Ухвала суду № 88085497, 10.03.2020, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/752/20

Провадження № 2-з/209/9/20

У Х В А Л А

10 березня 2020 року м. Кам`янське

Суддя Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області Замкова Я.В., розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову

ВСТАНОВИВ:

06.03.2020 року до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно міської ради м. Кам`янське Дніпропетровської області, третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_3 , про захист прав власності шляхом скасування запису про право власності.

Одночасно з позовною заявою, позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій він просить накласти арешт на об`єкт нерухомого майна, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_2 , а саме на: 2/3 частки житлового будинку загальною площею (кв.м.) 388,1 кв.м., житлова площа (кв.м): 91.4 кв. АДРЕСА_1 та заборонити будь-яким особам у будь-якій спосіб вчинення будь-яких дій щодо цього майна, в тому числі його відчуження та реалізацію. На обгрунтування своєї заяви, позивач вказує на те, що частка житлового будинку по АДРЕСА_2 вибула із власності позивача і саме цей факт ним оскаржується, всі документи на майно знаходяться у відповідача, спірне нерухоме майно на даний час належить відповідачу ОСОБА_2 і він має можливість розпорядитися своєю часткою майна до ухвалення рішення по справі.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту та заборону вчиняти певні дії. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У відповідності до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Згідно з п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 " Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову”, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Згідно із абзацом 3 п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 “Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову”, ухвала про забезпечення позову повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов до висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судовового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.

Проте, як видно з матеріалів справи, заява позивача про забезпечення позову не містить жодних обґрунтувань щодо відсутності гарантій виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Зі змісту заяви про забезпечення позову також вбачається, що заява не має обґрунтування як у необхідності застосування заходів забезпечення позову, так і необхідності застосування саме таких видів забезпечення позову, як накладення арешту на нерухоме майно та заборони вчиняти певні дії, а має лише посилання щодо існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, без належного обґрунтування того, яким чином невжиття заходів забезпечення саме таким шляхом може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Крім того, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд повинен був перевірити: наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможні такі заходи забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; співмірність заявленого виду забезпечення позову із позовними вимогами; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасником судового процесу; розумність, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову.

Також, судом враховано, що відповідно до п. 5.6.1Інструкції про проведення виконавчих дій арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби – обмеженні права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам, що застосування саме такого засобу забезпечення позову як арешт – позивачем належним чином не вмотивовано, і може призвести до безпідставної заборони користуватись майном та передачу його іншим особам, що є обмеженням їх права власності.

Так, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд приймає до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, зокрема інших співвласників домоволодіння по АДРЕСА_2 .

Відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 151 ЦПК України, заява про забезпечення позову повинна містити обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст.151 ЦПК України, заява про забезпечення позову повинна містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

У відповідності до ч. 10 ст. 153 ЦПК України, суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Вивчивши матеріали заяви про забезпечення позову, суд вважає, що позивачем не наведено достатніх підстав для забезпечення позову, обгрунтування необхідності його застосування, а також не представлено відомостей про те, що невжиття заходів забезпечення позову може в подальшому істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

З урахуванням викладених обставин, суд вважає за необхідним повернути заяву про забезпечення позову та роз`яснити позивачу його право на повторне звернення до суду із заявою про забезпечення позову після усунення вказаних судом недоліків заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 149-153 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Повернути позивачу ОСОБА_1 заяву про забезпечення позову.

Роз`яснити позивачу ОСОБА_1 його право на повторне звернення до суду із заявою про забезпечення позову після усунення вказаних судом недоліків заяви.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання судового рішення. Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Я.В. Замкова