Рішення № 88077598, 24.02.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2020 року № 320/5347/19

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши в місті Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ірпінської міської ради Броварського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В :

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Ірпінської міської ради від 23.05.2019 №5291-68-VІІ в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

- зобов`язати Ірпінську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0, 10 га. Розташованої у межах м. Ірпінь.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем порушено вимоги ст. 118 ЗК України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Представником відповідача надано суду відзив на позовну заяву, в якому він просить у задоволенні позову відмовити, оскільки підставою для прийняття оскаржуваного рішення було те, що розташування зазначеної земельної ділянки не відповідає містобудівній документації.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

14 січня 2016 позивач звернулась до Ірпінської міської ради Київської області із заявою-клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, для передачі безоплатно у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0, 10 га, за адресою: м. Ірпінь, Київської області з доданими графічними матеріалами із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

Рішенням Ірпінської міської ради від 23.05.2019 №5291-68-VІІ позивачу відмовлено в наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність в м. Ірпінь, згідно додатку №1. Відповідно даному додатку №1, причина відмови: місце розташування зазначеної земельної ділянки не відповідає містобудівній документації.

Позивач вважає, що дане рішення не відповідає вимогам чинного законодавства, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку правовідносинам які виникли суд зазначає наступне.

Статтею 14 Конституції України гарантується право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст поміж іншого належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ст. 122 ЗК України).

Відповідно до положень ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Статтею 121 ЗК України передбачено, що для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кожен громадянин України має право на безоплатну передачу земельної ділянки в межах міста площею не більше 0,10 га.

Згідно зі ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути, оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Так, згідно оскаржуваного рішення, підставою відмови є: "місце розташування зазначеної земельної ділянки не відповідає містобудівній документації".

Разом з тим, перед зверненням до Ірпінської міської ради із зазначеною заявою (клопотанням) ОСОБА_1 у відділі містобудування та архітектури Ірпінської міської ради було отримано довідку щодо правового статусу земельної ділянки, яку планується отримати у власність.

Відповідно до отриманої інформації (далі дослівно): "Розглянувши Вашу заяву з питання надання висновку про те чи належить ділянка біля садиби АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, відділ містобудування та архітектури Ірпінської міської ради повідомляє, що згідно Генерального плану м. Ірпеня, а також плану зонування території зазначена земельна ділянка віднесена до зони садибної та котеджної забудови".

Відповідно до Генерального плану м. Ірпеня, який діяв на момент подачі заяви (клопотання) земельна ділянка, зазначена у графічних матеріалах, відносилася до земель садибної та котеджної забудови, що підтверджується викопіюванням з Генерального плану м. Ірпеня.

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 118 ЗК України клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки розглядається в місячний строк.

Таким чином, рішення по заяві (клопотанню) ОСОБА_1 . Ірпінська міська рада повинна була прийняти не пізніше 14.02.2016.

19.12.2018 Ірпінською міською радою затверджено оновлений Генеральний план міста Ірпінь Київської області, за яким земельна ділянка, яку планується отримати у власність, вилучена із зони садибної та котеджної забудови. Зазначене стало підставою відмови у надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки, через 3 (три) роки після подачі нею заяви (клопотання).

Враховуючи, що заява (клопотання) подана 14.01.2016 та повинна була бути розглянута 14.02.2016, тобто коли діяв Генеральний план м. Ірпеня, затверджений у 2012 році, то відповідно повинна була бути розглянута у відповідності до містобудівної документації, яка діяла на той час.

Посилання Ірпінською міською радою при розгляді заяви (клопотання) на оновлений Генеральний план міста Ірпінь Київської області, затверджений 19.12.2018 є порушенням вимог Земельного кодексу України.

Що стосується позовних вимог про зобов`язання відповідача надати позивачеві дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, то відповідно до статті 118 Земельного кодексу України, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 1861 Земельного кодексу України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Згідно положень абзацу третього частини восьмої статті 118 Земельного кодексу України, у разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином, законом установлено право заявника замовити розроблення проекту землеустрою без надання відповідного дозволу, зокрема, уповноваженим органом місцевого самоврядування, в разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання такий орган місцевого самоврядування не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні.

Отже, положеннями Земельного кодексу України здійснено захист порушеного права заявника у разі протиправної бездіяльності органу, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, яка полягає у не розгляді у встановлений строк заявленого клопотання.

Крім цього, повноваження адміністративного суду визначені у ст. 245 КАС України. Так, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2).

Відповідно до ч. 4 цієї статті у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У постанові від 05.05.2018 у справі № 826/9727/16 Верховний Суд зробив висновок, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

В контексті обставин цієї справи, передумовою прийняття відповідачем рішення є не лише отримання заяви позивача, але й її розгляд.

У даній справі розгляд заяви та документів не відбувся, не було встановлено їх належність, зокрема щодо форми, змісту, повноти та достовірності.

Жодних рішень відповідачем з цього приводу не приймалось.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

У цей же час суд зазначає, що судовий захист повинен сприяти відновленню порушеного права особи, яка звернулася за таким захистом.

Таким чином, оскільки суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції відповідача, суд вважає, що для належного захисту порушеного права позивача слід зобов`язати відповідача розглянути заяву позивача у порядок та спосіб, що передбачений чинним законодавством та прийняти відповідне рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 справа №695/102/17, від 31 жовтня 2018 року справа №757/9476/17-а

При цьому суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 18.03.2014 (справа №21-11а14), в якій зазначено, що, оскільки звернення позивача про виплату одноразової грошової допомоги відповідач не розглядав, та відповідного рішення не приймав, то суд повинен був зобов`язати останнього розглянути це звернення згідно з вимогами чинного законодавства України, а не підміняти орган, на який покладено вирішення цього питання.

Суд також звертає увагу на те, що на рівні конкретних адміністративних процедур захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку держави реалізується через механізми контролю за діяльністю носіїв публічної влади, які включають або пов`язані з механізмами оскарження. Зокрема, у п. 55 рішення ЄСПЛ у справі "Класс та інші проти Німеччини" (06.09.1978р.) Суд наголосив: Із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури. Суд вважає, що у сфері, яка надає, в окремих справах, такі великі можливості для зловживань, котрі можуть призводити до шкідливих наслідків для демократичного суспільства загалом, у принципі функцію наглядового контролю доцільно доручати судді (п. 56 абз. 2 рішення). Ця ж теза приведена і у Рішенні у справі "Волохи проти України". У справі "Броуґан та інші проти Сполученого Королівства" і "Алтай проти Туреччини" Суд зазначив, що згідно з принципом Верховенства права судовий контроль за діяльністю виконавчої влади є одним з основоположних принципів демократичного суспільства.

При цьому законність, пропорційність, обмеження дискреції, добросовісність (дотримання суб`єктом владних повноважень законної мети) і процедурні гарантії є тими законодавчими інструментами, які мають забезпечити захист особи від державного свавілля. Зокрема, у справі "Ечюс проти Латвії" Суд акцентує увагу на тому, що захист від свавілля становить сполучну ланку між Конвенцією і принципом Верховенства права.

За загальним правилом, суди повинні дослідити прийняті суб`єктом владних повноважень акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

Суд приходить до висновку, що підлягає захисту порушене право позивача шляхом зобов`язання відповідача розглянути заяву (клопотання) заявника щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки та прийняти обґрунтоване рішення з цього приводу із наданням відповіді в письмовій формі з урахуванням висновків суду викладених у даному рішенні.

Згідно приписів частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч цьому, відповідач не надав суду докази що спростовують твердження позивача у повному обсязі, а тому, з урахуванням наявних матеріалів справи, суд вважає заявлені позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до положень частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1536, 80 грн.

Із двох заявлених позовних вимог немайнового характеру, суд прийняв рішення про задоволення однієї позовної вимоги. Таким чином, суд дійшов висновку, що стягненню на користь позивача підлягає сума сплаченого ним судового збору у розмірі 768,40 грн..

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 194, 205, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Ірпінської міської ради від 23.05.2019 № 5291-68-VІІ в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Зобов`язати Ірпінську міську раду Київської області розглянути у строки, встановлені статтею 118 Земельного кодексу України, заяву ОСОБА_1 від 14.01.2016 з урахуванням висновків суду викладених в даному рішенні та прийняти відповідне рішення.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Ірпінської міської ради Київської області (ЄДРПОУ 33800777) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лиска І.Г.