Рішення № 88037075, 25.02.2020, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/448/2020 Справа № 641/8987/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2020 року Комінтернівський районний суд м.Харкова в складі:

Головуючого судді - Чайка І.В.,

за участю секретаря – Дрокіної С.О.,

представника позивача- ОСОБА_1

представника відповідача ТОВ « Кей-Колект»- Добреля В.Ю.,

відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Комінтернівського районного суду м. Харкова в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю « КЕЙ-КОЛЕКТ», ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Приватний нотаріус ХМНО - Чуприна Галина Олександрівна про визнання неправомірними дій державного реєстратора щодо звернення стягнення та скасування державної реєстрації права власності,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Комінтернівського районного суду м. Харкова з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ», ОСОБА_2 ,третя особа: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Приватний нотаріус ХМНО - Чуприна Галина Олександрівна про визнання неправомірними дій державного реєстратора щодо звернення стягнення та скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

В обґрунтування свого позову позивач посилається на те, що 07 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в забезпечення позову про надання споживчого кредиту № 11264814000 від 07.12.2007 року було укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 , який було посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Погрібним Д.І. та зареєстровано в реєстрі за № 1087.

12 грудня 2011 року АТ «УкрСиббанк» відступило право вимоги за кредитним договором № 11264814000 від 07.12.2007 року ТОВ « Кей-Колект» на підставі договору факторингу №1.

02 жовтня 2017 року приватним нотаріусом ХМНО Чуприною Г.О. на підставі рішення № 37360606 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 жовтня 2017 року, прийнятого приватним нотаріусом ХМНО Чуприною Г.О., було проведено державну реєстрацію права власності ТОВ «Кей-Колект» на квартиру АДРЕСА_2 АДРЕСА_3 та внесено запис № 22613065.

13 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Чуприною Г.О. на підставі договору купівлі- продажу від 13.10.2017 року в Державнирй реєстр прав на нерухоме майно було внесено запис № 22825461 щодо права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 .

Позивач вказує про незаконність рішення про державну реєстрацію № 37360606 від 02 жовтня 2017 року щодо права власності ТОВ « Кей-Колект» на спірну квартиру, оскільки таке рішення було прийнято за відсутності необхідних документів, не були дотримані вимоги ЗУ « Про нотаріат» та ЗУ « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» , а саме було проведено реєстрацію права власності за відсутності окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Ухвалою суду від 01.11.2019 року провадження по вказаній справі відкрито та розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження у підготовче засідання.

Ухвалою суду від 16.01.2020 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті .

Представник позивача в судовому засіданні підтримала доводи позовної заяви, просила її задовольнити, вказуючи на порушення норм діючого законодавства, зокрема зазначила, що кредит в забезпечення якого був укладений договір іпотеки на спірну квартиру, був споживчий та на час проведення оскаржуваного рішення щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «Кей-Колект» діяв мораторій.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на необґрунтованість та недоведеність заявлених вимог .

Представник відповідача ТОВ « Кей-Колект»- Добреля В.Ю. в судовому засіданні просив відмовити у задоволені позову вказуючи на безпідставність заявлених позовних вимог.

Третя особа: Приватний нотаріус ХМНО - Чуприна Г.О. в судове засідання не з`явилась, про день та час слухання справи повідомлялась у встановленому законом порядку, про причини своєї неявки суду не повідомила, письмових пояснень щодо позову до суду не надала.

Суд, заслухавши доводи учасників справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до висновку про відмову в задоволені позову виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтями 77, 78 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.4 ст. 77 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, що не стосується предмета доказування.

Судом встановлено, що між AT «Уксиббанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 11026053000 від 07.08.2006 року, згідно умов якого ОСОБА_4 отримав кредит в розмірі 55 000,00 доларів США 00 центів строком до 07 серпня 2017 року з відсотковою ставкою - 13,5 % річних. ( а.с.105-110)

В забезпечення виконання своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором між Банком та ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки (житлові приміщення) від 07.08.2006 року, що був посвідчений ПН ХМНО Погрібною Т.П. та зареєстровано в реєстрі за № 2576, згідно умов якого в забезпечення виконання зобов`язань за кредитом останні передали в іпотеку квартиру АДРЕСА_3 . ( а.с. 111-114)

Як вбачається із п. 4 вказаного вказаного договору іпотеки - Звернення стягнення здійснюється Іпотекодержателем. у: - випадках, передбачених п.п. 2.1.1. -2.1.2. цього Договору іпотеки; - уразі порушення провадження в справі про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом Іпотекодавця; - у разі прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи - Іпотекодавця; - у разі порушення Іпотекодавцем будь-якого зобов ’язання за цим договором, або будь-якого зобов ’язання, що забезпечені іпотекою за цим Договором.

Відповідно до пункту 4.2. Договору іпотеки від 07.08.2006 року № 2576 - звернення стягнення відбувається на підставі: - рішення суду; - виконавчого напису нотаріуса; - застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно пункту 5.1. Договору іпотеки від 07.08.2006 року № 2576 -уразі настання обставин, зазначених в пункті 4.1. цього Договору. Іпотекодердатель надсилає Іпотекодавцю рекомендованим, листом повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що має зазначати спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки (п. 5.2. Договору).

Відповідно до пункту 5.3. Договору іпотеки від 07.08.2006 року № 2576 - у разі застосування Передачі предмету іпотеки у власність Іпотекодержателя як способу задоволення вимог Іпотекодержателя право власності переходить до Іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, про яке йдеться у п. 5.1. цього Договору іпотеки.

Вказаний договір іпотеки не містить положення щодо звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя , як це зазначає позивач.

07 грудня 2007 року ОСОБА_4 уклав із АТ «Укрсиббанк» кредитний договір № 11264814000, згідно умов якого ОСОБА_4 отримав в якості кредиту грошові кошти в розмірі 22 800,00 доларів США з відсотковою ставкою 13,9 % та кінцевим терміном погашення-до 07.12.2017 року. ( а.с.20-25)

В забезпечення своїх зобов`язань за договорами кредиту № 11264814000 від 07.12.2007 року, який міститься в матеріалах справи, та за № 11264814000 від 17.12.2007 року, який не був наданий суду в якості доказів, між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 з одного боку та АТ «Укрсиббанк» з іншого боку було укладено договір іпотеки (нерухомого майна від 07.12.2007 року, що був посвідчений ПН ХМНО Погрібним Д.І. та зареєстрований в реєстрі за № 1087, згідно умов якого у іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_3 . ( а.с. 28-31)

12 грудня 2011 року АТ «УкрСиббанк» відступило право вимоги за кредитним договором № 11264814000 від 07.12.2007 року ТОВ « Кей-Колект» на підставі договору факторингу №1.(а.с.32-41)

02 жовтня 2017 року приватним нотаріусом ХМНО Чуприною Г.О. на підставі рішення № 37360606 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 жовтня 2017 року, було проведено державну реєстрацію права власності ТОВ «Кей-Колект» на квартиру АДРЕСА_3 та внесено запис № 22613065.

Згідно договору купівлі- продажу від 13.10.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Чуприною Г.О., укладеного між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_2 , останній придбав у ТОВ «Кей-Колект» за грошові кошти в сумі 562380,00 грн. квартиру АДРЕСА_3 , яка належала ТОВ «Кей-Колект» на підставі договору іпотеки від 07.07.2006 року за реєстровим № 2576. ( а.с.128)

13 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Чуприною Г.О. на підставі договору купівлі- продажу від 13.10.2017 року в Державний реєстр прав на нерухоме майно було внесено запис №22825461 щодо права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 ( а.с.42- 44)

Отже , звернення стягнення на спірну квартиру відбувалось на підставі договору іпотеки від 06.07.2006 року, що був посвідчений ПН ХМНО Погрібною Т.П. та зареєстровано в реєстрі за № 2576 та який не містить положення щодо звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно висновку комісії від 20.11.2017 року з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації за результатами розгляду скарги ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_3 від 01.11.2017 року, в задоволені скарги ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_3 щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22613065, прийняте приватним нотаріусом ХМНО Чуприною Г.О. щодо спірної квартири , відмовлено з причин того, що на момент розгляду вищевказаної скарги було внесено інший запис щодо право власності спірної квартири за іншою особою ( ОСОБА_2 ) , яке скаржником не оскаржувалось. ( а.с.48-50)

Відповідно до ч.6 ст.3 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Згідно статті 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 1 статті 575 Цивільного кодексу України передбачено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно частини 1 статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

У відповідності до частини 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною 1 статті 36 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частини 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку", іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Враховуючи вищезазначені норми законодавства, законодавцем чітко передбачений порядок набуття права власності на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання по договору перед Іпотекодержателем.

Відповідно до абзацу 1 пункту 12 Порядку розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Згідно пункту 40 Порядку державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданих як забезпечення кредитів у іноземній валюті» - не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 10.11.2010 року у справі № 1-26/2011 № 15-рп/2011 та положеннями пунктів 22,23 статті 1 Закону ( 1023-12 ) споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням, обов`язків найманого працівника. Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Відповідно до пунктів 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції на момент звернення стягнення - споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Тобто, відносини, що виникли між ОСОБА_4 та банком згідно кредитного договору № 11026053000 від 07.08.2006 року не є споживчими, оскільки такий договір не містить відомостей щодо надання кредитних коштів у споживчих цілях, а тому дія мораторію на стягнення майна громадян в цьому випадку не діяла.

Крім цього, як вбачається із копії паспорту боржника ОСОБА_4 (а.с. 10-12) останній на момент звернення стягнення проживав у житловому будинку АДРЕСА_4 .

Із копій паспортів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (а.с. 14-19) вбачається, що останні зареєстровані за адресою: АДРЕСА_5 ще з 01.06.2006 року.

Посилання позивача та її представника на той факт, що ніби-то вони зареєстровані в квартирі АДРЕСА_2 АДРЕСА_3 не знаходять свого підтвердження у матеріалах справи.

Натомість позивачка та її чоловік - ОСОБА_5 при укладенні 07.08.2006року договору іпотеки зазначали, що проживають в квартирі АДРЕСА_6 .

З моменту укладення договору іпотеки та до моменту звернення до суду, позивач не зверталась до банку (а в подальшому до ТОВ «Кей-Колект») з метою внесення змін до договору іпотеки у зв ’язку з ніби-то невірним зазначенням адреси її реєстрації.

Тобто станом на день звернення стягнення позивач проживалаза адресою: АДРЕСА_5 , а тому вона та інший іпотекодавець мали зареєстроване місце проживання в іншому житлі, що свідчить про те, що мораторій на стягнення майна громадян згідно із Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян, переданих як забезпечення кредитів у іноземній валюті» до спірних правовідносин не застосовується.

Положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, переданих як забезпечення кредитів у іноземній валюті» до спірних правовідносин не застосовується, оскільки кредит, на підставі якого здійснювалось звернення стягнення на предмет іпотеки, не був споживчим, так як грошові кошти, отримані згідно цього договору були використані на купівлю нежитлових приміщень та їх ремонт з метою здійснення господарської діяльності. Крім того, на момент звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_3 у вказаній квартирі були відсутні зареєстровані особи, а позивачка та інші іпотекодавці були зареєстровані за іншими адресами, що свідчить те, що житло, на яке зверталось стягнення, не використовувалось для постійного проживання іпотекодавцем/майновим поручителем. А це в свою чергу свідчить про безпідставність позовних вимог в цій частині та вказує на те, що приватним нотаріусом були вчинені реєстраційні дії виключно згідно вимог чинного на той момент законодавства та відсутні підстави для визнання таких дій протиправними.

Щодо посилання позивача та її представника на той факт, що наявні підстави для витребування у ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_3 що належить останньому на праві власності, суд зазначає наступне.

Як вбачається із позовної заяви, позивач стверджує, що квартира, яка була предметом іпотеки, вибула в володіння позивача поза його волею, шляхом незаконної державної реєстрації за іпотекодержателем, який в подальшому відчужив її за відплатним договором (договір купівлі-продажу від 13.10.2017року, посвідчений ПНХМНО Чуприною Г.О. та зареєстровано в реєстрі за № 2336), а тому вважає, що є всі підстави для витребування майна із володіння відповідача ОСОБА_2 .

Однак і з таким твердженнями погодитись не можна, оскільки вони не гуртуються на нормах закону та не знаходять свого підтвердження матеріалами справи.

Відповідно до частини першої статті 187 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно частини першої статті 388 ЦК України - якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Із аналізу вказаних правових норм вбачається, що власнику надано право витребувати майно у добросовісного набувача в тому числі у разі вибуття такого майна з його володіння поза волею не його волі іншим шляхом, однак зазначені норми до спірних правовідносин застосовані бути не можуть, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи , реєстрація права власності на спірну квартиру за ТОВ «Кей- Колект» відбулась з дотриманням норм чинного законодавства та підстави для задоволення позову в цій частині відсутні .

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини другої статті 124 Конституції України - юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частини першої статті 182 ЦК України - право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно частини другої статті 182 ЦК України - державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини третьої статті 182 ЦК України - відмова у державній реєстрації права в нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть іути оскаржені до суду.

Згідно частини четвертої статті 182 ЦК України - порядок проведення державної реєстрації нрав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно частини першої статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» - дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Згідно частини першої статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» - організаційну систему державної реєстрації прав становлять: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).

Тобто, суд не є органом, що наділений правом здійснювати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Крім того, главою 24 ЦК України визначено перелік підстав виникнення права власності, однак жодна підстава, яка вказана в цій главі ЦК України не може бути застосована до спірних правовідносин.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України - способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Тобто такий спосіб захисту цивільного права або інтересу, як реєстрація приватної спільної часткової власності не може бути предметом спору в розумінні статті 16 ЦК України, оскільки не є способом захисту цивільного права або інтересу. Тим більше, що ні законом, ні договором не передбачено такого способу захисту цивільного права, який просить застосувати представник позивача у позовній заяві.

Крім того, відповідно до положення частини першої статті 4 ЦПК України - Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Натомість, як вбачається із позовної заяви, позивачка просить зареєструвати відповідне право в тому числі і за членами сім ’ї, однак матеріали справи не містять доказів того, що останні її на це уповноважили.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення про державну реєстрацію права власності на спірне іпотечне майно приватний нотаріус діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмовляє у задоволенні позову.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судові витрати по сплаті судового збору позивачу не відшкодовуються, у зв`язку з відмовою у задоволення позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4,5,13,76-83,141,265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, а якщо апеляційну скаргу подано- після закінчення апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення, а у разі його ухвалення за відсутності учасників справи- в той же строк з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України до Харківського апеляційного суду через Комінтернівський районний суд м. Харкова протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП- НОМЕР_1 .

Представник позивача – адвокат Третякова Людмила Федорівна, діє на підставі ордеру від 26.11.2019 року, службова адреса м. Харків, вул. Свободи, 7/9 оф.504.

Відповідач - Товариства з обмеженою відповідальністю « КЕЙ-КОЛЕКТ», місцезнаходження : м. Київ , вул. Іоанна Павла ІІ, 4/6, корп. В, пов. 4, каб. 402, ЄДРПОУ – 37825968.

Представник відповідача ТОВ « КЕЙ-КОЛЕКТ»– адвокат Добреля Володимир Юрійович, діє на підставі довіреності від 09.01.2020 року.

Відповідач - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_7 , РНОКПП – НОМЕР_2 .

Третя особа : ОСОБА_4 , адреса проживання: АДРЕСА_8 , РНОКПП – НОМЕР_3 .

Третя особа : ОСОБА_5 , адреса проживання : АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Третя особа : Приватний нотаріус ХМНО – Чуприна Галина Олександрівна, адреса місцезнаходження : м. Харків, вул. Молочна ,6.

Повний текст рішення по справі виготовлено 05 березня 2020 року.

Суддя: І. В. Чайка