Рішення № 88057955, 06.03.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2020 р. Справа № 120/373/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

31.01.2020 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якій позивачка просить:

- визнати протиправною та скасувати відмову відповідача у формі листа за № 3671/Щ-12 від 28.12.2019 у нарахуванні та виплаті позивачці пенсії за період з 06.05.2016 по 31.12.2018, як дружині померлого годувальника, відповідно до п. "д" ч. 4 ст. 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці пенсію за період з 06.05.2016 по 31.12.2018, як дружині померлого годувальника, відповідно до п. "д" ч. 4 ст. 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що чоловік позивачки, ОСОБА_2 , 1974 р.н, служив за контрактом у військовій частині 3027 та приймав участь в антитерористичній операції в районі населеного пункту Іловайськ Донецької області. Після загибелі чоловіка внаслідок військових дій, ймовірно 28-29 серпня 2014 року, та визнання його у судовому порядку безвісно відсутнім з 29.08.2014, позивачка в травні 2016 року звернулась до відповідача з заявою щодо призначення та виплати пенсії у разі втрати годувальника на підставі положень ст. 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Водночас пенсію по втраті годувальника в листопаді 2016 року було призначено лише дітям позивачки. У грудні 2019 року позивачка звернулась до відповідача з письмовою заявою про здійснення нарахування та виплати їй пенсії, як дружині померлого годувальника, за попередній період, а саме з 06.05.2016 по 31.12.2018, посилаючись на те, що вона мала права на призначення та отримання цього виду пенсії. Однак листом за № 3671/Щ-12 від 28.12.2019 відповідач відмовив з тих підстав, що у 2016 році позивачка перебувала у трудових відносинах, а в поданих силовою структурою документах відсутні дані, що підтверджують зв`язок обставин загибелі чоловіка з виконанням службових обов`язків, або інші причини, які дають право на призначення пенсії у разі втрати годувальника. Позивачка з відмовою пенсійного органу не погоджується, а тому за захистом своїх прав та інтересів звертається до суду.

Ухвалою суду від 05.02.2020 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

28.02.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні. Відповідач зазначає, що на момент призначення пенсії у разі втрати годувальника дітям позивачки, не було підстав для призначення такого виду пенсії самій позивачці, оскільки відповідно до записів у трудовій книжці та даних персоніфікованого обліку позивачка перебувала у трудових відносинах. Крім того, силовими органами були подані документи, в яких відсутні будь-які відомості, що підтверджують зв`язок обставин загибелі чоловіка позивачки з виконанням службових обов`язків, або інших причин, що дають право на призначення позивачці пенсії у разі втрати годувальника. Відтак відповідач вважає, що призначення позивачці пенсії з 01.01.2019 є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив таке.

28.07.2006 між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб (свідоцтво серії 1-АМ № НОМЕР_1 ). У цьому шлюбі народилися доньки ОСОБА_4 , 2004 р.н. (сідоцтво № 2514 від 17.11.2004) та ОСОБА_5 , 2014 р.н. (свідоцтво серії НОМЕР_2 ).

Чоловік позивачки служив у військовій частині А3027, з якої вибув 01.07.2014 у службове відрядження для участі в антитерористичній операції в районі Іловайську Донецької області. З 29.08.2014 його місце знаходження стало невідоме (з тексту рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 01.04.2016 у справі № 2-о/129/65/2016).

Як видно з лікарського свідоцтва про смерть від 04.09.2014 № 624/Л04.09.2014, 04.09.2019 судмедекспертом комунального закладу "Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи" проведено розтин трупа чоловіка, смерть якого настала в зоні АТО 28-29 серпня 2014 року внаслідок розтрощення голови під дією вибуху та осколків у зв`язку з військовими діями (воєнною операцією).

В подальшому проведеною ДНК-експертизою вказаний труп ідентифіковано як труп військовослужбовця ОСОБА_3 , тобто чоловіка позивачки.

Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 01.04.2016 у справі № 2-о/129/65/2016 ОСОБА_3 визнано безвісно відсутнім з 29.08.2014.

05.03.2018 старшим слідчим-криміналістом СУ ГУ НП у Вінницькій області в рамках кримінального провадження № 12014020120000640 від 07.10.2014 винесено постанову про встановлення особи трупа, якою труп особи чоловічої статті № 624 визнано військовослужбовцем ОСОБА_3 , зниклого 28-29 серпня 2014 року в зоні АТО.

Відповідно до довідки комунального закладу "Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи" від 27.03.2018 причиною смерті чоловіка позивачки стали ушкодження від вибухів та осколків внаслідок військових дій.

27.03.2018 видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 , згідно з яким чоловік позивачки помер ІНФОРМАЦІЯ_1 2014 року в Донецькій-Луганській областях.

В травні 2016 року позивачка звернулась до відповідача за призначенням пенсії по втраті годувальника у відповідності до вимог ч. 1, п. "д" ч. 4 ст. 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262–ХІІ.

В листопаді 2016 року відповідач призначив вказану пенсію дітям позивачки з 06.05.2016, що підтверджується письмовим повідомленням про призначення пенсії (пенсійна справа № 0214010912).

Водночас позивачці виплату пенсії, як дружині померлого годувальника, розпочато з 01.01.2019.

Вважаючи, що зазначену пенсію відповідач повинен був призначити позивачці з часу звернення за її призначенням 06.05.2016, позивачка у грудні 2019 року подала відповідачу заяву про нарахування та виплату сум пенсії за період з 06.05.2016 по 31.12.2018.

Проте листом від 28.12.2019 № 3671/Щ-12 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надало відмову, посилаючись на те, що на момент призначення пенсії дітям позивачки, позивачка перебувала у трудових відносинах. Крім того, в поданих силовими органами документах не було доказів, що підтверджують зв`язок обставин загибелі чоловіка позивачки з виконанням службових обов`язків, або інші причини, що дають право на призначення пенсії у разі втрати годувальника відповідно до ст. 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" .

Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Оцінюючи спірні правовідносини та встановлені обставини справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058–IV (далі – Закон № 1058–IV) пенсія – щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058–IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб визначаються Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262–ХІІ (далі – Закон № 2262–ХІІ).

Згідно з ч. 3 ст. 1 цього Закону члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.

Відповідно до ст. 29 Закону № 2262–ХІІ пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім`ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом – якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім`ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.

Судом встановлено, що позивачка доводилася дружиною військовослужбовцю ОСОБА_3 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 року загинув в зоні проведення АТО при виконанні обов`язків військової служби. Вказаний факт суд вважає доведеним, оскільки позивачка надала належні та допустимі докази на його підтвердження, зокрема лікарське свідоцтво про смерть, довідку про причини смерті, рішення суду про визнання чоловіка безвісно відсутнім внаслідок ведення бойових дій тощо.

Згідно з частинами першою-другою статті 30 Закону № 2262–ХІІ право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Відповідно до п. "д" ч. 4 ст. 30 Закону № 2262–ХІІ непрацездатними членами сім`ї вважаються: дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.

Водночас в силу положень ч. 5 ст. 30 Закону № 2262–ХІІ в редакції Закону № 1678–VIII від 18.10.2016 (діє з 18.11.2016) дружина (чоловік) годувальника, померлого внаслідок причин, зазначених у пункті "а" статті 20 цього Закону, має право на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до пункту "д" частини четвертої цієї статті незалежно від того, працює (проходить військову службу) вона (він) чи ні.

Суд зауважує, що станом на 06.05.2016, тобто на дату звернення позивачки до відповідача за призначенням пенсії, була чинною дещо інша редакція ч. 5 ст. 30 Закону № 2262–ХІІ, згідно з якою дружина (чоловік) годувальника, померлого внаслідок причин, зазначених в пункті "а" статті 20 цього Закону, має право на пенсію в разі втрати годувальника незалежно від того, працює вона (він) чи ні.

Відтак суд констатує, що закон гарантує право на пенсію у разі втрати годувальника дружині годувальника, який помер внаслідок причин, зазначених у пункті "а" статті 20 Закону № 2262–ХІІ, в тому числі якщо військовослужбовець загинув або вважається таким, що пропав безвісти, незалежно від того, працює дружина чи ні, а також незалежно від її віку та працездатності, якщо вона зайнята доглядом за дітьми, які не досягли 8-річного віку.

Якщо ж звернутися до положень п. "а" ст. 20 Закону № 2262–ХІІ, то ними регламентовано право право на пенсію за цим Законом осіб з інвалідністю внаслідок війни, тобто право на пенсію тих осіб, які отримали інвалідність у зв`язку з пораненням, контузією, каліцтвом, захворюванням, одержаними під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю у бойових діях у мирний час, а також інші особи, зазначені у статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Таким чином, з урахуванням наведених правових норм суд доходить висновку, що у спірний період з 06.05.2016 до 31.12.2018 позивачка мала право на пенсію в разі втрати годувальника, оскільки відповідала усім умовам для її призначення, визначеним у ч. 1, 2, 4, 5 ст. 30 № 2262–ХІІ.

Свою відмову у нарахуванні та виплаті позивачці вказаної пенсії відповідач обґрунтовує тим, що позивачка знаходилася у трудових відносинах, тобто працювала.

Однак суд зазначає, що такий факт не впливає на можливість призначення позивачці пенсії у разі втрати годувальника, оскільки чоловік позивачки загинув у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби.

Крім того, у наданій позивачці відмові пенсійний орган посилається на те, що в поданих силовою структурою документах відсутні будь-які відомості, що підтверджують зв`язок обставин загибелі чоловіка позивачки з виконанням службових обов`язків.

Разом з тим, суд звертає увагу, що пенсію по втраті годувальника дітям позивачки призначено з 06.05.2016 на підставі документів, які були надані на підтвердження відповідних обставин. Відтак суд вважає, що при прийнятті рішення з одного й того ж питання, а саме щодо призначення пенсії по втраті годувальника дітям позивачки та самій позивачці, як дружині померлого годувальника, відповідач неправомірно застосував різні підходи. До того ж факт загибелі чоловіка позивачки у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби повністю підтверджується документально.

Також суд наголошує на рішенні Гайсинського районного суду Вінницької області від 01.04.2016 у справі № 2-о/129/65/2016. Цим рішенням чоловіка позивачки визнано безвісно відсутнім з 29.08.2014 саме при виконанні обов`язків військової служби в зоні проведення АТО на території Донецької та Луганської областей.

Водночас за змістом ч. 1 ст. 30 Закону № 2262–ХІІ право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні.

Таким чином, оскільки станом на дату звернення за призначенням пенсії, тобто станом на 06.05.2016, чоловік позивачки – військовослужбовець Збройних Сил України ОСОБА_3 – був визнаний в судовому порядку безсвісно відсутнім у зв`язку з участю у військових діях, суд вважає, що ця обставина давала відповідачу самостійні підстави для призначення позивачці пенсії у разі втрати годувальника.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що відповідач протиправно відмовив у призначенні позивачці пенсії по втраті годувальника з 06.05.2016, а також у нарахуванні та виплаті такої пенсії за спірний період з 06.05.2016 по 31.12.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Частинами першою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності своїх дій щодо відмови у призначенні, нарахуванні та виплаті позивачці пенсії у разі втрати годувальника в спірний період, а його заперечення не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та засадах верховенства права. Відтак заявлені позовні вимоги належить задовольнити у повному обсязі.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, надану у формі листа за № 3671/Щ-12 від 28.12.2019, у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії у разі втрати годувальника відповідно до п. "д" ч. 4 ст. 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за період з 06.05.2016 по 31.12.2018.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію у разі втрати годувальника відповідно до п. "д" ч. 4 ст. 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за період з 06.05.2016 по 31.12.2018.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).

Рішення суду складено та підписано суддею 06.03.2020.

Суддя Сало Павло Ігорович