Рішення № 88090046, 25.02.2020, Василівський районний суд Запорізької області

311/1215/17

2/311/24/2020

25.02.2020

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2020 року м. Василівка

Василівський районний суд Запорізької області в складі: головуючого - судді Нікандрової С.О., за участю секретаря судового засідання Дудка Н.В., представника позивача - адвоката Першина В.М., представника відповідача - адвоката Кара Р.Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Таврія» про визнання договору оренди землі недійсним та зобов`язання повернути земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства «Таврія» про визнання договору оренди землі недійсним та зобов`язання повернути земельну ділянку, на обґрунтування позовних вимог вказав, що на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №706854 від 23 січня 2009 року він є власником земельної ділянки земельної ділянки площею 3,2199 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2320985300:01:012:006, яка розташована на території Кам`янської сільської ради Василівського району Запорізької області. Наприкінці лютого 2017 року позивач дізнався про існування договору оренди вищевказаної земельної ділянки від 24.01.2009 року між ним та ФГ «Таврія», державна реєстрація якого була проведена 14.12.2010 року у Василівському РВ ЗРФ ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №041026600147. В розмові з головою ФГ «Таврія», останній відмовився надати позивачу копію відповідного договору оренди. На адвокатський запит від 03.03.2017 року Управлінням Держгеокадастру у Василівському районі Запорізької області надано завірену копію договору та долучені до нього акти приймання-передачі об`єкту оренди (земельної ділянки) та акту визначення меж земельної ділянки від 24.10.2009 року. Уважно вивчивши договір позивач вважає, що він є недійсним з наступних підстав. Про існування договору оренди позивач не здогадувався до лютого 2017 року. Земельна ділянка площею 3,2199 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2320985300:01:012:006, розташована на території Кам`янської сільської ради Василівського району Запорізької області була отримана у власність позивачем як спадщина від матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя, а саме 20.01.2001 року, ОСОБА_2 уклала договір оренди земельної ділянки площею 3,22 га із відповідачем терміном на 5 років та отримувала орендну плату за умовами договору. Після смерті ОСОБА_2 відповідач продовжив користуватися землею і межах дії договору та сплачувати орендну плату позивачу ОСОБА_1 . Відповідач запропонував позивачу взяти на себе матеріальні витрати по оформленню в подальшому державного акту про право власності на земельну ділянку в обмін на продовження користуватися вищевказаною земельною ділянкою, на що позивач погодився. В період часу з 25.04.2006 року по 23.01.2009 року відповідач продовжував користуватися

земельною ділянкою площею 3,2199 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2320985300:01:012:006, в обмін на сплату відповідачем витрат на виготовлення на ім`я позивача державного акту про право власності на земельну ділянку. Після виготовлення державного акту про право приватної власності на землю серії ЯГ №706854 від 23.01.2009 року, відповідач продовжив користуватися земельною ділянкою за усною домовленістю з позивачем, за плату останньому за користування нею. Ніякої розмови про укладання письмового договору оренди землі між позивачем та відповідачем не було, істотні умови договору оренди ніхто не обговорював, відповідач зобов`язався повернути земельну ділянку за першою вимогою. Такі умови користування землею позивача існували до лютого 2017 року, коли позивач попросив відповідача повернути земельну ділянку.

Під час ознайомлення зі змістом договору оренди та актів прийому-передачі об`єкту оренди та визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) позивач звернув увагу, що підписи в договорі та інших документах до нього належать не йому, а інші особі. При цьому він особисто не уповноважував нікого укладати від свого імені договори оренди. На усну вимогу позивача повернути земельну ділянку відповідач відмовився. За таких обставин, на підставі ч.3 ст.203, ст.215 ЦК України, просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 24 січня 2009 року, укладений між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Таврія» та зареєстрований за №041026600147 від 14.12.2009 року та зобов`язати ФГ «Таврія» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 3,2199 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2320985300:01:012:006, розташовану на території Кам`янської сільської ради Василівського району Запорізької області.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, за обов`язковою участю його представника - адвоката Першина В.М.

Представник позивача - адвокат Першин В.М. в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити з підстав, наведених в позові.

Представник відповідача - адвокат Кара Р.Т. в судовому засіданні позов не визнала та просила відмовити в його задоволенні у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Так, 24 січня 2009 року між ОСОБА_1 і Фермерським господарством «Таврія» укладено договір оренди земельної ділянки площею 3,2199 га, яка розташована на території Кам`янської сільської ради Василівського району Запорізької області, на строк 10 років, який зареєстрований 14 грудня 2009 року в відділі Василівському районному відділі ЗРФ ДЗП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі» за №041026600147. Під час укладення договору між сторонами додержано усіх необхідних вимог чинного законодавства України. ФГ «Таврія» належним чином виконує умови взятих на себе договірних зобов`язань, належним чином проводиться нарахування та виплата орендної плати в строки та спосіб передбачений умовами договору, про що свідчать надані відповідачем списки на отримання в рахунок орендної плати натуральної оплати та відомості про виплату грошей. 20 грудня 2010 року ОСОБА_1 особисто отримав свій екземпляр договору оренди земельної ділянки після його реєстрації, про що свідчить його особистий підпис в списку орендодавців ФГ «Таврія» на отримання договорів оренди. Враховуючи наведене, позивачу ОСОБА_1 було відомо про укладення договору оренди земельної ділянки, договір оренди виконувався належним чином і орендодавцем отримувалася орендна плата, що підтверджується відповідними відомостями на виплату грошей і видачу орендної плати в натурі, а відтак відповідно ст.267 ЦК України, просила суд про застосування строків позовної давності для звернення позивача з позовом до ФГ «Таврія» про визнання недійсним договору оренди землі.

2. Процесуальні дії суду у справі.

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 01 червня 2017 року у зв`язку з неможливістю після задоволення самовідводів утворити новий склад суду, цивільна справа передана на розгляд Михайлівського районного суду Запорізької області.

Ухвалою Михайлівського районного суду Запорізької області від 04 жовтня 2017 року відкрито провадження у цивільній справі.

09 липня 2018 року з Михайлівського районного суду Запорізької області за розпорядженням в.о.голови Михайлівського районного суду Запорізької області Машкіної Н.В. №43 від 27.06.2018 року у зв`язку з закінченням п`ятирічного строку повноважень на посаді судді ОСОБА_3 , настанням двохмісячного строку до закінчення повноважень суддів Кравченко Н.О., Машкіної Н.В. та Березнікова О.В., та неможливістю утворити склад суду для розгляду цивільна справа направлена за підсудністю до Василівського районного суду для розгляду по суті.

Ухвалою від 20 липня 2018 року цивільна справа прийнята до провадження судді Нікандрової С.О., провадження у справі вважається зупиненим до усунення обставин, що викликали його зупинення, відповідно до ухвали судді Михайлівського районного суду Запорізької області Олійника М.Ю. від 26 березня 2018 року.

Ухвалою від 14 вересня 2018 року після надходження висновку експертизи провадження у справі поновлено та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою від 26 листопада 2018 року провадження у справі зупинено у зв`язку з призначенням у справі судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою від 06 червня 2019 року після надходження висновку експертизи провадження у справі поновлено та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою від 18 листопада 2019 року закрито підготовче провадження і призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.

3. Фактичні обставини встановлені судом, застосовані судом норми права.

Судом встановлено, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ЯГ №706854 від 23 січня 2009 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №010926600002, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,2199 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2320985300:01:012:006, яка розташована на території Кам`янської сільської ради Василівського району Запорізької області.

24 січня 2009 року між ОСОБА_1 і Фермерським господарством «Таврія» укладено договір оренди земельної ділянки площею 3,2199 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кам`янської сільської ради Василівського району Запорізької області, що належить орендодавцю на підставі державного акту про право приватної власності на землю серії ЯГ №706854 від 23 січня 2009 року, на строк 10 років. 14 грудня 2010 року зазначений договір був зареєстрований у Василівському районному відділі Запорізької регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» за №041026600147.

24 січня 2009 року між ОСОБА_1 та головою Фермерського господарства «Таврія» Кириченко В.М. складено акт про передачу та прийом земельної ділянки та акт про визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

До початку розгляду справи до суті за клопотанням представника позивача, призначено почеркознавчу експертизу, згідно з висновком експерта Дніпропетровського НДІСЕ №2148-18 від 20 серпня 2018 року (т.1 а.с.187-193) встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Орендодавець» договору оренди земельної ділянки від 24.01.2009 року, який укладений між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Таврія» і зареєстрований у Василівському районному

відділі Запорізької регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» 14.12.2010 року за №041026600147 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Орендодавець» акту визначення меж земельної ділянки кадастровий номер 2320985300:01:012:006 до договору від 24.01.2009 року - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Орендодавець» акту приймання - передачі земельної ділянки номер 2320985300:01:012:006 до договору від 24.01.2009 року - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Клопотань про призначення додаткової або повторної експертизи від сторін не надходило.

Інших належних та допустимих доказів, які б спростовували висновок експертизи відповідачем не надано.

Оскільки належних та допустимих доказів, які б свідчили про волевиявлення позивача на укладення спірного договору представник відповідача суду не надав, а висновок судової почеркознавчої експертизи свідчить про те, що ОСОБА_1 не підписував оскаржуваний договір оренди землі, факт відсутності волевиявлення на укладання цього договору є доведеним.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (ч.4 ст.124 ЗК України).

Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) набирає чинності з моменту його державної реєстрації (статті 14, 17 Закону).

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи (ч.1 ст.4 ЗУ «Про оренду землі»).

Положеннями ч.1 ст.16 ЗУ «Про оренду землі» передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Згідно зі ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Ч.1 ст.215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Спірний договір, укладений від імені ОСОБА_1 , підписаний не ним, а іншою особою.

Отже, враховуючи те, що оспорюваний договір позивач ОСОБА_1 не підписував, повноваження на це іншій особі в установленому законом порядку не надавав, суд приходить до висновку, що відсутність волевиявлення власника земельної ділянки є підставою для визнання договору недійсним з моменту його укладання (ст.ст.203,215 ЦК України).

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 10 червня 2019 року у справі №136/273/18 (провадження №61-1879св19), від 01 липня 2019 року у справі №136/215/18 (провадження №61-6743св19), від 06 листопада 2019 року у справі №136/218/18 (провадження №61-7311св19).

Одночасно з цим, під час розгляду справи судом представник відповідача ФГ «Таврія» - адвокат Кара Р.Т. заявила про застосування позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має декілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на

які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Такий же висновок застосування норм права викладено в постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року в справі № 6-17цс17.

Позивачем ОСОБА_1 не доведено, що він дізнався про існування оспорюваного договору оренди землі лише в лютому 2017 року.

Матеріали справи містять докази, що свідчать про обізнаність позивача про укладення 24 січня 2009 року договору оренди земельної ділянки з моменту її укладання, оскільки позивач отримував орендну плату за земельну ділянку, особисто розписувався в відомостях на видачу зерна соняшника, пшениці, ячменю в рахунок орендної плати, відомостях на виплату грошей за оренду землі. Крім того, згідно Списку орендодавців ФГ «Таврія» на отримання договорів оренди, 20 грудня 2010 року ОСОБА_1 особисто отримав екземпляр договору оренди земельної ділянки.

За клопотанням представника позивача, призначено почеркознавчу експертизу, згідно з висновком експерта Дніпропетровського НДІСЕ №6642-18 від 10 квітня 2019 року (т.2 а.с.25-30) підпис від імені ОСОБА_1 , що розміщений на п`ятому аркуші (контур 437) за порядковим номером № НОМЕР_1 списку орендодавців фермерського господарства «Таврія» на отримання договорів оренди, - виконаний самим ОСОБА_1 .

Таким чином, враховуючи презумпцію обов`язку позивача знати про стан своїх майнових прав, те що позивач ОСОБА_1 знав про фактичне користування його земельною ділянкою відповідачем, отримував за користування земельною ділянкою орендну плату як в натуральній формі так і в грошовій формі, про що свідчать його підписи у відповідних відомостях, тобто усвідомлював про існування між ним і відповідачем орендних відносин, а також 20 грудня 2010 року особисто отримав екземпляр договору оренди у відповідача після його державної реєстрації і міг ознайомитися зі змістом спірного договору, отже з цього часу позивач реально повинен був дізнатися про порушення свого права, тому суд приходить до висновку, що позивач, а тому початком перебігу трирічного строку позовної давності для позивача за правилами ст.261 ЦК України слід вважати саме 20 грудня 2010 року, коли позивач ОСОБА_1 отримав свій екземпляр договору оренди землі у відповідача.

Отже, суд приходить до висновку, що незважаючи на те, що відсутнє волевиявлення позивача ОСОБА_1 на укладання оспорюваного договору оренди землі, яка перебуває в її власності, відповідно до частини першої статті 261 ЦК України позивач звернулася до суду з позовом після спливу позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 1 ч.3 ст.133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу відповідачем надано наступні документи: договір про надання правничої допомоги від 28.05.2017 року (т.1 а.с.82), копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (т.1 а.с.83), ордер на надання правової допомоги серії ЗП №051706 (т.1 а.с.139), розрахунок суми судових витрат, акт виконаних робіт від 12.06.2019 року, квитанції.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази в обґрунтування понесених відповідачем витрат на

професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з позивача, адже крім того, що розмір таких витрат має бути доведений і документально обґрунтований, він також повинен відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Враховуючи, що у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, враховуючи складність справи та обсяг виконаних робіт, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд приходить до висновку про необхідність стягнути з позивача на користь відповідача ФГ «Таврія» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500 грн.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Таврія» про визнання договору оренди землі недійсним та зобов`язання повернути земельну ділянку - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Фермерського господарства «Таврія» витрати на правничу допомогу в сумі 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений і підписаний 05 березня 2020 року.

Суддя Василівського районного суду

Запорізької області С.О.Нікандрова