту 3 «Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року №4, та підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, в частині невключення до податкових розрахунків за період з І кварталу 2016 року по ІV квартал 2016 року, І квартал 2017 року по ІV квартал 2017 року сум доходу нарахованого на користь фізичних осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ;

- пункту 1 частини першої статті 7, частини п`ятої та восьмої статті 8, частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», що призвело до заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 13 415, 62 грн;

- пункту 2 частини першої статті 7, статті 8, частини другої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в частині заниження чистого доходу з кого відраховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 липня 2016 року по 31 грудня 2018 року на загальну суму 1 591 182, 42 грн, в тому числі за 2016 рік - 567 047, 71 грн, 2017 рік - 441 864, 77 грн та за 2018 рік - 582 269, 84 грн (з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску в сумі 1 099 474, 87 грн, в тому числі за 2016 рік 81 643, 86 грн, за 2017 рік - 435 561, 17 грн та за 2018 рік - 582 269, 84 грн), що призвело до заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з сум доходу від здійснення підприємницької діяльності, на який нараховується єдиний внесок в сумі 241 884, 52 грн, в тому числі за 2016 рік в сумі 17 961, 66 грн, за 2017 рік в сумі 95 823, 50 грн та за 2018 рік в сумі 128 099, 36 грн;

- пункту 4 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та пункту 2 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України 14 квітня 2015 року №435, в частині несвоєчасного подання звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (додаток 5 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) за 2018 рік;

- пункту 187.1 статті 187, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, у зв`язку із завищенням податкових зобов`язань з ПДВ в сумі ПДВ 163 156, 51 грн, у тому числі: січень 2016 року в сумі ПДВ 11 691, 63 грн, квітень 2016 року в сумі ПДВ 9 004, 50 грн, травень 2016 року в сумі ПДВ 2 871, 00 грн, червень 2016 року в сумі ПДВ 16 291, 62 грн, липень 2016 року в сумі ПДВ 6 375, 82 грн, серпень 2016 року в сумі ПДВ 16 755, 98 грн, вересень 2016 року в сумі ПДВ 24 609, 61 грн, жовтень 2016 року в сумі ПДВ 21 025, 99 грн, листопад 2016 року в сумі ПДВ 15 900, 99 грн, грудень 2016 року в сумі ПДВ 14 357, 00 грн, березень 2017 року в сумі ПДВ 17 393, 04 грн, травень 2017 року в сумі ПДВ 4 879, 15 грн, серпень 2018 року в сумі ПДВ 2 000, 00 грн;

- пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України в частині заниження чистого оподаткованого доходу від здійснення підприємницької діяльності 01 липня 2016 року по 31 грудня 2018 року на загальну суму 1 686 621, 82 грн без ПДВ у тому числі за 2016 рік в сумі 628 081, 05 грн без ПДВ, за 2017 рік в сумі 441 864, 77 грн без ПДВ та за 2018 рік в сумі 616 676, 00 грн без ПДВ, що призвело до заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності в сумі 25 299, 33 грн, в тому числі за 2016 рік в сумі 9 421, 22 грн, за 2017 рік в сумі 6 627, 97 грн та за 2018 рік в сумі 9 250, 14 грн;

- пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень та пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України, що призвело до заниження військового збору в сумі 914, 70 грн.

Не погоджуючись з висновками Акта перевірки, 26 вересня 2019 року позивач оскаржив його до ГУ ДПС у Київській області, шляхом подачі письмових заперечень.

ГУ ДПС у Київській області листом від 08 жовтня 2019 року №4352/ФОП/10-36-33-04 висновки Акта перевірки залишено без змін.

На підставі висновків Акта перевірки контролюючим органом були прийняті наступні рішення:

1) податкове повідомлення - рішення від 11 жовтня 2019 року №002573304, яким за порушення пункту 167.1 статті 167, пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 379 489, 92 грн, з яких за податковими зобов`язаннями - 303 591, 93 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 75 897, 99 грн;

2) податкове повідомлення - рішення від 11 жовтня 2019 року №002713304, яким за порушення пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідних положень» Податкового кодексу України, позивачу збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати військового збору, що сплачують фізичні особи за результатами річного декларування у розмірі 31 624, 17 грн, з яких за податковими зобов`язаннями - 25 299, 33 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 6 324, 84 грн;

3) вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 жовтня 2019 року №Ф-0002643304 про сплату, у відповідності до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», недоїмки у розмірі 241 884, 52 грн;

4) рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 11 жовтня 2019 року №0002633304, яким застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 37 363, 14 грн.

Вказані рішення контролюючого органу були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до ДПС України.

За результатами розгляду скарги ФОП ОСОБА_1 , ДПС України прийнято рішення від 29 листопада 2019 року №11283/6/99-00-08-06-01, яким спірні рішення залишені без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями відповідача, позивач звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Нормативно - правовим актом, що регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України (далі по тексту у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 177 Податкового кодексу України визначається оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

У відповідності до пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України Доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України передбачено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з пунктом 177.3 статті 177 Податкового кодексу України для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Не включаються до доходу фізичної особи - підприємця суми акцизного податку з реалізованих суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

За приписами пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;

витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Не включаються до складу витрат підприємця:

витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем;

витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею;

документально не підтверджені витрати.

Зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають:

витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів;

витрати на самостійне виготовлення основних засобів.

Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на:

проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів;

ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості).

Не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення:

земельні ділянки;

об`єкти житлової нерухомості;

легкові та вантажні автомобілі.

Згідно з підпунктом 2.1.2.2 Акта перевірки перевіркою правильності визначення вартості документально підтверджених витрат, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності, встановлено, що за період з 01 липня 2016 року по 31 грудня 2018 року ФОП ОСОБА_1 занижено витрати пов`язані із здійсненням підприємницької діяльності за період з 01 липня 2016 року по 31 грудня 2018 року в сумі 172 378, 96 грн без ПДВ та завищено витрати пов`язані із здійсненням підприємницької діяльності за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року на загальну суму 1 058 540, 77 грн без ПДВ, у тому числі в сумі за 2017 рік - 441 864, 77 грн, за 2018 рік - 616 676, 00 грн, а саме:

1) встановлено заниження валових витрат на суму 172 378, 96 грн без ПДВ за 2016 рік у зв`язку з невключенням до витрат вартості документально підтверджених витрат на загальну суму 172 378, 96 грн без ПДВ, оскільки згідно даних зазначених у книзі обліку доходів і витрат вартість документально підтверджених витрат становить 915 636, 06 грн;

2) встановлено завищення витрат пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності за 2017 - 2018 роки на загальну суму 1 048 540, 77 грн без ПДВ, у тому числі: у 2017 році в сумі 441 864, 77 грн без ПДВ та у 2018 році у сумі 606 676, 00 грн без ПДВ, за рахунок віднесення їх до складу витрат на утримання основних транспортних засобів подвійного призначення, а саме: вартості придбаних запчастин для транспортних засобів та їх ремонту, чим порушено підпункт 177.4.5 пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України.

Матеріалами справи встановлено та не заперечується сторонами, що ФОП ОСОБА_1 на праві власності належить наступне рухоме майно:

- спеціальний вантажний бетонозмішувач - С, марки КАМАЗ, модель 53229, д.н.з. НОМЕР_2 , рік випуску - 1999, дата реєстрації - 15 травня 2015 року;

- вантажний сідловий тягач - Е, марки RENAULT, модель MAGNUM, д.н.з. НОМЕР_3 , рік випуску - 1999, дата реєстрації - 26 лютого 2016 року;

- вантажний сідловий тягач - Е, марки RENAULT, модель MAGNUM440, д.н.з. НОМЕР_4 , рік випуску - 2003, дата реєстрації - 14 березня 2017 року;

- Н/ПР - бортовий - тентований, марки СAMRO, модель S338RC, д.н.з. НОМЕР_5 , рік випуску - 2001, дата реєстрації - 02 серпня 2016 року;

- вантажний сідловий тягач - Е, марки RENAULT, модель MAGNUM, д.н.з. НОМЕР_6 , рік випуску - 1997, дата реєстрації - 26 травня 2015 року;

- Н/ПР - бортовий - Е, марки SCHWARZMULLER, модель SPA, д.н.з. НОМЕР_7 , рік випуску - 2001, дата реєстрації - 30 вересня 2016 року;

- вантажний сідловий тягач - Е, марки RENAULT, модель MAGNUM430, д.н.з. НОМЕР_8 , рік випуску - 1999, дата реєстрації - 13 січня 2016 року;

- напівпричіп Н/ПР - бортовий - Е, марки GROENEWEGEN, модель DRO 12-27, д.н.з. НОМЕР_9 , рік випуску - 1996, дата реєстрації - 23 травня 2015 року.

Позивач аргументує неправомірність прийнятих контролюючим органом рішень тією обставиною, що сідельні тягачі, напівпричепи та спеціальні вантажні бетонозмішувачі до вантажних автомобілів не відносяться, а тому вони не є основними засобами подвійного призначення.

Суд зазначає, що засади організації та діяльності автомобільного транспорту регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» №2344-III від 05 квітня 2001 року.

Так, зазначений законодавчий акт надає визначення поняттю «автомобільний транспортний засіб», відповідно до якого таким є колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі - транспортний засіб).

Отже, з вищенаведеного визначення вбачається, що закон поділяє автомобільні транспортні засоби за характером використання на такі різновиди: пасажирський, вантажний та спеціальний.

В свою чергу автомобілем вантажним в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт» є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів. Отже, основною характеризуючою ознакою вантажного автомобіля, в порівнянні з іншими транспортними засобами, є його використання з метою перевезення вантажу.

В результаті проведеного аналізу вказаного законодавчого акту, суд дійшов висновку, що транспортні засоби за своїм призначенням поділяються на такі різновиди: загального призначення (транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів, до якого, в тому числі, відноситься напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу), спеціалізованого призначення (транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів, до яких, в тому числі, відноситься сідельний тягач) та спеціального призначення (транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій).

Відповідно до норм Закону України «Про автомобільний транспорт», напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.

Згідно з визначенням поняття «сідельний тягач», наданим Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, таким є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.

Таким чином, сідельний тягач та напівпричіп відносяться до транспортних засобів в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому підлягають під класифікацію за критеріями, визначеними даним законодавчим актом.

Згідно з частиною третьою статті 19 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що при державній реєстрації вантажних автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автомобіль-мішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).

Так, згідно з наявними в матеріалах справи копіями свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (технічного паспорту) останні відносяться до типів спеціальний вантажний сідловий тягач Е, вантажний сідловий тягач Е, загальний напівпричіп Н/ПР - бортовий Е та спеціалізований вантажний сідловий тягач Е.

Отже, провівши правовий аналіз законодавчих актів, що регулюються спірні правовідносини, та дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що сідельний тягач в поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд, що не заперечується позивачем в позовній заяві та являються транспортним засобом, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів, а отже, відносяться до категорії вантажних автомобілів. Суд зауважує, що автомобільний поїзд не є окремим видом транспортних засобів, а тільки різновидом вантажних автомобілів за ознакою конструктивної схеми.

Крім того, у реєстраційному документі на спеціальний вантажний бетонозмішувач марки КАМАЗ, модель 53229, зазначено, що це є вантажний автомобіль, тобто за своєю конструкцією та обладнанням він призначений для перевезення вантажів.

У зв`язку з чим суд вважає, що відповідач правомірно дійшов висновку про безпідставність включення позивачем до складу витрат фізичної особи-підприємця, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, витрат на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, зокрема, належних йому вантажних автомобілів.

Крім того, суд відхиляє твердження позивача на обґрунтування своєї позиції про те, що відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, вантажні автомобілі відносяться до товарної позиції за кодом 8704, тоді як сідельний тягач підпадає під код 8701 20 трактори колісні для напівпричепів, а напівпричепи під код 8716 39 30.

З цього приводу суд зазначає, що Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності, встановлена Законом України «Про Митний тариф України» від 19 вересня 2013 року №584-VII, призначена для систематизації товарів з метою визначення ставки загальнодержавного податку - ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України, в той час як відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, в тому числі й оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, регулюються нормами Податкового кодексу України.

Також є необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що сідельний тягач є трактором з огляду на наступне.

Відповідно до частини п`ятої Розділу І Технічного регламенту затвердження типу сільськогосподарських та лісогосподарських тракторів, їх причепів і змінних причіпних машин, систем, складових частин та окремих технічних вузлів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року №1367 трактор - моторизований колісний або гусеничний транспортний засіб сільськогосподарського або лісогосподарського призначення, що має щонайменше дві осі та характеризується максимальною конструкційною швидкістю не менш як 6 кілометрів на годину, спеціально призначений для того, щоб тягти, штовхати, везти і приводити в рух змінні причіпні машини, що використовуються для виконання сільськогосподарських або лісогосподарських робіт, або буксирувати сільськогосподарські та лісогосподарські причепи. Зазначений транспортний засіб застосовується також для перевезення вантажів під час виконання сільськогосподарських та лісогосподарських робіт і обладнується сидіннями для пасажирів.

Перелік категорій транспортних засобів наведено в зазначеному Технічному регламенті від 28 грудня 2011 року №1367, згідно з яким колісні трактори відносяться до категорії Т.

Вказана позиція також була висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року у справі №807/250/18 (адміністративне провадження №К/9901/67317/18).

Стосовно правомірності висновків акта перевірки про заниження позивачем нарахованих та сплачених сум військового збору та єдиного соціального внеску за 2016 - 2018 роки, то суд зазначає наступне.

Підпунктом 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України визначено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір, платниками якого є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу, серед яких, поміж іншого, фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Відповідно до підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (підпункт 163.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктом 1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу (підпункт 1.5 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

Таким чином, оскільки заниження доходу, отриманого від здійснення діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та на який нараховується військовий збір, та заниження суми військового збору відбулось за рахунок заниження чистого оподатковуваного доходу в результаті завищення витрат, пов`язаних з отриманням доходу, у зв`язку з нарахуванням позивачем витрат на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, зокрема, належних йому вантажних автомобілів, які в розумінні підпункту 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України не підлягають включенню до витрат, податковим органом правомірно донараховано військовий збір від здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 за 2016 - 2018 роки.

Окрім того, згідно з абзацом 3 пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, поміж іншого, фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

У силу норм частини другої статті 6 цього Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзац 2 пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Згідно з частинами 2 - 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Поряд з цим, згідно з пунктом 3 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за донарахування податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

В ході розгляду справи суд дійшов висновку, що висновки контролюючого органу про заниження позивачем сум чистого оподатковуваного доходу за 2016 - 2018 роки, що, у свою чергу, стало підставою для перерахунку відповідачем бази оподаткування військовим збором і єдиним соціальним внеском, є правомірними, відтак, висновки контролюючого органу щодо донарахування позивачу сум єдиного соціального внеску та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за таке донарахування, суд також вважає обґрунтованими, що свідчить про правомірність прийнятих відповідачем оспорюваних вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз матеріалів справи підтверджує, що відповідач при винесенні оскаржуваних рішень діяв згідно приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірно, а саме: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд приходить до переконання про доведеність відповідачем правомірності прийнятого податкового повідомлення - рішення та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 11 жовтня 2019 року №0002573304, №0002713304, податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11 жовтня 2019 року №Ф0002643304, рішення від 11 жовтня 2019 року №0002633304 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Є.В. Аблов

Позивач: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377, адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5а)