Рішення № 88079560, 10.03.2020, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/100/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брезіної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради, третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

В поданому до суду адміністративному позові позивач просить суд винести рішення, яким:

- визнати протиправним та скасувати пункт 53 рішення 73 сесії Чернівецької міської ради VII скликання від 07.11.2019 р. № 1946;

- зобов`язати Чернівецьку міську раду надати ОСОБА_1 , як інваліду з дитинства І групи, дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за адресою АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,1200 га, для індивідуального садівництва;

- стягнути з Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 10000 гривень у відшкодування завданої моральної шкоди;

- зобов`язати Чернівецьку міську раду подати до суду звіт про виконання рішення суду у справі протягом місяця з дня набрання рішенням законної сили.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що 25.02.2019 року звернувся із заявою до Департаменту містобудівного комплексу за земельних відносин Чернівецької міської ради, про надання дозволу на складання проекту відведення щодо передачі безоплатно у власність земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,12га для індивідуального садівництва. До заяви, крім документів, що посвідчують особу додано викопіювання з кадастрової карти з бажаним місцем розташування земельної ділянки та викопіювання з Генерального плану м.Чернівці.

Через 8 місяців після подання заяви, Чернівецька міська рада пунктом 53 рішення 73 сесії Чернівецької міської ради VII скликання від 07.11.2019 р. № 1946 відмовила позивачу, як інваліду з дитинства І групи, у надані дозволу на складення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки, у зв`язку з підготовленим актом вибору земельної ділянки для продажу на аукціоні.

Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на те, що підстава для відмови відповідачем у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відсутня в переліку підстав, визначених статтею 118 ЗК України, та порушує порядок продажу земельних ділянок на земельних торгах, визначений статтею 136 ЗК України.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення за заявою позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, зазначив, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

В обґрунтування позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди позивач зазначає, що протиправним рішенням відповідач спричинив їй моральні страждання. Також позивач зазначала, що розгляд її заяви відбувся лише через вісім місяців після її подання, а не в місячний термін, як визначено земельним законодавством. Більше того, позивач є інвалідом 1 групи, та як кожний громадянин України відповідно до Конституції України та Земельного кодексу України має право на отримання безоплатно у власність земельної ділянки у відповідності до вимог статті 121 ЗК України.

Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов в обґрунтування якого заперечив щодо задоволення адміністративного позову, зазначив при цьому, що відмовляючи позивачу в наданні дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, орган місцевого самоврядування взяв до уваги та врахував раніше прийняте рішення про продаж земельних ділянок з аукціону, а також містобудівну документацію міста Чернівці. Відповідач зазначив, що надання дозволу на складення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відноситься до його виключних дискреційних повноважень, а тому вважає, що суд не може задовольняти вимоги з цього питання.

Заперечуючи щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, відповідач звертав увагу суду на те, що суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

28.01.2020 року ухвалою суду відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

25.02.2019 року позивач звернувся із заявою до Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради про надання дозволу на складання проекту відведення щодо передачі безоплатно у власність земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,12 га для індивідуального садівництва. (а.с. 23).

До заяви, крім документів, що посвідчують особу та її статус, позивач також додав викопіювання з кадастрової карти з бажаним місцем розташування земельної ділянки та викопіювання з Генерального плану м.Чернівців. (а.с.24-27).

Пунктом 53 рішення 73 сесії Чернівецької міської ради VII скликання від 07.11.2019 р. № 1946 відмовлено позивачу, як інваліду 1 групи, у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1, орієнтовною площею 0,12 га, для індивідуального садівництва у зв`язку із підготовленим актом вибору земельної ділянки для продажу на аукціоні. (а.с.24)

В матеріалах справи також містяться викопіювання зі схеми зонування території м. Чернівці, план зонування території міста (пояснювальна записка), згідно яких вказана земельна ділянка знаходиться в зоні- Л озеленені території. (а.с. 26-27).

До вказаних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновок по суті спору.

Згідно з частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормативно правовий акт, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III.

Відповідно до пункту "б" частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до частин 1-3 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться (окрім іншого) у разі: одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара. (п. "в" ст. 121 ЗК України). З огляду на це, позивач має право на набуття права власності на земельну ділянку для ведення садівництва.

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 ЗК України. Відповідно до положень частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

У частині 7 статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частинами 10, 11 статті 118 ЗК України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Проаналізувавши наведе вище, слід дійти до висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, які наведені вище.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

25.02.2019 року позивач звернувся до Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради із заявою, в якій просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, для ведення садівництва орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель запасу міста.

Разом із заявою, як додатки, позивачем було подано: копію паспорта громадянина України та копію ідентифікаційного коду; копію посвідчення інваліда, графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (викопіювання з кадастрової карти) та викопіювання з Генерального плану м.Чернівці.

Як вбачається з матеріалів справи, цільове призначення земельної ділянки відповідає містобудівній документації, затвердженої у місті Чернівцях, а згідно висновку управління містобудування та архітектури Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради щодо відповідності місця розташування земельної ділянки містобудівній документації - земельна ділянка на АДРЕСА_1, відноситься до території озеленення та відповідає містобудівній документації.

Крім цього, відповідно до Плану зонування території міста Чернівці, який є частиною робіт з виготовлення містобудівної (проектної) документації "Коригування генерального плану м.Чернівців" земельна ділянка на АДРЕСА_1 відноситься до "Ландшафтні зони - Л" - озеленені території.

Відповідно до визначення, що відноситься до ландшафтних зон - це зона зелених насаджень спеціального призначення, виділена для забезпечення правових умов створення і збереження спеціальних зелених насаджень як фактору захисту навколишнього середовища від негативного антропогенного впливу та умов функціонування зеленого господарства міста.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" план зонування території (зонінг - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

З огляду на наведене, згідно документів наданих відповідачем цільове призначення земельної ділянки, відносно якої позивачем подано заяву про передачу її у власність, відповідає містобудівній документації, затвердженої у місті Чернівці.

Надаючи правову оцінку безпосередньо оскаржуваному рішенню суд зазначає, наступне.

Заперечуючи проти позову відповідач, як на підставу відмови позивачеві у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 для індивідуального садівництва, посилається на наявність підготовленого акту вибору земельної ділянки для продажу на аукціоні.

Суд відхиляє зазначені доводи відповідача, оскільки аналіз приписів статті 118 та ст. 136 ЗК України дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Так, частиною четвертою статті 136 ЗК України передбачено, що підготовку лотів до проведення земельних торгів забезпечує організатор земельних торгів.

Підготовка лотів до проведення земельних торгів включає: а) виготовлення, погодження та затвердження в установленому законодавством порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі зміни цільового призначення земельної ділянки та у разі, якщо межі земельної ділянки не встановлені в натурі (на місцевості); б) державну реєстрацію земельної ділянки; в) державну реєстрацію речового права на земельну ділянку; г) отримання витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оцінку земель" у разі продажу на земельних торгах права оренди на неї; ґ) проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оцінку земель", крім випадків продажу на земельних торгах права оренди на неї; д) встановлення стартової ціни продажу земельної ділянки, яка щодо земель державної та комунальної власності не може бути нижчою за експертну грошову оцінку земельної ділянки; е) встановлення стартового розміру річної орендної плати, який щодо земель державної та комунальної власності не може бути меншим розміру орендної плати, визначеного Податковим кодексом України; є) встановлення стартової ціни продажу прав емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, яка щодо земель державної чи комунальної власності не може бути нижчою за ринкову вартість відповідного права, визначену шляхом проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок; ж) визначення виконавця земельних торгів, дати та місця проведення земельних торгів.

Судовим розглядом встановлено, що земельна ділянка навпроти будівлі АДРЕСА_1 не є сформованою, тобто немає кадастрового номеру, не визначені межі земельної ділянки та її площа, не внесена інформація щодо неї до Державного земельного кадастру, відсутня державна реєстрація речового права за територіальною громадою міста Чернівців.

Водночас слід зазначити й те, що частиною 3 статті 136 ЗК України визначено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

При цьому приписи статті 136 Земельного кодексу України, якою визначено порядок добору земельних ділянок державної чи комунальної власності та підготовка лотів для продажу на земельних торгах, свідчать про те, що віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах є також самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.

Так, згідно з положеннями частин 1 - 3 даної статті організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення.

У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу.

Добір земельних ділянок державної чи комунальної власності, у тому числі разом з розташованими на них об`єктами нерухомого майна (будівлями, спорудами) державної чи комунальної власності, які або права на які виставляються на земельні торги, здійснюється з урахуванням затверджених містобудівної документації та документації із землеустрою, а також маркетингових досліджень, інвестиційної привабливості, звернень громадян та юридичних осіб щодо намірів забудови.

Земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Пунктом 4 частини 4 статті 136 Земельного кодексу України передбачено, що підготовка лотів до проведення земельних торгів включає державну реєстрацію земельної ділянки.

Аналіз наведених правових норм також дає змогу дійти висновку, що перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, серед іншого, в обов`язковому порядку має містити кадастровий номер відповідної земельної ділянки. При цьому фактично формуванню переліку земельної ділянки передує процедура підготовки лоту до торгів, в межах якої організатор торгів, зокрема, здійснює відведення такої земельної ділянки та державну реєстрацію останньої із присвоєнням відповідного кадастрового номеру.

Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Враховуючи наведене, до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставляються на земельні торги, може бути включено земельну ділянку лише за умови присвоєння їй кадастрового номеру, тобто сформовану земельну ділянку у відповідності до статті 79-1 Земельного кодексу України.

Однак земельна ділянка щодо якої звернувся позивач, як на час звернення з заявою, так і на час розгляду справи, не була сформована. Зазначене підтверджується відповіддю Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради від 13.01.2020р. за №С-103/0-04/01 з якої вбачається, що рішень щодо оформлення права власності територіальної громади м.Чернівців на земельну ділянку навпроти будівлі АДРЕСА_1 не приймалось, право власності в період з березня по листопад 2019 року на зазначену земельну ділянку не реєструвалося.

Таким чином, земельна ділянка навпроти будівлі АДРЕСА_1 не є сформованою, тобто немає кадастрового номеру, не визначені межі земельної ділянки та її площа, не внесена інформація щодо неї до Державного земельного кадастру, відсутня державна реєстрація речового права за територіальною громадою міста Чернівців.

З огляду на наведене, відповідач протиправно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у зв`язку із підготовленим актом вибору земельної ділянки для продажу на аукціоні, так як земельна ділянка не була сформованою щодо вказаної процедури.

Правова позиція щодо протиправності відмови з підстав виставляння на земельні торги несформованої земельної ділянки зазначена Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08.11.2019 р. справа N 420/914/19.

Крім того, судовим розглядом встановлено, що позивач звернувся до міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою 25.02.2019 року, акт відбору земельної ділянки, на який посилається відповідач, як на підставу для відмови позивачу, сформовано вже після звернення позивача, про що свідчать погодження на вказаному документі датовані березнем-квітнем 2019 року (а.с. 32). Таким чином, при зверненні позивача із заявою не існувало обставин, на які послався відповідач як на підставу для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою .

Також вірними є доводи позивача щодо того, що підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою визначені тільки Земельним кодексом України, а тому у відповідача не було правових підстав посилатись на акт вибору земельної ділянки, як на підставу для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Судом встановлено, що такий документ як акт вибору земельної ділянки скасований постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2013 року№154 і відповідно є неналежним документом.

Отже, рішення відповідача про відмову у наданні позивачеві дозволу на складення проекту землеустрою є незаконним та таким, що належить до скасування.

Стосовно строку на розгляд питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України, статтями 26, 33, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Пунктом 34 частини 1статті 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 59 Закону № 280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

Частиною 7 статті 118 ЗК України встановлено місячний строк розгляду клопотання особи щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Враховуючи те, що позивач звернувся з відповідним клопотанням 25.02.2019 року, а оскаржуване рішення винесено 07.11.2019 року, відповідачем допущено порушення місячного строку розгляду заяви позивача.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Чернівецької міської ради прийняти рішення за заявою позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення садівництва, площею 0,12га, згідно з графічними матеріалами, поданим в якості додатку до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Стосовно доводів відповідача, що повноваження про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є його дискреційними і не можуть вирішуватись судом в порядку зобов`язання вчинити дії, суд зазначає наступне.

Положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980р. - під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

В даному випадку повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частинами 6-7 статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі №825/602/17, від 22.12.2018р. у справі №804/1469/17, від 26.02.2019р. у справі №802/721/18-а та від 05.03.2019р. у справі №2040/6320/18.

З урахуванням встановлених по справі обставин щодо протиправної відмови суб`єкта владних повноважень у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою єдиним рішенням, який уповноважений прийняти орган у відповідності до вимог Земельного кодексу України - це надати дозвіл на розробку проекту землеустрою. У зв`язку із цим, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки. При цьому слід відмітити, що згідно із правовою позицією Великої палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі №380/624/16ц надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки потребує в подальшому його затвердження відповідачем і не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Звертаючись до суду, позивач також наводив аргументи щодо відшкодування завданої моральної шкоди, з приводу чого суд зазначає таке.

Як вже зазначалося, із заявою позивач звернувся до Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради 25.02.2019 року, проте тільки через 8 місяців отримав відмову, всупереч вимог статті 118 ЗК України, не розглянувши клопотання в місячний термін.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.

Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

Як вже зазначалося, розгляд заяви позивача відбувся не в місячний термін, як визначено земельним законодавством, позивач є інвалідом і як кожний громадянин України відповідно до Конституції України та Земельного кодексу України має право на отримання безоплатно у власність земельної ділянки.

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому, слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

Що стосується розміру моральної шкоди, то відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом враховуються вимоги розумності і справедливості.

Зважаючи на наведене вище, суд дійшов висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен становити 10000 гривень, як такий, що в повній мірі відповідає та є співмірним із тим, що відповідач прийняв щодо позивача протиправне рішення з тривалою - протягом 8 місяців, затримкою у вирішенні порушеного питання.

Наведений висновок суду узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною ним у постанові від 27.11.2019 року у справі №750/6330/17.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності свого рішення щодо відмови позивачеві у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, відтак адміністративний позов підлягає до задоволення.

Відповідно до вимог частини 1-3 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Вказані норми Кодексу наділяють суд правом, а не обов`язком вчиняти дії щодо встановлення звіту про виконання судового рішення. У вказаних правовідносинах суд вважає, що судове рішення є достатньо мотивоване, зрозуміле, обґрунтоване. А у відповідності до вимог ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Судом застосовано ефективні заходи відновлення порушеного права, а тому вимоги позивача щодо встановлення звіту суд не задовольняє.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Позивач відповідно до вимог статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, у зв`язку із цим не поніс витрат на судовий збір, тому судом не вирішується питання про його повернення. З урахуванням наведеного, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати пункт 53 рішення 73 сесії Чернівецької міської ради VII скликання від 07.11.2019 р. № 1946.

3. Зобов`язати Чернівецьку міську раду надати ОСОБА_1 , як інваліду з дитинства І групи, дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за адресою АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,1200 га, для індивідуального садівництва.

4. Стягнути з Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 10000 гривень у відшкодування завданої моральної шкоди.

5. В решті позову відмовити.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 ідентифікаційний код НОМЕР_1

Відповідач - Чернівецька міська рада, Центральна площа, 1, м.Чернівці, 58002 ЄДРПОУ 36068147.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент містобудівного комплексу за земельних відносин Чернівецької міської ради (58006, м. Чернівці, вул.Б.Хмельницького, 64-А код ЄДРПОУ 23245721).

Суддя Т.М. Брезіна