Рішення № 88060901, 06.03.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/578

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2020 року м. Київ № 640/15428/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення в адміністративній справі за позовом

ОСОБА_1

до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області в особі Дніпровського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області,

Державної міграційної служби України

про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 про ухвалення додаткового рішення суду в адміністративній справі за його позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області в особі Дніпровського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області (надалі - відповідач 1), адреса:02094, місто Київ, вулиця Юрія Поправки, будинок 14а, Державної міграційної служби України (надалі - відповідач 2), адреса: 01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 9, в якій позивач просить суд

- прийняти додаткове рішення, яким вирішити питання розподілу судових витрат між сторонами.

В обґрунтування поданої заяви позивач послався на те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2020 року його позовні вимоги задоволені частково, копію вказаного рішення він отримав 22 лютого 2020 року.

При цьому, позивач зазначив, що 26 грудня 2019 року його представником була надіслана на адресу суду заява про надання протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення доказів понесених позивачем під час розгляду справи витрат на правничу допомогу.

Враховуючи, що копію рішення позивач отримав 22 лютого 2020 року, у вказаному рішенні не вирішено питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, останній просив ухвалити додаткове рішення з цього приводу.

У відповідності до частини 3 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Враховуючи, що адміністративна справа №640/15428/19 була розглянута судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, з урахуванням положень частини 3 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за доцільне розглянути вказану заяву позивача в тому самому порядку, що й рішення суду від 12 лютого 2020 року.

Розглянувши заяву позивача, подані ним документи на підтвердження понесених судових витрат, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення питання щодо їх розподілу, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області в особі Дніпровського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

26 грудня 2019 року представником позивача на адресу суду направлено у тому числі заяву про розподіл витрат на правничу допомогу.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, а саме, визнано протиправною бездіяльність Державної міграційної служби України, яка полягає у ненаданні відповіді за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 02 березня 2019 року на відмову Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві у видачі позивачу нового паспорта громадянина України замість втраченого та невидачу тимчасового посвідчення, що підтверджує особу позивача.

Копію вказаного рішення суду позивач отримав 22 лютого 2020 року, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до штампу відділення поштового зв`язку заяву про ухвалення додаткового рішення суду позивачем направлено на адресу суду 26 лютого 2020 року.

Згідно з частиною 3 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

В той же час, частиною 5 цієї ж статті передбачено, що у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Враховуючи, що позивачем було подано до суду заяву, в якій останній зазначив про можливість надати докази витрат на правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, а також з урахуванням викладених вище обставин, зокрема, того, що копію рішення суду від 12 лютого 2020 року позивач отримав 22 лютого 2020 року та з заявою про постановлення додаткового рішення суду направив на адресу суду 26 лютого 2020 року, суд дійшов висновку про своєчасність звернення останнього до суду з вказаною заявою.

При вирішенні питання щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI ).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI ).

Крім того, згідно з позицією, сформульованою Верховним Судом у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, з огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи, шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за № 1686/24218.

Більш того, суд зауважує, що у висновку ЄСПЛ, викладеному у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява №71660/11), у пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), у пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (Заява №66561/01), суд зазначив, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, а у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі «Lavents v. Latvia» (Заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну ціну.

Так, в матеріалах справи наявна копія договору №01/2 про надання правової допомоги від 19 лютого 2019 року, укладеного між адвокатом Панченком Олександром Віталійовичем та ОСОБА_1, відповідно до пункту 1.1 адвокат взяв на себе зобов`язання надати правову допомогу по захисту конституційних прав та інтересів клієнта у судах, Державній виконавчій службі, державних органах та органах місцевого самоврядування, державних та недержавних підприємствах, установах та організаціях, правоохоронних органах, прокуратурі, нотаріальних конторах, інших установах та організаціях, незалежно від форми власності, відомчого підпорядкування та інших ознак.

В свою чергу, клієнт за умовами укладеного договору зобов`язався своєчасно забезпечувати адвоката всім необхідним для виконання доручень, передбачених цим договором, зокрема, документами та інформацією та своєчасно оплачувати послуги адвоката (пункт 1.4 договору).

Пунктами 4.2 та 4.5 договору передбачено, що вартість наданих послуг за даним договором визначається об`ємом наданих послуг за договором та відображається в акті про надання послуг відповідно до пункту 4.5 договору. При належному виконанні умов цього договору сторони підписують акт про надання послуг. Вище вказаний акт підписується сторонами після постановлення судом рішення у справі, яке є свідченням виконання обов`язків, що випливають з цього договору.

Згідно з пунктом 4.3. договору розрахунки між сторонами за цим договором здійснюються шляхом внесення готівки у касу адвоката, про що останній зобов`язаний видати клієнту квитанцію, або шляхом безготівкового перерахування грошових коштів клієнтом на поточний рахунок адвоката.

Також, у матеріалах справи міститься копія ордеру на надання правової допомоги серії КР №89801, відповідно до якого адвокат Панченко О.В. наділений повноваженнями щодо представництва інтересів позивача в у судах, ДВС, державних органах, органах самоврядування на підставі укладеного договору про надання правової допомоги №01/2 від 19 лютого 2019 року.

Відповідно до наданої суду копії акта про надання послуг від 25 лютого 2020 року адвокат Панченко О.В. надав клієнтові наступні послуги: підготовка процесуальних документів для клієнта і участь у цивільній справі № 640/15428/19 за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області в особі Дніпровського районного відділу та Державної міграційної служби України про визнання дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, у тому числі,

1) консультація, витрачений час 30 хвилин, вартість 2500,00 грн;

2) вивчення і аналіз адміністративної справи, витрачений час 2 години, вартість 2200,00 грн;

3) складання адміністративного позову (13.08.2019), витрачений час 5 годин, вартість 6000,00 грн;

4) складання відповіді на відзив (26.04.2019), витрачений час 60 хвилин, вартість 2500,00 грн;

5) заява про заміну відповідача (10.10.2019), витрачений час 30 хвилин, вартість 500,00 грн;

6) заява на виконання ухвали суду від 17.10.2019 (26.10.2019), витрачений час 10 хвилин, вартість 250,00 грн;

7) заява по судових витратах (26.12.2019), витрачений час 10 хвилин, вартість 250,00 грн;

8) складання заяви про додаткове рішення, витрачений час 30 хвилин, вартість 510,00 грн;

9) гонорар адвоката 5000,00 грн.

Загальна вартість наданих послуг за договором становить 19960,00 грн, які сплачені позивачем відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №25/02/20 від 25 лютого 2020 року.

Суд зауважує, що відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 19 лютого 2019 року, адвокат Панченко О.В. взяв на себе зобов`язання надавати позивачу необхідну правову допомогу, при цьому, консультація, вивчення і аналіз адміністративної справи не можуть бути розцінені судом як надання правової допомоги клієнту, оскільки вказаний акт не містить відомостей щодо змісту консультації, а вивчення і аналіз адміністративної справи не є наданням правової допомоги у розумінні вимог законодавства, тому сплата позивачем вказаних послуг не може бути віднесена судом до витрат на професійну правничу допомогу, а є виконанням умов договору сторонами, у зв`язку суд не вбачає підстав для стягнення суми у розмірі 4700,00 грн (2500,00 грн+2200,00 грн) грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Більш того, суд зауважує, що надання консультації передувало зверненню до адміністративного суду з вказаною позовною заявою. Наведене, в свою чергу, дозволяє суду дійти висновку, що вказана консультація могла стосуватись й інших питань, не пов`язаних з розглядом даної адміністративної справи.

Стосовно підготовки позовної заяви до послуг, зазначених у пунктах 3-8 акта на загальну суму 10010,00 грн, суд виходить з того, що час, який витрачений адвокатом та зазначений у акті не підтверджується будь-якими належними та допустимими доказами, при цьому, з яких міркувань або на підставі яких нормативно-правових актів адвокат встановлював вартість за ці послуги вказаний акт не містить, також такі відомості відсутні й у матеріалах справи, що, в свою чергу, позбавляє суд можливості встановити співмірність між вартістю та наданою адвокатом послугою, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про недоведеність підтвердження вартості послуг, зазначених у пунктах 3-8 акта.

Більш того, у акті зазначено, що розмір гонорара адвоката становить 5000,00 грн.

В той же час, відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведеної норми Закону дозволяє суду дійти висновку, що гонораром є саме оплата послуг адвоката, у тому числі, щодо складання адміністративного позову, відповіді на відзив, заяви про заміну відповідача, заяви на виконання ухвали суду, заяви по судових витратах та заяви про додаткове рішення.

Тобто, зазначаючи у акті про надання послуг, окремо вартість наданих послуг та окремо гонорар, адвокатом фактично зазначено подвійний розмір вартості наданих останнім позивачу послуг, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Більш того, суд зауважує, умовами договору, укладеного між адвокатом та позивачем, взагалі не передбачено порядку обчислення гонорару, що не відповідає вимогам статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI та, відповідно, позбавляє суд можливості встановити, яким саме чином обчислювався гонорар адвоката Панченко О.В. в даному випадку, або у погодинній оплаті послуг, або у фіксованому розмірі, оскільки акт наданих послуг від 25 лютого 2020 року містить відомості щодо обчислення як погодинної оплати, так і фіксований розмір.

Більш того, суд зазначає, що вказана адміністративна справа визнана судом справою незначної складності, її розгляд вирішено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за результатом розгляду даної справи з восьми заявлених позовних вимог, задоволено лише одну, що, в свою чергу, свідчить про те, що розмір сплачених позивачем послуг, який зазначений у акті наданих послуг від 25 року не може бути визнаний судом співмірним зі складністю справи, обсягом та якістю наданих послуг позивачу, а також часом, витраченим на виконання відповідних робіт (послуг) та пропорційно до задоволених позовних вимог.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 19660,00 грн та про відсутність правових підстав для їх стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 252, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів витрат на правничу професійну допомогу відмовити.

Додаткове рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом десяти днів з дня його проголошення

Суддя Н.В. Клочкова