Рішення № 88076464, 27.02.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2020 року Справа № 160/7315/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСліпець Н.Є. при секретарі судового засіданняШелгуновій І.А. за участі: представника позивача Машошиної А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Павлоградської міської ради про визнання дій протиправними, -

ВСТАНОВИВ:

31.07.2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Павлоградської міської ради (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 10.01.2020 року, просить:

- визнати дії Павлоградської міської ради щодо застосування Рішення Павлоградської міської ради від 21.12.2010 року №21-3/VІ «Про поновлення строку оренди земельних ділянок» при прийнятті Рішення про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 , протиправними.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2019 року відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.08.2019 року.

Усною ухвалою суду, із занесенням до протоколу судового засідання, від 13.02.2020 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що в березні 2018 року отримала у спадок торгівельний павільйон за адресою: АДРЕСА_1 та 13.08.2018 року звернулась із заявою про надання дозволу на складання технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за цією ж адресою, кадастровий номер № 1212400000:02:026:0072. Проте, 11.09.2018 року відповідач відмовив у наданні дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 , площею 0,0101 га, для обслуговування будівель торгівлі, з подальшою передачею земельної ділянки в оренду. Вважаючи таку відмову не вмотивованою, позивач звернулась до суду з позовом. Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.2018 року визнано протиправною бездіяльність Павлоградської міської ради щодо неприйняття рішення за її заявою від 13.08.2018 року про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки та зобов`язано повторно розглянути її заяву. Проте, Павлоградською міською радою прийнято рішення № 1469-45/VІІ «Про відмову в надані дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 » від 21.12.2018 року, яке у подальшому визнано судом протиправним та скасовано. При цьому, при прийнятті даного рішення міська рада посилалась на рішення від 21.12.2010 року №21-3/VІ «Про поновлення строку оренди земельних ділянок», що є протиправним та порушує її права. Також, позивач зазначає, що при прийнятті рішення відповідачем не враховано принцип цілісності нерухомого майна з земельною ділянкою, на якій воно розташовано, та право власності на земельну ділянку, яке переходить при спадкуванні нерухомого майна.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила задовольнити позов з підстав, зазначених в позові та відповіді на відзив.

21.01.2020 року представником відповідача було подано письмовий відзив на позов, у якому у задоволенні позову просила відмовити повністю, посилаючись на те, що Павлоградська міська рада, як орган, який здійснює реалізацію права комунальної власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , розглянула на сесії міської ради питання та прийняла рішення від 21.12.2018 року № 1469-45/VІІ «Про відмову в надані дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 ». Правою підставою прийняття даного рішення є необхідність формування нової земельної ділянки та розроблення проекту землеустрою щодо її відведення. Вказане рішення у подальшому було скасовано рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2019 року, яке є таким, що набрало законної сили. Таким чином, відповідач вважає, що питання неправомірності застосування спірного рішення вже було вирішено в судовому порядку, отже, підстави для задоволення даного позову відсутні.

Усною ухвалою суду від 13.02.2020 року представника відповідача до участі в судовому засіданні не допущено у зв`язку із ненаданням суду належних доказів, щодо представництва в суді.

Так, ч. 1 ст. 42 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що учасниками справи є сторони, треті особи.

Згідно із ч. 1 ст. 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Відповідно до ч. 3 ст. 55 КАС України юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (само представництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

Частиною 4 ст. 55 КАС України визначено, що держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

30.09.2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким внесено зміни до Конституції України, зокрема, доповнено Конституцію України статтею 131-2, відповідно до частини першої та третьої якої для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура та виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Підпунктом 11 п. 16-1розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України, передбачено, що представництво відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 та ст. 131-2 Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.

Отже, в порядку самопредставництва суб`єкта владних повноважень може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких визначені законодавством чи установчими документами.

Разом з тим, у пункті 6 Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України зазначається, що за правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов`язки.

Відповідно особи, які представляють юридичну особу за довіреністю і виконують процесуальні дії на підставі наданих їм довіреністю повноважень, виступають від імені цієї особи як довірителя, а не в порядку самопредставництва.

Частиною 1 ст. 57 КАС України визначено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Таким чином, право на представництво Павлоградської міської ради в суді першої інстанції у цій справі з 01 січня 2020 року має за посадою керівник або інші особи, повноваження яких визначені законодавством чи установчими документами, та/або адвокат.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 12.03.2018 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Шкицька Ю.А., є спадкоємцем майна ОСОБА_2 , а саме: торгівельного павільйону, площею 93,30 м.кв., розташованого по АДРЕСА_1 .

13.08.2018 року ОСОБА_1 звернулась до Павлоградської міської ради із заявою про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 , площею 0,0101 га, для обслуговування будівель торгівлі, з подальшою передачею земельної ділянки в оренду.

10.09.2018 року листом № 441 Павлоградська міська рада, повідомила ОСОБА_1 , що відповідно до даних Державного земельного кадастру відомості щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,0101 га в кадастрі відсутні. Зазначено, що по цій земельній ділянці розроблення технічної документації неможливо.

Також, даним листом повідомлено, що рішенням сесії Павлоградської міської ради від 21.12.2010 року №21-3/VІ «Про поновлення строку оренди земельних ділянок» орендарю було відмовлено в продовженні строку дії договору оренди земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , площею 0,0101 га, на підставі голосування депутатів на сесії Павлоградської міської ради. Пунктом 9 вищевказаного рішення орендаря було зобов`язано здійснити заходи щодо демонтажу торгівельного павільйону до 01.04.2011 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.2018 року у справі № 0440/6999/18 визнано протиправною бездіяльність Павлоградської міської ради щодо неприйняття рішення за заявою від 13.08.2018 року про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 , площею 0,0101 га, зобов`язано Павлоградську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.08.2018 року про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 , площею 0,0101 га та прийняти рішення з урахуванням вимог чинного законодавства та висновків суду у даній справі.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.2018 року у справі № 0440/6999/18 Павлоградською міською радою розглянуто заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, за розглядом якої 21.12.2018 року прийнято рішення № 1469-45/VІІ «Про відмову в надані дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 ».

Не погодившись з прийнятим рішенням ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогами про його скасування та зобов`язання надати дозвіл на складання технічної документації.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2019 року у справі № 160/377/19, яке залишено без змін ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.08.2019 року, визнано протиправним та скасовано рішення Павлоградської міської ради від 21.12.2018 року №1469-45/VІІ та зобов`язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на складання технічної документації щодо встановлення відновлення меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1212400000:02:026:0072 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

При цьому, при прийнятті протиправного рішення від 21.12.2018 року №1469-45/VІІ Павлоградська міська рада посилалась на рішення від 21.12.2010 року №21-3/VІ «Про поновлення строку оренди земельних ділянок».

Отже, спір між сторонами виник з підстав правомірності дій відповідача щодо застосування рішення Павлоградської міської ради від 21.12.2010 року №21-3/VІ «Про поновлення строку оренди земельних ділянок» при прийнятті рішення про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Правовідносини, пов`язані із земельними відносинами регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Згідно із ст. 22 Закону України «Про землеустрій» рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України.

Частиною 2 ст. 1 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на землю гарантується.

Згідно пунктів «а» та «г» ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом та підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частинами 2, 3 цієї статті визначено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пункт 6 ст. 118 Земельного кодексу України передбачає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Відповідно до статті 121 Земельного кодексу України, громадяни мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), в містах - не більше 0,10 га.

Згідно п. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті «а» ч. 2 ст. 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування.

Частиною 2 ст. 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Під час розгляду справи судом встановлено, що рішення Павлоградської міської ради від 21.12.2018 року №1469-45/VІІ рішенням суду від 03.04.2019 року, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано, а Павлоградську міську раду зобов`язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на складання технічної документації щодо встановлення відновлення меж земельної ділянки.

Таким чином, рішення міської ради в якому наявні посилання на рішення сесії від 21.12.2010 року №21-3/VІ «Про поновлення строку оренди земельних ділянок», вже скасовано судом.

При цьому, доказів існування будь-яких інших рішень міської ради, які б стосувались прав та інтересів позивача та в яких були б посилання на рішення сесії від 21.12.2010 року №21-3/VІ, позивачем не надано.

Суд зазначає, що акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк є індивідуальним актом.

Отже, індивідуальні акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 28.02.2017 року у справі №21-3829а16.

Судом встановлено, що рішення сесії від 21.12.2010 року №21-3/VІ «Про поновлення строку оренди земельних ділянок» прийняте відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , з яким у міської ради існували договірні правовідносини, а саме вказаним рішенням фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 відмовлено в продовженні строку дії договору оренди земельної ділянки площею 0,0101 га по АДРЕСА_1 для обслуговування торгівельного павільйону.

Отже, дане рішення є індивідуальним актом, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи, а саме фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , та не породжує жодних правових наслідків для позивача.

При цьому, позивачем не надано доказів того, що рішення сесії від 21.12.2010 року №21-3/VІ порушує саме її права щодо вільного користування земельною ділянкою.

Лист-відповідь Павлоградської міської ради від 10.09.2018 року № 441, котрий містить посилання на рішення від 21.12.2010 року №21-3/VІ, у зв`язку з чим позивач і просить визнати протиправними дії відповідача щодо посилання на це рішення, не є в розумінні закону індивідуальним актом та не породжує для останньої жодних правових наслідків, оскільки носить інформативний характер.

Зокрема, як було встановлено судом вище, рішення, яким вирішено питання позивача щодо надання дозволу на технічну документацію, було саме рішення Павлоградської міської ради від 21.12.2018 року, правомірність прийняття якого була предметом розгляду у іншій адміністративній справі.

Крім того, посилання позивача у даному випадку на ст. 377 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки на якій вони розміщені, суд вважає помилковими, оскільки земельна ділянка по АДРЕСА_1 не була надана у користування та не належала на праві власності фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 .

Таким чином, у даному випадку позивачем не наведено доводів, а судом не встановлено порушення прав, свобод та законних інтересів позивача Павлоградською міською радою.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог, з урахуванням встановлених обставин у справі та наведених норм чинного законодавства.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні підстави для вирішення питання стосовно повернення судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У зв`язку з тим, що 09.03.2020 року є вихідним днем, повний текст рішення суду складено 10.03.2020 року.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Павлоградської міської ради (вул. Соборна, буд. 95, м. Павлоград, Дніпропетровська область, 51400, код ЄДРПОУ 33892721) про визнання дій протиправними - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 10 березня 2020 року.

Суддя Н.Є. Сліпець