Рішення № 88101048, 14.08.2019, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/32858/18-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2019 року

Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді Григоренко І.В.,

при секретарі: Шило А.М.,

за участю:

представника позивача: ОСОБА_3.,

представника відповідача: Сидоренка Р.В.,

представника третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного Банку України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору; Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик», про відшкодування шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернулася до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Національного банку України (далі - відповідач, Нацбанк), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик», (далі - третя особа, ПАТ «КБ «Хрещатик»), в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування майнової шкоди у сумі 8 059 672,02 грн. та 1 384 172,73 дол. США в еквіваленті в гривні за офіційним курсом станом на день винесення рішення.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 22.01.2014 року між нею та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Хрещатик» було укладено договір № 2456 банківського рахунку фізичної особи. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 07.09.2016 року у справі № 761/34633/14-ц встановлено, що «відповідно до договору№ 2456 банківського рахунка від 22.01.2014 року позивачка внесла на відкритий на її ім`я поточний рахунок № НОМЕР_1 кошти у сумі 3 786 800,00 грн. В подальшому, як зазначила позивачка, їй стало відомо, що банк, отримавши від позивачки кошти у сумі 3 786 800,00 грн., не зарахував їх на відкритий на її ім`я поточний рахунок. Крім того, банк, не маючи розпорядження позивачки, як власника поточного рахунку, на підставі фіктивних заяв на видачу готівки з її рахунку, підписаних начебто від її імені, видав невстановленим особам кошти у сум 500 000,00 грн., які надійшли на поточний рахунок позивачки. Факт підробки підписів позивачки на заявах про видачу з її поточного рахунка готівки у загальній сумі 500 000,00 грн. підтверджений висновком почеркознавчої експертизи № 5/ТДД від 05.02.2016 року, виконаного Київським міським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України». За результатами розгляду вказаної справи позивачу було присуджено 3 786 800,00 грн., 500 000,00 грн., 428 680,00 грн. (пеня), 196 978,07 грн. (3% річних), 3 147 213,95 грн. (інфляційні нарахування), всього в сумі 8 059 672,02 грн. Рішення у вказаній справі набрало законної сили. Крім того, 23.01.2014 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Хрещатик» було укладено договір № 1092 банківського рахунку фізичної особи. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12.09.2016 року у справі № 761/14927/16-ц, що залишене без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06.12.2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.04.2017 року, встановлено, що «виконуючи свої права та обов`язки за вказаним договором позивач вніс на вищевказаний рахунок в банку грошові кошти в загальному розмірі - 1 189 086,00 доларів США. Крім того, судом встановлено, що станом на день звернення до суду з позовною заявою, відповідач внесені на рахунок кошти позивачу не повернув». Зазначеним рішенням на користь ОСОБА_2 було присуджено 1 384 172,73 доларів США, серед яких 1 189 086,00 доларів США борг за договором банківського рахунку, 118 908,60 доларів США - пеня, 76 178,13 доларів США - 3% річних.Рішення у вказаній справі набрало законної сили. На підставі постанови правління НБ України від 05.04.2016 року № 234 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.04.2016 року № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Відповідно до рішення Правління НБ України від 02.06.2016 № 46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03.06.2016 року № 913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку». 28.02.2017 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 826/15685/16 (що в подальшому залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.12.2017 року) було задоволено вимоги вкладників ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» до Національного банку України, а саме визнано протиправною бездіяльність НБ України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «КБ «Хрещатик», невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасного рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «КБ «Хрещатик». Отже, в результаті такої протиправної бездіяльності НБ України позивачу завдано матеріальну шкоду в розмірі 8 059 672,02 грн. та 1 384 172,73 доларів США.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.07.2018 року в порядку загального позовного провадження було відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Національного банку України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик», про відшкодування шкоди та підготовче засідання призначено на 17.09.2018 року.

17.09.2018 року у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному справу було знято зі складу та призначено на 13.11.2018 року.

25.09.2018 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив проти задоволення позову, у якому останній просив у задоволені позову відмовити, оскільки порушення права позивача щодо отримання коштів, розміщених на рахунках у ПАТ «КБ «Хрещатик», не відбулося, зважаючи на те, що триває процедура ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик», здійснюється продаж активів банку, а за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна банку здійснюється задоволення вимог кредиторів у черговості, визначеній ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». А посилання позивача на рішення у адміністративній справі № 826/15685/16, як на доказ порушення Національним банком України права на отримання коштів, розміщених на рахунках у ПАТ «КБ «Хрещатик», є безпідставними, оскільки в зазначених рішеннях не вказано, що внаслідок протиправної дії або бездіяльності Національного банку України були порушені права позивача на отримання коштів за договорами банківського рахунку.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від13.11.2018 року, згідно п. 1 ч. 2 ст. 198 та п. 1 ч. 2 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку із неявкою представника третьої особи та відсутністю доказів про те, що він повідомлений про дату, час і місцезасіданняналежним чином, підготовче засідання відкладено до 30.01.2019 року.

22.11.2018 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній просить задовольнити позовні вимоги у повному розмірі, о скільки поведінка відповідача є неправомірною, що призвело до заподіяння матеріальної шкоди позивачу.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.01.2019 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Національного банку України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик», про відшкодування шкоди та справу призначено до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 15.05.2019 року.

15.05.2019 року у зв`язку із зайнятістю судді у розгляді клопотань органу досудового розслідування у якості слідчого судді справу було знято зі складу та призначено на 14.08.2019 року.

В судове засідання 14.08.2019 року з`явились представник позивача та представник відповідача. Представник третьої особи в судове засідання 26.04.2019 року не з`явився, про дату, час і місце засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі.

Оскільки як визначено у ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вирішив розглянути справу по суті за відсутності представника третьої особи.

В судовому засіданні 14.08.2019 року представник позивача підтримав вимоги позовної заяви з викладених у ній підстав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.08.2019 року щодо задоволення позову заперечував з викладених у письмовому відзиві підстав та просив в позові відмовити.

Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши та оцінивши подані сторонами письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що 22.01.2014 року між ОСОБА_2 (Клієнт) та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Хрещатик» (Банк) було укладено договір № 2456 банківського рахунку фізичної особи, відповідно до п. 1.1 якого Банк відкриває Клієнту поточний рахунок № НОМЕР_1 у валюті UAH та здійснює його розрахунково-касове обслуговування згідно внутрішніх правил і процедур банку, нормативних актів НБУ та чинного законодавства України.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 07.09.2016 року у справі № 22ц/796/9264/16задоволено позов ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Хрещатик» та стягнутоз ПАТ «КБ «Хрещатик`на користь ОСОБА_2 8 059 672,02 грн. заборгованості за договором банківського рахунку № 2456 від 22.01.2014 року

23.01.2014 рокуміж ОСОБА_2 (Клієнт) та ПАТ «КБ «Хрещатик» (Банк) було укладено договір № 1092 банківського рахунку фізичної особи, відповідно до п. 1.1 якогобанк відкриває клієнту поточний рахунок № НОМЕР_1 у валюті USD та здійснює його розрахунково-касове обслуговування згідно внутрішніх правил і процедур банку, нормативних актів НБУ та чинного законодавства України.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12.09.2016 року у справі № 761/14927/16-ц, що залишене без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06.12.2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.04.2017 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Хрещатик`про стягнення грошових коштів за договором банківського рахунку № 1092 від 23.01.2014 року відмовлено, оскільки після запровадження у Банку процедури ліквідації, задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому порядку, що передбачений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Разом з тим, судами було встановлено, що внаслідок невиконання банком своїх зобов`язань за договором на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню грошові кошти у сумі 1 384 172,73 доларів США, з яких 1 189 086,00 доларів США борг за договором банківського рахунку, 118 908,60 доларів США - пеня, згідно п. 3.1 договору банківського рахунку, 76 178,13 доларів США - 3% річних.

Постановою Правління Національного банку України від 05.04.2016 року № 234 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» ПАТ «КБ «Хрещатик» було віднесено до категорії неплатоспроможних.

На підставі вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.04.2016 року № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Правлінням Національного банку України 02.06.2016 року прийнято постанову № 46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик», на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03.06.2016 року № 913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик», призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «КБ «Хрещатик», визначені ст. ст. 37, 38, 51, ч. ч. 1, 2 ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

При цьому, процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та є спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини.

Як визначено у п. 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Пунктом 6 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб є спеціальними та цей закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно п. п. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку та примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Як вбачається із п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.

В силу приписів ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів закріплені у ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Чинним законодавством не передбачено задоволення вимог кредиторів поза межами процедури ліквідації банку.

Вказане підтверджується і правовою позицією Верховного Суду України в постанові від 20.01.2015 року у справі № 6-2001цс15. Так, Верховний Суд України зазначає, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банк вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

В подальшому така правова позиція підтримана і Верховним Судом, зокрема, у його постанові від 10.04.2019 року у справі № 182/7301/17 (провадження № 61-46092св18), у якій зазначається, що після введення у банку тимчасової адміністрації стягнення коштів у будь-який інший спосіб, ніж передбачений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», є неможливим. Акцептовані кредиторські вимоги не задовольняються за рахунок гарантованого державою відшкодування за вкладами, оскільки їх задоволення здійснюється у межах ліквідаційної процедури у порядку, визначеному статтею 52 Закону, за рахунок коштів, одержаних у результаті ліквідації та продажу майна банку.

У своїй постанові від 04.09.2019 року у справі № 243/8557/16-ц (провадження № 61-15759св18) Верховний Суд зазначає, що задоволення вимог окремих кредиторів поза межами процедури ліквідації банку порушує в цілому баланс інтересів кредиторів банку та не узгоджується з положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якими передбачено, що під час ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку визначається загальна сума його заборгованості перед кредиторами (пасив), формується ліквідаційна маса банку (актив) та здійснюється її реалізація з подальшим спрямуванням коштів, одержаних від продажу майна банку, на погашення акцептованих (визнаних) вимог кредиторів в порядку черговості відповідно до статті 52 цього Закону.

Такий правовий висновок викладено і у постанові Верховного Суду України від 07.06.2017 року у справі № 490/4542/15-ц (провадження № 6-1809цс16).

Отже, віднесення ПАТ «КБ «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних фактично унеможливило виконання банком своїх зобов`язань щодо виплати вкладу та відсотків позивачу.

За таких обставин, стягнення суми вкладу позивачем повинно відбуватись на підставі законодавства, що регулює правовідносини щодо повернення вкладу з урахуванням положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відшкодування сум вкладів у інший спосіб, зокрема, поза межами ліквідаційної процедури, чинним законодавством України не передбачено.

Разом з тим, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 року у справі № 826/15685/16 визнано протиправною бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «КБ «Хрещатик», невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «КБ «Хрещатик».

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.12.2017 року постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 року у справі № 826/15685/16 залишена без змін.

Відтак, позивач вважає, що неправомірними діями/бездіяльністю Національного банку України їй завдано матеріальну шкоду.

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, зобов`язання з відшкодування шкоди є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових та майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобов`язання належать до роду недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин.

Згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», обов`язковими підставами відшкодування матеріальної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Перераховані складові для деліктних зобов`язань є обов`язковими. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.

Протиправна поведінка заподіювача шкоди полягає у порушенні правової норми, що виявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або в утриманні в здійсненні наказів правової норми діяти певним чином.

Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Вина є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Посилання позивача на ст. 1173 Цивільного кодексу України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів, не заслуговує не увагу з огляду на наступне.

Суб`єктами відповідальності, відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України, є органи державної влади або місцевого самоврядування, в яких реалізується їхня деліктність.

Згідно зі ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органами місцевого самоврядування відповідно до ст. 140 Конституції України є сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління.

В силу п. 3.1 рішення Конституційного суду України від 26.02.2009 року № 6-рп/2009 у справі N 1-15/2009, Конституція України визначила правовий статус Національного банку України як центрального банку держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України (стаття 99). Особливість юридичного статусу Національного банку України полягає в тому, що, з одного боку, він має публічно-правовий статус особливого центрального органу державного управління, самостійного у своїй діяльності від органів державної влади (статті 6, 7, 24, 25, 53 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року № 679-XIV, а з іншого - цивільно-правовий статус як юридичної особи, яка має відокремлене майно, що є об`єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні, та може вчиняти певні цивільно-правові правочини з комерційними банками, державою (статті 4, 29, 31, 42 Закону).

Отже, Національний банк України є особливим центральним органом державного управління, самостійним у своїй діяльності від органів державної влади, тобто не є суб`єктом відповідальності в розумінні ст. 1173 Цивільного кодексу України.

Як встановлено ст. 4 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк не відповідає за зобов`язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов`язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов`язання.

Аналогічного змісту міститься норма у ст. 5 Закону України «Про банки та банківську діяльність», відповідно до якої Національний банк України не відповідає за зобов`язаннями банків, а банки не відповідають за зобов`язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором.

До функцій відповідача, перелік яких міститься у ст. ст. 6, 7 Закону України «Про Національний банк України», не належить вирішення спорів, що виникають у договірних відносинах між клієнтом і банком.

Відповідно до ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.Банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань у разі прийняття Національним банком України рішення про запровадження обмежень на діяльність банків, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.Учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку.Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.Пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.

За таких обставин, доводи позивача, що Національний банк України має нести майнову відповідальність за зобов`язаннями неплатоспроможного банку є необґрунтованими.

За приписами ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як визначено у ст.. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження виниНацбанку у доведенні ПАТ «КБ «Хрещатик» до неплатоспроможності; на підтвердження завданої шкоди, оскільки розмір вкладу не є розміром шкоди у розумінні ст. 1166 Цивільного кодексу України, не доведено причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та неправомірними діями відповідача.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.

В силу положень ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 82 ЦПК України визначено випадки, у яких сторона звільняється від доказування обставин, на які посилається.

Так, згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Проте,позивач не брав участі у розгляді справи № 826/15685/16 в Окружному адміністративному суді м. Києва за наслідком розгляду якої було ухвалено постанову від 28.02.2017 року.

Крім того, у постанові Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 року не міститься висновку, що внаслідок дій або бездіяльності Національного банку України порушено право позивача на отримання коштів за договором банківського вкладу.

Отже, за таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_2 до Нацбанку про відшкодування шкоди є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що судовий збір при поданні позовної заяви позивачем не сплачувався та в позові відмовлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 6, 140 Конституції України, ст.ст. 11, 15, 16, 1058, 1166, 1173Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 28, 36, 46, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. ст. 5, 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 2, 4, 6, 7 Закону України «Про Національний банк України», ст.ст. 3, 5, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 267, 273, 354, 355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідних положеньЦивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Національного Банку України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору; Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик», про відшкодування шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, (а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду), а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 29.08.2019 року.

Суддя І.В. Григоренко