Рішення № 88055487, 04.03.2020, Селидівський міський суд Донецької області

Справа № 242/5857/19

Провадження № 2/242/448/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2020 року м. Селидове

Селидівський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Хацько Н.О., за участю секретаря судового засідання Дурової Н.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Авдіївського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків), третя особа, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , про зняття арешту з нерухомого майна, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , 15.10.2019 року, звернулася до суду із позовною заявою до Авдіївського МВ ДВС Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків) про зняття арешту з нерухомого майна. Позовні вимоги мотивовані тим, що 05.09.2019 року під час укладання договору купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , їй стало відомо, що на зазначену квартиру згідно відомостей з єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна накладено арешт, який було зареєстровано в реєстрі 08.08.2005 року Авдіївською нотаріальною конторою за № 2264845 на підставі постанови відділу державної виконавчої служби Авдіївського міського управління юстиції Донецької області б/н від 07.08.2003 року. Згідно відомостей з єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, власником квартири, на яку накладено арешт зазначено її сина – ОСОБА_3 . Натомість на теперішній час вищевказана квартира належить на праві власності їй та її донці ОСОБА_2 . Крім того і на момент внесення відомостей до єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_3 вже не був власником 1/4 вищевказаної квартири, оскільки подарував свою частку позивачу, про що свідчить договір дарування посвідчений 17.03.2004 року приватним нотаріусом Авдіївського міського нотаріального округу. Відповідач відмовляє у знятті арешту з нерухомого майна посилаючись на відсутність правових підстав. З урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд зняти арешт з квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований 08 серпня 2005 року за № 2264845 Авдіївською державною нотаріальною конторою на підставі постанови відділу державної виконавчої служби Авдіївського міського управління юстиції Донецької області б/н від 07.08.2003 року.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 17.10.2019 року відкрито провадження у зазначеній цивільній справі відкрито та призначено судове засідання в порядку спрощеного провадження.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 11.11.2019 року витребувано з Авдіївського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області наявну інформацію по виконавчому провадженню (сторони виконавчого провадження, їх контактна інформація, рішення за яким здійснювалося стягнення, тощо), в якому на підставі постанови ВДВС Авдіївського міського управління юстиції № б/н від 07.08.2003 року накладено арешт на 1/4 частку квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_4 (додаткові відомості з реєстру – Архівний номер: 5756949DONETSK801, архівна дата 23.12.2003, дата виникнення: 07.08.2003, № реєстру: 387655-88, внутр. № 95015838DF43D30244F).

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 20.01.2019 року витребувано у державного нотаріусу Першої Селидівської державної нотаріальної контори інформаційні довідки зі Спадкового реєстру щодо наявності чи то відсутності спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач ОСОБА_1 будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явилася, надала суду заяву про розгляд справи без її участі та просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В судове засідання представник відповідача Авдіївського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків) не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи. Надав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що згідно розділу 9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 рік. Раніше постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не вносились за допомогою єдиних державних реєстрів та їм не присвоювалися номера виконавчого провадження, який відображено в АСВП. Таким чином відділ не має можливості надати інформацію щодо виконавчого провадження за яким була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошена заборона на його відчуження. Станом на 13 січня 2020 року відкритих виконавчих проваджень за якими боржником є ОСОБА_3 на виконанні не перебуває. Крім того, у реєстрі АСВП, Електронному архіві та Спецпідрозділі відсутня інформація щодо виконавчих проваджень стосовно ОСОБА_3 .

В судове засідання третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явилася, надала суду заяву про розгляд справи без її участі та погоджується з позовними вимогами у повному обсязі.

Вирішуючи питання про предметну підсудність справи суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 22 квітня 2019 року в справі № 661/624/16-ц, зазначила, що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому ЦПК України щодо оскарження дій державного виконавця. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 640/7794/16-ц та від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц.

У зв`язку з чим, суд приходить до висновку, що вищевказана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, відзив на позовну заяву та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його невизнання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Судом встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 179858166 від 05.09.2019 року, квартира що розташована за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3 – 1/4 частки, ОСОБА_1 – 1/2 частки, ОСОБА_3 – 1/4 частки, ОСОБА_2 – 1/4 частки.

Згідно відомостей з єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна накладено арешт, який було зареєстровано в реєстрі 08.08.2005 року Авдіївською нотаріальною конторою за № 2264845 на підставі постанови відділу державної виконавчої служби Авдіївського міського управління юстиції Донецької області б/н від 07.08.2003 року.

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 23.12.1997 року, виданого виконавчим комітетом Авдіївської міської ради, 1/2 частка квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 .

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.03.2000 року, посвідченого державним нотаріусом Авдіївської державної нотаріальної контори Лук`янець Л.В., ОСОБА_2 набула право власності 1/4 частка квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 , який помер, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до договору дарування 1/4 частки квартири, посвідченого 17.03.2004 року приватним нотаріусом Авдіївського міського нотаріального округу Малімон А.О., ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_1 належну йому на праві власності 1/4 /4 частка квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 30.03.2007 року, виданого Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Горлівського міського управління юстиції Донецької області, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що складено відповідний актовий запис № 821.

Згідно листа Авдіївського МВ ДВС ГТУЮ в Донецькій області № 14.23-20-3259 від 19.09.2019 року ОСОБА_1 роз`яснено, що у відділу державної виконавчої служби відсутні правові підстави для зняття арешту з квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформаційних довідок № 59206390 та № 59206407 від 29.01.2020 року, виданих Першою Селидівською державною нотаріальною конторою, згідно даних зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 не заводилось, свідоцтва про право на спадщину не видавалися. Згідно даних інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) заповітів від імені ОСОБА_3 не посвідчувалося.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону № 606-XIV від 21.04.1999 року, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державний виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 57 вищевказаного Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арештна майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону № 606-XIV від 21.04.1999 року, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, зазначеної в частині другій цієї статті, для їх пред`явлення до органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, для зняття арешту, накладеного на майно.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону від 2 червня 2016 року № 1404-VIII ) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону № 606-XIV від 21.04.1999 року) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Аналогічна норма міститься в ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону від 2 червня 2016 року № 1404-VIII .

Частиною 5 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону № 606-XIV від 21.04.1999 року) у всіх інших випадках не передбачених вказаною статтею, арешт може бути знятий за рішенням суду.

Аналогічна норма міститься в ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону від 2 червня 2016 року № 1404-VIII .

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону № 606-XIV від 21.04.1999 року) державний виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 57 вказаного Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арештна майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Пунктом 2 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Згідно ч. 1 ст. 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України,правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України,власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

У відповідності до ст. 319 ЦК України,власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 325 ЦК України, суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Згідно з ч. 1 ст. 386 ЦК України,держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Слід також зауважити, що в своїй постанові від 07.02.2018 року в справі № 522/11850/15-ц, Верховний суд звернув увагу на те, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. За таких підстав розгляд скарги на рішення державного виконавця у позовному провадженні само по собі не є підставою для скасування правильного по суті рішення, та не є законним обґрунтуванням відмови у захисті порушеного права.

Таким чином враховуючи те, що позивач є співвласником квартири, на яку накладено арешт в межах виконавчого провадження, по якому вона не є стороною та зважаючи, що в Авдіївському МВ ДВС Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків) виконавчі провадження відносно ОСОБА_3 , на майно якого 07.08.2003 року і накладався арешт, наразі арешт майна позивача є безпідставним та порушує цивільні права позивача щодо реалізації права власності належного йому майна, а тому позов в частині скасування арешту на майно позивача, накладеного в рамках вищевказаного виконавчого провадження є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 141, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Авдіївського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків), третя особа, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , про зняття арешту з нерухомого майна – задовольнити у повному обсязі.

Зняти арешт з нерухомого майна, квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований 08 серпня 2005 року за № 2264845 Авдіївською державною нотаріальною конторою на підставі постанови відділу державної виконавчої служби Авдіївського міського управління юстиції Донецької області б/н від 07.08.2003 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Селидівський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після початку її функціонування, безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання – АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 .

Відповідач: Авдіївський міський відділ державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків), юридична адреса – Донецька область, м. Авдіївка, вул. Комунальна, буд. № 4, код за ЄДРПОУ 34990952.

Третя особа, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , зареєстроване місця проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення виготовлено 04 березня 2020 року.

Суддя Н.О. Хацько