Рішення № 88075877, 10.03.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

10 березня 2020 р. Справа № 120/18/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 0549 про визнання дій протиправними та стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини А 0549 про визнання дій протиправними та стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на день виключення зі списків особового складу військової частини А0549 протиправно не отримав у повному обсязі кошти, на які мав право за час проходження військової служби, а саме індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день звільнення з військової служби.

Не погоджуючись з протиправними діями відповідача щодо нездійснення індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з вимогами:

- визнати протиправними дії Військової частини А0549 щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 (з урахуванням базового місяця 01 січня 2008 року);

- стягнути з Військової частини А0549 на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 (з урахуванням базового місяця 01 січня 2008 року) у сумі 83452,33 грн.;

- зобов`язати Військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 30.04.2019 по дату набрання рішенням у даній справі законної сили.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

28.01.2020 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців за попередні періоди немає і у межах наявного фінансового ресурсу у Міністерстві оборони України можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ у період з 01.01.2016 по 01.03.2018 не було, оскільки фінансування військової частини А0549 за вказаний період не здійснювалося, а тому, грошове забезпечення, яке виплачувалося позивачеві не індексувалося (індексація не виплачувалась та не нараховувалась).

Окрім того, представник відповідача зазначає, що при проведенні індексації грошового забезпечення необхідно брати базовий місяць січень 2016 року, а розрахунок позивача не можна брати до уваги, оскільки він зроблений без дотримання норм чинного законодавства.

Водночас, представником відповідача вказано, що в правовідносинах позивача та в/ч А0549 відсутні правові підстави для застосування відповідальності передбаченої статтею 117 КЗпП, щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку, а посилання останнього на приписи законодавства України про працю стосовно поняття, нарахування ти виплати працівникам, у тому числі військовослужбовцям, середнього заробітку є безпідставними.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та оцінивши наведені доводи, судом встановлено наступне.

Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 29.03.2019 № 131 (по особовому складу) позивача ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку за п. "б" (за станом здоров`я) відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Наказом командира військової частини А0201 від 24.04.2019 № 79 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 30.04.2019.

29.11.2019 позивач звернувся до відповідача з проханням надати інформацію щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день звільнення з військової служби.

Листом від 20.12.2019 №350/118/3259/пс Військова частина А0549 повідомила, що у своїй діяльності керується наказом Міністерства оборони України від 22.05.2018 № 280 «Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України» та вказівками Департаменту фінансів Міністерства фінансів України. Так, згідно з вказівкою директора Департаменту фінансів від 26.03.2018 № 248/1485 та роз`ясненнями Міністерства соціальної політики України від 16.04.2015 № 10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 № 252/10/136-16, від 04.07.2017 № 220/5140 та від 08.08.2017 № 78/0/66-17 слідує, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення не передбачає черговість нарахування сум індексації. Крім того, у межах наявного фінансового ресурсу немає можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, оскільки відсутній механізм нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди.

Отже, фінансування військової частини А0549 за період з січня 2016 року по листопад 2018 року на вказаний вид видатків не здійснювалось, а тому грошове забезпечення, яке виплачувалось позивачу за вказаний період не індексувалось.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують законні права та інтереси, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно з Преамбулою до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII), цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Положеннями статті 4 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до ст. 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Водночас в силу вимог ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-III індексація доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України затверджено Порядок № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення", згідно з п. 4 якого індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Вимогами абз. 8 п. 4 Порядку № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" встановлено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі № 825/694/17.

Згідно матеріалів справи, судом встановлено, що індексація грошового забезпечення позивача протягом січня 2016 року по березень 20218 року не нараховувалась, вказане підтверджується довідкою військової частини А0549 за №629 від 20.12.2019 про розмір нарахованої та виплаченої індексації ОСОБА_1 .

Правомірність своїх дій відповідач обґрунтовує тим, що фінансування військової частини А0549 в період з січня 2016 року по березень 2018 року на вказаний вид видатків не здійснювалось, а тому грошове забезпечення, яке виплачувалось у вказаний період не індексувалось.

З огляду на викладене, суд вказує наступне, положеннями ст. 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Отже, відсутність у відповідача належного фінансового забезпечення у спірний період, в тому числі для покриття витрат з індексації грошового забезпечення військовослужбовців, не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком роботодавця.

Суд звертає увагу, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.

Отже, аналізуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що ненарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 є протиправною, а тому належить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, оскільки у спірних правовідносинах суд не наділений повноваженнями на визначення розміру індексації.

У той же час, суд вважає необґрунтованою вимогу про зобов`язання при проведенні перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення врахувати базовий місяць 01.01.2008.

Відповідач зазначив, що в січні 2016 року підвищився розмір щомісячної додаткової грошової винагороди, відтак, саме цей місяць є базовим для позивача. Враховуючи те, що у матеріалах справи відсутні докази, що в січні 2016 року відповідачем було встановлено базовий місяць, у суду відсутня можливість самостійно визначити базовий місяць для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII, покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов`язання останнього здійснити розрахунок індексації позивача з урахуванням базового місяця - січень 2008 року - відсутні.

Також, оскільки, як вже зазначено судом, нарахування індексації грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень відповідача, відтак не підлягає задоволенню вимога про зобов`язання військової частини А0549 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018 в частині виплати грошової суми в розмірі 83452,33 грн., яку визначив сам позивач. Сума індексації за вказаний період підлягає визначенню не судом, а військовою частиною за наслідками виконання рішення суду.

Враховуючи наведене, суд не вбачає достатніх підстав для визначення судом конкретної суми грошової компенсації, яку належить виплатити позивачу, а відтак, позовні вимоги у цій частині не можуть бути задоволені.

При цьому суд зазначає, що причиною порушення прав позивача на нарахування та виплату оспорюваної індексації стала протиправна бездіяльність відповідача (форма пасивної поведінки), а не дії, як помилково вважає позивач. Тому, позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити спірну індексацію грошового забезпечення.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати індексації за період з 30.04.2019 по дату набрання рішенням законної сили, то суд зазначає наступне.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Так, у статті 116 КЗпП України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас, статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 справа №825/66/16, постанова від 02.10.19 справа №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 справа №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 справа № 820/3312/17), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми Кодексу законів про працю підлягають застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Як зазначено вище, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільненні; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.

Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.

Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.

Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.

Як свідчать матеріали справи здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, останнім не оскаржувалися.

Як видно з доводів позовної заяви та матеріалів справи, питання щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період 2016 - 2018 років виникло у позивача у листопаді 2019 року, у зв`язку з чим ним було направлено на адресу відповідача запит від 29.11.2019, на який отримано відповідь від 20.12.2019.

Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України наразі відсутні.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що для визначення середнього розміру грошового забезпечення мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми - індексації грошового забезпечення, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Як встановлено судом, при звільненні з військової служби позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення.

Для проведення розрахунків належної до стягнення суми суд має встановити розмір недоплаченої суми та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника. Водночас, у матеріалах справи відсутні розрахунки суми недоплаченої індексації грошового забезпечення.

Нарахування індексації грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права звернутись з позовом про стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які ще тривають, а тому не підлягають задоволенню.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в постанові від 04.12.2019 в адміністративній справі №825/742/16 та в постанові від 28.11.2019 в справі № 360/1159/19, а також у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2019 у справі №120/1873/19-а, від 20.02.2020 у справі №240/11508/19, від 20.02.2020 у справі №240/10417/19.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Зважаючи на те, що позивача звільнено від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат у розумінні ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0549 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.

Зобов`язати Військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Військова частина А0549 (вул. Стрілецька, 105, м. Вінниця, 21007, код ЄДРПОУ 08540799)

Рішення суду у повному обсязі складено 10.03.2020

Суддя Комар Павло Анатолійович