Рішення № 88026300, 04.03.2020, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04.03.2020 м.Харків Справа № 905/1106/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор`єва М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергоміст”, м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Східенерго”, м.Курахове, Мар`їнський район, Донецька область

про стягнення 1912685,22грн.

Представники сторін:

від позивача: Романюха Д.М., довіреність №5 від 27.01.20р.,свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №1243 від 10.02.20р.

від відповідача: Жуков А.О., довіреність №119/ВЭ/2020 від 31.12.19р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДН №5212 від 19.10.18р.

Суть справи:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Енергоміст” м.Київ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Східенерго”, м.Курахове, Мар`їнський район, Донецька область про стягнення 1912685,22грн., в тому числі 1453867,13грн. інфляційних втрат, 458818,09грн. 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором купівлі-продажу електроенергії №2/16-Э від 12.05.16р. та на тривале невиконання рішення господарського суду Донецької області від 18.01.17р. у справі №905/2461/16, внаслідок чого, донараховує на основну суму заборгованості 3% річних та інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду від 02.07.19р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №905/1106/19; дану справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 17.07.19р.

30.07.19р. від відповідача надійшов відзив №б/н від 24.07.19р. (з додатками) на позовну заяву, згідно якого відповідач вважає заявлені вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, внаслідок чого просить суд у задоволені позову відмовити.

Посилаючись на необґрунтованість заявлених до стягнення 3% річних, відповідач зазначає, що позивачем в супереч вимогам закону відповідні нарахування проведені з урахуванням дня виконання основного зобов`язання – 22.01.19р. Разом з тим, посилаючись, на обставини того, що виконання договору купівлі-продажу електроенергії №2/16-Э від 12.05.16р. у визначений період здійснювалося сторонами в умовах проведення антитерористичної операції на сході України, що виключає належне виконання зобов`язань за вказаним договором, як зі сторони позивача так і зі сторони відповідача, відповідач стверджує, що порушення зобов`язання відбулось з незалежних від ТОВ “ДТЕК Східенерго” обставин, які воно не могло передбачити та перешкодити їм. Водночас, посилаючись на ст.ст.614, 617 ЦК України, як на підставу звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, відповідач стверджує, що проведення антитерористичної операції на території Донецької області (на території здійснення відповідачем господарської діяльності) призвело до виникнення обставин, за умов існування яких Товариство не має можливості здійснювати належним чином свою діяльність внаслідок втрати контролю над виробничою діяльністю підприємства, а відтак виконувати та відповідати за своїми зобов`язаннями.

У зв`язку з викладеним, на думку відповідача, підстави для нарахування заявлених позивачем 3% річних та інфляційних втрат відсутні.

Також у наданому відзиві відповідач зазначає, що позивачем був пропущений строк позовної давності за вимогами про стягнення заявлених нарахувань, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

13.08.19р. до господарського суду Донецької області надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Східенерго” про визнання договору поставки №2/16-Э від 12.05.2016р. недійсним, яка ухвалою суду від 14.08.19р. була повернута заявнику.

22.08.19р. через канцелярію суду від позивача надійшла заява №22/08-1 від 22.08.19р. про долучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 22.08.19р. провадження у справі №905/1106/19 зупинено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.11.19р. у справі №905/1106/19 ухвалу господарського суду Донецької області від 14.08.19р. №905/1106/19 залишено без змін.

Ухвалою суду від 04.12.19р. провадження у даній справі поновлено та розгляд справи у підготовчому засіданні призначено на 16.12.19р.

За результатами підготовчого засідання ухвалою від 16.12.19р. закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті, та у зв`язку з надходженням касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Східенерго” провадження у даній справі зупинено до усунення обставин, що зумовили його зупинення.

Ухвалою Верховного Суду від 23.01.20р. відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Східенерго” на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.11.19р. та ухвалу Господарського суду Донецької області від 14.08.19р.

Ухвалою суду від 17.02.20р. провадження у справі №905/1106/19 поновлено та розгляд справи по суті призначено на 04.03.20р.

У судове засідання 04.03.20р. з`явився представник позивача, який наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.03.20р. проти позову заперечував.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

встановив:

12.05.16р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Енергоміст” (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Східенерго” в особі відокремленого підрозділу “Зуївська ТЕС” (покупець) був укладений договір купівлі-продажу електроенергії №2/16-Э, відповідно до умов якого продавець зобов`язався здійснювати продаж електричної енергії покупцю, а покупець зобов`язався купувати електричну енергію та здійснювати оплату використаної (купленої) електричної енергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами даного договору (п.1.1. договору).

На виконання умов договору позивачем у травні 2016 року поставлено відповідачу електричну енергію на суму 46599633,47грн. та виставлено рахунок на її оплату. В свою чергу, відповідач прийняв обумовлену у договорі кількість електричної енергії згідно акту прийому-передачі від 31.05.16р.

Відповідач зобов`язання за договором купівлі-продажу електроенергії №2/16-Э від 12.05.16р. виконав частково та перерахував грошові кошти на загальну суму 26076520,00грн.

Факт наявності заборгованості за вказаним договором був предметом дослідження у судовій справі №905/2461/16.

Рішенням господарського суду Донецької області від 18.01.17р. у справі №905/2461/16, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.03.17р., позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергоміст” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Східенерго” в особі відокремленого підрозділу “Зуївська ТЕС” про стягнення 24764186,26грн. задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з основного боргу в розмірі 20523113,47грн., 3% річних в розмірі 302683,71грн., інфляційні втрати в розмірі 825777,86грн., судовий збір в розмірі 180719,87грн.

Відповідно до комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» 29.03.17р. на примусове виконання рішення господарського суду Донецької області від 18.01.17р. у справі №905/2461/16 видано відповідний наказ.

22.01.19р. відповідачем було погашено у повному обсязі заборгованість, стягнуту за рішенням суду в розмірі 21832294,91грн., в тому числі основний борг в сумі 20523113,47грн. В підтвердження здійснення відповідачем оплати заборгованості за рішенням суду та наказом у справі №905/2461/16 позивачем надано копію платіжного доручення №203 від 22.01.19р. та реєстр кредитових документів прийнятих банком 22.01.19р.

Проте, враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань в частині погашення основного боргу в сумі 20523113,47грн., позивач звернувся з позовом у даній справі про стягнення інфляційних втрат в розмірі 1453867,13грн. та 3% річних в розмірі 458818,09грн.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам суд виходить з наступного:

Згідно з ст.526 Цивільного кодексу України (далі за текстом – ЦК України), вимоги якої кореспондуються зі ст.193 Господарського кодексу України (далі за текстом – ГК України), зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутність таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ст.611 ЦК України та ст.230 ГК України унормовано, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання перестає діяти в разі його припинення на підставах, передбачених договором або законом (ч.1 ст.598 ЦК України).

Також підстави припинення зобов`язання визначені статтями 599, 600, 601, 604-609 ЦК України.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.

Крім того, за змістом ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Індекс інфляції та 3% річних від простроченої суми підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Донецької області від 18.01.17р. у справі №905/2461/16, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.03.17р. встановлено факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленої позивачем електричної енергії за договором купівлі-продажу електроенергії №2/16-Э від 12.05.16р., що і стало підставою для часткового задоволення позову про стягнення з відповідача грошових коштів.

Вказаним рішенням, яке набрало законної сили, та станом на теперішній час є чинним, було встановлено факт поставки позивачем відповідачу електричної енергії за договором купівлі-продажу електроенергії №2/16-Э від 12.05.16р. на загальну суму 46599633,47грн, факт настання строку оплати за вказаним договором та факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 20523113,47грн. (з урахуванням часткової оплати в сумі 26076520,00грн).

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, наявність вказаного рішення суду впливає на обґрунтованість вимог позивача, а тому враховується при розгляді спірних позовних вимог у даній справі.

Судом встановлено, що відповідачем в період після винесення судового рішення повністю погашена заборгованість у сумі основного боргу в розмірі 20523113,47грн., яка стягнута рішенням господарського суду Донецької області від 29.03.17р. у справі №905/2461/16, що підтверджується, доданими до матеріалів позовної заяви копією платіжного доручення №203 від 22.01.19р. та реєстром кредитових документів прийнятих банком 22.01.19р.

Враховуючи те, що заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати основного боргу в сумі 20523113,47грн., не була оплачена відповідачем своєчасно, позивач набув права на нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

У постанові Верховного Суду України від 26.04.17р. у справі №918/329/16, прийнятій у зв`язку з неоднаковим застосування судами ст.625 Цивільного кодексу України, викладено правову позицію щодо правової природи нарахувань, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України та обчислення перебігу строку позовної давності в спорах про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. У вказаній постанові зазначено, що правовий аналіз положень ст.ст.526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави вважати, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за час прострочення.

Вказане також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.01.18р. у справі №906/1283/16.

Відповідно до п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Даний висновок суду узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеній у Постанові від 07.08.2019 року у справі № 905/1302/18.

Згідно наданого позивачем в межах даної справи розрахунку інфляційні витрати в сумі 1453867,13грн. нараховані на суму 20523113,47грн. за період квітень 2018 рік - січень 2019 рік та 3% річних в сумі 458818,09грн. нараховані на суму 20523113,47грн. за період 25.04.18р.-22.01.19р.

Судом встановлено, що в межах справи №905/2461/16 з відповідача на користь позивача стягнуті 3% річних за період з 16.06.16р. по 30.11.16р. та інфляційні втрати за період липень-жовтень 2016 рік.

Крім того, з матеріалів позовної заяви вбачається, що в подальшому, у зв`язку із несвоєчасним виконанням відповідачем рішення господарського суду Донецької області від 18.01.17р. у справі №905/2461/16, позивач неодноразово звертався до суду із вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму несвоєчасно сплаченої заборгованості з основного боргу, стягнутої рішенням суду.

Так, згідно рішення господарського суду Донецької області від 19.10.17р. у справі №905/1955/17, залишеним в силі постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.11.17р., з відповідача на користь позивача стягнуті 3% річних за період 01.12.16р.-10.07.17р. та інфляційні втрати за період 01.12.16р.-30.06.17р.

Згідно рішення господарського суду Донецької області від 27.09.18р. у справі №905/779/18, залишеним в силі постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.12.18р., з відповідача на користь позивача стягнуті 3% річних за період 11.07.17р.-24.04.18р. та інфляційні втрати за період липень 2017 року – березень 2018 року.

Отже, визначений позивачем у даній справі період таких нарахувань не охоплюється рішеннями господарського суду Донецької області від 18.01.17р. у справі №905/2461/16, від 19.10.17р. у справі №905/1955/17 та від 27.09.18р. у справі №905/779/18.

Судом перевірено розрахунок 3% річних та встановлено, що позивачем не вірно визначений періоду таких нарахувань, оскільки, як свідчать наведені у таблиці розрахунку вихідні дані, позивач здійснив розрахунок 3% річних помилково врахувавши до періоду прострочення день фактичного виконання відповідачем грошового зобов`язання.

Суд зазначає, що правовий аналіз норм чинного законодавства свідчать про те, що відповідні нарахування можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичної оплати не включається до періоду часу, за який можуть здійснюватися стягнення 3% річних, інфляційних нарахувань та пені.

Здійснивши перерахунок 3% річних за період 25.04.18р. - 21.01.19р. судом встановлено, що розмір цих вимог становить 458818,10грн.

Враховуючи, що згідно ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 458818,09грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних витрат судом встановлено, що розрахунок таких нарахувань є обґрунтованим та арифметично вірним. Таким чином стягненню з відповідача підлягають інфляційні нарахування в сумі визначеній позивачем – 1453867,13грн.

Перевірка розрахунку 3% річних та інфляційних витрат здійснена судом за допомогою програми “Ліга Закон”.

Щодо посилань відповідача на ст.ст.614, 617 ЦК України, як на підставу звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, суд зазначає наступне:

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу і не є відповідальністю за порушення грошового зобов`язання в розумінні норм чинного законодавства.

Суть нарахування на суму боргу індексу інфляції та процентів річних полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, посилання відповідача на приписи ст.614, 617 ЦК України є юридично не спроможними.

Крім того, укладаючи 12.05.16р. договір купівлі-продажу, відповідач усвідомлював всі ті ризики, з якими він може зіткнутися під час його виконання, оскільки на цей час на частині території Донецької області вже тривалий час органи державної влади України не здійснювали свої повноваження.

Посилання відповідача на факт захоплення підприємства, жодним чином не обґрунтовує та не доводить того, що означений факт перешкоджає виконанню грошового зобов`язання перед позивачем, тим більше, що матеріали справи не містять жодних відомостей про вплив захоплення розташованого на неконтрольованій території підприємства відповідача на можливість останнього на контрольований території розпоряджатися приналежними йому грошовими коштами на рахунку у функціонуючому на контрольованій території банківській установі.

У відзиві на позов відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності.

Згідно зі ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст.267 ЦК України).

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст.625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

У постанові Верховного Суду (у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.18р. у справі №922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.17р. у справі №918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених ст.625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні ст.266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували поданню позову.

Вказана правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 17.04.19р. у справі №910/1973/18.

За таких обставин, враховуючи вимоги ст.257 ЦК України, нарахування 3% річних та інфляційних втрат має здійснюватись за останні три роки, які передували зверненню позивача з позовом у справі - 13.06.19р.

Відтак, на час звернення позивача з позовом у даній справі 13.06.19р., що підтверджується поштовою накладною на конверті, в якому надійшла до суду позовна заява, строк позовної давності по заявленим вимогам щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість стягнуту за рішенням суду, не закінчився.

Таким чином, заявлена відповідачем у відзиві вимога про застосування строків позовної давності є безпідставною та врахуванню судом при вирішенні позовних вимог не підлягає, а тому відсутні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині на підставі ч.4 ст.267 ЦК України.

Відповідно до ст.13Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову повністю.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 91, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергоміст” м.Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Східенерго”, м.Курахове, Мар`їнський район, Донецька область про стягнення 1912685,22грн., з яких: 1453867,13грн. інфляційні втрати, 458818,09грн. 3% річних, задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Східенерго” (85612, Донецька область, Мар`їнський район, м.Курахове, вул.Енергетиків, б.34, код ЄДРПОУ 31831942) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергоміст” (01054, м.Київ, вул.Олеся Гончара, буд.43-В, код ЄДРПОУ 39851654) інфляційні втрати у розмірі 1453867,13грн., 3% річних у розмірі 458818,09грн., судовий збір в розмірі 28690,28грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області.

У судовому засіданні 04.03.20р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 05.03.2020р.

Суддя М.О. Лейба