Рішення № 88109214, 10.03.2020, Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

вул. Сосновського,38 м. Коростень Коростенський район Житомирська область Україна 11500

провадження №2/279/598/20

Справа № 279/6689/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2020 року м.Коростень Житомирської області

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді Волкової Н.Я., з секретарем Прокопчук І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №279/6689/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , приватний нотаріус Коростенського міського нотаріального округу Левківська Галина Сергіївна, про визнання договорів дарування удаваними та поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, зазначивши, що 19.12.2009 року ними було укладено шлюб. За час шлюбу ними було придбано автомобілі Nissan Teana 2010 р.в. р.н. НОМЕР_1 та Volksvagen Crafter 2014 р.в. р.н. НОМЕР_2 , нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 .Героїв Чорнобиля, 27-а, приміщення 3-а (реєстр.номер об`єкта 1828183618107, номер запису про право власності 31523626 від 11.05.2019 р.), нежитлове приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_1 , площею 87,6 кв.м (реєстр.номер об`єкта 286220018107, номер запису про право власності 4573262 від 05.02.2014 р.), нежитлове торгівельно-офісне приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , площею 78,4 кв.м. (реєстр.номер об`єкта 24370235, номер запису про право власності від 20.09.2012 р.), об`єкт незавершеного будівництва магазину по АДРЕСА_1 .

Нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , площею 78,4 кв.м. та 87,6 кв.м. були придбані на підставі договорів дарування від 31.08.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Добролежею Л.Г. (№1901) та від 05.02.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Левківською Г.С.. Вказані договори вважає удаваними, оскільки має розписку ОСОБА_3 від 31.08.2012 року про отримання ним від відповідача 58800 доларів США за продане нежитлове приміщення.

Просив визнати договорами купівлі-продажу удавані договори дарування нежитлового торгівельно-офісного приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , площею 78,4 кв.м. (реєстр.номер об`єкта 24370235, номер запису про право власності від 20.09.2012 р.), нежитлового приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_1 , площею 87,6 кв.м (реєстр.номер об`єкта 286220018107, номер запису про право власності 4573262 від 05.02.2014 р.) та поділити вказане майно, визнавши за позивачем право власності на 1/2 ідеальну частку вказаного майна , а іншу 1/2 частку залишити у власності відповідача, визнати за позивачем 1/2 ідеальну частку об`єкта незавершеного будівництва магазину по АДРЕСА_1 , нежитлового приміщення АДРЕСА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

Справу відповідно до положень ст.19 ч.6, ст.274 ч.1, 279 ч.5 ЦПК України розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження як малозначну без повідомлення сторін.

Відповідачем 07.02.2020 року подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнала, вважає їх необґрунтованими та недоведеними. Зазначила про те, що з 19.12.2009 року по 19.12.2019 року перебувала з позивачем в шлюбі. Поданими доказами позивачем не доведено, що об`єкт незавершеного будівництва магазину по АДРЕСА_1 збудовано за час спільного проживання за спільні кошти, завершення будівництва є неможливим. Нежитлове приміщення АДРЕСА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , виникло внаслідок поділу, а не було придбано чи збудовано під час спільного проживання, право власності на нього виникло до укладення шлюбу. Нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , були отримані в дар на підставі договорів дарування, коштів за них вона не сплачувала, розписки ОСОБА_3 не видавав. Договори були нотаріально посвідчені, при їх укладенні позивач присутнім не був.

Третя особа ОСОБА_3 07.02.2020 року подав письмові пояснення, в яких зазначив про те, що договорів купівлі-продажу з відповідачем не укладав, коштів від неї не отримував, розписку їй не видавав. При укладені договорів позивач не був присутнім, про їх наміри не був обізнаним. Вказав на те, що позивач в телефонній розмові схиляв його дати недостовірні свідчення про обставини укладення договорів.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій вказано, що з поясненнями ОСОБА_3 не згоден, оскільки має видану ним розписку про отримання від відповідача коштів за продане нежитлове приміщення, висловив сумніви щодо належності пояснень третій особі.

Третя особи – приватний нотаріус Левківська Г.С. пояснень щодо позову та відзиву на позов не подала.

Дослідивши письмові матеріалами справи, суд дійшов висновку про наступне :

Судом встановлено, що між сторонами виник спір щодо поділу спільного майна подружжя, який регулюється положеннями глави 7 Сімейного кодексу України (далі: СК України), ст.368 Цивільного кодексу України (далі: ЦК України). В межах даного спору позивачем заявлено вимогу про визнання договорів, на підставі яких одним із подружжя було набуто право власності на майнові об`єкти, удаваними правочинами, визнання їх договорами, які породжують підстави для визнання придбаного на їх підставі майна спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили (ч.1). Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ч.2).

Згідно статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню, є дійсна спрямованість волі сторін правочину при укладенні оспореного договору дарування, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший а саме: договір купівлі-продажу.

Згідно ст.60,ч.2 СК України, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя. Закон (ст.368,ч.3 ЦК України) зазначає, що майно, набуте подружжям за час їхнього шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд, відповідно до правової позиції ВСУ, висловленої в справах № 6-1327цс15, №6-1568цс16, №6-801цс16, повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Згідно ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи вимогу про визнання спільною сумісною власністю подружжя та поділ незавершеної будівництвом нежитлової будівлі слід виходити з того, що відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу об`єкта нерухомого майна після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. До цього об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. Суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва між подружжям (колишнім подружжям) у сукупності до наступних умов: 1) період здійснення будівництва недобудови охоплюється подружнім життям та участю членів подружжя в ньому; 2) враховуючи ступінь готовності об`єкта незавершеного будівництва, можна визначити окремі його частини, що підлягають виділу; 3) існує можливість довести будівництво до кінця. У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію (правові позиції ВСУ у справах № 454/1678/16-ц, №6-47цс16, № 299/1757/16-ц, № 6-47цс16).

На підтвердження заявлених вимог позивачем були подані копія свідоцтва про шлюб, інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.11.2019 року щодо належності відповідачеві спірних об`єктів нерухомого майна, копія розписки від 31.08.2012 року, копія проекту будівництва магазину по АДРЕСА_1 .

Відповідачем до відзиву на позовну заяву подано копію договору про поділ співвласниками нежитлового приміщення АДРЕСА_1 від 15.02.2019 р., заяви про здійснення поділу від 29.03.2019 р., копія свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04.11.2004 р.

Вказаними документами підтверджується, що сторони перебували в шлюбі з 19.12.2009 року.

Відповідач не заперечила належність їй вказаного в позовній заяві нерухомого майна, однак зазначила про те, що один з об`єктів, а саме: нежитлове приміщення АДРЕСА_3 : АДРЕСА_1 , утворилось в результаті поділу належного їй до укладення шлюбу з відповідачем майна, що підтверджено доданими відповідачем до відзиву доказами, нежитлові торгівельно-офісне приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , площею 78,4 кв.м. та нежитлове приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_1 , площею 87,6 кв.м. нею були придбані безоплатно в дар від третьої особи, що підтверджено і письмовими поясненнями третьої особи, будівництво магазину по АДРЕСА_1 не завершено і не може бути завершено.

Проаналізувавши подані позивачем докази, суд дійшов висновку про те, що такими не підтверджується, що нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , були відповідачем придбані на підставі удаваних угод дарування, якими фактично були приховані угоди купівлі-продажу, оскільки доказів того, що волевиявлення їх сторін не було вільним та не відповідало внутрішній волі сторін, що оспорені правочини було укладено з метою приховати інші, а саме: договори купівлі-продажу, що такі правочини були оплатним, що оплата була проведена за спільні кошти сторін.

З тих же підстав не доведеним є і факт будівництва сторонами як подружжям за спільні кошти нежитлової будівлі магазину по АДРЕСА_1 . Як свідчить поданий позивачем проект будівництва вказаного об`єкту, то замовником проектних робіт взагалі є фізична-особа підприємець (ФОП) С.Ю. Вороніна. Правові позиції щодо можливості визнання майна фізичної особи-підприємця (ФОП) висловлені ВСУ в справах № 6-79цс13, №6-21цс15, №6-1327цс15. Відповідно до таких позицій майно ФОП, придбане за кошти від своєї діяльності слід розглядати як особисту приватну власність, яка не підлягає поділу між подружжям при розлученні, за умови, що це майно не використовується в інтересах сім`ї та використовується в інтересах підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Майно фізичної особи – підприємця, яке придбане та використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до ст.57 СК України, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст.60,61 СК України. Крім того, що залишається недоведеним і факт завершення будівництва вказаного об`єкта та існування можливості його поділу.

Такий об`єкт як нежитлове приміщення АДРЕСА_3 АДРЕСА_1 , утворилось в результаті поділу між співвласниками об`єкту, право на який відповідачеві належало до укладення шлюбу з позивачем, тому не може входити до складу спільного майна подружжя.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими, оскільки ним не доведено, що вказане в позовній заяві майно має статус спільного майна подружжя, тому підлягає поділу між сторонами.

При подані позовної заяви позивачем лише частково було сплачено судовий збір, розмір якого було визначено ухвалою від 10.01.2020 року в сумі 8610,60 грн.. До ухвалення рішення позивачем було сплачено 3218,80 грн., тому з позивача додатково стягується 5391,80 грн. судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.263-265 ЦПК України, ст.57,60,61,70 СК України, ст.235,331,368,655,717 ЦК України,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог про визнання договорів дарування удаваними та поділ майна подружжя відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 5391 (п`ять тисяч триста дев`яносто одну) гривню 80 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення рішення. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано .

Сторони та учасники:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Третя особа: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 .

Третя особа: приватний нотаріус Коростенського міського нотаріального округу Житомирської області Левківська Галина Сергіївна, місце знаходження: АДРЕСА_5 .

Суддя Волкова Н.Я.

Копія згідно оригіналу