Ухвала суду № 88094899, 06.03.2020, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/2853/19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«06» березня 2020 року Шевченківський районний суд м. Львова

в складі : головуючого - судді Глинської Д.Б.

при секретарі Лань М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Львові заяву ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , про заміну сторони у виконавчому провадженні,

В С Т А Н О В И В :

рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 11 липня 2019 року задоволено позов ОСОБА_1 та стягнуто з Комунальної 5-тої стоматологічної поліклініки м. Львова на користь ОСОБА_1 43 586, 40 грн. заборгованості по заробітній платі за період з 01 січня 2018 року по 30 листопада 2018 року з врахуванням усіх податків та зборів. Рішення набрало законної сили та звернено до виконання.

14 лютого 2020 року ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , звернулася до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому проваджені - з Комунальної 5-тої стоматологічної поліклініки м. Львова на Львівську міську раду та Управління охорони здоров`я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради.

Заяву обґрунтовує тим, що у зв`язку з тим, що рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 липня 2019 року у справі №466/2853/19 залишається не виконаним і виконання його є неможливим з підстав відсутності коштів на рахунках відповідача та прийняттям Львівською міською радою рішення про ліквідацію боржника. Так, відповідач - Комунальна 5-та стоматологічна поліклініка м. Львова є комунальним закладом та фінансується з місцевого бюджету Львівської міської ради, головним розпорядником бюджетних коштів є Управління охорони здоров`я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради. При цьому, за даними Єдиного Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Комунальна 5-та стоматологічна поліклініка м. Львова з 12.11.2018 перебуває в стані припинення.

Ухвалою Львівської міської ради від 08.11.2018 № 4150 «Про припинення Комунальної 5-ї стоматологічної поліклініки м. Львова шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка № 1» вирішено: припинити Комунальну 5-ту стоматологічну поліклініку м. Львова шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка № 1»; утворити комісію з припинення Комунальної 5-ї стоматологічної поліклініки м. Львова шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка № 1»; затвердити її персональний склад та призначити ліквідатора. Вважає, що за таких обставин, без заміни сторони виконавчого провадження, рішення суду залишиться без виконання, що призведе до порушення ст.129 Конституції та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стягувач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні заяву підтримали, просили її задовольнити, посилаючись на мотиви, які в ній викладені.

Представник Львівської міської ради та Управління охорони здоров`я департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради Шмотолоха О.П. у судовому засіданні заперечила проти заяви, просила відмовити в її задоволенні з мотивів, які викладені у письмовому поясненні.

Представник Комунальної 5-тої стоматологічної поліклініки м. Львова та ліквідатор Комунальної 5-тої стоматологічної поліклініки м. Львова Питльований П.В. у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином повідомлялися про місце, час та дату розгляду справи.

Заслухавши пояснення стягувача ОСОБА_1 , представника стягувача ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 , з`ясувавши обставини справи, суд вважає, що заява про заміну сторони виконавчого провадження підлягає задоволенню з наступних підстав.

У провадженні Шевченківського районного суду м. Львова перебувала цивільна справа №466/2853/19 за позовом ОСОБА_1 до Комунальної 5-тої стоматологічної поліклініки м. Львова про стягнення невиплаченої заробітної плати.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 11 липня 2019 року позов ОСОБА_1 було задоволено та вирішено стягнути з Комунальної 5-тої стоматологічної поліклініки м. Львова на користь ОСОБА_1 43 586, 40 грн. заборгованості по заробітній платі за період з 01 січня 2018 року по 30 листопада 2018 року з врахуванням усіх податків та зборів, а також 768,40 грн. судового збору в доход держави.

Вищевказане рішення не оскаржувалося учасниками процесу та набрало законної сили.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно з ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Виконання рішення суду є завершальною стадією цивільного процесу і здійснюється у певній процесуальній формі. Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки ( ч.1 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Частиною 6 статті 11 Цивільного кодексу України ( далі – ЦПК України) передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно з ч.4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Частинами першою, п`ятою статті 104 ЦК України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Судом встановлено, що судове рішення у справі №466/2853/19 на сьогодні залишається не виконаним, через відсутність коштів на рахунках.

Згідно з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, долученої до матеріалів заяви, Комунальна 5-та стоматологічна поліклініка м. Львова з 12 листопада 2018 року перебуває в стані припинення.

Ухвалою Львівської міської ради від 08 листопада 2018 року № 4150 «Про припинення Комунальної 5-ї стоматологічної поліклініки м. Львова шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка № 1» вирішено: припинити Комунальну 5-ту стоматологічну поліклініку м. Львова шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка № 1»; утворити комісію з припинення Комунальної 5-ї стоматологічної поліклініки м. Львова шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Стоматологічна поліклініка № 1»; затвердити її персональний склад та призначити ліквідатора.

З копії Статуту Комунальної 5-ої стоматологічної поліклініки м. Львова вбачається, що Комунальна 5-та стоматологічна поліклініка м. Львова є закладом охорони здоров`я бюджетною установою комунальної форми власності, створене на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 16.02.1999. Установа заснована на власності територіальної громади м. Львова; засновником є Львівська міська рада, уповноваженим органом якого є Управління охорони здоров`я Львівської міської ради; установа проводить господарську діяльність у сфері охорони здоров`я. Відповідно до розділів 3, 5 Статуту установу було створено для здійснення некомерційної господарської діяльності, а його майно перебуває в комунальній власності та було закріплене за ним на праві оперативного управління; все майно та кошти належать засновнику.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 78 Господарського кодексу України (далі – ГК України) комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування у розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.

У відповідності до ст. 136 ГК України правом оперативного управління визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених ГК та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Отже, право оперативного управління є найбільш обмеженим правовим титулом, похідним від права власності, який обмежується не тільки законом та статутом, але й власником майна.

З огляду на викладене, здійснення господарської діяльності комунальним некомерційним підприємством без мети одержання прибутку, на основі матеріальної бази, яка не є його власністю та не включається до ліквідаційної маси в разі ліквідації такого підприємства, зумовлює для законодавця необхідність регулювання спірних відносин у такий спосіб, який би дозволив захистити інтереси можливих кредиторів суб`єкта некомерційної господарської діяльності таке регулювання здійснено через механізм закріплений у ст. ст. 77, 78 ГК України.

Так, відповідно до ч. 10 ст. 78 ГК України особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 76 ГК України встановлено, що казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення цього підприємства. Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління.

У відповідності до ч. 3 ст. 77 ГК України орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень.

Згідно з приписами ч. 7 ст. 77 ГК України казенне підприємство відповідає за своїми зобов`язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями казенного підприємства

При цьому умовою покладення субсидіарної відповідальності на орган місцевого самоврядування за змістом ч. 7 ст. 77 ГК та ч. 10 ст. 78 ГК України є недостатність коштів, які є у розпорядженні комунального підприємства.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 5023/4388/12 (провадження № 12-102гс18).

Крім того, Верховний Суд звернув увагу на низку випадків, де ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30.11.2004 у справі «Михайленки та інші проти України», п. 45, рішення від 04.04.2006 у справі «Лисянський проти України», п. 19, рішення від 03.04.2007 у справі «Кооператив Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови», пп. 18 та 19, рішення від 12.04.2007 у справі «Григор`єв та Какаурова проти Російської Федерації», п. 35, рішення від 15.01.2008 у справі «Р. Качапор та інші проти Сербії».

Отже, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції.

Частинами 1, 2 ст.442 ЦПК України встановлено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд змінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

У відповідності до ч. 5 ст. 442 ЦПК України положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Згідно з частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу.

Аналогічні висновки зробив і Верховний Суд у постанові від 05.12.2018р. у справі №643/4902/14-ц та Верховний Суд України в постанові від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13.

Судові рішення, які набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов`язковості виконання рішення суду, при цьому реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні, оскільки новий кредитор, без вирішення питання про заміну сторони у зобов`язанні, не має права звернутися до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

Враховуючи наведене, суд звертає увагу на те, що судове рішення у справі №466/2853/19 про задоволення вимог заявника не виконане боржником і не припиняє зобов`язальних правовідносин для сторін, тому дійшов висновку що заява підставна та підлягає до задоволення.

Керуючись ст. ст. 55, 258- 260, 442 ЦПК України, ст.ст. 76, 77, 78, 136 ГК України суд,

У Х В А Л И В:

заяву задовольнити.

Замінити сторону у виконавчому провадженні щодо примусового виконання судового рішення від 11 липня 2019 року по справі №466/2853/19 про стягнення з Комунальної 5-тої стоматологічної поліклініки м. Львова на користь ОСОБА_1 43 586, 40 грн. (сорок три тисячі п`ятсот вісімдесят шість гривень сорок копійок) заборгованості по заробітній платі за період з 01 січня 2018 року по 30 листопада 2018 року з врахуванням усіх податків та зборів., а також 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) судового збору в доход держави.

Замінити боржника – Комунальну 5-ту стоматологічну поліклініку м. Львова (79058, м. Львів, вул. Замарстинівська,39, код ЄДРПОУ 01984330) на Львівську міську раду (код ЄДРПОУ 04055896, 79008, м. Львів, площа Ринок, 1) та Управління охорони здоров`я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (код ЄДРПОУ 02013030, 79008, м. Львів, площа Ринок, 1) по справі №466/2853/19.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з моменту її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Д. Б. Глинська