Рішення № 88085970, 27.02.2020, Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа №173/861/19

Провадження №2/173/29/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2020 р. Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

В складі: головуючого - судді Петрюк Т.М.

При секретареві - Рудовій Л.В.

За участю: позивача -

ОСОБА_9 Представника відповідача - адвоката Корсуновського П.Ю.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального провадження в місті Верхньодніпровську цивільну справу за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування,-

ВСТАНОВИВ:

29.03.2019 року до суду звернувся позивач ОСОБА_9 , з позовом про визнання права власності в порядку спадкування до відповідача ОСОБА_1

03.05.2019 року отримана довідка про реєстрацію місця проживання відповідача - фізичної особи.

09.04.2019 року позивачем подана заява про зміну позовних вимог.

06.05.2019 року ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області відкрите провадження у справі та справу призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні на 01.08.2019 року.

12.06.2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

01.08.2019 року розгляд справи відкладений за клопотанням відповідача. Справу призначено до розгляду на 20.08.2019 року.

20.08.2019 року розгляд справи відкладений в зв`язку з наданням можливості сторонам вирішити спір в добровільному порядку. Справа призначена до розгляду на 02.09.2019 року

02.09.2019 року закінчене підготовче судове засідання. Справу призначено до розгляду на 24.10.2019 року.

24.10.2019 року в судовому засіданні оголошено перерву до наступної визначеної дати 04.11.2019 року.

04.11.219 року в судовому засідання оголошено перерву в зв`язку із задоволенням клопотання позивача про обов`язкову участь в судовому засіданні відповідача. Справу призначено до розгляду на 18.12.2019 року.

18.12.2019 року в судовому засіданні оголошено перерву до 30.01.2020 року.

30.01.2020 року розгляд справи відкладений за клопотанням позивача. справа призначена до розгляду на 27.02.2020 року

Учасникам розгляду справи роз`яснені права та обов`язки відповідно до ст. 43, 44, 49 ЦПК України.

В судовому засіданні 27.02.2020 року оголошена вступна та резолютивна частина рішення

Згідно заявлених позовних вимог за зміненою позовною заявою позивач просить визнати нікчемним (недійсним) правочин по передачі права власності на транспортний засіб - легковий автомобіль Шевролє Ніва 21230, 2004 року випуску, державний знак НОМЕР_1 , від померлого ОСОБА_2 до ОСОБА_1 . Визнати, що частка померлого ОСОБА_2 в праві спільної сумісної в на транспортний засіб Шевролє Ніва 21230, 2004 року випуску, державний знак НОМЕР_1 становила 2/3.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне: він та його брат ОСОБА_3 , є синами ОСОБА_2 , який після розлучення з їх матір`ю у 1998 році проживав окремо від них. У 2007 році батько переніс перший інсульт, через що пересувався за допомогою ціпка, а також в нього погано функціонувала права нога та рука.

В 2008 році їх батько одружився вдруге з ОСОБА_1 . Шлюб між ними було зареєстровано у Зарічанській сільській раді 15.04.2008 року

ІНФОРМАЦІЯ_1 їх батько, ОСОБА_2 , який проживав один в АДРЕСА_1 помер.

Після його смерті він та його брат звернулись до приватного нотаріуса Бас Я.А., 18.03.2019 року ним отримано витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі, а його брат відмовився від спадкування на його користь. Також нотаріусом йому було роз`яснено, що за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів вирішення зазначеного питання підлягає в судовому порядку.

Після смерті їх батька залишилось спадкове майно, в тому числі і транспортний засіб - легковий автомобіль - Шевролє Ніва 21230, 2004 року випуску, державний знак НОМЕР_1 . Дане майно їх батько придбав в 2007 році у попереднього власника - ОСОБА_5 . Тобто майно було придбане їх батьком за власні кошти до укладення шлюбу з відповідачкою.

22.07.2009 року їх батько перереєстрував майно на відповідача, після чого в технічному паспорті відповідач була вказана в якості власника майна, а батько мав право на керування транспортним засобом. Тобто перереєстрацію та набуття права власності відповідачем було набуто вже в шлюбі, а перереєстрація майна на відповідача була викривленим елементом вчиненого між його батьком та відповідачем правочину у його суб`єктивному складі.

Після перереєстрації майна на відповідача, остання, через деякий час перебралась та почала проживати в іншому населеному пункті, у помешканні власником якого був його батько, за адресою: АДРЕСА_2 . Тобто батько в період з 2007 року по 22.07.2009 року будучи після інсульту та сподіваючись на любов та повагу до себе, допомогу у веденні спільного господарства, вчинив правочин та перереєстрував майно на відповідача. Відповідач, завдяки маніпулюванням на почуттях батька досягла бажаного результату, проживала в двокімнатній квартирі з усіма зручностями. Через небажання відповідача проживати спільно його батьком, вони перестали проживати однією сім`єю, як подружжя, проживали окремо та вели окреме господарство, такі дії відповідача суперечать моральним засадам суспільства та нормам Сімейного і Цивільного Кодексу. В свою чергу його батько постійно користувався майном, ремонтував його, що підтверджує факт укладення даного правочину лише для виду без наміру настання реальних наслідків, а він та його брат постійно допомагали батькові по господарству та підтримували його.

14.03.2019 року йому зателефонувала сусідка його батька та повідомила, що його батько приїхав до неї на належному йому автомобілі - Шевролє Ніва 21230, 2004 року випуску, державний знак НОМЕР_1 , та почуває себе погано. Коли він прибув до сусідки до батька, то поспілкувався з останнім та викликав швидку медичну допомогу. Лікарями було прийняте рішення про госпіталізацію його батька у лікарню. А батько прийняв рішення про передачу йому в користування належного йому майна. Батьком при госпіталізації до лікарні було наказано йому зберігати та охороняти належне йому майно до його одужання та реабілітації. Після погіршення стану здоров`я батька, останній не приходячи до тями ІНФОРМАЦІЯ_1 помер

Після 14.03.2019 року відповідач, в період окремого проживання з його батьком, проникла до його домоволодіння в с. Домоткань та забрала звідти грошові кошти, належні його батькові, домашнє вино, особисту пенсію батька, його особисту пенсійну картку, документи на майно та побутову техніку та домашню худобу

15.03.2019 року він повідомив відповідачу, що майно за рішенням батька знаходиться в нього та він несе повну відповідальність за його збереження. Проте відповідач після зустрічі з ним почала вимагати від нього повернути їй майно батька, легковий автомобіль - Шевролє Ніва 21230, 2004 року випуску, державний знак НОМЕР_1 . Через вищевказані дії відповідача, випливає, що останню цікавлять лише гроші, а не почуття до батька та права інших спадкоємців, що й стало підставою звернення до суду.

В судовому засіданні позивач позовні підтримав та просив суд задовольнити позовні вимоги, підтвердивши обставини, викладені в позовній заяві. Також позивач пояснив, що автомобіль був придбаний його батьком за власні кошти, який мав домоволодіння в селі, займався підсобним господарством, вирощував виноград, з якого робив вино та продавав його, також держав кроликів. Батько був інвалідом. Потребував автомобіль для пересування та з цієї ж причини вписав відповідача, як власника належного його батькові автомобіля.

Відповідач ОСОБА_1 , проти задоволення позовних вимог заперечувала та пояснила. що 1999 року вона почала проживати спільно з батьком позивача, як дружина та чоловік. Вони вели спільне господарство. В 2002 році купили хату в селі. В 2008 році вони зареєстрували шлюб. В період спільного проживання та перебування в шлюбі ними було придбано побутову техніку, автомобіль. Вони спільно вели в селі підсобне господарство, обробляли город, вирощували виноград. Продавали вирощене та отримували прибуток. Сини до батька за весь час їх спільного проживання з`являлись приблизно два рази, оскільки між ними був конфлікт. Її чоловік хворів, потребував лікування, коли з ним перший інсульт вона весь час була біля нього доглядала його лікувала та поставила на ноги. Оскільки потрібні були гроші на лікування вони прийняли рішення про продаж автомобіля, який був у її чоловіка та гроші витратили на чоловіка та роздали борги. Після того, як чоловік поправився вони вирішили купити інший автомобіль. Покупкою автомобіля займайся її чоловік, і як саме відбувалась його купівля їй невідомо. Вона підтверджує, що згідно документів вона є власником автомобіля, але яким чином відбувалась дана реєстрація вона пояснити не може, оскільки всіма цими питаннями займався чоловік. Весь час вони проживали разом. В останні місяці їм не було чим оплачувати комунальні послуги тому вона влаштувалась на роботу, в зв`язку з чим вимушена була проживати в місті. Але вона постійно приїздила в село до чоловіка. Про хворобу чоловіка 14.03.2019 року вона дізналась від сусідки та відразу прийшла до свого чоловіка до лікарні.

Представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечували посилаючись на те, що відсутні будь-які підстави для визнання правочину недійсним та відступу від рівності часток в спільному сумісному майні.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Суд, з`ясувавши зміст позовних вимог, заслухавши пояснення учасників розгляду справи, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, приходить до таких висновків.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини. Спір між сторонами виник із спадкових правовідносин та майнових правовідносин подружжя.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Позивач ОСОБА_1 , є сином померлого ОСОБА_2 , а відповідач є його дружиною, хоч сторонами не надані документи, які підтверджують родинні і шлюбні відносини, але ці факти визнаються сторонами. Тому у відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Після смерті ОСОБА_1 , відкрилась спадщина, яка складається, в тому числі і із легкового автомобіля Шевролє Ніва 21230, 2004 року випуску, державний знак НОМЕР_1 , з приводу якого між сторонами виник спір.

Допитані в судовому засіданні свідки дали наступні пояснення судові.

Свідок ОСОБА_6 , в судовому засіданні пояснила, що її сім`я та сім`я померлого ОСОБА_2 , товаришували з 1979 року. Оскільки в той час вони отримали земельні ділянки для будівництва та допомагали одне одному і це зблизило їх сім`ї. Потім вона деякий час працювала за кордоном і зв`язку між ними не було. Коли вона повернулась, дізналась, що ОСОБА_2 , розірвав шлюб з першою дружиною, мамою позивача. Але спілкування між її сім`єю і ОСОБА_2 , продовжилось, хоч і не було вже наскільки тісним. У ОСОБА_2 був автомобіль, який він продав в 2007 році. Та говорив їй, що хоче купити велику машину. В 2008 році в ОСОБА_2 , Вже був автомобіль. ОСОБА_2 говорив їй, що купив автомобіль за власні кошти. Й відомо, що реєстрацію автомобіля на його другу дружинку ОСОБА_1 , здійснив за тією обставиною, що в нього був інсульт і він не міг отримати медичну довідку для управління автомобілем. Тоді за порадою її бувшого чоловіка, було вирішено, що реєстрація автомобіля буде проведена на дружину ОСОБА_2 . Вона з чоловіком була в ОСОБА_2 декілька раз у нього в селі. Коли вони приїздили ОСОБА_2 був один, в будинку було не зовсім прибрано. Видно було, що чоловік проживає один. Вона навіть виявляла бажання провести нього прибирання в будинку. ОСОБА_2 ,. показував їм виноградник, своє господарство, пригощав вином, яке виробляв сам. Також ОСОБА_2 , говорив, що погано себе почуває, і коли він помре то будуть проблеми із спадкування його майна. Вони порадили йому розірвати шлюб, ОСОБА_2 , погоджувався з тим, що саме так і потрібно поступити. Але чомусь цього не зробив. Друга дружина з ОСОБА_2 ,не проживала, лише забирала в нього гроші, та користувалась всім тим, що надбав ОСОБА_2 .

Свідок ОСОБА_7 , в судовому засіданні пояснила, що 14.03.2019 року до неї приїхав сусід ОСОБА_2 ,. та сказав, що погано себе почуває. Вона має медичну освіту, тому поміряла йому тиск, який був високий. Дала йому ліки і через деякий час ОСОБА_2 , сказав, що буде їхати додому. Але вона бачила, що йому погано і він додому не доїде. Тому вона залишила його в себе, зателефонувала його синові, та вони викликали швидку медичну допомогу. Після прибуття сина та «швидкої» ОСОБА_2 , був госпіталізований до лікарні. Він попросив сина забрати автомобіль, а її попросив погодувати кроликів. Потім їй стало відомо, що невдовзі ОСОБА_1 , помер. Також їй відомо, що останнім часом ОСОБА_2 , проживав сам. Сам порався по господарству, мав виноградник, виробляв вино.

Свідок ОСОБА_8 , в судовому засіданні пояснив, що йому зателефонував ОСОБА_9 та сказав, що його батькові погано і попросив поїхати з ним в село до батька. Коли вони прихали в село батько ОСОБА_1 був у сусідів. Вони допомогли відправити його до лікарні. Батько передав ключі від автомобіля ОСОБА_9 , оскільки не хотів залишати автомобіль без нагляду.

Свідок ОСОБА_11 , в судовому засіданні пояснив, що його батьки спілкувались із сім`єю ОСОБА_1 , до їх розлучення. Йому відомо, що ОСОБА_2 , було два автомобіля: біле «Жигулі», а потім синє «Жигулі», що з ними сталось він не знає. Після « Жигулі» ОСОБА_2 , купив Шевролє-Ніву. Також йому відомо, що ОСОБА_2 , проживав в с. Домоткань та вирощував виноград. Також йому відомо, що ОСОБА_2 проживав з відповідачкою, але чи були вони одружені він не знає. Проте останнім часом ОСОБА_1 проживав сам. ОСОБА_1 , наскільки йому відомо, не працювала.

Відповідно до заявлених вимог позивач просить визнати недійсним (нікчемним) правочин по передачі права власності на транспортний засіб - легковий автомобіль Шевролє Ніва 21230, 2004 року випуску, державний знак НОМЕР_1 , від померлого ОСОБА_2 до ОСОБА_1 . Проте доказів, коли, ким та за яким правочином був придбаний даний автомобіль суду не надав.

Згідно ст. 76 ЦПК України - Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи..

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України - Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є , показання свідків, письмові докази, речові, електронні докази і висновки експертів.

Відпровідно до ст.ст 77-78 ЦПК України -Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем надане лише свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу Шевролє Ніва 21230, 2004 року випуску, власником якого зазначений ОСОБА_14 та зазначено, що право керування вказаним автомобілем має ОСОБА_15 .

Доказів того, що вказаний автомобіль був саме куплений, а не отриманий в користування, шляхом видачі довіреності ОСОБА_2 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , суду не надано.

Проте допитані в судовому засіданні свідки пояснювали, що вказаний автомобіль був у ОСОБА_2 . Свідок ОСОБА_6 ,. пояснювала, що в 2008 році даний автомобіль у ОСОБА_2 , вже був.

Також відповідач ОСОБА_1 , визнає,що право власності на даний автомобіль зареєстроване за нею, тому факт, що ОСОБА_1 на даний час є власником спірного автомобіля, також не підлягає доказуванню.

Проте, коли та на підставі укладення якого правочину у ОСОБА_1 , виникло право власності на даний автомобіль, суду не надано.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В ст. 203 ЦК України передбачені умови дійсності правочину, а саме Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей

Ст. 204 ЦК України передбачено, що Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином законодавством встановлено презумпцію правомірності правочину, тобто укладений правочин є дійсним якщо він не визнаний недійсним судом, або його недійсність не встановлена законом.

Правові наслідки недійсності правочину встановлені ст. 216 ЦК України.

Згідно з вимогами частини першої цієї статті Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

З аналізу даних правових норм можна дійти висновку про те, що недійсним може бути визнаний лише укладений правочин.

Доказів того, який правочин, спрямований на виникнення права власності у відповідача ОСОБА_1 , був укладений суду не надано. Таким чином суд не має можливості перевірити який саме правочин укладався, між ким укладався даний правочин, чи між ОСОБА_2 , і ОСОБА_1 , чи між попереднім власником автомобіля ОСОБА_14 , і ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 6 ст. 177 ЦПК України - До заяви про визнання акта чи договору недійсним додається також копія (або оригінал) оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребовування.

Позивачем не доданий договір (правочин) який він просить визнати недійсним, а також не заявлялись клопотання щодо його витребування під час проведення підготовчого судового засідання.

Позивач просить визнати укладений правочин недійсним, як такий , що суперечив дійсній волі його батька ОСОБА_2 , і укладений лише для виду, проте за відсутності доказів укладання правочину про набуття ОСОБА_2 ,. права власності на спірний автомобіль, суд не має можливості перевірити обставини чи він відповідав волі покійного ОСОБА_2 ,. чи ні. Як немає можливості перевірити факт. Що даний правочин був фіктивним,тобто, укладеним лише для виду, оскільки доказів того, що ОСОБА_2 , був власником спірного автомобіля суду не надано.

На підставі якого суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Вирішуючи питання, щодо задоволення позовних вимог в частині визнання, що частка померлого ОСОБА_2 в праві спільної сумісної власності на транспортний засіб Шевролє Ніва 21230, 2004 року випуску, державний знак НОМЕР_1 становила 2/3, суд виходить з наступного

Відповідно до ч.1,2 ст. 60 СК України - Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України - Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Як вже зазначалось вище суду не надані докази, що спірний автомобіль Шевролє Ніва 21230, 2004 року випуску, державний знак НОМЕР_1 був придбаний саме у власність покійного ОСОБА_2 оскільки допитані в судовому засідані свідки лише підтвердили, що даний автомобіль в 2008 році вже був у ОСОБА_2 , але на підставі якого правочину, жоден із свідків не зазначив.

Відповідач ОСОБА_1 ,. визнає, що право власності на даний автомобіль зареєстроване за нею, і що даний автомобіль був придбаний нею та її покійним чоловіком в 2008 році. Жодних доказів на спростування даних обставин суду не надано. А посилання позивача, що його батько купив даний автомобіль ще в 2007 році, до укладення шлюбу, не підтверджується жодним доказом.

Виходячи, вищевикладеного суд приходить до висновку, що спірний автомобіль Шевролє Ніва 21230, 2004 року випуску, державний знак НОМЕР_1 , є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 . Оскільки даний факт відповідачем не заперечується і частково визнається і самим позивачем, так як в поданому позові позивач просить визначити частку його батька у спірному автомобілі в розмірі 2/3 його частини, а не на автомобіль в цілому. Тобто позивач визнає право відповідача на 1/3 його частину.

Відповідно до ст. 3 ст. 368 ЦК України Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 с. 370 ЦК України - У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 СК України - У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Прохаючи збільшити частку покійного ОСОБА_2 , у спільному сумісному майні позивач посилається на те, що відповідач добившись реєстрації на неї права власності на автомобіль, стала проживати окремо від його батька та не приймала участі в утриманні майна і не вела з його батьком спільного господарства.

Допитані в судовому засіданні свідки пояснювали, що останнім часом відповідач проживала окремо від ОСОБА_2 . Проте з якого часу ОСОБА_1 , проживала окремо від чоловіка жоден із свідків не пояснив.

Сам факт окремого проживання не свідчить про припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 56 СК України - Дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання.

Відповідач пояснює факт свого проживання у місті, а не в селі тим, що змушена була працювати, щоб мати можливість оплачувати комунальні послуги. Із наданого суду копії звіту застрахованих осіб вбачається, що з кінця 2018 року по березень 2019 року відповідач працювала та отримувала прибуток, що підтверджує доводи відповідача.

Пояснення свідка ОСОБА_6 , про те, що за її відвідин у будинку ОСОБА_2 було неприбрано також не свідчить про те, що сторони не підтримували шлюбних відносин та відповідач ухилялась від виконання покладених на неї, як на дружину обов`язків. Оскільки з пояснень того ж свідка вона відвідувала ОСОБА_2 , після розірвання його шлюбу з першою дружиною не часто. Сам позивач зазначає, що відповідач проживала у місті, в квартирі, належній його батькові, і доказів того, що вона ухилялася від її утримання суду не надав.

Той факт, що в період, коли батько позивача відчув себе погано відповідач не була поряд з ним також не свідчить про припинення між ними шлюбних відносин, оскільки відповідач надала докази того, що вона працювала у даний період. Позивач та свідок ОСОБА_7 вказують, що погіршення стану здоров`я у батька позивача відбулось в денний час, тобто в робочий час, що вимагало присутності відповідача на робочому місці.

Посилання на те. що відповідач проникла до будинку батька та викрала звідти майно його батька, суд також вважає безпідставними. Оскільки вироку про визнання відповідачки винною у крадіжці суду не надано. Дані обставини відбулись після смерті батька позивача, а не в період перебування сторін у шлюбі. Крім того відповідач , як дружина ОСОБА_2 ,, має безперешкодне право заходити в належні подружжю ОСОБА_1 житлові приміщенні та користуватись наявним у них майном.

Доказів про наявність інших обставин, які б мали наслідком здійснити відступ від рівності часток у спільному сумісному майні подружжя ОСОБА_1 суду не надано.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що частки покійного ОСОБА_2 ,. і ОСОБА_1 ,. у спільному сумісному майні подружжя є рівними.

Відповідно позовні вимоги в частині визнання частки ОСОБА_2 , в розмірі 2/3 частини спірного автомобіля також не підлягають задоволенню.

Так як судом ухвалюється про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 141 ЦПК України, покладаються на позивача та відповідачем не відшкодовуються..

Керуючись ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог за позовом ОСОБА_9 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 про визнання нікчемним (недійсним) правочину по передачі права власності на транспортний засіб, легковий автомобіль Шевролє-Ніва 21230, 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_2 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідачеві ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованій за адресою: АДРЕСА_2 та визначенні частки ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , в праві спільної сумісної власності на транспортний засіб - легковий автомобіль Шевролє-Ніва 21230, 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 в розмірі 2/3 частини - відмовити

Понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 768 грн. 40 коп., покласти на позивача ОСОБА_9 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту складання повного тексту рішення.

Відповідно до п. 15.5 розділу ХШ Перехідні положення ЦПК України апеляційна скарга подається через Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області до приведення Положення про автоматизовану систему документообігу суду у відповідність із редакцією Цього кодексу

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду .

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення.

Повний текст рішення виготовлений 07.03.2020 року.

Суддя Петрюк Т.М.

Зареєстроване 10.03.2020 року

Оприлюднене 10.03.2020 року

Дана набрання законної сили: 07.04.2020 року