Рішення № 88079548, 10.03.2020, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2020 р. м. Чернівці справа № 824/1553/19-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Левицький В.К., розглянув у в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Глибоцької селищної ради у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації на території смт. Глибока, Чернівецької області, оформлену листом від 04.12.2019 р. № 04-05/1908;

- зобов`язати Глибоцьку селищну раду надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації на території смт. Глибока, Чернівецької області, на підставі поданої ним заяви від 11.11.2019 р. та доданого до неї пакету документів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.11.2019 р. позивач звернувся до Глибоцької селищної ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність, до якої були додані матеріали, в яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Оскільки відповідач відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та не прийняв рішення за заявою, позивач вважає таку відмову протиправною.

На думку позивача, відповідач жодним чином не обґрунтував мотиви та підстави відмови у задоволенні заяви, у відповідності до вимог ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 28.12.2019 р. відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Пунктом 4 цієї ухвали також витребувано з Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області додаткові докази по справі.

Глибоцька селищна рада (далі - відповідач) подала до суду відзив на адміністративний позов, в якому просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач вважає, що лист від 04.12.2019 р. № 04-05/1908 не є відмовою у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки вказане питання було винесене на чергову сесію Глибоцької селищної ради 17.01.2020, проте рішення не було прийняте, оскільки не набрало необхідну кількість голосів депутатів.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Згідно службового посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а.с. 11).

ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає з сім`єю у службовому приміщенні, яке розташоване за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується матеріалами справи (а.с. 9, 14).

11.11.2019 р. позивач звернувся із заявою до Глибоцької селищної ради, в якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації на території смт. Глибока, Чернівецької області (а.с. 8, 28).

До заяви додані наступні документи: копія паспорту та картки платника податків, графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки (а.с.29, 30, 31, 33).

Заява була отримана відповідачем та зареєстрована 11.11.2019 р., про що свідчить відмітка про реєстрацію вхідної кореспонденції (а.с. 28).

04.12.2019 р. відповідач направив на адресу позивача лист за вих. № 04-05/1908, в якому повідомлено, що на підставі положень ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Глибоцькою селищною радою прийнято рішення № 127/8-19 від 22.04.2016 р. «Про затвердження Положення про порядок отримання учасника АТО, які отримали статус учасника бойових дій та членами сімей загиблих учасників АТО, які отримали статус учасника бойових дій, земельних ділянок на території смт. Глибока» (а.с. 32).

Пунктом 17 цього положення передбачено, що надавати земельні ділянки громадянам, волонтерам, інвалідам війни та армії, їхнім сім`ям, які мали прописку в смт. Глибока, с. Михайлівка, с. Червона Діброва з періоду 15.04.2014 р. по теперішній час, а учасникам АТО, які отримали учасника бойових дій, виділяти земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства в рівних пропорціях.

З огляду на наведене, у листі відповідачем також зазначено, що відповідно до копії паспорта позивача доданого до заяви, місцем прописки від 04.05.2016 р. по сьогоднішній день являється АДРЕСА_1 , що суперечить п. 17 наведеного Положення.

Крім того, у листі наведено, що 20.11.2019 р. заява та додані до неї документи розглянута на комісії з питань земельних відносин, екології та раціонального природокористування, архітектури та містобудування, на якій вирішено: з огляду на умови Положення та ситуації, що склалася вивчити питання щодо можливості надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з цільовим призначення для ведення особистого селянського господарства на території смт. Глибока.

Судом також встановлено, що 20.11.2019 р. Комісією з питань земельних відносин, екології та раціонального природокористування, архітектури та містобудування Глибоцької селищної ради вирішено питання ОСОБА_1 вивчити (а.с. 46).

Із змісту витягу з протоколу від 17.01.2020 р. пленарного засідання 63 сесії 7 скликання Глибоцької селищної ради видно, що 17.01.2020 р. рішення з питання порядку денного про "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_2 стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність в смт. Глибока» не прийнято. Результати голосування - за 13, утримались - 5, проти - 5. Рішення не прийняте (а.с. 49 - 50).

Вважаючи відмову оформлену листом від 04.12.2019 р. № 04-05/1908 протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтями 2 та 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно положень ст. 5 ЗК України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Статтею 12 ЗК України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Частиною 1 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному ч. 1 ст.128 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 116 ЗК України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ч. 3 ст. 116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною 1 ст. 121 ЗК України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 ст. 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 8 ст. 118 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Згідно з ч. 9 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, Земельним кодексом України встановлений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що 11.11.2019 р. позивач із заявою звернувся до Глибоцької селищної ради, в якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації на території смт. Глибока, Чернівецької області.

04.12.2019 р. за наслідками розгляду заяви позивача, відповідач направив на адресу позивача лист за вих. від № 04-05/1908, в якому повідомлено, що на підставі положень ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Глибоцькою селищною радою прийнято рішення № 127/8-19 від 22.04.2016 р. «Про затвердження Положення про порядок отримання учасника АТО, які отримали статус учасника бойових дій та членами сімей загиблих учасників АТО, які отримали статус учасника бойових дій, земельних ділянок на території смт. Глибока».

Пунктом 17 цього положення передбачено, що надавати земельні ділянки громадянам, волонтерам, інвалідам війни та армії, їхнім сім`ям, які мали прописку в смт. Глибока, с. Михайлівка, с. Червона Діброва з періоду 15.04.2014 р. по теперішній час, а учасникам АТО, які отримали учасника бойових дій, виділяти земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства в рівних пропорціях (п. 18 Положення).

З огляду на наведене, у листі відповідачем також зазначено, що відповідно до копії паспорта позивача доданого до заяви, місцем прописки від 04.05.2016 р. по сьогоднішній день являється АДРЕСА_1 , що суперечить п. 17 наведеного Положення.

Крім того, у листі наведено, що 20.11.2019 р. заява та додані до неї документи розглянута на комісії з питань земельних відносин, екології та раціонального природокористування, архітектури та містобудування, на якій вирішено: з огляду на умови Положення та ситуації, що склалася вивчити питання щодо можливості надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з цільовим призначення для ведення особистого селянського господарства на території смт. Глибока.

Отже, листом від 04.12.2019 р. вих. № 04-05/1908 відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, посилаючись на п. 17 Положення про порядок отримання учасника АТО, які отримали статус учасника бойових дій та членами сімей загиблих учасників АТО, які отримали статус учасника бойових дій, земельних ділянок на території смт. Глибока», затверджене рішенням Глибоцької селищної ради № 127/8-19 від 22.04.2016 р.

Враховуючи наведене, суд вважає, що відмова відповідача оформлена листом від 04.12.2019 р. вих. № 04-05/1908 є рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні КАС України.

Як видно з оскаржуваної відмови, відповідачем жодних зауважень щодо доданих позивачем до заяви документів не наведено.

При цьому, суд звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.

Дослідженням оскаржуваної відмови встановлено, що відповідачем жодним чином не мотивовано відмову у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у приватну власність земельної ділянки та не вказано підстав відмови у наданні такого дозволу, виключний перелік яких встановлений у ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Суд звертає увагу, що відповідач зобов`язаний надати відповідний дозвіл або мотивовану відмову.

З огляду на наведене вище, та з урахуванням встановлених обставин справи і наведених норм права, які регулюють спірні правовідносин, суд дійшов до висновку, що відмовляючи позивачу в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідач діяв всупереч вимог Конституції України та Земельного кодексу України, не на підставі та не у межах повноважень передбачених законом, а також без урахування всіх обставин по справі.

Твердження відповідача про те, що лист від 04.12.2019 р. № 04-05/1908 не є відмовою у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, суд відхиляє, оскільки із його змісту видно протилежне.

Крім того, суд відхиляє доводи щодо винесення питання надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою на чергову сесію Глибоцької селищної ради 17.01.2020 р., оскільки розгляд даного питання проведено з порушенням строку та порядку встановленого ЗК України, а також після відкриття провадження у даній справі.

Окрім того, відповідач не надав до суду рішення Глибоцької селищної ради від 17.01.2020 р. за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, яке б відповідало вимогам ст. 118 ЗК України.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Глибоцьку селищну раду надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації на території смт. Глибока, Чернівецької області, на підставі поданої позивачем заяви від 11.11.2019 р. та доданого до неї пакету документів, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Пунктом 34 ст. 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Статтею 59 цього Закону встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 1 ст. 71 Закону № 280/97-ВР встановлено, що територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.

За приписами ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

З огляду на наведені норми матеріального права, суд дійшов до висновку, що питання безоплатної передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян в даному випадку є виключною компетенції органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приблизний перелік способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві встановлено ст. 245 КАС України.

Частиною 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч. 3 - 4 ст. 245 КАС України).

Із змісту вказаних норм видно, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин у випадку, якщо своїми незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкт владних повноважень порушує такі права, свободи та інтереси осіб.

З метою захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу правової визначеності у спірних правовідносинах, керуючись положеннями ст. 245 КАС України, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права, виходячи із наведених вище висновків є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 11.11.2019 р.

При цьому, суд звертає увагу відповідача, що під час повторного розгляду заяву позивача від 11.11.2019 р. він зобов`язаний розглянути вказану заяву, враховуючи правовий висновок суду наведений в даній справі.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частини 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність прийнятого рішення, а тому позов підлягає задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає.

Частиною 1 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 5 ст. 139 КАС України).

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору згідно вимог Закону України "Про судовий збір", розподіл судових витрат не проводиться.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 243, 245, 246 та 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати відмову Глибоцької селищної ради, оформлену листом від 04.12.2019 р. № 04-05/1908, протиправною.

3. Зобов`язати Глибоцьку селищну раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.11.2019 р.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Повне найменування учасників процесу:

позивач - ОСОБА_1 (фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач - Глибоцька селищна рада (вул. Шевченка, 1, смт. Глибока, Чернівецька область, код ЄДРПОУ 04417004).

Суддя В.К. Левицький