Ухвала суду № 88061429, 06.03.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 УХВАЛА

06 березня 2020 року м. Київ № 826/3389/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2018 року в адміністративній справі

за позовомЖитлово-будівельного кооперативу "Річковик-2"до треті особиНаціональної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство "Київенерго", Кабінет Міністрів України провизнання протиправною та нечинною постанови від 28.12.2017р. №1526,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2018 року.

Заява мотивована тим, що 09 січня 2020 року її представник - Олійник Дмитро Вячеславович отримав постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №9901/988/18, якою задоволено позов ОСОБА_4 до Верховної Ради України та яка була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 14 січня 2020 року. Вказаною постановою ВП ВС встановлено, що на офіційному веб-порталі Верховної Ради України редакцію статті 11 Закону України «Про природні монополії» (щодо утворення та ліквідації національних комісій) викладено в редакції, яка втратила чинність у березні 2014 року. ОСОБА_1 зазначає, що відповідно до чинної з 13 березня 2014 року редакції статті 11 зазначеного Закону повноваження у Президента України утворювати національні комісії відсутні, оскільки положення, якими це передбачено, втратили чинність згідно рішення Конституційного суду України № 14-рп/2008 від 08 липня 2008 року. Заявник зазначає, що ця обставина є істотною, оскільки суд виходив з мотивів, передусім законності утворення Комісії. Заявник зазначає, що незаконність створення Комісії тягне за собою нелегітимність усіх постанов НКРЕКП. Відтак, заявник зазначає, що під час розгляду справи існували істотні обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі заявнику, оскільки, як вважає заявник, суд і сторони, при прийнятті постанови від 25 квітня 2016 року, керувалися оприлюдненою, проте нечинною редакцією статті 11 вищезгаданого Закону. При цьому, про істотність обставин, як зазначено у заяві, ОСОБА_1 стало відомо 09 січня 2020 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 05 березня 2020 року.

17 лютого 2020 року на адресу суду надійшли письмові пояснення від НКРЕКП, у якій зазначено, що заява ОСОБА_1 про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами є необґрунтованою та безпідставною, оскільки заявник не є учасником справи, а також, оскільки процедура створення НКРЕКП взагалі не була підставою або предметом спору у межах адміністративної справи №826/3389/18. Крім того, НКРЕКП у своїх письмових поясненнях зазначила, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі №705/748/17 (провадження №11-1195апп18) посилається на те, що адміністративний позов може мати вимогу про встановлення компетенції (на це прямо вказує стаття 5 Кодексу адміністративного судочинства України), проте такі вимоги можуть мати місце у спорі між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень. Відтак, на думку НКРЕКП, припущення заявника про те, що постанова НКРЕКП прийнята не у межах повноважень та компетенції не відповідає нормам процесуального права та не може бути прийнято у якості обґрунтування заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

24 лютого 2020 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання у якому вона просила повернути пояснення НКРЕКП без розгляду, оскільки вони подані особою, якою не підтверджено законності та конституційності розпорядчого акту, відповідно до якого вона займає посаду керівника державного органу, який є відповідачем у даній справі.

В судове засідання жодна зі сторін не прибула, у зв`язку із чим суд перейшов в письмове провадження.

Враховуючи пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 362 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати заяву про перегляд судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, за нововиявленими або виключними обставинами.

У даному випадку, із заявою про перегляд рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2018 року звернулась ОСОБА_1 , яка не брала участі у розгляді справи №826/3389/18. У той же час, заявник зазначає, що вказане рішення впливає на її права, оскільки стосується її, як кінцевого споживача централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.

Суд зазначає, що постановою НКРЕКП від 28 грудня 2017 року №1526 встановлені тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго".

У матеріалах справи містяться акт від 12.08.2004р., який підтверджує споживання заявником теплової енергії в будинку де він мешкає.

У той же час, у заяві про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами ОСОБА_1 зазначила, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана обставина також підтверджується довіреністю від 25 липня 2018 року, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федченко О.О.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що постанова НКРЕКП від 28 грудня 2017 року №1526 стосується прав та обов`язків заявника.

Відтак, суд, вирішуючи питання про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_1 , вважає останню належною особою на звернення до суду із заявою про перегляд рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2018 року за нововиявленими обставинами.

Також, відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.

Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

При цьому нововиявлені обставини - це факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення прав і обов`язків осіб, що беруть участь у справі, тобто юридичні факти. Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх врахування судового рішення.

До нововиявлених обставин належать факти об`єктивної дійсності, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного розв`язання спору.

Необхідними та загальними ознаками нововиявлених обставин є:

1) існування цих обставин на час розгляду та вирішення справи і ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява;

2) на час розгляду справи ці обставини об`єктивно не могли бути відомі ні заявникові, ні суду;

3) істотність цих обставин для розгляду справи (тобто коли врахування цих обставин судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

Під нововиявленою обставиною мається на увазі фактична обставина, яка має істотне значення і яка об`єктивно існувала на час розгляду справи, але не була і не могла бути відома усім особам, які брали участь у справі, та суду. Нова обставина, що з`явилася або змінилася після розгляду справи, не є підставою для перегляду справ. Тобто для визнання обставини нововиявленою недостатньо, щоб особа просто не знала про наявність певної істотної обставини, а потрібно, щоб вона і не могла знати про неї. Якщо вона все-таки могла знати про певну обставину за добросовісного ставлення до справи, тоді ця підстава для перегляду відсутня.

Не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 2а-7523/10/1270, від 02 травня 2018 року у справі № 303/3535/16-а, від 04 вересня 2018 року у справі № 809/824/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 826/14224/15, від 06 лютого 2019 року у справі № 822/862/15.

Матеріалами справи встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2018 року у задоволенні позовних вимог Житлово-будівельного кооперативу "Річковик-2" відмовлено.

Предметом розгляду у даній справі була постанова НКРЕКП від 28 грудня 2017 року №1526 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго".

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи та постанови від 28 грудня 2017 року, позовні вимоги мотивовані тим, що постановою НКРЕКП, відповідно до статті 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", статей 5, 6 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 24 березня 2016 року N 377, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 червня 2016 року за N 835/28965, Процедури встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання, затвердженої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 31 березня 2016 року N 528, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 20 липня 2016 року за N 993/29123, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Комісія постановила:

1. Установити Публічному акціонерному товариству "Київенерго" тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення на рівні:

тариф на теплову енергію - 1104,96 грн/Гкал (без ПДВ) (у тому числі: паливна складова - 886,38 грн/Гкал; решта витрат, крім паливної складової - 218,58 грн/Гкал) за такими складовими:

тариф на виробництво теплової енергії - 1005,13 грн/Гкал (без ПДВ) (у тому числі: паливна складова - 886,38 грн/Гкал; решта витрат, крім паливної складової - 118,75 грн/Гкал);

тариф на транспортування теплової енергії - 96,42 грн/Гкал (без ПДВ);

тариф на постачання теплової енергії - 3,41 грн/Гкал (без ПДВ).

2. Установити Публічному акціонерному товариству "Київенерго" структуру тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення згідно з додатками 1 - 4.

3. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 04 липня 2017 року N 872 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго".

4. Ця постанова набирає чинності з дня, наступного за днем її опублікування в офіційному друкованому виданні - газеті "Урядовий кур`єр".

В судовому рішення від 15 листопада 2018 року було встановлено, що відповідно до статті 2 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Стаття 5 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» передбачає, що національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, застосовує такі засоби регуляторного впливу на суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, як встановлення тарифів на комунальні послуги для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках.

Згідно з положеннями статті 6 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері теплопостачання і централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів та здійснює встановлення тарифів на комунальні послуги суб`єктам природних монополій та суб`єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Відповідно до частин першої та другої статті 10 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» тарифи на комунальні послуги формуються суб`єктами природних монополій та суб`єктами господарювання на суміжних ринках відповідно до порядків (методик), встановлених національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, відповідно до цього Закону.

Тарифи на комунальні послуги суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих планованих витрат на їх виробництво з урахуванням планованого прибутку.

Указом Президента України від 10 вересня 2014 року №715/2014 затверджено Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - Положення №715/2014).

Відповідно до пункту 3 Положення №715/2014 основними завданнями НКРЕКП, зокрема є державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках, у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, на ринках природного газу, нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ (далі - природний газ), нафти та нафтопродуктів, а також перероблення та захоронення побутових відходів; забезпечення проведення цінової і тарифної політики у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, у нафтогазовому комплексі, сприяння впровадженню стимулюючих методів регулювання цін.

Пункт 4 Положення №715/2014 передбачає, що НКРЕКП відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, установлює тарифи на комунальні послуги для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється НКРЕКП.

НКРЕКП, як орган державного регулювання у сфері комунальних послуг, в силу положень законодавства, чинного на момент прийняття оскаржуваної постанови, наділена повноваженнями по встановленню тарифів на комунальні послуги, у тому числі на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення, які мають забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих планованих витрат на виробництво комунальних послуг з урахуванням планованого прибутку.

Наведене спростовує доводи позивача щодо відсутності у відповідача повноважень на встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги.

З огляду на викладене, суд вважав безпідставними доводи позивача про відсутність у НКРЕКП компетенції та повноважень на встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги.

При цьому, у заяві про перегляд судового рішення ОСОБА_1 , як на нововиявлену обставину для перегляду судового рішення, вказує на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року, якою зобов?язано Верховну Раду України на власному офіційному веб-сайті (веб-порталі http://rada.gov.ua) викласти текст статті 11 Закону України від 20 квітня 2000 року № 682-ІІІ «Про природні монополії» відповідно до редакції, чинної станом на 07 жовтня 2010 року, з урахуванням положень Закону України від 23 лютого 2014 року №763-VІІ «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України» у редакції Закону України від 27 лютого 2014 року №798-VII «Про внесення змін до статті 2 Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України» та яка була прийнята після ухвалення рішення, про перегляд якого подано заяву.

Отже, викладені у заяві обставини є новими аргументами та доказами у справі, свідченням намагання заявника повторно переглянути справу за допомогою даних доказів.

За таких обставин суд дійшов до висновку, що наведена заявником обставина не відповідає вищенаведеним ознакам та критеріям, а тому не є нововиявленою у розумінні пункту 1 частини другої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України і не може бути підставою для перегляду судового рішення.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в пункті 40 рішення справи «Пономарьов проти України» (№ 3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що «право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення».

Разом з тим, слід зазначити, що інститут нововиявлених обставин - це самостійний вид перевірки законності та обґрунтованості постанов або ухвал, що не відповідають об`єктивній істині, правам і обов`язкам сторін, тобто цей вид перегляду має низку схожих ознак і відмінностей порівняно з апеляційним та касаційним переглядами рішень.

Ця відмінність полягає в підставах перегляду, об`єктах і суб`єктах перегляду, компетенції суду, порядку й наслідках перегляду, процесуальному становищі осіб, які беруть участь у справі.

Крім того, Європейський суд з прав людини у пункті 46 Рішення у справі «Попов проти Молдови» № 2 зазначив, що відкриття внаслідок нововиявлених обставин як такі не є несумісними з Конвенцією. Однак рішення про перегляд процедур повинні відповідати відповідним нормативним критеріям, а неправильне застосування такої процедури може суперечити Конвенції, якщо врахувати, що її результат - «втрата» судового рішення - є такою ж, як і запит для анулювання. Принципи правової визначеності та верховенства права вимагають від Суду бути пильними у цій сфері (Popov v. Moldova № 2; 19960/04).

Враховуючи викладене, судом не встановлено підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 та перегляду рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2018 року за нововиявленими обставинами.

Керуючись статтями 72 - 77, 90, 241 - 243, 248, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2018 року в адміністративній справі за позовом Житлово-будівельного кооперативу "Річковик-2" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство "Київенерго", Кабінет міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови від 28.12.2017р. №1526.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, передбаченими статтями 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Амельохін