Рішення № 88077536, 02.03.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2020 р. справа № 300/2479/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі

судді Могили А.Б.,

за участі:

секретаря судового засідання Фолизюк Р.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Деренько З.М.,

представника відповідача Дубницького В.М.,

третьої особи ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Попадича В.А. - Фуштей В.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лисецької селищної ради, треті особі, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішень від 26.09.2019 №663-27/2019, №664-27/2019,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Лисецької селищної ради, треті особі, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішень від 26.09.2019 №663-27/2019, №664-27/2019.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Лисецької селищної ради від 26.09.2019 №663-27/2019 надано дозвіл гр. ОСОБА_3 на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність площею 0,0867га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_1 . Такого роду рішення за №664-27/2019 прийняте по гр. ОСОБА_2 , щодо ділянки площею 0,08га.

Вважає спірні рішення протиправними з огляду на те, що рішенням Лисецької селищної ради від 13.10.2009 ОСОБА_1 , надано дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки площею 0,06га для обслуговування багатоквартирного житлового будинку та господарських споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_2 . Зважаючи на викладене, розподілу за певних обставин може підлягати лише решту цієї ділянки площею всього 0,0990га. Отже приймаючи спірні рішення, селищна рада надала дозвіл на виготовлення проектів із землеустрою щодо земельної ділянки загальною площею, більшою від фактично наявної у розмірі 0,1590га. Окрім того зазначила, що площа земельної ділянки складає 0,1590га, з урахуванням того, що 0,1010га займає прибережна смуга річки Млинівка, що відноситься до земель водного фонду, які не можуть передаватися у власність.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги заперечив. Вказав, що на момент прийняття спірних рішень земельна ділянка по АДРЕСА_2 не була приватизована іншими громадянами, права власності на житловий будинок, розташований за даною адресою також ніким не реєструвався. Безпідставним є також твердження позивача щодо надання дозволу на розроблення проекту відведення земельних ділянок «із існуючими обмеженнями, шляхом приєднання території забороненої зони», оскільки згідно нового Генплану, затвердженого рішенням сесії від 15.03.2016 охоронна зона струмка «Млинівка» складає 5м.

У відповіді на відзив позивач вказала, що вже біль 40-ка років проживає за адресою АДРЕСА_2 та по мірі можливості утримує земельну ділянку. Таке право користування земельною ділянкою їй, як зареєстрованій за вказаною адресою громадянці України, гарантоване як земельним законодавством, так і Конституцією України. Ні ОСОБА_3 ні ОСОБА_2 не мали в користуванні жодної земельної ділянки по АДРЕСА_2 , в той же час відповідачем приймаються спірні рішення за обставин, коли у даних осіб відсутні будь-які права на користування земельною ділянкою.

В судовому засіданні позивач, представник позивача позовні вимоги підтримали з підстав викладених в позовній заяві. Просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Третя особа ОСОБА_2 та представник третьої особи ОСОБА_3 - Фуштей В.М. з приводу позовних вимог заперечили.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.12.2019 відкрито провадження у справі, та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Окрім того, залучено до участі в справі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.12.2019 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Витребувано додаткові докази у позивача та відповідача (ухвала Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.01.2020).

Згідно з ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.02.2020 розгляд даної адміністративної справи проводився за правилами спрощеного позовного провадження із проведенням судового засідання.

Суд, у відповідності до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, заслухавши усні пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, думку третьої особи та представника третьої особи, дослідивши письмові докази, письмові пояснення викладені у заявах по суті справи, зазначає наступне.

Як встановлено, починаючи з 21.12.1971 ОСОБА_1 постійно проживає та зареєстрована у будинку АДРЕСА_2 , що підтверджується даними будинкової книги. Даний будинок знаходиться на території Лисецької селищної ради, однак не є власністю територіальної громади селища.

Згідно ст.38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Таким чином, земельна ділянка по АДРЕСА_2 за своїм основним цільовим призначенням відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови.

Як стверджує позивач, на даний час вона є єдиним землекористувачем даної земельної ділянки.

Статтею 81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, серед іншого, на підставі: безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Рішенням Лисецької селищної ради від 13.10.2009 надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту відведення земельної ділянки площею 0,06га для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку та господарських споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_2 (а.с.75).

Крім того, відповідачем 24.12.2009 прийнято рішення про надання позивачу дозволу на приватизацію земельної ділянки по передачі у власність по АДРЕСА_2 площею 0,06га (а.с.74).

Попередньо, позивач оспорювала відмову Лисецької селищної ради в наданні їй дозволу на приватизацію земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

Як слідує з судових рішень по справі №2-а-3006/11, у результаті обміру, проведеного ДП «Івано-Франківський інститут землеустрою», площа земельної ділянки по АДРЕСА_2 фактично складає 0,1590га з урахуванням того, що 0,1010га займає прибережна смуга річки Млинівка, що відноситься до земель водного фонду, які відповідно до вимог ст.ст.58, 83 ЗК України не можуть передаватися у приватну власність. Суд також констатував про чинність рішення Лисецької селищної ради від 24.12.2009 року про надання дозволу ОСОБА_1 на приватизацію земельної ділянки, площею 0,06га (а.с.25-27).

На запит ОСОБА_1 від 01.11.2019, Лисецька селищна рада листом від 06.11.2019 №82/2-26 повідомила, що технічна документація про встановлення між земельної ділянки на місцевості по АДРЕСА_2 селищною радою не розроблялася (а.с.28).

З інформації Науково-дослідного інституту проектуванням міст «Діпромісто» від 19.02.2020 №07/43 вбачається, що відповідно рішень генерального плану смт. Лисець Тисменицького району, розробленого Івано-Франківською філією НДІ «Діпромісто» в 2015 році, встановлена прибережно-захисна зона від пересохлого струмка «Млинівка» становить 5,0м в одну сторону від берега (а.с.119).

Таким чином, загальна площа даної земельної ділянки становить 0,1590га. Кадастровий номер, як встановлено судом, земельній ділянці не присвоювався. Офіційних документів, які б спростували вказану площу земельної ділянки по АДРЕСА_2, учасниками справи суду не представлено.

Отже, зважаючи на наявні рішення відповідача від 13.10.2009 та 24.12.2009, згідно яких позивач отримала дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки площею 0,06га, розподілу за певних обставин могла підлягати тільки решта площі цієї ділянки.

В той же час, рішенням Лисецької селищної ради від 26.09.2019 №663-27/2019 надано дозвіл ОСОБА_3 на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність площею 0,0867га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с.19).

Рішенням Лисецької селищної ради від 26.09.2019 №663-27/2019 надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність площею 0,08га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с.20).

В суді представник відповідача підтвердив той факт, що спірні рішення стосуються земельної ділянки, яка знаходиться по АДРЕСА_2 .

Такі рішення суб`єктом владних повноважень, прийняті на підставі поданих заяв третіми особами (а.с.82, 85).

Слід також зазначити, що позивач неодноразово зверталася на предмет проведення капітального ремонту будинку, отримання дозволів на приватизацію житлового приміщення та земельної ділянки, визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, що знаходяться по АДРЕСА_2 , про що свідчать примірники судових рішень в матеріалах справи. Відповідачем у таких правовідносинах виступав суб`єкт владних повноважень - Лисецька селищна рада, що в свою чергу підтверджує обізнаність такої про користування ОСОБА_1 земельною ділянкою та її наміри, як користувача закріпити таку земельну ділянку документально.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина 3 цієї статті Кодексу).

Відповідно до 1 статті 118 Земельного кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки (частина 2 статті).

Частиною ж першою статті 122 ЗК України установлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Окрім генерального плану селища Лисець, інших документів, передбачених у ч.7 ст.118 ЗК України, для з`ясування наявності можливої невідповідності місця розташування об`єкта, відповідачем суду не представлено.

При цьому представник відповідача в судовому засіданні вказав про наявність розбіжностей між інформацією, що міститься в технічній документації ДП «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» щодо встановлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_2 та фактичними даними земельної ділянки.

Таким чином, приймаючи спірні рішення Лисецька селищна рада повинна була б перевірити наведені вище істотні обставини, що впливають на їх прийняття, серед яких факт перебування земельної ділянки в користуванні ОСОБА_1 на момент звернення третіх осіб із заявами про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність.

Водночас позивач зауважує, що оскаржуваними рішеннями відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проектів із землеустрою щодо відведення тієї ж самої земельної ділянки, на яку позивачу раніше рішеннями Лисецької селищної ради від 13.10.2009 та 24.12.2009 надано дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських споруд АДРЕСА_2 площею 0,06га.

Суд вважає, що, приймаючи спірні рішення, Лисецька селищна рада відійшла від принципу «належного врядування» та свавільно використала власні повноваження, створивши передумови для позбавлення ОСОБА_1 того, на що вона мала законне очікування. Фактично оскаржуваними рішеннями відповідач переглянув своє попереднє рішення про надання згоди ОСОБА_1 на приватизацію земельної ділянки по передачі у власність та відмовив їй в цьому, вирішивши передати її іншим особам.

Вирішуючи спір суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

За обставин справи, відповідачем не наведено достатньо вагомих та суттєвих доводів проти позовної заяви та не доведено правомірності оскаржуваних рішень.

В рішенні у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ вказав на те, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків (заява № 29979/04, пункт 70).

У пункті 102 рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (заяви № 846/16 та № 1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам`ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є «практичними та ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватися не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі «Броньовський проти Польщі» («Broniowski v. Poland»), заява № 31443/96, пункт 115).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про помилковість доводів відповідача, оскільки останній діяв всупереч нормам зазначених вище нормативних актів.

Згідно п.3.1 рішення Конституційного Суду України № 17-рп/2010 від 29.06.2010 одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення вказаних обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

В підсумку, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», без дотримання вимог ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, що свідчить про прийняття відповідачем як суб`єктом владних повноважень протиправних рішень.

Суд вважає, що спірні рішення прийнято відповідачем не у спосіб, що визначений Законом та необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому позов слід задовольнити.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи, що ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору по даній справі, до ухвалення судового рішення, судові витрати підлягають оплаті суб`єктом владних повноважень - Лисецькою селищною радою.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати рішення Лисецької селищної ради від 26.09.2019 №663-27/2019, №664-27/2019 про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відповідно.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Лисецької селищної ради (код ЄДРПОУ 04356159, вул. Січових Стрільців,55, смт. Лисець, Івано-Франківська область) судовий збір до спеціального фонду Державного бюджету України у розмірі 1536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Могила А.Б.

Рішення складене в повному обсязі 10 березня 2020 р.