Рішення № 88059278, 27.02.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2020 року № 320/345/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., при секретарі судового засідання Власюк К.Ф., за участю: представника позивача - Риборак М.В., представника відповідача - Сінька О.А., представника третьої особи - Шалденка Є.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування наказу,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 18.10.2019 звернувся до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (далі - Заява) в якій просив скасувати судове рішення від 02.07.2019 і закрити провадження у справі №320/345/19 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу №4135/5 від 29.12.2018 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 відкрито провадження за нововиявленими обставинами у даній справі.

Крім того третьої особою було подано заяву про забезпечення доказів у якій він просив вжити заходи забезпечення доказів шляхом витребування у Київського НДІСЕ належним чином засвідченої копії та/або примірника оригіналу висновку експерта №14916/19-33/17824-17830/19-33 від 30.07.2019 за результатами проведення судово-технічної експертизи документів у кримінальному провадженні №12019110200000272 від 16.01.2019.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 заяву про забезпечення доказів задоволено – витребувано у Київського науково-дослідного інституту судових експертиз належним чином завірену копію висновку експерта №14916/19-33/17824-17830/19-33 від 30.07.2019 за результатами проведення судово-технічної експертизи документів у кримінальному провадженні №12019110200000272 від 16.01.2019.

Однак, витребуваний доказ до суду не надійшов. 13.11.2019 до суду надійшов лист Київського науково-дослідного інститут судових експертиз від 01.11.2019 №11/01-12/15156-19 в якому повідомлялось, що надання витребуваного експертного висновку можливе за наявності письмового дозволу розпорядника інформації – слідчого, за клопотанням якого було призначено вказану експертизу, або слідчого судді у кримінальному провадженні №12019110200000272.

Крім того, 02.12.2019 до суду надійшов лист Київського науково-дослідного інститут судових експертиз від 22.11.2019 №11/01-12/15156-19 в якому повідомлялось, що з метою виконання вимог вказаної ухвали, при неухильному дотриманні передбаченої чинним законодавством України (у т.ч. КПК України) процедури, пов`язаної зі специфікою доступу до інформації досудового розслідування, яка є таємною, Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України направлено листа до розпорядника інформації досудового розслідування щодо надання дозволу на розголошення відповідної таємної інформації, яка міститься у висновку експертів від 30.07.2019 №14916/19-33/17824-17830/19-33 у кримінальному провадженні №12019110200000272.

В обґрунтування поданої Заяви зазначаось, що за заявою ОСОБА_2 про протиправне заволодіння, належного йому майна Києво-Святошинським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019110200000272 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190, ч.1 ст.358 КК України. 02.02.2019 ОСОБА_2 визнано потерпілим у кримінальному провадженні внесеному в реєстр досудових розслідувань за №12019110200000272.

Пояснює, що у ході досудового розслідування ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Медведського М.Д. від 03.04.2019 у даному кримінальному провадженні призначено судово-технічну експертизу документів до проведення якої залучено експертів Київського НДІСЕ щодо достовірності довіреності, (другий примірник на білому бланку, що зберігається у нотаріуса, на підставі якого був виданий дублікат довіреності).

Згідно висновку експерта №14916/19-33/17824-17830/19-33 від 30.07.2019 при дослідженні довіреності встановлено, що «Для виготовлення довіреності від 03.02.2016, виданої від імені ОСОБА_2 на ім`я Ляшкевича С.В., засвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвою I.A. 03.02.2016 за реєстровим номером №440, був використаний аркуш, що вже містив виконаний на ньому підпис від імені ОСОБА_2 ...». Таким чином, дублікат довіреності, посвідченої Біккінеевою I.A ОСОБА_3 , приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 03.02.2016 за реєстровим номером № 440, який виданий 05.11.2018 за реєстровим номером № 4481, виданий на підставі підробленої довіреності (другий примірник на білому бланку, що зберігається в нотаріальному архіві).

Зазначає, що як стало згодом відомо, повірений, використовуючи раніше видану ОСОБА_2 довіреність, шахрайським шляхом, зловживанням довірою, підробивши текст довіреності, заволодів земельними ділянками, що належали ОСОБА_2 шляхом відчуження їх наближеній до себе особі. Тому, позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 4153/5 від 29.12.2018 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» являються необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Адже, якби висновок експерта №14916/19-33/17824-17830/19-33 від 30.07.2019 був складений раніше, Київським окружним адміністративним судом було б ухвалене зовсім інше рішення, а відповідно відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування Наказу № 4153/5 від 29.12.2018.

Вказує, що про зміст висновку експерта №14916/19-33/17824-47830/19-33 від 30.07.2019 стало йому відомо лише 30.09.2019, однак обставини щодо використання підробленої довіреності існували на момент укладення зазначених вище договорів купівлі-продажу земельних ділянок.

Позивач проти задоволення Заяви заперечував. В обґрунтування своєї правової позиції вказує, що рішення Київського окружного адміністративного суду було підтримано Шостим апеляційним судом та постановою від 11.09.2019 залишено без змін.

Пояснює, що за фактом підробки печатки і листа зареєстроване кримінальне провадження, внесене до ЄРДР та об`єднане в подальшому з кримінальним провадженням №12019110200000272 від 16.01.2019. У межах вищевказаного кримінального провадження проведено судово-почеркознавчу експертизу та досліджено лист приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 до Міністерства юстиції України від 22.12.2018, на підставі якого винесено наказ Міністерства юстиції України № 4153/5 від 29.12.2018 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень». У результаті зроблено висновок, що підпис від імені ОСОБА_5 , який міститься у графі «Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_6 » та лист приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 до Міністерства юстиції України від 22.12.2018 виконаний не ОСОБА_7 , а іншою особою, що підтверджується завіреною належним чином копією висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 26.06.2019 №15991/15992/19-32.

Зазначає, що відповідно до висновку експертів за результатами проведення почеркознавчої експертизи від 23.05.2019 №14917/14918/19-32, проведеної в межах кримінального провадження №12019110200000272 на питання чи виконано підпис в графі «ПІДПИС» в довіреності, була посвідчена приватним нотаріусом Біккінеєвою І.А. за реєстровим номером 440, ОСОБА_2 чи іншою особою, надана відповідь, що підпис виконано ОСОБА_2 .

Вказує, що за результатами ознайомлення з матеріалами кримінального провадження №12019110200000272 стало відомо про наявність у матеріалах Висновку експертів за результатами проведення судово-технічної експертизи документів від 11.12.2019. Дана експертиза виконана на підставі ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.08.2019, яка винесена за клопотанням прокурора Києво-Святошинської прокуратури Київської області ОСОБА_8 про призначення судово-технічної експертизи документів у кримінальному провадженні №12019110200000272. Судовими експертами зроблено висновки, в яких, зокрема, зазначено, що встановити час виконання друкованого тексту від імені ОСОБА_2 на ім`я Ляшкевича С.В., датованій 03.02.2016, не видається можливим у зв`язку з відсутністю у експертів впроваджених у судово-експертну практику України методик встановлення часу виконання друкованих текстів, нанесених з використанням знакосинтезуючого пристрою з лазерною технологією друку.

Вказує, що у основу своєї заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами третя особа поклала незрозумілий документ «Висновок експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи від 30.07.2019». Даний висновок експерта являється недопустимим доказом, оскільки не містить підпису експерта та печатки експертної установи на жодному аркуші. До того ж відсутні будь-які докази законності отримання даного проекту документу позивачем чи його представником та він більше схожий на роздрукований проект бажаного для третьої особи висновку експерта.

Відповідач подав до суду відзив у якому зазначив, що рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації за результатами розгляду скарги Шалденко Є.М. в інтересах ОСОБА_2 від 06.12.2018, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06.12.2018 за № 38823-33-18 з доповненнями до неї від 27.12.2018, на підставі якого і було винесено оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України № 4153/5 від 29.12.2018 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», сформований Міністерством юстиції України на підставі неналежного документа та без врахування всіх обставин, що мають значення для справи.

Пояснює, що документом, який став однією з підстав для прийняття оскаржуваного рішення є лист від 22.12.2018, направлений до Міністерства юстиції України, за підписом приватного нотаріуса Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Біккінеєвою І.А. та додатку до нього. У подальшому встановлено, що нотаріус даний лист не підписував і не направляв. Тобто, оскаржуване рішення винесено на підставі неналежного документа, який виготовлений та надісланий до Міністерства юстиції України не встановленою (ними) особою (ами). Водночас, суд вказує на те, що Наказ №4153/5 Міністерством юстиції України винесено з дотриманням процедури винесення, тому в ньому відсутні ознаки протиправності.

Вказує, що, Заява мотивована тим, що згідно висновку експерта №14916/19-33/17824-17830/19-33 від 30.07.2019 за результатами проведення судово-технічної експертизи документів у кримінальному провадженні №12019110200000272 встановлено, що для виготовлення довіреності від 03.02.2016, виданої від імені ОСОБА_2 на ім`я Ляшкевича С.В., засвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Біккінеєвою А.І. 03.02.2016 за реєстраційним номером №440, використаний аркуш, що вже містив виконаний на ньому підпис від імені Борщика Ю ОСОБА_3 І. Тобто, дублікат довіреності виданий на підставі підробленої довіреності. Враховуючи дану обставину, Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації за результатами розгляду скарги від 06.12.2018, зареєстрованої в Міністерстві 06.12.2018 за №38823-33-18, з доповненнями до неї від 27.12.2018, вірно встановила відсутність повноважень у Лушкевича С.В. вчиняти дії від імені ОСОБА_2 щодо відчуження спірних земельних ділянок. Тобто, державним реєстратором при прийнятті оскаржуваних рішень, порушено вимоги статей 10, 22, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пунктів 9,12,57-1 Порядку №1127, а саме, щодо невідповідності поданих документів вимогам Закону.

На думку відповідача, даний висновок експерта є підставою стверджувати, що по суті рішення Міністерства юстиції України є обґрунтованим та правильним, а тому не підлягає скасуванню.

Заслухавши пояснення представників сторін, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що Заява підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи у січні 2019 року позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 4153/5 від 29.12.2018 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2019 позовні вимоги задоволено частково - скасовано наказ Міністерства юстиції України №4153\5 від 29.12.2018 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень».

Не погоджуючись з таким рішенням суду, третьою особою – ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, у якій він просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким закрити провадження у справі.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2019 залишено без задоволення, а Рішення Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2019 без змін.

Звертаючись до суду із Заявою, третя особа наголошувала про існування істотних для справи обставин, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи, які є свою чергу підставами для перегляду судового рішення по дані справі за нововиявленими обставинами.

На думку третьої особи безпосередньо такою обставиною є висновок експерта №14916/19-33/17824-17830/19-33 від 30.07.2019. У даному висновку зазначається, що за результатами проведення судово-технічної експертизи документів у кримінальному провадженні №12019110200000272 при дослідженні довіреності встановлено, що «Для виготовлення довіреності від 03.02.2016, виданої від імені ОСОБА_2 на ім`я Ляшкевича С.В., засвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвою I.A. 03.02.2016 за реєстровим номером № 440, був використаний аркуш, що вже містив виконаний на ньому підпис від імені ОСОБА_2 ...».

На думку третьої особи дублікат довіреності, посвідченої Біккінеевою I.A ОСОБА_3 , приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 03.02.2016 року за реєстровим номером № 440, який виданий 05.11.2018 за реєстровим номером № 4481, виданий на підставі підробленої довіреності (другий примірник на білому бланку, що зберігається в нотаріальному архіві). Як стало згодом відомо, повірений, використовуючи раніше видану ОСОБА_2 довіреність, шахрайським шляхом, зловживанням довірою, підробивши текст довіреності, заволодів земельними ділянками, що належали ОСОБА_2 шляхом відчуження їх наближеній до себе особі.

На думку суду наявність експертного висновку, який свідчить про фальшування певного доказу, на підставі якого було прийнято судове рішення, може бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами в розумінні ст.361 КАС України.

Київський окружний адміністративний суд розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог виходив з того, що спір у цій справ є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Наявна на той час судова практика Верховного Суду також про це свідчила (зокрема, постанова Верховного Суду у справі №826/9046/16, постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018).

Проте висновок про можливість розгляду даної справи у порядку адміністративного судочинства, враховуючи останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №826/9341/17 є хибним зважаючи на наступне.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі п. 7 ч.1 ст. 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 29.05.2019 у справі №826/9341/17 за позовом ОСОБА_9 до Міністерства юстиції України (далі – Мін`юст), треті особи: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , про визнання протиправним та скасування наказу зазначила наступне:

«Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою ОСОБА_9 з наказом Мін`юсту від 15 березня 2017 року № 1543/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень». Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача.

Ураховуючи те, що позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття фізичними особами права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Тобто предметом спору у цій справі є визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно.

Отже, спірні правовідносини у справі пов`язані з необхідністю захисту права на об`єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства».

З наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, а саме про визнання прав, свобод та інтересів, що виникають із житлових відносин.

Як вбачається зі змісту Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 по справі №826/9341/17 предметом оскарження у даній справі Наказ Міністерства юстиції України від 12.05.2017 №1543/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» й зобов`язання вчинити дії.

Отже предмет розгляду у вищевказаній справі є тотожним предмету розгляду у справі №826/9341/17, яка була переглянута Великою палатою Верховного Суду.

Відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Частина 1 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до ч.5 ст.244 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд вважає, що виходячи з телеологічного (цільового), логічного й системного тлумачення положень статей 244, 346, 347 КАС України і статей 13, 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», можна зробити висновок, що процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного адміністративного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Вказана правова позиція зазначена у Постанові Верховного Суду у справі №130/1001/17 (провадження № 51-7588км18) від 13.02.2019.

Таким чином, у даному випадку підлягає застосуванню правовий висновок, що зафіксований у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №826/9341/17

Отже, враховуючи вищевказаний висновок Великої Палати Верховного Суду спір у даній справі не підлягає розгляду у поряду адміністративного судочинства. Враховуючи суб`єктний склад учасників справи даний спір має бути вирішений у порядку цивільного судочинства.

За таких обставин адміністративний суд не має права надавати оцінку зібраним у справі доказам, аргументам учасників справи, встановлювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Згідно п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.369 КАС України у разі задоволення заяви про перегляд судового рішення з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 2 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, та скасування судового рішення, що переглядається, суд ухвалює рішення - якщо переглядалося рішення суду.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 13, 17, 73 – 77, 90, 94, 238, 241, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 361, 369 КАС України, суд -

в и р і ш и в:

1. Заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами - задовольнити.

2. Рішення Київського окружного адміністративного суд від 02.07.2019 в адміністративній справі №320/345/19, - скасувати.

3. Провадження в адміністративній справі №320/345/19 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу, - закрити .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Щавінський В.Р.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 05 березня 2020 р.