Рішення № 88058664, 05.03.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2020 р. Справа№200/1239/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі за текстом – позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (надалі – Великоновосілківське УПФУ, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення №96 від 13.12.2019 року щодо відмови у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до ст. 30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зобов`язання повторно розглянути заяву від 04.12.2019 року №2080 про призначення пенсії по інвалідності відповідно до ст. 30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до загального стажу період роботи з 05.07.1985 року по 10.06.1994 рік.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до ст. 30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Великоновосілківського УПФУ позивачу було відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності у зв`язку з відсутністю необхідного трудового стажу, оскільки відповідачем не зараховано до трудового стажу позивача період роботи з 05.07.1985 року по 13.06.1994 року через відсутність відомостей у трудовій книжці про реорганізацію підприємства, адже позивач був прийнятий на роботу до ОСОБА_2 СТО ОПО «Донецькавтотехобслуговування», а звільнений з Акціонерного товариства «Донецьк-Авто». Позивач вважає рішення відповідача протиправним, та таким, що порушує його право на отримання належної пенсії.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05.02.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

27 лютого 2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, згідно якому відповідач позовні вимоги не визнає з огляду на відсутність правових підстав для зарахування спірного періоду до страхового стажу через відсутність запису про реорганізацію підприємства.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в загальному позовному провадженні та проведенням судового засідання в режимі відеоконференції відмовлено.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до ст. 30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 11-12).

Рішенням Управління №96 від 13.12.2019 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки до страхового стажу не зараховано період роботи з 05.07.1985 року по 10.06.1994 року через відсутність запису про реорганізацію підприємства, адже згідно трудової книжки заявник прийнятий 05.07.1985 року в Боготирське СТО ОПО «Донецькавтотехобслуговування» та звільнений 10.06.1994 року згідно печатки з Акціонерного товариства «Донецьк-авто» (а.с. 9-10).

Разом з цим, в трудовій книжці позивача від 27.04.1983 року УКР № 0868109 містяться записи про спірний період роботи, а саме з 05.07.1985 року по 10.06.1994 року в Богатирській СТО ОПО «Донецькавтотехобслуговування», яка згідно наказу №2 від 13.07.1993 року була перейменована в Акціонерного товариство «Донецьк-Авто» Боготирська СТО, в підтвердження чого позивачем надано довідку №1 від 06.12.2019 року (а.с. 6, 13-14).

Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.

За ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.

На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі за текстом – Закон 1058) передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону 1058 передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч.1 ст.30 Закону 1058 пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи (ч.2 ст.30 вказаного Закону).

Частиною першою статті 32 Закону 1058 передбачено, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю II та III груп від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років, від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.

У відповідності до ст.62 Закону 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. N 637 (далі також - Постанова № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 вказаного Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, єдиною підставою для визначення трудового стажу є трудова книжка, а у разі її відсутності або відповідних відомостей у ній уточнюючі довідки або рішення комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах.

Як вбачається з трудової книжки позивача від 27.04.1983 року НОМЕР_1 0868109, в ній містяться записи про період роботи, а саме з 05.07.1985 року по 10.06.1994 року в Богатирській СТО ОПО «Донецькавтотехобслуговування», яка згідно наказу №2 від 13.07.1993 року була перейменована в Акціонерного товариство «Донецьк-Авто» Боготирська СТО, що підтверджується довідкою №1 від 06.12.2019 року.

Вказана обставина слугувала підставою для не зарахування позивачу спірного періоду роботи.

У відповідності до пункту 2 Постанови № 637, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Разом з тим, трудова книжка позивача містить записи про періоди роботи на відповідних посадах і у наведений період часу, що є належним доказом роботи позивача, а відповідальність за належне і правильне оформлення документів щодо відомостей про періоди роботи та трудової книжки покладається на керівника підприємства, організації.

Крім того суд звертає увагу, що відсутність у трудовій книжці посилань про перейменування підприємства, на якому працював позивач, не спростовує наявність у позивача стажу роботи, а отже юридичний факт роботи позивача протягом спірного періоду часу є підтвердженим належними та допустимими доказами.

За даних обставин пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та інших документів щодо відомостей про періоди роботи на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

При цьому, згідно з ч. 3 ст. 44 Закону 1058 органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Проте, відповідач не скористався наданим йому правом.

Наведена бездіяльність відповідача свідчить про недбале ставлення пенсійного органу про вирішення такого важливого питання як пенсійне забезпечення особи, яке гарантується ст. 46 Конституції України і визначено законодавцем як джерело існування громадянина держави.

Разом з цим суд виходить з того, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

На підставі п..4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Згідно п.4.7 Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Таким чином, відповідачем безпідставно не враховано записи трудової книжки позивача про його роботу за відповідні періоди, тому суд вважає, що пенсійний орган при прийнятті рішення про відмову в призначенні пенсії діяв неправомірно.

З урахуванням наведеного, на думку суду у спірних правовідносинах відповідач діяв з порушенням меж повноважень, визначених Законами України, необґрунтовано та не пропорційно, чим порушив вимоги ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано і пропорційно.

А отже, спірне рішення №96 від 13.12.2019 року не відповідає обставинам справи та нормам матеріального права, а тому є незаконним, необґрунтованим і підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню, з урахуванням висновків цього судового рішення.

Зважаючи на те, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у сумі 840,80 грн., наведена сума відповідно до положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає стягненню з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань.

На підстав наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №96 від 13.12.2019 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Великоновосілківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.12.2019 року №2080 із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 05.07.1985 року по 10.06.1994 року, з урахуванням висновків суду.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: вул. Центральна, 103, смт. Велика Новосілка, Донецька область, 85500, код ЄДРПОУ 42171290) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Судове рішення складено та підписано 05 березня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.М. Чучко