Ухвала суду № 88078782, 06.03.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

06 березня 2020 р. Справа № 520/14291/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) до Харківського Національного Університету внутрішніх справ ( м.Харків, пр. Льва Ландау, 27, код ЄДРПОУ 08571096) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії -

встановив:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом та просить суд визнати протиправною бездіяльність щодо невиплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 18.07.2006 по 05.10.2008; зобов`язати виплатити середній заробіток за період вимушеного прогулу за період з 18.07.2006 по 05.10.2008, розрахував її розмір за методикою, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100.

Відповідачем через канцелярію суду подано клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду внаслідок порушення строків на звернення до суду, оскільки строк звернення до суду в порядку ст.233 КЗпП України обмежується трьома місяцями, тоді як позивач звернувся до суду у січні 2020 року.

Позивач проти задоволення вказаного клопотання заперечував, зазначивши, що відповідач не повідомив його про суми , які підлягають виплаті при звільненні, про нездійснення нарахування та виплати грошового забезпечення за період вимушеного прогулу він дізнався у жовтні 2019 року.

По суті заявленого клопотання суд зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що наказом Харківського національного університету внутрішніх справі МВС України від 17.07.2006 № 215 о/с позивач звільнений з органів внутрішніх справ. Постановою Московського районного суду м.Харкова від 05.09.2007 вказаний наказ скасовано та позивача поновлено на посаді доцента кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії у спеціальному званні майора міліції ( наказ від 07.10.2008 № 533).

Згідно наказу ГУ НП в Харківській області від 11.04.2018 № 87 о/с позивач звільнений зі служби на підставі п.2 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію».

Під час поновлення позивача на посаді на підставі рішення суду, так і звільнення його з національної поліції йому не нараховано та не виплачено заробіток за період вимушеного прогулу за період з 18.07.2006 по 05.10.2008 року, що обумовило звернення до суду з адміністративним позовом.

Частинами 1-3, 5 статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Стаття 13 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» визначає, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Статтею 98 Кодексу законів про працю України передбачено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Статтею 19 Закону України «Про міліцію» визначено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

В аспекті спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення поліцейському (працівнику органів внутрішніх справ) за час вимушеного прогулу охоплюється застосованим в частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду в частині вимог про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії в частині вимог про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 18.07.2006 по 05.09.2007 та зобов`язання виплатити середній заробіток за період вимушеного прогулу за період з 18.07.2006 по 05.09.2007, розрахував її розмір за методикою, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 є необгрунтованими, а підстави для залишення позовної заяви без розгляду - відсутні.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року у справі № 821/2029/17

Проте суд звертає увагу на те, що частиною сьомою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

За змістом положень статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.

Рішення Московського районного суду м.Харкова від 05.09.2007 у справі № 2а-329/07 про поновлення позивача на роботі підлягало негайному виконанню, але фактично виконано роботодавцем лише 06.10.2008.

У порушення вимог частини сьомої статті 235 КЗпП України, а також принципу обов`язковості судового рішення, відповідач не провів негайне виконання рішення Московського районного суд м.Харкова від 05.09.2007 № 2а-329/07 про поновлення позивача на роботі.

Як вже зазначалося вище, відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України). Припинення, розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.

З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку, виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.

До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають.

У зв`язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Як вже зазначалося вище позивач поновлений на посаді 05.10.2008 року, саме з цієї дати має починатися перебіг тримісячного строку на звернення до суду в порядку, визначеному ст.ст.233, 236 КЗпП України, проте позивач звернувся до суду з вимогою у січні 2020 року, тобто з порушенням строку звернення до суду.

Суд критично ставиться до посилання позивач на ту обставину, що про невиплату середнього заробітку за період вимушеного прогулу він дізнався у жовтні 2019 року як підстави поважності причин порушення строку на звернення до суду, оскільки позивач отримував заробітну плату (грошове забезпечення) та відповідно був обізнаний про проведення нарахування та їх складові.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, про наявність підстав для залишення без розгляду адміністративного позову в частині вимог про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії в частині вимог про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 05.09.2007 по 05.10.2008 та зобов`язання виплатити середній заробіток за період вимушеного прогулу за період з 05.09.2007 по 05.10.2008, розрахував її розмір за методикою, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100.

Керуючись ст.ст.122, 240 КАС України, суд

ухвалив

Клопотання представника відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду задовольнити частково.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського Національного Університету внутрішніх справ про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії в частині вимог про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 05.09.2007 по 05.10.2008 та зобов`язання виплатити середній заробіток за період вимушеного прогулу за період з 05.09.2007 по 05.10.2008, розрахував її розмір за методикою, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 залишити без розгляду.

Продовжити розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Харківського Національного Університету внутрішніх справ про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії в частині вимог про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 18.07.2006 по 05.09.2007 та зобов`язання виплатити середній заробіток за період вимушеного прогулу за період з 18.07.2006 по 05.09.2007, розрахував її розмір за методикою, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 15 днів з дати постановлення ухвали. Скарга може бути подана у порядку ч. 1 ст. 297 КАС України безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Суддя Зоркіна Ю.В.