Рішення № 88052946, 04.03.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/1940/19

Провадження № 2/201/1273/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

04 березня 2020 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

У складі: головуючого судді – Федоріщева С.С.,

при секретарі – Разумняк К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна про скасування рішення державного реєстратора, -

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 18 лютого 2019 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна про скасування рішення державного реєстратора.

В обґрунтування позовної заяви, з урахуванням уточнень, позивач посилається на той факт, що вона є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування квартири від 12 січня 2002 року.

01 березня 2007 року між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк», був укладений договір про надання споживчого кредиту №11123710000. В забезпечення виконання позичальником ОСОБА_2 умов вказаного кредитного договору, між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» 01 березня 2007 року було укладено договір поруки №11123710000П. В цей же день між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір іпотеки №11123710000/11123740000/2/3, предметом якого є квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п.п. 4,3-4,4 вказаного договору іпотеки - у випадках, зазначених в п.п. 2.1.1. – 2.1.2 цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику повідомлення, оформлене згідно ст. 35 ЗУ «Про іпотеку». У разі невиконання іпотекодавцем вимог, зазначених в повідомленні, про яке йдеться в п. 4.3, іпотекодержатель здійснює звернення стягнення на предмет іпотеки. За пунктом 5.1 договору іпотеки – у разі настання обставин, зазначених в п. 4.1 цього договору, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. У разі застосування передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодежрателя, право власності переходить до іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, про яке йдеться в п. 5.1 договору іпотеки. Позивач зазначає, що жодних повідомлень про намір здійснити перехід права власності на предмет іпотеки за договором іпотеки вона не отримувала. Пізніше, між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу, проте, про укладання такого договору позивач дізналась випадково, копії такого договору не має.

В грудні 2016 року з витягу з реєстру речових прав та обтяжень позивач дізналася про здійснення приватним нотаріусом КМНО Кобелєвою А.М. запису про право власності №131711356 від 11 березня 2016 року, який було зроблено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 28759271 від 16 березня 2016 року щодо квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої зазначено ТОВ «Кей-Колект», підставою виникнення права власності зазначено договір іпотеки, серія та номер: 673, виданий 01 березня 2007 року, видавник: ПН ДМНО Румянцева І.О. Позивач зазначає, що реєстрація права власності відбулась за п`ять днів до прийняття рішення про реєстрацію права власності, що порушує норми чинного законодавства.

Позивач зазначає, що відповідач зареєстрував за собою право власності на спірну квартиру, всупереч того, що на спірні правовідносини розповсюджується дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки в забезпечення зобов`язань громадянина України за кредитним договором, що є споживчим, наданий позивачу кредитною установою – резидентом України в іноземній валюті підпадає під дію мораторію та є незаконним.

Крім того позивач вказала, що підпис у спірному договорі їй не належить та враховуючи всі наведені обставини просила позовні вимоги задовольнити.

Представник позивача надала до суду заяву, в якій просила розглянути справу без її участі та позовні вимоги задовольнити.

Відповідач та третя особа у судове засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.Суд, з`ясувавши позиції сторін, дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, встановив такі обставини справи і відповідні ним правовідносини.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування квартири від 12 січня 2002 року, посвідченого Першою ДДНК (а.с. 7).

01 березня 2007 року між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк», був укладений договір про надання споживчого кредиту №11123710000, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 65000,00 доларів США (а.с. 10-13).

В забезпечення виконання позичальником ОСОБА_2 умов вказаного кредитного договору, між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» 01 березня 2007 року було укладено договір поруки №11123710000П (а.с. 14).

В цей же день між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір іпотеки №11123710000/11123740000/2/3, предметом якого є квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 15-17).

Як вбачається з витягу з реєстру речових прав та обтяжень приватним нотаріусом КМНО Кобелєвою А.М. було здійснено запис про право власності №131711356 від 11 березня 2016 року, який було зроблено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 28759271 від 16 березня 2016 року щодо квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої зазначено ТОВ «Кей-Колект», підставою виникнення права власності зазначено договір іпотеки, серія та номер: 673, виданий 01 березня 2007 року, видавник: ПН ДМНО Румянцева І.О. (а.с. 8-9).

Відповідно до п.п. 4,3-4,4 договору іпотеки №11123710000/11123740000/2/3 від 01 березня 2007 року у випадках, зазначених в п.п. 2.1.1. – 2.1.2 цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику повідомлення, оформлене згідно ст. 35 ЗУ «Про іпотеку». У разі невиконання іпотекодавцем вимог, зазначених в повідомленні, про яке йдеться в п. 4.3, іпотекодержатель здійснює звернення стягнення на предмет іпотеки.

За пунктом 5.1 договору іпотеки – у разі настання обставин, зазначених в п. 4.1 цього договору, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

У разі застосування передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодежрателя, право власності переходить до іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, про яке йдеться в п. 5.1 договору іпотеки.

Позивач зазначає, що жодних повідомлень про намір здійснити перехід права власності на предмет іпотеки за договором іпотеки вона не отримувала, відомостей протилежного суду надано не було.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» (у редакції на момент укладення договору іпотеки) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» .

Згідно зі ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Системний аналіз положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно.

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 07.07.2004р.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

З наданого витягу з реєстру речових прав та обтяжень судом встановлено, що реєстрація права власності на спірну квартиру відбулась за п`ять днів до прийняття рішення про реєстрацію права власності, що є порушенням норм чинного законодавства.

07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014р. № 1304-VII, пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

У справі, що розглядається судом, установлено, що іпотекодержатель ТОВ «Кей-Колект») у позасудовому порядку (шляхом реєстрації права власності за собою на підставі договору іпотеки) набув право власності на предмет іпотеки, внаслідок чого нерухоме житлове майно вибуло з власності іпотекодавця без її згоди, як власника.

Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.

Отже, визначальним при вирішення спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.

Аналогічна правова позиція стосовно розповсюдження на спірні правовідносини під час звернення стягнення предмета іпотеки шляхом реєстрації права власної на підставі договору іпотеки Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» висловлена Верховним Судом у постанові від 31.10.2018р. по справі № 465/1310/17 (провадження № 61-29441св18).

Зважаючи на наведене, суд доходить висновку, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» розповсюджується на спірні правовідносини щодо заборони переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, оскільки загальна площа квартири, яка є предметом іпотеки, становить 40,5 кв.м.

Отже, за наслідками прийнятого державним реєстратором рішення про проведення державної реєстрації права власності на квартиру позивачки за ТОВ «Кей-Колект» за відповідним застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» під державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - визнається офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Заявником є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло, перейшло чи припинилося речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 цього Закону державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

За правилами ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

Як встановлено судом, заявник – ТОВ «Кей-Колект», реєструючи за собою право власності на спірну квартиру, діяв всупереч вимогам закону. Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» призвели до незаконного позбавлення права власності позивачки, порушили її право на володіння своїм майном.

З урахуванням того, що предмет іпотеки був переданий банку в забезпечення виконання умов споживчого кредиту, виданого у доларах США, зважаючи що площа вищевказаної квартири становить 40,5 кв.м., суд приходить до висновку, що до правовідносин сторін, які виники з приводу звернення стягнення на предмет іпотеки повинен був застосований Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а тому приватний нотаріус КМНО Кобелєва А.М. не мала права вчиняти дії щодо звернення стягнення на дане нерухоме майно.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікований Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.41 Конституції України та ст..319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписами ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до п. 51 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011р. № 1141 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2018р. № 484) внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється за заявою особи, заінтересованої у внесенні відповідних записів, а також у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з п. 52 цього Порядку у разі коли в Державному реєстрі прав відсутні записи про речові права, їх обтяження, що підлягають автоматичному поновленню, а відомості про такі речові права, їх обтяження, реєстрацію яких проведено до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, містяться у реєстрах (кадастрах), поновлення записів про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором шляхом внесення з відповідних реєстрів (кадастрів) відомостей про такі права, обтяження, передбачених пунктами 30-32 цього Порядку.

Зважаючи на приписи ст.ст. 2, 3, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункти 51, 52 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141, суд вважає, що відновленням становища, яке існувало до порушення, є також поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право власності позивачки.

Що стосується посилання позивачки на те, що вона не підписувала договір іпотеки 11123710000/11123740000/2/3 від 01 березня 2007 року, то суд не бере їх до уваги, оскільки сторонами по справі не було надано жодних доказів на підтвердження цього факту, не було заявлено клопотання про призначення експертизи.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Миколаївни, індексний номер – 28759271 від 16 березня 2016 року та запис про проведену державну реєстрацію права №13711356 від 11 березня 2016 року щодо об`єкта нерухомого майна – квартири: загальна площа (кв.м): 40,5, житлова площа (кв.м): 25,4, за адресою: АДРЕСА_1 .

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що позовні вимоги задоволені повністю - судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 768,40 грн. стягнути у повному обсязі з ТОВ «Кей-Колект».

На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 247, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна про скасування рішення державного реєстратора - задовольнити.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Миколаївни, індексний номер – 28759271 від 16 березня 2016 року та запис про проведену державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» №13711356 від 11 березня 2016 року щодо об`єкта нерухомого майна – квартири: загальна площа (кв.м): 40,5, житлова площа (кв.м): 25,4, за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (код ЄДРПОУ 37825968) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 768,40 грн., сплачений за подання позовної заяви.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя С.С. Федоріщев