Рішення № 88059687, 06.03.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6432/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Сидорівського С.А.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: Ворсуляка О.В.,

представника відповідача: Рудь В.В.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу № 1267 о/с від 30.09.2019 року та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якій позивач, з урахуванням заяви про збільшення розміру і уточнення позовних вимог просить:

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області № 1267 о/c від 30.09.2019 року, поновивши капітана поліції ОСОБА_1 (00415658) на службі в Національній поліції і на посаді інспектора сектору превенції з ювенальної превенції Приморського відділу превенції поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області;

стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 неправомірно стягнуте грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у сумі 14520,87 грн.;

стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 (00415658) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, що утвориться з 01.10.2019 р. по день фактичного поновлення позивача на посаді.

Ухвалою від 05.11.2019 року Одеським окружним адміністративним судом позовну заяву залишено без руху.

14.11.2019 р. (вх. № 427860/19) позивач надав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, чим усунув зазначені судом недоліки.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

04.12.2019 року (вх. № 45790/20) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про відкладення підготовчого засідання.

05.12.2019 року (вх. 45985/19) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про доручення доказів.

05.12.2019 року (вх. № 45986/19) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про розгляд клопотання про залучення доказів.

05.12.2019 року (вх. № 45988/19) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.

10.12.2019 року (вх. № 46735/19) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

16.12.2019 року (вх. № 47523/19) представником відповідача до канцелярії суду подано заяву про збільшення розміру і уточнення позовних вимог.

24.12.2019 року (вх. № 49199/19) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на уточнення позовних вимог та збільшення розміру позовних вимог.

16.01.2020 року (вх. № 1826/20) представником позивача до канцелярії суду подано відповідь на відзив.

Ухвалою від 16.01.2020 року Одеським окружним адміністративним судом продовжено строк підготовчого провадження.

04.02.2020 року (вх. № ЕП/1119/20) представником позивача до канцелярії суду подано відповідь на відзив.

05.02.2020 року (вх. № 5206/20) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про проведення підготовчого судового засідання без участі представника.

05.02.2020 року (вх. № 5204/20) представником відповідача до канцелярії суду подані заперечення.

Ухвалою від 06.02.2020 року Одеським окружним адміністративним судом закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивачем, зокрема, зазначено, що згідно довідки ЛКК № 174 (вих. № 991/14), виданій ОСОБА_1 23.09.2019 року, її направлено у допологову і післяпологову декретну відпустку терміном 126 днів, з 23.09.2019р. по 26.01.2020р. Так, 27.09.2019 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із рапортом про надання їй пологової і післяпологової відпустки, при цьому перебуваючи на 30-му тижні (7-му місяці) вагітності, долучивши до рапорту довідку ЛКК № 174. Однак, 30.09.2019 р. наказом № 1267 о/с визнано таким, що втратив чинність з 30.09.2019 р. наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 10.08.2016 року № 785 о/c в частині поновлення позивача на службі в поліції. Позивач вважає її звільнення зі служби протиправним, а при прийнятті відповідачем наказу № 1267 о/c від 30.09.2019 року було порушено конституційні та трудові права позивачки, спричинено тяжкі наслідки у вигляді передчасних пологів і залишення її без гарантованої державою соціальної допомоги, у зв`язку з чим позивач звернулась з даним позовом до суду.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що наказ ГУНП в Одеській області № 1267 о/c від 30.10.2019 року прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню. У зв`язку з прийнятою постановою Верховного Суду від 09.08.2019р. по справі № 815/1490/16 ГУНП в Одеській області видано наказ № 1267 о/с від 30.09.2019 року щодо втрати чинності наказом № 785 о/с від 10.08.2016р. (яким ОСОБА_1 було поновлено на підставі постанови Одеського окружного адміністративного суду від 03.06.2016р. та постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2016р. по справі № 815/1490/16) із зарахуванням в її трудовий стаж періоду роботи з 10.08.2016р. по 30.09.2019р., стягнувши виплачене грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 14520,87 грн. (яке було виплачене на підставі вищевказаних постанов судів по справі № 815/1490/16). З урахуванням наведеного, посадові особи ГУНП в Одеській області при виданні наказу № 1267 о/c від 30.10.2019 року стосовно ОСОБА_1 діяли у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Як вбачається з позовної заяви, з 12.01.2001 року ОСОБА_1 прийнята на службу в органи внутрішніх справ України (а.с. 15-19).

При цьому, з 08.09.2015р. по 06.11.2015р. позивач перебувала на посаді слідчого відділу Приморського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області. Наказом ГУНП в Одеській області № 241 о/c від 07.11.2015 року ОСОБА_1 прийнято до Національної поліції в порядку переатестування, присвоєно спеціальне звання капітан поліції та з 07.11.2015р. по 15.03.2016р. продовжувала службу на посаді слідчого відділу Приморського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області.

11.03.2015 позивачем написано рапорт про звільнення з Національної поліції на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію» з 15.03.2015р.

Наказом ГУНП № 105 о/с від 14.03.2016 ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) відповідно до ЗУ «Про Національну поліцію».

31.03.2016 ОСОБА_1 , перебуваючи на лікарняному, подала рапорт начальнику ГУНП, в якому просила її рапорт від 11.03.2016 не розглядати, і вона бажає продовжити службу в ГУНП в Одеській області.

Довідавшись, що її рапорт про звільнення за власним бажанням від 11.03.2016 вже розглянутий і наказом ГУНП № 105 о/с від 14.03.2016р. її звільнено зі служби в поліції на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію», ОСОБА_1 звернулася із адміністративним позовом про скасування наказу і поновлення на посаді слідчого Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03.06.2016 по справі №815/1490/16 визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП від 14.03.2016 № 105 о/с про звільнення ОСОБА_1 за п. 1 ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію». Поновлено ОСОБА_1 на посаді слідчого Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області з 15.03.2016р. та стягнуто з ГУНП в Одеській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 14 520,87 гривень.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2016 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03.06.2016 змінено в мотивувальній частині у викладеній редакції. В решті постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03.06.2016 - залишено без змін.

На виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 03.06.2016 та постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2016 наказом ГУНП № 785 о/с від 10,08.2016 скасовано пункт наказу ГУНП від 14.03.2016 № 105 о/с в частині звільнення зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 , слідчого Приморського відділу поліції в м, Одесі ГУНП в Одеській області, вирішено сплатити 14 520,87 гривень за час вимушеного прогулу.

Позивачем зазначено, що звільнення з поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію» є різновидом звільнення з ініціативи працівника. Потрібне його особисте волевиявлення щодо небажання продовжувати службу в поліції. Факти виходу на роботу ОСОБА_1 у березні 2016 року, намагання відкликати свій рапорт про звільнення за власним бажанням, оскарження наказу про звільнення за власним бажанням в судовому порядку доводять те, що ОСОБА_1 бажала продовжувати службу у поліції, тому із поновленням її в лавах Національної поліції і на посаді слідчого Приморського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області наказом № 785 о/с від 10.08.2016 ОСОБА_1 була готова і бажала продовжити службу в поліції.

Однак, 10.08.2016р. наказом ГУНП № 786 ОСОБА_1 звільнено зі служби в Національній поліції за п. 5 ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про національну поліцію» (через службову невідповідність).

Отже, 10.08.2016 в день поновлення на службі в поліції після звільнення за власним бажанням, за п. 7 ч. 1 ст. 77 «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з інших підстав - за п. 5 ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію» - через службову невідповідність (звільнення з ініціативи роботодавця).

Не погоджуючись із наказом ГУНП № 786 о/с від 10.08.2016, ОСОБА_1 оскаржила його до Одеського окружного адміністративного суду (справа № 815/5314/16).

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2017 по справі № 815/5317/16 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача скасовано. Ухвалено у справі нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області №786 о/с від 10.08.2016 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Приморського відділу поліції в місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області за п.5 ч. 1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність).

Поновлено ОСОБА_1 на посаді слідчого Приморського відділу поліції в місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області з 10.08.2016 року.

Наказом ГУНП № 971 від 31.05.2017 наказ ГУНП № 786 від 10.08.2016 в частині звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 скасовано. ОСОБА_1 поновлено на посаді слідчого Приморського відділу поліції на підставі постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2017 по справі № 815/5317/16.

Однак, як вбачається з відзиву на позовну заяву, відповідач не погоджуючись з постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03.06.2016 року та постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2016 року по справі № 815/1490/16, в серпні 2016 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, за наслідками розгляду якої, Постановою Верховного Суду від 09.08.2019 року Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03.06.2016 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2016 року в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 14.03.2016 року № 105 о/c, поновлення ОСОБА_1 на посаді і стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу – скасовано і ухвалено нове рішення, яким в цій частині відмовлено в задоволенні позову, в іншій частині залишено без змін. Так, на підставі Постанови Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі № 815/1490/16 ГУНП в Одеській області 30.09.2019 року видано наказ № 1267 о/c щодо втрати чинності наказу №785 о/c від 10.08.2016 року із зарахуванням в її трудовий стаж періоду роботи з 10.08.2016р. по 30.09.2019р. стягнувши виплачене грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 14520,87 грн.

Позивач не погоджується з даним наказом від 30.09.2019 року № 1267 о/c, зазначає, що наказ ГУНП в Одеській області № 971 від 31.05.2017 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі після останнього звільнення зі служби в поліції за п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» є чинним та виданий на підставі рішення суду апеляційної інстанції та його правильність перевірена судом касаційної інстанції по справі №815/5214/16.

Серед іншого, 27.09.2019 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із рапортом про надання їй пологової і післяпологової відпустки, при цьому перебуваючи на 30-му тижні (7-му місяці) вагітності, долучивши до рапорту довідку ЛКК № 174 (а.с. 66-67).

При цьому, згідно відповіді відповідача на адвокатський запит № 9/242аз від 30.10.2019 року, рапорт ОСОБА_1 про надання відпустки у зв`язку із вагітністю та пологами залишено без розгляду у зв`язку зі звільненням зі служби в поліції з 30.09.2019 року наказом ГУНП від 30.09.2019 року № 1267 о/c. Наказом ГУНП від 10.08.2016р. № 786 о/c відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність) (а.с. 97).

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон № 580-VIII, який набрав чинності 07.11.2015.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки регулюється Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114).

Відповідно до пункту 10 Положення №114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Згідно з пунктом 17 Положення № 114 вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Враховуючи, що Закон № 580-VII не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і одиноких, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, то в даному випадку до спірних правовідносин повинні бути застосовані норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Стаття 184 КЗпП України визначає гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей.

Відповідно до абзацу третього цієї статті звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Зазначена норма надає гарантію щодо обмежень на звільнення вагітних жінок та одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років. Так, звільнення жінок, зазначених у частині 3 статті 184 КЗпП України, має певні особливості, зокрема, таке звільнення можливе, проте власник зобов`язаний працевлаштувати жінку на цьому самому або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності.

Наведене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.02.2018 у справі № 826/26336/15.

При цьому, Конституційний Суд України ухвалив Рішення № 6-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - Кодекс).

Цим Рішенням Конституційний Суд України визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 Кодексу.

Згідно з положеннями частини третьої статті 40 Кодексу працівникові надаються гарантії захисту від звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні), а також у період перебування працівника у відпустці. Тобто законодавство не допускає звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності та відпустки.

Конституційний Суд України, вирішуючи порушені у конституційній скарзі питання, виходив з того, що всі трудові відносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.

«З приписів Конституції України випливає, що незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника», - зазначається у Рішенні Суду.

Отже, звільнення позивача під час стаціонарного лікування порушує Конституцію України.

Встановлені судом фактичні обставини зумовлюють висновок суду про те, що звільнення ОСОБА_1 проведено із порушенням визначених законодавством гарантій щодо охорони материнства, що призвело до порушення трудових прав позивача.

Відповідно до вимог частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачами не подано належних доказів правомірності прийняття оскаржуваного наказу.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Даючи оцінку оскаржуваному наказу, суд дійшов висновку, що такий не відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, тому його слід визнати протиправними і скасувати, задовольнивши позовні вимоги в частині щодо його оскарження.

Суд зазначає, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно ч.1 ст. 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

При прийнятті оскаржуваного наказу відповідачем не дотримано вимог ст. 43 Конституції України, а також ст. 23 Загальної декларації прав людини, якими гарантовано право на працю.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та ч. 3 ст. 40 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом ч.1 ст.235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до приписів ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховним Судом у постанові від 04.10.2018 р. у справі №821/496/16 (адміністративне провадження №К/9901/1769/18) зазначено, що, встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, та ухваливши рішення про зміну дати звільнення, є неправильним застосування положення частини першої статті 235 КЗпП України, відповідно до якої у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі, а відтак закон у таких випадках не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі №6-33цс14.

При цьому, судом взято до уваги позицію Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), відповідно до якої принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при звільненні працівників поліції (зокрема, встановлення вичерпного переліку підстав, у зв`язку з якими забороняється звільнення працівника), то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над неправомірним втручанням у право кожної людини.

Для вирішення спору та оцінки оскаржуваних рішень суд також врахував вимоги Європейської соціальної хартії, обов`язок з дотримання якої Україна взяла на себе відповідно до Закону України від 14 вересня 2006 року № 137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)» та якої не дотримався відповідач.

Так, Україна взяла на себе зобов`язання вважати обов`язковими для України такі статті та пункти частини II Хартії: п.1 (визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості), п.2 (ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає), п.3 (створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування), п.4 (забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм) статті 1 Право на працю.

Згідно статті 24 Право на захист у випадках звільнення з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати: право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов`язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.

Слід наголосити, що права і свободи, закріплені в документах, які мають статус міжнародно-правових договорів, є частиною національного законодавства України. Зазначене проголошено ч.1 ст. 9 Конституції України, відповідно до якої чинні міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про Національну поліцію" не врегульовано питання відновлення порушених трудових прав осіб у випадках незаконного звільнення.

За загальним правилом при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються положення, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то необхідно субсидіарно застосовувати законодавство про працю, зокрема КЗпП України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

В рішенні у справі П`єрсак проти Бельгії ЄСПЛ зазначив, що він виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому б він перебував, якби не була порушена стаття 6 Конвенції, таким чином підкреслюючи верховенство обов`язку відновлення status quo ante.

Таким чином належним способом захисту порушених прав позивача є саме поновлення на роботі із зазначенням дати такого поновлення. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у справі № 21-426а14 (постанова ВСУ від 4 листопада 2014 року).

Враховуючи наведене, належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання Головного управління Національної поліції в Одеській області поновити ОСОБА_1 на службі в Національній поліції на посаді інспектора сектору превенції з ювенальної превенції Приморського відділу превенції поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За приписами ч. 1 ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію", поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України в постанові від 14.01.2014 р. по справі № 21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. (далі - Порядок № 100).

Зі змісту п. 5 Порядку № 100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

Згідно довідки про доходи від 12.12.2019р. (вих. № 1232) за підписом начальника т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області О.С.Сидоренко, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці роботи перед звільненням складало 9039,56 грн.; середньоденна 291,60 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 неправомірно стягнутого грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у сумі 14520,87 грн. суд зазначає наступне.

Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області № 1267 о/с від 30.09.2019 р. серед іншого визначено щодо стягнення з ОСОБА_1 виплаченого грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 14520,87 грн. (яке було виплачене на підставі постанови Одеського окружного адміністративного суду від 03.06.2016р. та постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2016р. по справі № 815/1490/16).

Зі змісту архівної відомості за період з січня 2019р. по вересень 2019р. щодо позивача вбачається, що з неї у вересні 2019р. було стягнуто 11522,03 грн. Відтак, наявні підстави для стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 стягнуте грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 11522,03 грн.

Згідно п.2 ч.4 ст. 19 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» застраховані особи, які протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців, мають право на матеріальне забезпечення відповідно до цього Закону в таких розмірах: допомога по вагітності та пологах - виходячи з нарахованої заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, але не більше за розмір допомоги, обчислений із двократного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку.

Відповідно до п.п. 32, 33 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1266 від 26 вересня 2001 р., середня заробітна плата для розрахунку допомоги по вагітності та пологах і допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця обчислюється роботодавцями на підставі відомостей, що включаються до звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що подаються до ДФС.

У разі коли відомості про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування не містять усіх необхідних даних для обчислення середньої заробітної плати (винагороди за цивільно-правовими договорами), такі дані за відповідні періоди надаються роботодавцем протягом п`яти робочих днів за зверненням органів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або застрахованої особи за формою згідно з додатком.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи встановлені судом обставини та протиправне звільненні відповідачем позивача під час її тимчасової непрацездатності, наявні підстави для зобов`язання Головного управління Національної поліції в Одеській області подати до Фонду соціального страхування розрахунок середнього заробітку для оплати декретної відпустки ОСОБА_1 з 23.09.2019 року. Оскільки на момент винесення оскаржуваного наказу позивач знаходилась на лікарняному у зв`язку з пологами. Згідно довідки комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок № 1» Одеської міської ради від 30.10.2019р. (вх. № 601) (а.с.70), свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 29.10.2019р. народила ОСОБА_3 (а.с.197), та у зв`язку із цим згідно чинного законодавства має перебувати у відпустці по догляду за дитиною.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Беручи до уваги викладену процесуальну норму суд вважає, що рішення у частині поновлення позивача на посаді підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-244, абз. 2 ч.4 ст.245, 246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (місцезнаходження: 65080, Одеська область, м. Одеса, Київський район, вул. Академіка Філатова, буд. 15-А; код ЄДРПОУ 40108740) про визнання протиправним та скасування наказу № 1267 о/с від 30.09.2019 року та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області № 1267 о/с від 30.09.2019 року.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області поновити ОСОБА_1 на службі в Національній поліції на посаді інспектора сектору превенції з ювенальної превенції Приморського відділу превенції поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 стягнуте грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 11522,03 грн. (тридцять тисяч п`ятсот шістдесят сім грн. 60 коп.).

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області подати до Фонду соціального страхування розрахунок середнього заробітку для оплати декретної відпустки ОСОБА_1 з 23.09.2019 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в Національній поліції на посаді інспектора сектору превенції з ювенальної превенції Приморського відділу превенції поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили у строк і порядок визначені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII “Перехідні положення” КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06.03.2020р.

Суддя О.М. Тарасишина

.