Рішення № 88059027, 26.02.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 року м. Житомир справа № 806/2064/18

категорія 113040000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шуляк Л.А.,

секретар судового засідання Скорик С.В.,

за участю: представника позивача - Єгорова С.О.,

представника відповідача - Самчук Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Житомирській області про визнання протиправними та скасування припису і постанови,

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати припис Управління Держпраці у Житомирській області №06-14-026/1007-0574 від 15.12.2017;

- визнати протиправною і скасувати постанову відповідача про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЖИ 20/06-14-026/1007 від 09.01.2018 в повному обсязі (з урахуванням уточнення позовних вимог, т.1, а.с.71).

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15.08.2018 у позові відмовлено.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2019 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15.08.2018 скасовано, ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано припис Управління Держпраці у Житомирській області №06-14-026/1007-0574 від 15.12.2017 року. Визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Житомирській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЖИ 20/06-14-026/1007 від 09.01.2018 року в повному обсязі.

Постановою Верховного Суду від 23.10.2019 постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15.08.2018 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2019 скасовано, а справу № 806/2064/18 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою суду від 15.11.2019 справу прийнято до провадження Житомирського окружного адміністративного суду та вирішено проводити її розгляд за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування позову зазначено, що висновки акту перевірки не відповідають дійсним обставинам справи. Зокрема, між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не існувало трудових відносин, роботи по вирізці хворосту виконувались на підставі цивільно-правових договорів, їх виконання підтверджено складеними актами прийому-передачі робіт. Крім того, у звітах про суми нарахованої заробітної плати ОСОБА_2 вказано як особу, яка виконує роботи за договорами цивільно-правового характеру (категорія 3).

Відповідач у відзиві на адміністративний позов заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що при прийнятті оскаржуваних рішень суб`єкт владних повноважень діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. ОСОБА_2 фактично виконує роботи підвищеної небезпеки, виконання яких за договорами цивільно-правового характеру заборонено. Законодавець чітко визначає коло суб`єктів, які можуть виконувати окремі види робіт, шляхом встановлення обов`язку отримання спеціального дозволу на виконання таких робіт, тому фізична особа, з якою позивачем було укладено договори цивільно-правового характеру не може бути підрядником при виконанні робіт підвищеної небезпеки. Наявні у матеріалах справи цивільно-правові договори за період з 01.02.2017 по день перевірки мають тривалий характер та містять ознаки трудових відносин.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити в повному обсязі з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників сторін, здійснивши допит свідка, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 призначено наказом Управління Держпраці у Житомирській області від 13.12.2017 №2454 (т.1,а.с.11).

Згідно направлення на проведення інспекційного відвідування від 13.12.2017 №2259/04 перевірка проводилась з питань додержання законодавства про працю, зайнятість, загальнообов`язкове державне соціальне страхування та інших нормативно-правових актів (т.1,а.с.12-13).

В ході перевірки встановлено, що цивільно-правові договори, укладені між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за період з 01.02.2017 по день проведення перевірки станом на 15.12.2017 мають тривалий характер та ознаки трудових, а саме: виконує певні трудові функції на постійному робочому місці, виконує роботу виключно на користь роботодавця і під контролем, зобов`язаний дотримуватись внутрішнього розпорядку, режиму робочого часу, отримує на постійному місці роботи заробітну плату. Враховуючи вищевикладене управлінням встановлено, що ФОП ОСОБА_1 в період дії цивільно-правового договору та на момент перевірки вбачаються ознаки трудових відносин, які не були оформлені належним чином, чим порушено вимоги ч.1 ст.21 та ч.3 ст.24 КЗпП України. Крім того, перевіркою встановлено, що ОСОБА_2 заробітна плата нараховувалась в розмірі 3200 грн, виплачувалась по відомостях по нарахуванню заробітної плати, із зазначенням кількості відпрацьованих робочих днів, даний працівник включений в табель обліку робочого часу всіх найманих працівників та облікований в книзі по нарахуванню заробітної плати. За результатами перевірки складено акт №06/-14-026/1007 (т.1,а.с.14-17).

На підставі вказаного акту Управлінням Держпраці у Житомирській області винесено припис від 15.12.2017 з вимогою до ФОП ОСОБА_1 до 15.01.2018 вжити невідкладних заходів по усуненню порушень ч.1 ст.21 та ч.3 ст.24 КЗпП України щодо укладення трудових договорів з найманими працівниками та повідомляти ДФС про прийняття найманих працівників; виплату заробітної плати найманим працівникам проводити двічі в проміжку часу 16 календарних днів та не пізніше 7 числа наступного за попередній період (т.1,а.с.18).

Постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЖИ20/06-14-026/1007 від 09.01.2018 начальник Управління Держпраці у Житомирській області Сечін С.М., розглянувши справу про накладення штрафу та на підставі акта перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове соціальне страхування вирішив накласти штраф на ФОП ОСОБА_1 у розмірі 96 000 грн (т.1,а.с.19).

Не погоджуючись із приписом та постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до п.1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 р. № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Підпунктом 54 пункту 4 Положення передбачено, що Державна служба України з питань праці має право накладати у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.

Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).

В даному випадку Головне управління Держпраці у Житомирській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці.

Процедуру проведення Управліннями Держпраці перевірки стану додержання законодавства про працю, визначено Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон №877-V) та Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 (далі -Порядок №295).

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст.2 Закону №877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом (ст.3 Закону №877-V).

Відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема: Держпраці та її територіальних органів.

Інспекційні відвідування проводяться, зокрема за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю (пп.5 п.5 Порядку №295).

В даному випадку підставою для проведення інспекційного відвідування стало повідомлення посадової особи органу державного нагляду (контролю), а саме доповідна записка першого заступника начальника Управління Держпраці у Житомирській області Степанчука В.А. від 01.12.2017 №40 щодо виявлення ознак порушення законодавства про працю у доданому до заяви про одержання документа дозвільного характеру висновку експертизи №41117458.02-0005.17 від 10.10.2017 та шляхом співставлення відомостей, наведених у висновку з тими, які були отримані від Головного управління ДФС у Житомирській області, наданих листом від 27.11.2017 №4274/5/06-3-13-01 (т.1,а.с.34-35), що узгоджується із пп.5 п.5 Порядку №295.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 р. №509 ( далі – Порядок №509).

Відповідно до п.6 Порядку №509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду (п.7 Порядку №509).

Листом від 26.12.2017 №5564 позивача повідомлено, що розгляд справи про накладення штрафу відбудеться 9 січня 2018 року о 12:45 (т.1, а.с.112-113).

Факт отримання вказаного повідомлення підтверджується витягом відстеження пересилання поштового зв`язку Укрпошта, згідно якого повідомлення отримано позивачем 30.12.2017 (т.1, а.с.108).

Враховуючи, що ФОП ОСОБА_1 було поінформовано відповідачем про розгляд справи відповідно до пункту 6 Порядку №509 і від неї не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду, начальником Управління Держпраці у Житомирській області правомірно розглянуто справу без участі позивача.

Вирішуючи питання щодо наявності порушення трудового законодавства з боку позивача, суд враховує наступне.

Відповідно до ч.5 ст.363 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ч.1 ст.3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 04.09.2019 у справі №480/4515/18 та від 26.09.2019 у справі № 0440/5828/18.

В той же час взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

У відповідності до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України, згідно з якою договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст.902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частинами 1 та 2 статті 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з ч.1 ст.839 ЦК України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

З огляду на викладене, такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

В той же час, відповідно до статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Оскільки Цивільним кодексом України (ст.6) визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства, не може бути безумовною підставою для визнання правовідносин трудовими той факт, що укладений між сторонами договір не відповідає всім суттєвим умовам саме договору підряду. При визначенні законності укладеного договору (можливості віднесення до цивільного-правового договору) значення має не його найменування, а зміст угоди, яка повинна відповідати волевиявленню сторін, що в свою чергу повинно досліджуватись судом.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

При цьому, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

З огляду на викладене, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Скасовуючи попередні судові рішення, суд касаційної інстанції зазначив, що судами попередніх інстанцій не досліджено питання наявності у цивільно-правових угодах, укладених між позивачем та ОСОБА_2 , ознак нікчемних правочинів, та не встановлено, чи визнавались такі недійсними у судовому порядку.

При новому розгляді справи судом досліджено укладені між цивільно-правові угоди №42 від 01.11.2017, №5 від 01.02.2017, №8 від 01.03.2017,№10 від 03.04.2017, №13 від 03.05.2017, №17 від 01.06.2017, №36 від 01.08.2017, №18 від 03.07.2017, №39 від 01.09.2017, №41 від 02.10.2017 (т.1, а.с.70,75,77,79,81,83,85,86,89,91), укладені між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо виконання робіт із заготівлі деревини та не встановлено ознак нікчемності даних правочинів, у судовому порядку вони не визнавались недійсними, а тому в силу ст.204 ЦК України дані правочини вважаються правомірними.

Слід врахувати, що пунктом 11 Порядку №295 визначено права посадових осіб інспекторів праці під час здійснення інспекційних відвідувань, з якого видно, що інспектори праці не наділені повноваженнями тлумачити на власний розсуд характер правовідносин між сторонами цивільно-правового договору.

З огляду на викладене, умовивід посадових осіб контролюючого органу про відсутність цивільно-правових відносин між суб`єктом господарювання і третьою особою, що не підтверджений належними та допустимими доказами, не може бути підставою для висновку про допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору.

Суд касаційної інстанції вказав, що у межах правовідносин, що є предметом дослідження, спірним є питання укладання саме цивільно-правових договорів. Натомість судами попередніх інстанцій не встановлено, чи зазначено у акті інспекційного відвідування про непідтвердження ОСОБА_2 укладенням цивільно-правових договорів; не надано оцінку свідченням ОСОБА_2 , зокрема щодо того, що у нього був вільний графік при виконанні роботи та, водночас, про необхідність повідомлення позивача про намір взяти вихідний день; судами не з`ясовано, чи не заперечує ОСОБА_2 правомірність укладених з ним цивільно-правових угод, оскільки дане питання має вирішуватися в судовому порядку насамперед за позовом особи, чиї права порушено.

Судом встановлено, що в акті інспекційного відвідування не відображено відомостей щодо відбирання пояснень від ОСОБА_2 , в тому числі щодо підтвердження укладення цивільно-правових договорів.

У судовому засіданні у якості свідка було допитано ОСОБА_2 , який зазначив, що будь-яких пояснень в ході перевірки у нього відповідачем не відбиралось. Вказав, що ним дійсно укладались цивільно-правові договори із ФОП ОСОБА_1 на виконання робіт по вирізці хворосту. При цьому, він розумів, що дані відносини з позивачем не є трудовими, оскільки йому визначався певний обсяг робіт, після виконання яких складався акт прийому – передачі послуг та здійснювався розрахунок. Графік роботи визначався ним самостійно, при виконанні робіт він використовував власні засоби, позивач не здійснював контроль його діяльності, лише визначав ділянку, де мали бути виконані роботи. Правомірність вказаних угод ОСОБА_2 не заперечується.

Отже, судом встановлено волевиявлення ОСОБА_2 на укладення цивільного-правового договору.

Суд враховує, що податкове навантаження пов`язане з нарахуванням обов`язкових платежів до бюджету на заробітну плату або винагороду за цивільно-правовою угодою однакове, а до компетенції органів Держпраці не входить зобов`язання підприємства або фізичної особи укласти трудовий договір, коли між ними фактично існують відносини іншого характеру, або ж визнання існуючого між ними договору недійсним.

Додатково слід зазначити, що ФОП ОСОБА_1 у звітах про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів, поданих у 2017 році, а саме у таблиці 5 "Відомості про трудові відносини осіб" було вказано ОСОБА_2 як особу, яка виконує роботи за договорами цивільно-правового характеру (категорія особи - 3) (т.1, а.с.223-256, т.2, а.с.1-23).

Отже, позивачем дотримано процедуру повідомлення органів Державної фіскальної служби про укладені договори, якими оформлені його відносини із ОСОБА_2 .

Щодо зазначення ОСОБА_2 в табелі відпрацьованих днів в місяці, платіжних відомостях на виплату заробітної плати, представник позивача пояснив, що це робилось позивачем в силу своєї необізнаності для зручності ведення обліку праці осіб, які працювали за цивільно-правовими угодами та проведення з ними розрахунків за виконані роботи. Водночас, дані документи призначались для внутрішнього користування, інформація яка у них міститься не є офіційною на противагу інформації, зазначеній у вищенаведених звітах, з чим суд погоджується.

Щодо посилання відповідача на те, що ОСОБА_2 фактично виконував роботи підвищеної небезпеки, виконання яких за договорами цивільно-правового характеру заборонено, суд зазначає наступне.

Пунктом 21 Додатку №2 "Перелік видів робіт підвищеної небезпеки" Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1107, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі також – Порядок), передбачено, що лісосічні роботи, трелювання, транспортування та сплав лісу відносяться до робіт підвищеної небезпеки.

Як встановлено судом, предметом укладених позивачем з фізичною особою ОСОБА_2 цивільно-правових договорів є виконання робіт (надання послуг) з заготівлі деревини. Згідно з актами прийому-передачі наданих послуг ОСОБА_2 виконував послуги по вирізці хворосту без збору в купи та його спалення. При цьому, у постанові Олевського районного суду Житомирської області від 16.02.2018 у справі №287/569/17-п вказано, що дана особа надавала послуги лісоруба (т.1, а.с.59-60).

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що заготівля деревини може відбуватись й без проведення рубки лісу, зокрема у разі розчищення лісових ділянок, що узгоджується із ч.4 ст.70 Лісового кодексу України.

Так, вказаною нормою передбачено, що деревина заготовляється також під час здійснення лісогосподарських заходів, не пов`язаних з використанням лісових ресурсів (поліпшення якісного складу лісів), та під час проведення інших заходів (розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв`язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо).

ОСОБА_2 також підтвердив в судовому засіданні, що рубки дерев він не здійснював, а розчищав лісові ділянки шляхом збору хворосту.

Щодо зазначення у постанові Олевського районного суду Житомирської області від 16.02.2018 у справі №287/569/17-п того, що ОСОБА_2 надавав послуги лісоруба, слід вказати, що в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення суд встановлює чи мало місце порушення, допущене особою, яка притягається до адміністративної відповідальності і в даному випадку вирішувалось питання щодо наявності порушення ФОП ОСОБА_1 ч.1 ст.41 КУпАП, а не питання які саме послуги надавались ОСОБА_2 . Вказане твердження було вказано у постанові суду, як обставини встановлені відповідачем в ході перевірки та зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення від 15.12.2017 (т.1, а.с.61-62).

Проте, вищезазначені докази та обставини спростовують таке твердження відповідача.

Преюдиція встановлена судом в одній справі не є абсолютом і може бути спростована доказами та обставинами в іншій справі (постанова ВАСУ від 15.09.2016 у справі К/800/37663/15).

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Наведена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі №922/2391/16.

Отже, зазначення судом у постанові того, що ОСОБА_2 надавав послуги лісоруба не є преюдиціальним фактом.

Враховуючи, що в ході розгляду даної справи встановлено, що ОСОБА_2 не надавались послуги лісоруба, а проводились роботи зі збору хворосту, суд приходить до висновку, що даний вид робіт не потребує спеціального дозволу, оскільки не належить до робіт підвищеної небезпеки, а тому могли виконуватись даною особою на підставі цивільно-правових угод.

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що відповідач не довів наявність між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 трудових відносин та відповідно правомірність оспорюваних рішень, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат проведено відповідно до 139 КАС України.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати припис Управління Держпраці у Житомирській області №06-14-026/1007-0574 від 15.12.2017 року.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Житомирській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЖИ 20/06-14-026/1007 від 09.01.2018 року в повному обсязі.

Стягнути з Управління Держпраці у Житомирській області (вул.Шевченка,18-а, Житомир, 10008, код ЄДРПОУ 39790560) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.код НОМЕР_1 ) 1664 (тисяча шістсот шістдесят чотири) грн 80 коп витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л.А.Шуляк

Повне судове рішення складене 06 березня 2020 року