Рішення № 88056326, 12.02.2020, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/507/18

Провадження № 2/307/47/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Бобрушко В.І., при секретарі Ільницькій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дубівської селищної ради, Тячівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 , де третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - відділ державної реєстрації Тячівської районної державної адміністрації про визнання права власності на частину житлового будинку,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Дубівської селищної ради, Тячівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 , де третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - відділ державної реєстрації Тячівської районної державної адміністрації про визнання права власності на частину житлового будинку. В позовній заяві зазначив, що рішенням виконкому Дубівської селищної ради №15 від 15.07.1997 року йому виділено земельну ділянку площею 0,15 га в АДРЕСА_1 та надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку. В лютому 2005 року він вступив в шлюб з ОСОБА_2 12.01.2005 року КПП «Тячів-Проект» виготовлено будівельний паспорт на забудову виділеної йому земельної ділянки. Актом Держкомісії по прийняттю в експлуатацію індивідуального житлового будинку від 17.05.2007 року зведений житловий будинок в АДРЕСА_1 , прийнято в експлуатацію. Рішенням виконкому Дубівської селищної ради №104 від 07.06.2007 року йому та ОСОБА_2 надано дозвіл на оформлення права власності на зведений житловий будинок по Ѕ частині кожному. В 2005 році шлюб між ним та ОСОБА_2 було розірвано. Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 24.11.2008 року в цивільній справі №2-430/08 ОСОБА_2 визнано власником Ѕ частини житлового будинку в АДРЕСА_1 . На підставі зазначеного рішення, яке набуло законної сили, ОСОБА_2 зареєструвала за собою право власності на Ѕ житлового будинку, що стверджується Витягом про реєстрацію права власності, виданого Тячівським РПТІ 06.07.2009 року. В лютому 2008 року він звернувся в Тячівську державну нотаріальну контору із заявою, в якій просив зареєструвати за ним право власності на Ѕ житлового будинку в АДРЕСА_1 , але відповіді на свою заяву він не отримав. Відсутність за ним державної реєстрації права власності на частину нерухомого майна позбавляє його права володіння та розпорядження належним йому майном.

Просить суд визнати за ним право власності на Ѕ частину житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 .

Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 в судовому засіданні позов підтримав, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини та просить позов задовольнити. Додатково пояснив, що відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на будинок також перешкоджає позивачу в оформленні права власності на нього. Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, хоч про час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена, а тому суд в порядку ст. 223 ЦПК України розглянув справу у її відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Представник Тячівської державної нотаріальної конторив судове засідання не з`явилася, хоч про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, а тому суд в порядку ст. 223 ЦПК України розглянув справу у їйого відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Представник відповідача Дубівської селищної ради в судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, а тому суд в порядку ст. 223 ЦПК України розглянув справу у його відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Представник відділу державної реєстрації Тячівської державної адміністрації Закарпатської області в судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, а тому суд в порядку ст. 223 ЦПК України розглянув справу у його відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши всі обставини справи, суд дійшов наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням виконавчого комітету Дубівської селищної ради від 07.06.2007 року за №104 вирішено оформити право власності на нерухоме майно - житловий будинок х надвірними спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 , за позивачем ОСОБА_1 в Ѕ частині та відповідачкою ОСОБА_4 в Ѕ частині.

Згідно акту державної комісії по прийняттю в експлуатацію індивідуального житлового будинку, господарських та побутових споруд від 17.05.2007 року стверджується, що представлений до здачі житловий будинок ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , розташований в АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 24.11.2008 року, яке ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 13.05.2009 року залишено в силі, за відповідачкою ОСОБА_2 визнано право власності на Ѕ частину житлового будинку в АДРЕСА_1 .

Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 06.07.2009 року за №23207895 стверджується, що відповідачці ОСОБА_2 на праві приватної спільної власності належить домоволодіння в Ѕ частині, яке знаходиться в АДРЕСА_1 .

Згідно довідки виконкому Дубівської селищної ради від 12 лютого 20220 року за №1023 встановлено, що узв`язку з перейменуванням вулиць та зміни нумерації будинків, відповідно до рішення сесії Дубівської селищної ради від 18 грудня 2008 року за №259, житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 , та який розташований в АДРЕСА_2 , - є один і той же будинок.

12 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до завідуючої Тячівської державної нотаріальної контори з проханням зареєструвати за ним право власності на Ѕ частину житлової будівлі в АДРЕСА_1 , але його зареєстровано не було.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може також бути визнання правочину недійсним.

Згідно із частиною першою статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з п. 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст.328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав чи у який передбачений законом спосіб позивач набув права власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому ст. 392 ЦК України.

За правилами ст.392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено: по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Вказана стаття розміщена у главі 29, розділу І, книги третьої ЦК України «Захист права власності», тобто стосується випадків, коли існуюче та належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в особи документів, що засвідчують належність їй такого права, у зв`язку з їх втратою.

Таким чином, відповідний позов пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами. Із цим кореспондується ст.11 ЦК України, яка визначає підстави виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до змісту ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли в інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів, наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними, а метою подання позову про визнання права власності є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі щодо індивідуально визначеного майна.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення претендування на належне власнику майно за допомогою підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності, судове рішення про задоволення таких вимог має ґрунтуватися на встановленому судом під час розгляду справи існуючому юридичному факті і не може підміняти собою правовстановлюючих документів.

Отже, у випадку, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Тобто підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до ст. 392 ЦК України є спір або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Статтею 60 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що позивач мотивує свої вимоги щодо визнання права власності на нерухоме майно - Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_3 , оскільки таке право позивача порушується з боку відповідачів та відсутністю в нього правовстановлюючих документів на частину спірного нерухомого майна.

При цьому, при розгляді цивільної справи №2-430/08 за позовом ОСОБА_2 до Дубівської селищної ради, Тячівського районного підприємства технічної інвентаризації, ОСОБА_1 про визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку, було встановлено, що позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 під час перебування в шлюбі, побудували спільно житловий будинок АДРЕСА_1 .

Враховуючи наведене, суд вважає, що позов слід задовольнити та визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Дубове, Тячівського району, Закарпатської області, України, власником Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_3 , України.

Судові витрати в частині сплати судового збору слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. ст.ст.5, 12, 81, 209, 223, 263, 265 ЦПК України, ст.ст. 60, 68, 70 СК України, ст.ст.328, 392 ЦК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Дубове, Тячівського району, Закарпатської області, України, власником Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_3 , України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду в 30-денний строк з дня його проголошення (складання), при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу 13 «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 .

Відповідач – Дубівська селищна рада, адреса: смт. Дубове, вул. Гагаріна, 46, Тячівського району, Закарпатської області, України.

Відповідач – ОСОБА_2 , мешканка АДРЕСА_2 , України.

Відповідач – Тячівська державна нотаріальна контора, адреса: м. Тячів, вул. Незалежності, 30, Закарпатської області, України.

Третя особа – відділ державної реєстрації Тячівської районної державної адміністрації, адреса: м. Тячів, вул. Незалежності, 30, Закарпатської області, України.

Повний текст рішення складено 24 лютого 2020 року.

Головуючий: В.І. Бобрушко