Рішення № 88105605, 10.03.2020, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2020 Справа № 917/2240/19

м. Полтава

за позовною заявою Фізичної особи - підприємця Шевцова Сергія Миколайовича, АДРЕСА_1

до Фізичної особи - підприємця Повшедної Оксани Павлівни, АДРЕСА_2

про стягнення 51 900,00 грн.,

Суддя Пушко І.І.

Секретар судового засідання Квіта О.Т.

Представники сторін в судове засідання не викликались, справа розглядається за наявними в ній матеріалами в порядку спрощеного провадження відповідно до ст. 247 ГПК України.

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення 51 900,00 грн. за договором оренди обладнання № О-255 від 15.02.2018 року, з яких 45 000,00 грн. вартість автоматичної кавоварки Saeco Phedra EVO, 6 900,00 грн. штраф.

16.12.2019 року до господарського суду Полтавської області від Фізичної особи - підприємця Шевцова Сергія Миколайовича надійшла позовна заява про стягнення з Фізичної особи - підприємця Повшедної Оксани Павлівни 51 900,00 грн. за договором оренди обладнання № О-255 від 15.02.2018 року, з яких 45 000,00 грн. вартість автоматичної кавоварки Saeco Phedra EVO, 6 900,00 грн. штраф (а.с. 1-5).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав умови укладеного між сторонами договору обладнання № О-255 від 15.02.2018 року, зокрема не відшкодував вартість втраченого обладнання, наданого йому позивачем. За порушення термінів відшкодування вартості втраченого обладнання позивач нарахував відповідачу штраф, передбачений п. 4.1 договору.

26.12.2019 року позивач супровідним листом від 26.12.2019 року надав суду квитанцію Приватбанку № 0.0.1566428132.1 від 26.12.2019 року про сплату судового збору в сумі 1921,00 грн., накладну Укрпошти та опис вкладення до листа, надісланого на адресу відповідача - АДРЕСА_4 (а.с. 32-35).

Ухвалою від 27.12.2019р. (а.с. 37-38) вказана позовна заява була залишена без руху з підстав недотримання позивачем вимог п. 8 ч. 3 ст. 162, п. 1 ч. 1 ст. 164 ГПК України.

В термін, визначений судом, позивач усунув недоліки позовної заяви та ухвалою від 13.01.2020 року (а.с. 65-66) суд прийняв позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою суд встановив процесуальні строки: відповідачу для подання відзиву на позов - до 15 днів з дня отримання ухвали; позивачу для подання відповіді на відзив - 5 днів з моменту отримання відзиву. Позивач отримав зазначену ухвалу суду 18.01.2020 року, відповідач - 17.01.2020 року, про що свідчать відмітки на повідомленнях про вручення поштових відправлень (а.с. 67-68).

23.01.2020 року відповідач, в межах встановленого судом строку подав до суду заяву із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного провадження (вх. № 831, а.с. 68).

Ухвалою від 27.01.2020 року суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача (а.с. 70-71). Представники позивача та відповідача отримали зазначену ухвалу суду 29.01.2020 року та 31.01.2020 року відповідно, про що свідчать відмітки на повідомленнях про отримання поштового відправлення (а.с. 72-73).

28.01.2020 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Арома Плюс» надійшла заява про повернення 1921,00 грн. зайво сплаченого судового збору (вх. № 1009, а.с. 74-76).

У відзиві на позов від 30.01.2020 року (вх. № 1254 від 03.02.2020 року, а.с. 78-80) відповідач вважає вимоги позивача необґрунтованими та безпідставними з огляду на те, що кавоварка вибула з магазину, власником якого є відповідач, в результаті неправомірних дій (викрадення) третіх осіб, дії яких кваліфіковані органом досудового розслідування за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України. Відповідач посилається на те, що позовна заява в цій справі не відноситься до юрисдикції господарських судів, а також на те, що договір оренди обладнання № О-255 від 15.02.2018 року не містить такої суттєвої умови як термін його дії, внаслідок чого неможливо встановити чи діяв договір на момент виникнення спірних правовідносин. У відзиві на позов відповідач посилається також на те, що матеріали справи не містять доказів того, що саме позивач є власником кавоварки Saeco Phedra EVO, а також на норми ст. 1166 ЦК України, якою встановлені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.

Позивач не скористався правом подання відповіді на відзив, передбаченим ст. 166 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

15.02.2018 року Фізична особа-підприємець Шевцов Сергій Миколайович, як Орендодавець, та Фізична особа-підприємець Повшедна Оксана Павлівна, як Орендар, уклали договір оренди обладнання № О-255 (далі - Договір, а.с. 8-9), відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове оплатне користування автоматичні кавоварки (далі - Обладнання), виключно для використання за цільовим призначенням: приготування кави та/або також шоколадного напою (п. 1.1 Договору).

В п. 1.2. Договору визначено, що специфікація, кількість та вартість Обладнання зазначена у додатку - специфікації (Додаток № 1 до Договору), що є невід`ємною частиною Договору.

В Додатку № 1 до Договору - специфікації від 15.02.2018 року (а.с. 10) зазначено найменування Обладнання Saeco Phedra EVO, заставна вартість 45 000,00 грн., оренда в місяць 1 грн., інвентаризаційний номер 9017 NPE0005939.

У вказаному додатку зафіксовано також, що Орендодавець (позивач передав, а Орендар (відповідач) прийняв в оренду Обладнання, яке є предметом Договору та зазначено в Додатку № 1.

Відповідно до п. 1.4 Договору, Орендар несе повну матеріальну відповідальність за будь-яке пошкодження або втрату Обладнання Орендодавця та зобов`язаний відшкодувати Орендодавцю всі завдані збитки, пов`язані з таким пошкодженням та/або втратою Обладнання в повному обсязі.

Як зазначає позивач в позовній заяві, під час проведення працівниками Орендодавця чергової перевірки збереження Орендарем переданого в оренду обладнання було встановлено відсутність у визначеному місці кавоварки Saeco Phedra EVO, за усними поясненнями орендоване обладнання було викрадене.

В п. 4.1 Договору передбачено, що Орендар бере на себе відповідальність за всі пошкодження або втрату Обладнання. У випадку пошкодження Обладнання, Орендар зобов`язується відшкодувати Орендодавцю всі витрати, пов`язані з тим, щоб повернути Обладнання в робочий стан. У випадку зникнення або пошкодження Обладнання Орендар у 14-денний термін після втрати останнього відшкодовує Орендодавцю вартість Обладнання в сумі, що дорівнює вартості Обладнання, зазначеної в Додатку та сплачує штраф, що вираховується як 100 гривень за кожен день затримки розрахунку.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача із претензією добровільно повернути Обладнання, або у разі його відсутності сплатити його вартість в розмірі 45000,00 грн. (копія претензії від 21.10.2019 року, а.с. 13-15).

У відповіді на претензію (а.с. 24) відповідач повідомила, що в ніч на 2.10.2019 року до належного їй магазину, розташованого у АДРЕСА_3, шляхом віджиму дверей магазину проникли невідомі особи та таємно викрали кавомашину. За даним фактом відповідач звернулась до поліції із відповідною заявою, відомості про яку цього ж дня внесені до ЄДРДР та розпочато досудове розслідування (а.с. 60-61).

Із посиланням на п. 4.1 Договору позивач заявив до стягнення з відповідача 45 000,00 грн. вартості автоматичної кавоварки Saeco Phedra EVO та 6 900,00 грн. штрафу за період з 19.10.2019 року по 26.12.2019 року.

Вирішуючи спір суд виходив із наступного.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до п. 5 ст. 16 ЦК України одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обов`язку в натурі, яке в даному випадку полягає у виконанні відповідачем договірних зобов`язань з оплати отриманого товару.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК, ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір оренди.

Частинами 1, 6 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Обов`язок наймача здійснювати оплату за передане майно у користування визначений ст. 759 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Заперечення представника відповідача, викладені у відзиві, визнаються судом необґрунтованими з огляду на наступне.

Стосовно посилання представника відповідача у відзиві на те, що спір не відноситься до юрисдикції господарських судів, суд звертає увагу, що відповідно до п.1 ч.1 ст.20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Згідно зі статтею 3 Господарського кодексу (далі - ГК України), під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 23.11.2004р., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.29-31).

Як свідчить зазначений витяг, до видів підприємницької діяльності відповідача віднесена, зокрема, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

Неодмінними ознаками господарської діяльності є сфера суспільного виробництва з метою задоволення не власних потреб виробника, а інших осіб, поєднання приватного інтересу, наприклад, в одержанні прибутку та публічних інтересів суспільства в особі широкого кола споживачів.

У відзиві на позов відсутнє посилання на будь-які докази, які б свідчили про те, що обладнання, яке було предметом договору оренди № О-255 від 15.02.2018 року використовувалося відповідачем для власних особистих потреб, а не для здійснення підприємницької діяльності.

У відзиві на позов представник відповідача визнає, що передана за договором кавоварка використовувалася та була викрадена не з місця проживання відповідача, яке зазначено у витязі з ЄДРПОУ (АДРЕСА_2), а з магазину, власником якого є відповідач, та який розташований за іншою адресою - АДРЕСА_3.

Зазначене підтверджується відповіддю на претензію від 18.12.2019 року (а.с. 59), витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 02.10.2019 року (а.с. 61), а також листом ст. слідчого Пирятинського відділу поліції від 02.10.2019 року, доданим до відзиву на позов (а.с. 60).

Враховуючи викладене, суд вважає встановленим, що обладнання, яке було предметом договору оренди № О-255 від 15.02.2018 року, використовувалося відповідачем саме для здійснення господарської діяльності з торгівлі в магазині, спрямованій на задоволення потреб необмеженого кола споживачів, оскільки інше не доведено відповідачем.

Крім того, судом приймається до уваги, що в розділі «Реквізити сторін» договору № О-255 від 15.02.2018 року та в додатку №1 до вказаного договору (а.с.8-10), зазначено, що орендарем є ФОП Повшедна О.П., тобто відповідач при укладенні договору діяв саме як фізична особа-підприємець (ФОП).

Стосовно посилання у відзиві на неможливість встановити, чи діяв договір між сторонами на момент виникнення спірних відносин (тобто станом на 02.10.2019р.) з огляду на відсутність в договорі строку його дії, судом приймається до уваги наступне.

Факт передачі позивачем та отримання відповідачем обладнання в оренду на виконання умов договору № О-255 від 15.02.2018 року в день його укладення підтверджується змістом додатку №1 до договору та не заперечується відповідачем.

Як було встановлено судом, у вказаному вище додатку до договору дійсно не визначено строк його дії.

Разом з тим, ч. 2 ст. 763 ЦК України передбачає, що якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк.

П. 6.1 договору передбачено, що даний договір укладений на строк, зазначений в додатку до цього договору. Дія даного Договору автоматично продовжується на кожен наступний рік, якщо цього і кожного відповідного наступного року одна з сторін не повідомить письмово іншу сторону про відсутність у неї намірів продовжувати дію цього Договору на наступний рік, - за 30 днів до дати закінчення дії Договору. При здійсненні однією стороною письмового повідомлення іншій стороні про не продовження дії Договору, Договір припиняє свою дію з дати, яка є останнім днем дії Договору, як зазначено в Додатку чи відповідно останньою датою періоду на який Договір був автоматично продовженим (ця дата є останнім днем дії Договору).

Згідно ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідачем не надані суду докази, які б свідчили про те, що станом на 02.10.2019р. дія укладеного між сторонами договору була припинена за домовленістю сторін, оформленій належним чином, а також не надані докази, які б свідчили про здійснення відповідачем повідомлення про відсутність намірів продовжувати дію договору або повідомлення про відмову від договору. У відзиві на позов представник відповідача не посилається на наявність таких обставин.

Факт виникнення між сторонами по справі договірних правовідносин на підставі договору оренди обладнання № О-255 від 15.02.2018 року, а також факт володіння та користування відповідачем майном, яке було предметом цього договору, станом на момент викрадення вказаного майна, відповідачем не заперечується.

Враховуючи викладене, відповідачем не доведено, що на момент викрадення майна, яке було предметом договору оренди обладнання № О-255 від 15.02.2018 року, зазначений договір був розірваний або припинив свою дію.

Стосовно посилань у відзиві на позов на те, що матеріали справи не містять доказів того, що саме позивач є власником кавоварки Saeco Phedra EVO, а також на норми ст.1166 ЦК України, якою встановлені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, судом звертається увага на наступні обставини.

Предметом позову не є вимоги про відшкодування збитків, а спірні правовідносини, як було встановлено судом, виникли з приводу невиконання відповідачем договірних зобов`язань, передбачених п.п.1.4, 4.1 договору оренди обладнання № О-255 від 15.02.2018 року. Таким чином, положення ст.1166 ЦК України, на які посилається представник відповідача у відзиві на позов, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

П. 4.1 договору передбачено, що Орендар бере на себе відповідальність за всі пошкодження або втрату Обладнання. У випадку пошкодження Обладнання, Орендар зобов`язується відшкодувати Орендодавцю всі витрати, пов`язані з тим, щоб повернути Обладнання в робочий стан. У випадку зникнення або пошкодження Обладнання Орендар у 14-денний термін після втрати останнього відшкодовує Орендодавцю вартість Обладнання в сумі, що дорівнює вартості Обладнання, зазначеної в Додатку та сплачує штраф, що вираховується як 100 гривень за кожен день затримки розрахунку.

Зазначена норма договору прямо передбачає зобов`язання відповідача (орендаря) відшкодувати орендодавцю (позивачу) вартість обладнання, визначену додатком до договору, в разі настання факту зникнення такого обладнання.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Факт зникнення обладнання внаслідок його викрадення невідомою особою 02.10.2019р. підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Враховуючи викладене, встановлений п. 4.1 договору 14-денний строк виконання зобов`язання щодо сплати на користь позивача вартості обладнання в розмірі 45 000 грн., визначений в додатку №1 до договору, почав свій перебіг 03.10.2019р. та закінчився 16.10.2019р., а з 17.10.2019р. у позивача виникло право нараховувати передбачений тим же пунктом договору штраф в розмірі 100 грн. за кожний день затримки платежу.

Розглядаючи по суті заявлені позовні вимоги в частині стягнення штрафу, судом приймається до уваги наступне.

За змістом положень статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення містяться й у статтях 525, 526 ЦК України.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до положень статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК України). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК України).

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 ЦК України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 ЦК України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

За змістом положень частини четвертої статті 231 ГК України, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Між тим, для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов`язання.

Відповідна правова позиція, зокрема, була викладена в постанові Верховного Суду України від 08 лютого 2017 року у справі № 910/29752/15.

Розмір договірної штрафної санкції, передбаченої п.4.1 договору, обраховано у певній сумі за кожну добу прострочення, що за визначенням статті 549 ЦК відповідає поняттю «пеня».

Відповідно до правової позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року по справі № 910/10156/17, наслідки прострочення грошового зобов`язання настають, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

За змістом п.4.1 договору, зобов`язання орендаря сплатити певну суму на користь орендодавця є грошовим.

За приписами ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №914/1126/14.

Враховуючи викладене, стягненню з відповідача підлягає сума неустойки, передбачена п. 4.1 договору, яка за своїм правовим змістом є пенею, в розмірі 2582,88 грн., тобто в межах подвійної облікової ставки НБУ за період, визначений позивачем в позовній заяві (з 19.10.2019 року по 26.12.2019 року).

В іншій частині позовні вимоги про стягнення пені відхиляються судом як необґрунтовані.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України).

За наведеного, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення 45 000,00 грн. вартості автоматичної кавоварки Saeco Phedra EVO та 2582,88 грн. пені, в іншій частині вимог в задоволенні позову відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив із наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір, за розгляд справи частково покладається на відповідача в сумі 1761,21 грн.

Керуючись ст. ст. 129 (ч. 1), 130 (ч. 1), 232-233, 237-238 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Повшедної Оксани Павлівни, АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи - підприємця Шевцова Сергія Миколайовича, АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) - 45 000,00 грн. вартість автоматичної кавоварки Saeco Phedra EVO, 2582,88 грн. пені; 1761,21 грн. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині вимог в задоволенні позову відмовити.

4. Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

5. Рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.І. Пушко