Рішення № 88085237, 10.03.2020, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 757/16104/18-ц

Провадження № 2/219/160/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.02.2020 м. Бахмут Донецької області

Артемівський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Шевченко Л.В.,

за участі секретаря судового засідання Брагіної М.В.,

представника відповідача Цирі С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бахмут в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він, ОСОБА_1 до 2015 року був власником домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане домоволодіння постраждало у 2014 - 2017 роках внаслідок артилерійських обстрілів. На даний момент домоволодіння знаходиться у непридатному для проживання стані. На момент знищення домоволодіння, Україна контролювала територію, на якій знаходилося домоволодіння. Вказує, що факт непридатності домоволодіння для проживання підтверджується довідкою військово-цивільної адміністрації селища Зайцеве Бахмутського району Донецької області від 16.02.2017 року. Вважає, що на підставі ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та ст.86 Кодексу цивільного захисту України, відшкодування шкоди, заподіяної позивачу терористичним актом необхідно провести за рахунок коштів Державного бюджету України, бо обов`язок відшкодувати завдану шкоду в такому випадку покладається на державу. Крім того, зазначає, що він є не молодою людиною та до початку бойових дій він забезпечував свою сім`ю продуктами вирощеними власноруч. На даний момент він є внутрішньо переміщеної особою, у нього немає свого житла, тому він з жінкою вимушений орендувати квартиру. Через стресову ситуацію в нього з`явився сильний головний біль, безсоння, він знаходиться в стані постійної депресії, що не могло не позначитись на відносинах із дружиною та оточуючими. Йому доводиться докладати додаткових зусиль для нагородження стосунків зі своєю родино. Все це заподіяло йому моральні страждання. Він втратив душевну рівновагу, багато часу витратив на спілкування із представниками правоохоронних органів. Його фізичний та психоемоційний стан призвів до виснаження нервової системи. Він потребує відпочинку, спрямованого на подолання негативних фізіологічних наслідків. На підставі викладеного, просить суд відшкодувати йому за рахунок коштів державного бюджету України, заподіяну терористичним актом шкоду за зруйноване домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 в сумі 524 897 грн., а також відшкодувати за рахунок коштів державного бюджету України заподіяну терористичним актом моральну шкоду в сумі 100 000 гривень.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06.04.2018 року справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, передано за підсудністю Слов`янському міськрайонному суду Донецької області.

16.04.2018 року позивач, не погодившись з ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06.04.2018 року подав апеляційну скаргу на вказане рішення суду.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 18.06.2018 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 06.04.2018 року залишено без змін.

Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 05.07.2018 року за зазначеною цивільною справою було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання, та надано відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.

24.07.2018 року позивачем подано апеляційну скаргу, якою він просив скасувати ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 05.07.2018 року.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 29.08.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 05.07.2018 року про відкриття провадження у справі скасовано, справу направлено на розгляд до Артемівського міськрайонного суду Донецької області за встановленою підсудністю.

31.08.2018 року вказана цивільна справа надійшла до Артемівського міськрайонного суду Донецької області.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2018 вказана цивільна справа розподілена судді Харченко О.П.

Ухвалою судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 05.09.2018 позову заяву ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, залишено без руху.

Ухвалою судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25.09.2018 вказану позову заяву повернуто позивачу через не усунення недоліків.

30.10.2018 року позивачем подано апеляційну скаргу на ухвалу Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25.09.2018 року

Постановою Донецького апеляційного суду від 28.11.2018, ухвалу Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25.09.2018 скасовано, та справу направлено для продовження розгляду до Артемівського міськрайонного суду Донецької області.

Ухвалою судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 07.12.2018 позову заяву ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, залишено без руху.

Ухвалою судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 20.12.2018 року відкрито провадження по вказаній справі, призначено підготовче засідання на 21.01.2019.

Ухвалою від 04.03.2019 року підготовче провадження по справі закрито та призначено до судового розгляду на 15.05.2019.

18.06.2019 року позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої ОСОБА_1 просить суд відшкодувати за рахунок коштів державного бюджету України заподіяну терористичним актом шкоду за зруйноване домоволодіння в сумі 577 618 грн. та зазначає, що він усвідомлює, що національне законодавство України (п.2 ч.2 ст.49 ЦПК) забороняє подавати клопотання про збільшення розміру позовних вимог після підготовчого судового засідання, однак це викликано тим, що дана норма не відповідає практиці Європейського суду з прав людини по справі «Микаіл Тюзан проти Туреччини». Причиною збільшення позовних вимог вказує видання Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України наказу № 335, яким затвердило показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, розраховані станом на 1 жовтня 2018 року та встановлює вартість 1 кв. м загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) по Донецькій області 12446 грн. З урахуванням цього, позивач вважає, що має право на грошову компенсації в сумі 577618,86 грн. (46,41 кв. загальної площі згідно паспорта *12446 грн. за 1 кв. м площі). Він же подавав позов в квітні 2018 року і на той час діяв наказ цього ж Міністерства № 102 від 03.05.2017 року (том 1, а.с.203-205).

26.09.2019 на підставі розпорядження в. о. керівника Артемівського міськрайонного суду № 761 був здійснений повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з закінченням повноважень судді Харченко О.П. по досягненню граничного віку та справа передана для розгляду судді Шевченко Л.В.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 04.10.2019 року прийнято цивільну справу до провадження, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, призначене підготовче судове засідання.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 10.02.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. 18.02.2019 року на адресу суду надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності (том 1, а.с.168).

В підготовчому судовому засіданні 12.12.2019 року представника позивача за довіреністю Дурнєву Т.І. визнано такою, що вона не може представляти інтереси позивача згідно ст.60 ЦПК України, запропоновано позивачу звернутися за правовою допомогою.

Представник відповідача - Кабінету Міністрів України Циря С.М. просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на відзив на позовну заяву, наданий 17.01.2019 року (том 1, а.с.136-147), в якому зазначив, що Кабінет Міністрів України, в особі Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, повністю заперечує проти позовних вимог позивача та вважає, що вони не підлягають задоволенню враховуючи наступне. У якості доказу про пошкодження будинку, який належить ОСОБА_1 , надана довідка Військово-цивільної адміністрації селища Зайцеве Бахмутського району Донецької області, підписана керівником адміністрації 16.02.2017 року. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 б. І0.2014 року № 1002-р було затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об`єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей. На виконання цього розпорядження Кабінету Міністрів головою Донецької обласної державної адміністрації видано розпорядження віл 05.01.2015 року № 1 «Про створення штабу з організації відновлення об`єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області», яким створено штаб з організації відновлення об`єктів соціальної і транспортної інфраструктури житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області та головам райдержадміністрацій, міським головам було доручено створити та забезпечити роботу місцевих штабів з питань, пов`язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької області на відповідній території; організувати роботу зі складання переліку пошкоджених (зруйнованих) об`єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення на відповідній території та розробки проектно-кошторисної документації, отримання експертних висновків подання на розгляд штабу. Посилаючись на постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 219/11736/16-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 242/1618/17 вважає, що факт пошкодження будинку під час проведення антитерористичної рації повинно підтвердити актом обстеження пошкодженого майна, складеного посадовими особами райдержадміністрацій. Також вказував, що з Довідки не відомо в якому саме стані фактично знаходиться будинок позивача, які його основні конструктивні елементи пошкоджено та в якій ступені, які надвірні господарські будівлі пошкоджено та в якій ступені. Крім того, не можливо встановити чи пошкоджений будинок під час проведення антитерористичної операції (після 14 квітня 2014 року). Довідка не є належним та достовірним доказом у справі. Факт пошкодження будинку та його стан не підтверджено жодними іншими доказами: письмовими документами, поясненням свідків, процесуальними рішеннями у кримінальному провадженні тощо. Крім того, вказує, що положення статті 86 Кодексу цивільного захисту України, на які посилається позивач, визначають обов`язок по наданню соціальної та матеріальної допомоги особам, що постраждали внаслідок катастроф, аварій, пожеж, стихійного лиха, епідемії, епізоотії, епіфітотії тощо. Відповідно до частин 3, 4, 7, 8 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які проживали у приватному житловому фонді, здійснюється за рахунок державних коштів, які виділяються на зазначені цілі, за вирахуванням коштів, отриманих постраждалим за страхування будинку, якщо будинок був застрахований (частина 3). Норми статті 86 Кодексу цивільного захисту України свідчать про те, що, пред`являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване час антитерористичної операції майно, власник цього майна має спочатку, тобто до ухвалення рішення суду, добровільно передати пошкоджений чи зруйнований внаслідок терористичного акту будинок. Згідно наданим позивачем документам будинок за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться у власності ОСОБА_1 , умови статті 86 Кодексу цивільного захисту України щодо передачі пошкодженого житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування не додержані. Позивач мав би довести суду розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, відповідно до ст. 1192 ЦК України, тобто відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних відновлення пошкодженої речі. Позовні вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди у сумі 100 000 гри. є необґрунтованими та не відповідають обставинам справи. Позивачем не наведені обставини та не надані докази, що підтверджують спричинення позивачу моральної шкоди. Позивач не надав жодного доказу, що неправомірними рішеннями, діями бездіяльністю держави в особі Кабінету Міністрів України заподіяну йому шкоду. Також зазначає, що позивач посилається на статтю 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», якою передбачено відшкодування шкоди, заподіяною громадянам терористичним актом за відсутності вини держави, але вказаний закон не передбачає відшкодування моральної шкоди фізичним особам. Тому на підставі викладеного просив суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , - відмовити у повному обсязі.

12.07.2019 року від представника відповідача 1- Кабінету Міністрів України, який представляє Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області, Цирі С.М. до суду надійшов відзив на заяву про збільшення позовних вимог, у якому він просить відмовити в задоволенні заяви про збільшення позовних вимог, оскільки позивачу було відомо про те, що до наказу № 335, на який він посилається, зміни щодо показників опосередкованої вартості вносяться щорічно, в даному випадку 06.12.2018 року, і він до закриття підготовчого судового засідання, тобто до 04.03.2019 року, мав можливість звернутися до суду із заявою про збільшення позовних вимог. Крім того вказує, що вартість пошкодженого майна може визначити тільки атестований експерт, а також те, що дії або бездіяльність Кабінету Міністрів не мали наслідком спричинення позивачу шкоди, а тому позов подано не до тієї особи, яка має відповідати за цим позовом (арк. с. 212-217 том 1).

Представник відповідача - Державної казначейської служби України у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. 28.10.2019 року на адресу надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі (том 1 а.с. 229-232), та зазначає, що позовна заява не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до Кодексу цивільного захисту України цивільний захист - це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період (стаття 4). Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 1002-р затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об`єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, згідно якого Мінрегіон, Мінсоцполітики, Мінекономрозвитку, Мін`юст, Мінфін були зобов`язані у жовтні 2014 року підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проект Порядку надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях. Проте, до теперішнього часу такий спеціальний нормативно-правовий акт не прийнятий. Відповідно до ч.10 ст.86 Кодексу цивільного захисту України розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна. Будь-який інший порядок визначення розміру відшкодування за пошкоджений житловий будинок, внаслідок такої надзвичайної ситуації, як терористичний акт, на теперішній час відсутній. Вказує, що позивачем не підтверджено факту наявності причино-наслідкового зв`язку саме між діями відповідачів та спричиненою позивачу шкодою та належного обгрунтування вказаної суми компенсації саме у розмірі 524 897 грн. 00 коп. Відповідачу незрозуміло яким чином Державна казначейська служба України завдала шкоду позивачу. Звертає увагу суду, що позивачем не надано доказів того, що руйнування спричинені саме проведенням антитерористичної операції, не визначені особи, якими були завдані визначені руйнування, не встановлено факту наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та спричиненою позивачеві шкодою. На підставі викладеного, просить суд в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про відшкодування за рахунок коштів державного бюджету України, заподіяної терористичним актом шкоди за зруйноване Домоволодіння матеріальної шкоди в сумі 524 897,00 грн. та моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн. - відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу будинку, посвідченого 31.01.1978 року державним нотаріусом Другої горлівської державної нотаріальної контори Міцевичем Р.В., зареєстровано в реєстрі за № 847 (том 1, а.с.127).

З паспорту серія НОМЕР_2 (том 1, а.с.124) вбачається, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . В матеріалах справи також міститься довідка ВПО від 04.08.2015 року № 1419066653, згідно якої ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а.с.125).

Постановою Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1520-VIII з метою упорядкування адміністративних зв`язків між окремими населеними пунктами Донецької області, які були розірвані внаслідок проведення антитерористичної операції , створення умов для ефективного здійснення повноважень органами місцевого самоврядування адміністративно - територіальних одиниць, що знаходяться поза межами зони проведення антитерористичної операції, та забезпечення життєдіяльності у таких населених пунктах було змінено межі Бахмутсього району Донецької області, збільшивши територію Бахмутського району на 1643,8 гектара земель за рахунок передачі до його складу 1516,0 гектара земель, що знаходяться у виданні Зайцівської селищної ради Горлівської міської ради, 127,8 гектара земель Горлівської міської ради ( а саме територію вілиць Станція Майорська, Сонячна, заливна, Кольцова міста Горлівка), включивши їх в селище міського типу Зайцеве Горлівської міської ради, та затверджено територію Бахмутського району загальною площею 19241,8 гектара та міста Горлівка загальною площею 42117,2 гектара.

Позивачем не надано суду доказу, що його будинок знаходився у віданні Зайцевської селищної ради, територію якої було передано до Бахмутського району.

Разом з тим, довідкою, виданою 16.02.2017 року керівником військово-цивільної адміністрації селища Зайцеве Бахмутського району Донецької області, яка надана ОСОБА_1 , підтверджується, що його будинок по АДРЕСА_1 знаходиться у непридатному для мешкання стані. Частково зруйновано дах та стеля. Відсутнє скло у вікнах, немає електрики та води. Дана вулиця знаходиться у самому епіцентрі бойових дій (том 1, а с. 126).

Згідно з довідкою, наданою 11.09.2018 року за № вх. 28/2743-2 в. о. голови Бахмутської райдержадміністрації Єрохіною Т., ОСОБА_1 до Бахмутської (колишньої Артемівської) районної державної адміністрації Донецької області не звертався з приводу добровільної передачі пошкодженого будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; не звертався з приводу надання матеріальної допомоги по відновленню пошкодженого майна за пошкоджений будинок за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с.149).

Згідно з актом обстеження пошкоджень нерухомого майна (житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами), розташованого за адресою АДРЕСА_1 , складеного 21.07.2017 року та затвердженого керівником військово-цивільної адміністрації с.Зайцеве Весьолкіним В.Ю. , відповідно до якого вказаний будинок належить до приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 31.01.1978 року за № 847. На момент обстеження в будинку зареєстровано 5 осіб. Зі слів власника вказане нерухоме майно пошкоджене в результаті обстрілів з неконтрольованої території ОРДЛО. Зі слів власника та його оцінкою орієнтовна сума збитку внаслідок руйнування та знищення вказаного нерухомого майна складає 300 тисяч гривень. Обстеженням візуально встановлено наступний стан майна: будинок одноповерховий; фундамент кам`яний стрічковий, обкладений керамічною плиткою. Наявні тріщини цегляної кладки та керамічних плиток цокольної частини фундаменту. Стіни цегляні, наявні тріщини цегляної кладки під віконними отворами. Міжповерхове перекриття дерев`яне, наявні тріщини штукатурки стелі приміщень. Перекриття даху - черепиця по дощаній обрешітці. На двосхилій покрівлі будинку частково зруйнована обшивка покрівельних звисів даху пластиковою вагонкою. Частина смуг зірвані з місць кріплення, деякі смуги пластику відсутні. Осколкові пробоїни має обшивка фронтонів сайдингом. Підлога дощана. Вікна - дерев`яні, скління вікон частково відсутнє. Вирвані замки вхідних дверей, двері між коридором та кухнею відсутні. Опалення пічне, пошкоджене. Електромережі та електрообладнання наявні, електроенергія відсутня через пошкодження лінії електромереж. Водопостачання - свердловина - пошкоджена, кріплення насосу обірване, насос залишився в свердловині. Каналізація вигрібна яма. Газопровід відсутній. Виходячи з вищезазначеного комісія вважає, що обстежене нерухоме майно придатне для проживання, знаходиться в задовільному стані та підлягає відновленню та ремонту (том 1, а.с. 167).

Згідно з довідкою за № 150, виданої 15.02.2019 року керівником військово-цивільної адміністрації селища Зайцеве Бахмутського району Донецької області, яку позивач 18.02.2019 року просив долучити до матеріалів справи, військово-цивільна адміністрація селища Зайцеве підтверджує, що даний будинок розташований в зоні постійних бойових дій із обмеженим доступом для цивільних осіб. Будинок АДРЕСА_1 повністю зруйнований та непридатний для проживання (том 1, а.с. 173).

Таким чином, за період з 21.07.2017 року, коли актом комісії було встановлено, що обстежене нерухоме майно придатне для проживання, знаходиться в задовільному стані та підлягає відновленню та ремонту, до 15.02.2019 року, коли керівником військово-цивільної адміністрації селища Зайцеве Весьолкіним В.Ю. одноособово підтверджено, що будинок позивача повністю зруйнований та непридатний для житла відбулися якісь події, про які позивач не вказує у позовній заяві. Акту обстеження будинку комісійно станом на 15.02.2019 року позивачем не надано.

При ухваленні рішення судом враховується наступне.

Статтею 21 Конституції України передбачено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

У статті 22 Конституції України проголошено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зобов`язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів. Підтвердженням того виступають положення самих міжнародних договорів про права людини, які не виключають їх застосування у період збройних конфліктів, хоча й передбачають можливість відступу держави від окремих зобов`язань під час надзвичайної ситуації.

Стаття 15 Конвенції вказує, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, держава може вживати заходів, що відступають від її зобов`язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов`язанням згідно з міжнародним правом. При цьому не допускається відступ від зобов`язань, передбачених статтями 2 (право на життя), крім випадків смерті внаслідок правомірних воєнних дій, а також 3 (заборона катування), 4 (заборона рабства і примусової праці) та 7 (ніякого покарання без закону).

У рішенні від 08 січня 2004 року у справі «Айдер та інші проти Туреччини» ЄСПЛ указав, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об`єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику. Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (п. 70).

Отже, правова позиція ЄСПЛ ґрунтується на принципі про абсолютну відповідальність держави, зобов`язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і особисту безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського порядку і миру, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду.

Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).

За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Позивач у позовній заяві посилається як на одну з підстав для задоволення позовних вимог на статтю 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та на рішення Європейського суду з прав людини.

Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.

Термін «антитерористична операція» визначено в статті 1 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (в редакції Закону № 1313-VII від 05.06.2014 року), згідно якої антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об`єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму (у редакції Закону України від 18.05.2010 р. № 2258-VI).

Терористичний акт - це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258 - 260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.

З наведеного вбачається, що ці поняття не є тотожними, є різними за змістом та значенням.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька та Луганська області - з 07.04.2014 року.

Згідно зі ст. 4 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.

Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Суб`єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.

Обов`язковою умовою для задоволення позовних вимог про відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої під час проведення антитерористичної операції, є розташування пошкодженого майна на території антитерористичної операції.

Є загальновідомим фактом, що в період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей пошкоджені (зруйновані) об`єкти соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» від 2 грудня 2015 року м. Горлівка Донецької області, де розташований будинок позивача, належить до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 5 січня 2000 року у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202, § 100).

Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов`язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме:

У матеріальному аспекті: держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 3 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113).

У процесуальному аспекті: хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114).

В своєму позові, позивач посилається на вимоги Кодексу цивільного захисту України.

З приводу зазначених посилань позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 21 Кодексу цивільного захисту України громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров`ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.

Частиною першою статті 86 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб`єктами господарювання шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; 2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб`єктів господарювання; 3) будівництва житлових будинків для постраждалих; 4) закупівлі квартир або житлових будинків.

Відповідно до частини третьої, четвертої цієї ж статті, будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які проживали у приватному житловому фонді, здійснюється за рахунок державних коштів, які виділяються на зазначені цілі, за вирахуванням коштів, отриманих постраждалим за страхування будинку, якщо будинок був застрахований. Постраждалі, які проживали у приватному житловому фонді, мають право на власне будівництво житлового будинку на умовах фінансування, зазначених у частині третій цієї статті, з одержанням для цього земельних ділянок.

Згідно з частиною десятою статті 86 Кодексу цивільного захисту України, розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.

За приписами статті 4 та частини четвертої статті 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту, які належать до суб`єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, підпорядковані їм органи управління у справах цивільної оборони та спеціалізовані формування, війська цивільної оборони здійснюють заходи щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, пов`язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності; беруть участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час проведення антитерористичних операцій.

За змістом статті 4 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» військово-цивільні адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із, зокрема, складання та затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; забезпечення виконання відповідного бюджету; сприяння розширенню житлового будівництва, надання громадянам, які мають потребу в житлі, допомоги в будівництві житла; надання допомоги власникам квартир (будинків) в їх відбудові у разі пошкодження в результаті терористичних актів, диверсій; організації за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва, реконструкції і ремонту об`єктів комунального господарства та соціально-культурного призначення, житлових будинків, а також шляхів місцевого значення; виконання або делегування на конкурсній основі генеральній будівельній організації (підрядній організації) функцій замовника на будівництво, реконструкцію і ремонт житла, інших об`єктів соціальної та виробничої інфраструктури комунальної власності.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

У той же час, положеннями частини першої статті 13 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачено, що при проведенні антитерористичної операції використовуються сили і засоби (особовий склад, спеціалісти, зброя, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв`язку, інші матеріально-технічні засоби) суб`єктів боротьби з тероризмом, а також підприємств, установ, організацій, які залучаються до участі в антитерористичній операції, в порядку, визначеному частиною другою статті 12 цього Закону. Покриття витрат та відшкодування збитків, що виникли у зв`язку із проведенням антитерористичної операції, здійснюються згідно з законодавством.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1002-р затверджено план заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об`єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, зокрема щодо затвердження Порядку надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, яким повинно бути урегульовано процедуру відшкодування майнової шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у зазначеному регіоні.

Крім того, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.08.2016 року № 892-р схвалено Концепцію Державної цільової програми відновлення та розбудови миру в східних регіонах України та зобов`язано Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та подати в установленому порядку у тримісячний строк Кабінетові Міністрів України проект Державної цільової програми відновлення та розбудови миру в східних регіонах України.

Відповідно до частини четвертої статт 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Визначення предмета спору та підстав позову є правом позивача, в свою чергу, встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, виходячи із заявлених позивачем предмета та підстав позову.

Вирішуючи питання про стягнення з держави відповідної компенсації, суд має керуватися вимогами Конвенції, інших актів національного законодавства та задля ефективного захисту конвенційного права встановити, зокрема, за порушення якого виду конвенційних обов`язків позивач вимагає від держави компенсацію, і чи обґрунтованим відповідно до цього порушення є її розмір.

Відповідно до ч. 9 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання.

Аналіз зазначених вище норм права свідчить про те, що, пред`являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване під час антитерористичної операції майно, власник цього майна має спочатку, тобто до ухвалення рішення суду, добровільно передати пошкоджений чи зруйнований внаслідок терористичного акту будинок чи майно місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, після чого припиняється його право власності на зруйноване майно.

Позивач скористався своїм правом та звернувся до місцевої державної адміністрації.

Судом встановлено, що на звернення позивача щодо добровільної передачі облдержадміністрації зруйнованого внаслідок проведення антитерористичної операції житла та виплати компенсації за це житло, в. о. директора Департаменту з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької обласної державної адміністрації П.П. Челих повідомив листом від 01.02.2019 року за № Д-0009/1.1/106-19/0.422-29 про те, що на урядовому рівні відсутній нормативно-правовий акт, який би врегульовував порядок добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації та виплати компенсації за це за рахунок держави, що передбачено ст. 86 ч.9 Кодексу цивільного захисту (том 1, а.с.176-179).

Отримавши таку відповідь від органу державної влади, позивач звернувся з заявою про збільшення позовних вимог з посиланням як на підставу такого збільшення на наказ Мінрегіонбуду від 06.12.2018 року № 335 щодо затвердження показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України.

Згідно з ПОРЯДКОМ визначення та застосування показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затвердженого наказом Держбуду України від 27.09.2005 N 174, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 жовтня 2005 р. за N 1185/11465, який є чинним на дату розгляду справи, показники застосовуються при визначенні у поточному періоді обсягів державних інвестицій, що спрямовуються на будівництво житла для громадян, які потребують поліпшення житлових умов та державної підтримки відповідно до законодавчих актів України, визначенні розміру пайової участі державних інвестицій у спорудженні житла для таких громадян, а також розміру пільгових кредитів, що надаються відповідно до законодавства окремим категоріям громадян із зазначеною метою (п.3.2). Прогнозні показники щорічно затверджуються наказом уповноваженого органу, направляються зацікавленим центральним органам виконавчої влади і застосовуються при прогнозуванні обсягів державних інвестицій, що спрямовуються на будівництво,

реконструкцію, придбання житла для окремих категорій громадян, що потребують підтримки держави (п.3.6).

У постанові ВС у справі № 265/6852/16-ц від 04.09.2019 року висловлено правову позицію, що стаття 86 Кодексу цивільного захисту України регламентує забезпечення житлом постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій і встановлює умови як такого забезпечення, так і його заміни грошовою компенсацією. Тому припис частини 10 вказаної статті (який передбачає, що розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна) не можна застосувати безвідносно до інших приписів цієї статті, зокрема частини дев`ятої, яка передбачає умовою забезпечення житлом постраждалого або виплати грошової компенсації за рахунок держави добровільне передання постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання).

Отже, позивачу для реалізації його права на відшкодування вартості пошкодженого майна недостатньо лише опосередкованого показника вартості майна, розмір заподіяної шкоди, завданої внаслідок артилерійських обстрілів (як вказує позивач) має бути підтверджений висновком експертизи, чого позивачем не зроблено.

Також у постанові ВС у справі № 265/6852/16-ц зроблено висновок про те, що позивач правильно визначив належних відповідачів у справі, а саме: КМУ як представника держави та ДКСУ як органу, який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

У статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачено, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

У самій статті не зазначено, що держава несе відповідальність лише за власні винні дії. Відшкодування шкоди пов`язано з наявністю спричинення шкоди особі чи її власності і така шкода має бути заподіяна саме терористичним актом.

Отже, обов`язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини, оскільки у самій нормі відшкодування шкоди не пов`язується з наявністю чи доведеністю вини держави.

Тому суд не приймає аргументів відповідачів, що вони не є належними відповідачами.

Також Відповідач-1 в обгрунтування своєї позиції щодо відмови в задоволенні позову вказує, що позивач ОСОБА_1 не надав належних доказів пошкодження його нерухомого майна саме внаслідок терористичного акта, не навів прийнятих процесуальних рішень у кримінальному проваджені щодо обставин пошкодження будинку, не надав доказів, що шкода завдана позивачу саме внаслідок влучення снарядів: відсутні протоколи огляду місця правопорушення слідчим, висновок вибухово- технічної експертизи, пояснень свідків тощо.

Згідно вимог статті 214 Кримінального процесуального кодексу України кримінальні правопорушення підлягають розслідуванню, а відомості щодо кримінального правопорушення вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

За приписами статті 1 Кримінального процесуального кодексу України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Пункт 10 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України визначає, що кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого еоном України про кримінальну відповідальність.

Згідно положенням статті 91 Кримінального процесуального кодексу України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).

Відповідно до статті 3 Кримінального кодексу України злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом, а його застосування за аналогією заборонено.

Доводи відповідачів про те, що оскільки позивач не надав доказів щодо внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань про пошкодження майна внаслідок вчинення терористичного акту та стану розслідування кримінального провадження, наявності вироку, який набрав законної сили, а тому шкода, завдана позивачу внаслідок пошкодження будинку, завдана саме внаслідок проведення антитерористичної операції, терористичним актом або внаслідок злочину, не підлягає відшкодуванню, - є помилковими, тому що стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», яка передбачає право на відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не містить положень стосовно необхідності існування обвинувального вироку суду як підстава для відшкодування шкоди.

10 липня 2019 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 623, якою внесені зміни до Порядку надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 року № 947. Так, згідно з вказаним Порядком особи, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації мають право отримати грошову компенсацію. Розмір грошової компенсації постраждалим визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження житлових будинків (квартир), які зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації (але не більше ніж 300 000 гривень). Під час визначення розміру грошової допомоги або компенсації враховується розмір заподіяної матеріальної шкоди, страхових виплат, інших видів допомог. Цим же Порядком визначено, що органи місцевого самоврядування, а в разі їх відсутності - військово-цивільні адміністрації проводять обстеження пошкоджених або зруйнованих житлових будинків (квартир), обліковують їх, складають і затверджують списки постраждалих на відповідній території та видають довідки про встановлення статусу особи, яка постраждала від надзвичайної ситуації, з підстав, зазначених у пункті 2 цього Порядку, за наявності паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу. Особам, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, органи місцевого самоврядування на відповідній території, а в разі їх відсутності - військово-цивільні адміністрації також видають акт обстеження за формою, що затверджується МТОТ (Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб).

Отже, позивач ОСОБА_1 не позбавлений можливості на підставі цього Порядку звернутися до місцевих органів виконавчої влади з відповідною заявою та документами про отримання грошової компенсації внаслідок руйнування його будинку.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Позивач не надав належних доказів що вартість пошкодженого майна з урахуванням уточненого позову становить 577618,86 грн., тому, на підставах викладених вище, суд дійшов до висновку, що правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 немає. Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 100000 грн. визначені як отримані пошкодженням майна внаслідок терористичниго акту, тому в їх задоволення також слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 5, 6, 12, 81, 141, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, - відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення ухвалено в судовому засіданні 28 лютого 2020 року. Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 28 лютого 2020 року. Повне рішення складено та підписано суддею 10 березня 2020 року.

Сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; зареєстрований за адресою (згідно довідки ВПО): АДРЕСА_2 .

Відповідач: Кабінет Міністрів України, місце знаходження за адресою: м.Київ, вул..Грушевського, 12/2.

Відповідач: Державна Казначейська служба України, місце знаходження за адресою: м.Київ, вул.Бастіона, 6.

Суддя Л.В. Шевченко