Рішення № 88079196, 10.03.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2020 року м. Київ № 640/4841/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовомОСОБА_1 доОмельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської областіТретя особаФізична особа-підприємець ОСОБА_2 провизнання протиправним та скасування рішень, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області (далі-відповідач), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі-третя особа/ ОСОБА_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення двадцять сьомої сесії сьомого скликання Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 18.10.2018 р. «Про скасування рішення 5 сесії 7 скликання від 02.02.2016 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» гр. ОСОБА_1 »; визнання протиправним та скасування окремих положень рішення 5 сесії 7 скликання Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 02.02.2016 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» гр. ОСОБА_1 », а саме: положення п. 1 в частині визначення статусу земель, за рахунок яких передбачається до відведення 0,85 га, я таких, що обліковуються як землі надані у власність та користування; положення пунктів 2 та 4.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2019 р. прийнято вказану вище позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та встановлено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю спірного рішення двадцять сьомої сесії сьомого скликання Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 18.10.2018 р. «Про скасування рішення 5 сесії 7 скликання від 02.02.2016 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» гр. ОСОБА_1 », оскільки таке рішення прийнято відповідачем за відсутності правових підстав; крім того позивач посилається на перевищення відповідачем владних повноважень при встановленні строків у рішенні землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» гр. ОСОБА_1 ».

Відповідно до частин 1-3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово зверталась до відповідача із заявами для вирішення спірного питання, тобто скористалась процедурою досудового врегулювання спору.

При цьому, порушення тримісячного строку звернення позивача до суду з даним позовом обумовлене перебуванням останньої у медичних закладах.

Згідно з частиною 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що наявні підстави для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

Відповідач у письмовому відзиві на позов вказав на відповідність оскаржуваних рішень вимогам чинного законодавства.

Третя особа письмових пояснень з приводу заявлених позовних вимог до суду не надала.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач звернулась до Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області із заявою від 14.01.2016 р. про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 2 га, яка межує із земельною ділянкою матері - ОСОБА_3 , для ведення особистого селянського господарства в с. Гуньки. У випадку відсутності вільних земель у визначеному місці, позивач просила надати земельну ділянку в іншому місці.

Рішенням 5 сесії 7 скликання Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 02.02.2016 р. позивачу видано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,85 га для ведення особистого селянського у с. Гуньки із земель, що обліковуються як землі надані у власність та користування (рілля).

При цьому, в преамбулі вказаного рішення помилково було зазначено, що вирішено надати відповідний дозвіл на підставі заяви ОСОБА_3 .

Також, п. 2 рішення зобов`язано подати розроблений проект землеустрою для розгляду і затвердження в сільську раду у встановленому чинним законодавством порядку до 02.02.2018 р.

Пунктом 4 рішення встановлено термін контролю - 02.02.2018 р.

12.10.2017 р. позивач звернулась до відповідача із заявою про продовження терміну дії дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або не встановлювати такі строки взагалі.

Листом від 06.11.2017 р. № 1383 позивачу було відмовлено з посиланням на те, що в даному випадку має місце фактичне резервування вказаної земельної ділянки на невизначений термін, що у свою чергу, не передбачено Земельним кодексом України.

З аналогічним зверненням позивач направила лист від 31.01.2018 р. до Омельницької сільської ради, однак листом від 15.02.2018 р. № 336 отримала відмову.

18.03.2018 р. позивач вкотре звернулась до відповідача із листом, яким просила внести на розгляд та затвердження черговою сесією Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області рішення, яким внести наступні зміни до рішення: виправити помилку, яка допущена у преамбулі рішення від 02.02.2016 р. замість ПІБ «гр. ОСОБА_3 » вважати дійсним ПІБ заявника «гр. ОСОБА_1 » та виключити п. 2 та п. 4 рішення від 02.02.2016 р. та п. 3 за нумерацією вважати п. 2.

Листом від 10.01.2018 р. № 01-28/705 відповідач відмовив у внесенні змін у спірне рішення.

Як зазначено позивачем, 03.05.2018 р. головою Омельницької сільської ради надано усне розпорядження щодо зазначенні вірного заявника в особі ОСОБА_1 , однак решта заявлених позивачем змін не здійснена.

Рішенням 27 сесії 7 скликання Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 18.10.2018 р. скасовано рішення 5 сесії 7 скликання від 02.02.2016 р. «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» гр. ОСОБА_1 », як таке що видано з порушенням чинного Земельного Кодексу України та визнано громадянкою як таке що оформлене с помилками.

Не погоджуючись із винесеним рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно зі статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначено статтею 123 Земельного кодексу України.

Відповідно до положень статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Надання у користування земельної ділянки здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Таким чином, вказаними вище нормами встановлено виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад вирішувати питання у галузі земельних відносин, зокрема, приймати рішення щодо безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами та надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування.

Згідно ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 1861 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до частини другої статті 123 Земельного кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Положеннями ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України встановлено обов`язок відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування розглянути клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою у місячний строк і надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні. При цьому підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як вже зазначалось, позивач звернулась до Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області із заявою від 14.01.2016 р. про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 2 га, яка межує із земельною ділянкою матері - ОСОБА_3 , для ведення особистого селянського господарства в с. Гуньки. У випадку відсутності вільних земель у визначеному місці, позивач просила надати земельну ділянку в іншому місці.

Рішенням 5 сесії 7 скликання Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 02.02.2016 р. позивачу видано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,85 га для ведення особистого селянського у с. Гуньки із земель, що обліковуються як землі надані у власність та користування (рілля).

Вказаним рішенням зобов`язано подати розроблений проект землеустрою для розгляду і затвердження в сільську раду у встановленому чинним законодавством порядку до 02.02.2018 р. (пункт 2 рішення).

Пунктом 4 рішення встановлено термін контролю - 02.02.2018 р.

Як зазначено позивачем, останньою укладено договір з ФОП ОСОБА_5 з виконання робіт з розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та сплачено авансовий платіж.

06.07.2016 р. позивачем отримано від відповідача довідку № 1253 про облік земельної ділянки в межах с. Гуньки по формі 6-ЗЕМ.

14.07.2016 р. позивачем отримано позитивний висновок Центру охорони та досліджень пам`яток археології Управління культури Полтавської обласої державної адміністрації.

Однак, позивачем зазначено, що термін дії кваліфікаційного сертифікату інженера-землевпорядника в особі ФОП ОСОБА_5 закінчився, у зв`язку із чим останній не здійснював жодних робіт в очікуванні нового сертифікату.

Так, 20.10.2017 р. позивачем укладено договір № 144 з ФОП ОСОБА_2 на виконання робіт з розробки проекту землеустрою.

З огляду на те, що п. 4.1 вказаного Договору встановлено шестимісячний термін виконання робіт з моменту надання відповідних даних, що у свою чергу перевищує встановлений відповідачем термін - до 02.02.2018 р., позивач звернулась до відповідача із заявою від 12.10.2017 р. про продовження терміну дії дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або не встановлювати такі строки взагалі.

Листом від 06.11.2017 р. № 1383 позивачу було відмовлено з посиланням на те, що в даному випадку має місце фактичне резервування вказаної земельної ділянки на невизначений термін, що у свою чергу, не передбачено Земельним кодексом України.

З аналогічним зверненням позивач направила лист від 31.01.2018 р. до Омельницької сільської ради, однак листом від 15.02.2018 р. № 336 отримала відмову.

15.03.2018 р. ФОП ОСОБА_2 направлено позивачу лист № 7, яким повідомлено, що рішення Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 02.02.2016 р. містить протиріччя, а саме в частині зазначення особи, яка звернулась із заявою, так як вказані розбіжності не дають можливості виконати замовлені роботи.

Так, 18.03.2018 р. позивач звернулась до відповідача із листом, яким просила внести на розгляд та затвердження черговою сесією Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області рішення, яким внести наступні зміни до рішення: виправити помилку, яка допущена у преамбулі рішення від 02.02.2016 р. замість ПІБ «гр. ОСОБА_3 » вважати дійсним ПІБ заявника «гр. ОСОБА_1 » та виключити п. 2 та п. 4 рішення від 02.02.2016 р. та п. 3 за нумерацією вважати п. 2.

Листом від 10.01.2018 р. № 01-28/705 відповідач відмовив у внесенні змін у спірне рішення.

Як зазначено позивачем, 03.05.2018 р. головою Омельницької сільської ради надано усне розпорядження щодо зазначенні вірного заявника в особі ОСОБА_1 , однак решта заявлених позивачем змін не здійснена.

В подальшому, рішенням 27 сесії 7 скликання Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 18.10.2018 р. скасовано рішення 5 сесії 7 скликання від 02.02.2016 р. «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» гр. ОСОБА_1 », як таке що видано з порушенням чинного Земельного Кодексу України та визнано громадянкою як таке що оформлене с помилками.

Так, суд звертає увагу, що надання громадянину дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є одним з етапів розгляду заяви громадянина про одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

Розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки має на меті визначення меж земельної ділянки в натурі, а також з`ясування обставин, що можуть бути перешкодою для надання такої земельної ділянки громадянину.

При цьому, прийняття рішення про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок є лише початковим та обов`язковим етапом у визначеному чинним законодавством порядку передачі земельних ділянок у власність, який надає право громадянину звернутися до відповідних органів для виконання робіт з розроблення проекту землеустрою.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 16 квітня 2009 року у справі №1-9/2009, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти.

Ненормативні акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Як вбачається з оскаржуваного рішення 27 сесії 7 скликання Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 18.10.2018 р. про скасування рішення 5 сесії 7 скликання від 02.02.2016 р. «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» гр. ОСОБА_1 », підставою для його скасування стало те, що таке рішення видано з порушенням чинного Земельного Кодексу України та визнано громадянкою як таке що оформлене с помилками.

Разом з цим, суд звертає увагу, що позивач неодноразово зверталась до відповідача із заявами щодо виправлення помилок, вчинених відповідачем при винесенні рішення 5 сесії 7 скликання від 02.02.2016 р. «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» гр. ОСОБА_1 », однак такі помилки відповідачем усунуті не були.

При цьому, саме наявність таких помилок стала перешкодою у виконанні проекту дозволу на розробку проекту землеустрою.

Відтак, позивачем вчинялись всі необхідні дії направлені на виправлення розбіжностей у рішенні 5 сесії 7 скликання від 02.02.2016 р. «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» гр. ОСОБА_1 », а відповідачем, у свою чергу, безпідставно не внесено змін до вказаного рішення, відмовляючи позивачу в його заявах.

Щодо зазначення відповідачем про видання рішення 5 сесії 7 скликання від 02.02.2016 р. «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» гр. ОСОБА_1 » з порушенням чинного Земельного Кодексу України, як на підставу для скасування, суд звертає увагу на наступне.

Вказаним рішенням зобов`язано позивача подати розроблений проект землеустрою для розгляду і затвердження в сільську раду у встановленому чинним законодавством порядку до 02.02.2018 р. (пункт 2 рішення).

При цьому, пунктом 4 рішення встановлено термін контролю - 02.02.2018 р.

Суд звертає увагу, що, ні Земельним кодексом України ні іншим нормативно-правовим актом не передбачено обов`язок органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування зазначати у своїх рішеннях про надання дозволів на розробку документацій із землеустрою строк їх дії.

Так, відповідачем не надано доказів прийняття останнім рішення про чинність та термін дії рішень Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, яким би встановлювались відповідні строки рішень такої ради.

Крім того, відповідачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б слугували підставою для скасування рішення 5 сесії 7 скликання від 02.02.2016 р. «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» гр. ОСОБА_1 ».

Відтак, враховуючи, що позивачем вчинялись дії направлені на виправлення помилок, вчинених відповідачем у рішенні останнього від 02.02.2016 р., які перешкоджали у розроблені проекту землеустрою, а відповідачем у свою чергу, безпідставно такі помилки не були виправлені, що призвело до скасування такого рішення, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та наявності правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до частини 2 статті 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваного рішення. Разом з тим, відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятого на їх підставі рішення.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають відшкодуванню в повному обсязі.

Що стосується відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Частинами третьою-сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI ).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з договору про надання правничої допомоги від 19.02.2018 р. № КВ 243556, укладеного між позивачем та адвокатом Галантернік Л.І. , останній зобов`язався надати позивачу за плату правові послуги, визначені у цьому договорі.

Згідно наданого позивачем розрахунку, розмір витрат клієнта складається з наступних послуг:

- ознайомлення з документами, надання усної консультації щодо правовідносин, узгодження способу захисту речових прав клієнта, збір доказів - 3 год. - 900,00 грн.;

- підготовка позову - 5 год. - 1 500,00 грн.;

- підготовка проекту заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, збір доказів поважності причин пропуску у справі - 2 год. - 600,00 грн.;

- підготовка адвокатського запиту до Архівного відділу Кременчуцької РДА - 1 год. - 300,00 грн.;

- підготовка відповіді на відзив - 4 год. - 1 200,00 грн.;

- підготовка заяви про залучення третьої особи до справи - 1 год. - 300,00 грн.;

- забезпечення направлення учасникам справи відповіді на відзив - 1 год. - 300,00 грн.

На підтвердження виконання умов договору про надання правової допомоги від від 19.02.2018 р. № КВ 243556надано копію квитанцій від 26.05.2019 р. та від 07.07.2019 р. на загальну суму 5 100,00 грн.

Отже, позивачем належним чином доведено розмір витрат на професійну правову допомогу, які він уже поніс.

Беручи до уваги задоволення позовних вимог, заявлені позивачем витрати на професійну правову допомогу підлягають йому до відшкодування в розмірі 5 100,00 грн.

Таким чином, усього позивачу належить відшкодувати судові витрати в розмірі 6 636,80 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення двадцять сьомої сесії сьомого скликання Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 18.10.2018 р. «Про скасування рішення 5 сесії 7 скликання від 02.02.2016 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» гр. ОСОБА_1 ».

Визнати протиправними та скасувати окремі положень рішення 5 сесії 7 скликання Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області від 02.02.2016 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» гр. ОСОБА_1 », а саме: положення п. 1 в частині визначення статусу земель, за рахунок яких передбачається до відведення 0,85 га, я таких, що обліковуються як землі надані у власність та користування; положення пунктів 2 та 4.

Присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правову допомогу в розмірі 6 636,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області (39713, Полтавська область, Кременчуцький район, с. Омельник, вул. Центральна, 66; код ЄДРПОУ 22543971).

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко