Рішення № 88023788, 05.03.2020, Баранівський районний суд Житомирської області

Баранівський районний суд Житомирської області

Справа № 273/148/20

Провадження № 2/273/87/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2020 року Баранівський районний суд Житомирської області в складі: головуючої судді Бєлкіної Д.С., секретаря судових засідань Стаднюк В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Баранівка справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

22.01.2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , просить ухвалити рішення, яким змінити спосіб стягнення аліментів, які стягуються з нього на її користь на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на її утримання до досягнення дитиною трьох років, за рішенням Баранівського районного суду Житомирської області №273/1389/18 від 11.01.2019 року, та стягувати з нього на користь відповідача аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 1200,00 грн. щомісячно до повноліття сина ОСОБА_4 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 та припинити стягнення з нього аліментів на користь відповідача ОСОБА_2 на її утримання.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що згідно із рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 11.01.2019 року (справа №273/1389/18) з нього на користь відповідачабуло стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј (однієї четвертої частини) усіх видів доходу, але не менше п`ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з дня звернення до суду, з 05.09.2018 року, до повноліття сина ОСОБА_4 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 ; а також з нього на користь відповідача було стягнуто аліменти на її утримання в розмірі ј (однієї четвертої частини) усіх видів доходу щомісячно, починаючи стягнення з дня подачі заяви до суду, з 05.09.2018 року, до досягнення сином ОСОБА_5 трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Оскільки, позивач тривалий час не працює, має незначні нерегулярні заробітки, його матеріальний стан погіршився, пенсії та соціальні виплати не отримує, тому вважає, що аліменти з нього на утримання дитини мають стягуватися у твердій грошовій сумі в розмірі 1200,00 грн. Щодо аліментів, які стягуються з нього на утримання відповідачки до досягнення їх спільною дитиною трирічного віку, то вважає, що оскільки вони не перебували і не перебувають в зареєстрованому шлюбі, він не має матеріальної можливості її утримувати, тому стягнення вказаних аліментів слід припинити. Оскільки відповідач добровільно відмовляється вирішити вказаний спір, тому звернувся до суду із вказаним позовом для захисту своїх сімейних прав.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи за участю сторін від учасників судового процесу до суду не надходило.

Відповідач ОСОБА_2 07.02.2020 року подала до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає з наступних підстав. Вважає, що позивач ОСОБА_1 неправильно вибрав спосіб захисту своїх прав, оскільки процесуальний закон не передбачає можливість скасування рішення суду першої інстанції, шляхом подання нового позову. Така можливість передбачена правом позивача на апеляційне оскарження судового рішення. Крім того, вважає, що позивачем лише зроблено вигляд про відсутність у нього доходів, пред`явивши докази з установ, які забезпечують пошук роботи для безробітних та призначають державні соціальні виплати малозабезпеченим особам. Позивач щомісячно сплачує їй аліменти у визначеному рішенням суду розмірі, також у 2019 році він регулярно їздив закордон до таких країн як Швеція, Австрія, Єгипет, Польща, Росія. Такі витрати позивача, свідчать про його реальну можливість та доходи, які дозволяють йому сплачувати визначені судовим рішенням аліменти. Також, зазначає, що обставини, на які звертає позивач увагу, а саме те, що вони не перебували в зареєстрованому шлюбі, тяжке матеріальне становище, не є підставою для припинення стягнення аліментів на її утримання. Під час ухвалення судом рішення про задоволення її позову, батько їх спільної дитини також не працював і не мав офіційних джерел доходів, але суд прийшов до обґрунтованого висновку, що він є працездатним, на утриманні інших осіб не має , має обов`язок по утриманню своєї дитини та неї, до досягнення дитиною трьох років, тому й визначив аліменти у частці від доходу батька дитини. Просить суд взяти до уваги, роздруковані фото позивача, які підтверджують факт його поїздок закордон з метою відпочинку, та заявила клопотання про витребування інформації з Адміністрації Державної прикордонної служби України про перетинання позивачем кордону України у 2019-2020 роках. Просить відмовити в задоволенні позову.

У відповіді на відзив, який надійшов до суду 18.02.2020 року, позивач заперечив щодо позиції відповідача, оскільки вважає, що закон дає йому право на звернення з позовними вимоги про зміну способу стягнення аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , оскільки, обставини його життя погіршилися, а саме погіршився матеріальний стан, погіршився його стан здоров`я, він не має і не мав офіційних постійних регулярних доходів як тепер так і на день ухвалення судом рішення про стягнення з нього аліментів на утримання сина та матері дитини. Переконаний, що оскільки з відповідачем не перебував у зареєстрованому шлюбі, вона не має статусу його доужини (колишньої дружини), тому в неї не виникло право на аліменти на своє утримання від нього,як батька дитини. Щодо поїздок закордон, на які вказує відповідач, як на поліпшення його матеріального стану, то пояснив у додатковому клопотанні від 04.03.2020 року, що поїздки були необхідністю у додаткових заробітках з метою повернення позики, яку брав на своє лікування та на погашення боргу по аліментам згідно з рішенням суду. Вважає, що такі поїздки ніяким чином не свідчать про покращення його матеріального стану, а навпаки. На підтвердження своїх письмових пояснень додатково додав копію довідки про стан його здоров`я із зазначенням діагнозу, копію розписки від 15.03.2019 року про отримання ним позики в сумі 3000,00 євро від громадянина ОСОБА_6 , яку зобов`язаний повернути до 31.12.2019 року, копія виписки-епікризу з медичної карти стаціонарного хворого №99 від 18.02.2020 року за період з 04.01.2020 року по 09.01.2020 року. (а.с.34,35,44,45,46)

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Баранівського районного суду Житомирської області було встановлено батьківство позивача ОСОБА_1 щодо неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дане рішення суду набрало законної сили. (а.с. 4). Цим же рішенням суду з позивача ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј (однієї четвертої частини) усіх видів доходу, але не менше п`ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з дня звернення до суду, з 05.09.2018 року, до повноліття сина ОСОБА_4 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 ; а також було стягнуто аліменти на уримання матері дитини, відповідача ОСОБА_2 , в розмірі ј (однієї четвертої частини) усіх видів доходу щомісячно, починаючи стягнення з дня подачі заяви до суду, з 05.09.2018 року, до досягнення сином ОСОБА_5 трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

За даними довідок Департаменту праці та соціального захисту населення №2089 від 24.12.2019 року, Новоград – Волинського відділу обслуговування громадян Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №1197/02-13 від 24.12.2019 року, даних відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків, щодо позивача ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , інформація про доходи відсутня, на обліку управлінь не перебуває, пенсій та жодних видів допомог не отримує. (а.с.5,6)

За повідомленням Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 14.02.2020 року позивач ОСОБА_7 чотири рази перетинав кордон України в період з 01.01.2019 року по 07:00 год. 17.02.2020 року (чотири рази виїжджав і чотири в`їждав на територію України на період три місяці та семи діб). (а.с. 40)

Згідно з даними скріншота сторінки із соціальної мережі позивач знаходився закордоном в Єгипті, Швеції, Польщі, тощо. Дана обставина визнається останнім. Однак, фотознімки позивача вказають на його відпочинок закордоном, а не на трудову діяльність останнього. (а.с. 21-24)

Позивачу ОСОБА_1 встановлений діагноз: вегето-судинна дистонія змішаного типу. Пролапс мітрального клапана. Перехідна екстрасистолічна аритмія.; потребує медикаментозного лікування. Згідно з копією виписки-епікризу з медичної карти стаціонарного хворого №99 від 18.02.2020 року, останній перебува на стаціонарному лікуванні в період з 04.01.2020 року по 09.01.2020 року за діагнозом лівобічний паратонзилярний абсцесс, тобто запалення в клітковині, розташованій навколо мигдалин, а також в області шиї та голови, що виникає внаслідок проникнення до неї інфекції. Лікування проводилося цефтріаксоном, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,Левасептом. (а.с. 35,46)

Згідно з копією розписки від 15.03.2019 року позивач отримав позику в сумі 3000,00 євро від громадянина ОСОБА_6 для підготовки документів та виїзду до Швеції, яку зобов`язаний повернути до 31.12.2019 року. (а.с.45)

Інші докази про доходи позивача, про його стан здоров`я, про витрати на лікування, про обставини, які негативно впливають на його матеріальний стан, тощо немає.

Правовідносини між сторонами врегульовані нормами Конституції України, Сімейного кодексу України та іншими нормативно- правовими актами та міжнародними договорами.

Відповідно до ч.2 ст. 51 Конституції України, ст. 180 Сімейного кодексу України - батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до їх повноліття.

Згідно положень ст.ст.1-3 Конвенції ООН «Про права дитини», в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції).

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно із ч. 8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, та забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до вимог ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частиною 2 ст.182 СК України встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Частиною 1 статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже, у вказаній статті наведено перелік обставин, за яких суд може винести рішення, зокрема, про збільшення (зменшення) розміру аліментів. Такими обставинами є: зміна матеріального стану, зміна сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я особи з якої стягуються аліменти, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, тому виходячи з вимог чинного законодавства, вказані обставини повинні бути суттєвими і відігравати значну роль у житті заявника, платника аліментів, при розгляді спору про зменшення або збільшення розміру аліментів, встановлених рішенням суду.

Із зазначених норм закону випливає, що зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду, є правом суду, а не його обов`язком, та може бути застосована при наявності відповідних обставин для цього.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік" № 294-IX від 14.11.2019 року прожитковий мінімум на день ухвалення рішення становить: для дітей віком до 6 років: з 1 січня 2020 року - 1779 гривень, з 1 липня - 1859 гривень, з 1 грудня - 1921 гривня; для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2020 року - 2218 гривень, з 1 липня - 2318 гривень, з 1 грудня - 2395 гривень.

Суд також відмічає, що 08.07.2017 набрав чинності Закон України № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17.05.2017, а 28.08.2018 -Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання», якими внесено зміни до законодавства України, зокрема щодо правового статусу аліментів (ст. 179 СК України) та закріплення їх мінімального розміру (ст. 182 СК України). Вищевказаними змінами законодавець закріплює мінімальний гарантований розмір аліментів, який дитина має право отримати у будь-якому випадку незалежно від обставин, які можуть перешкоджати в реалізації такого майнового права (50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку).

При цьому суд звертає увагу, що суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки такий визначений законом. Визначаючи розмір аліментів, суд враховує, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж визначено законом (частина друга статті 182 СК України).

Крім того, суд вважає, що зміна способу, а отже і розміру аліментів на утримання дитини в сторону зменшення, погіршить матеріальне становище дитини, та унеможливить забезпечення її належного рівня життя, необхідного для розвитку дитини.

У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Суд вважає, що з урахуванням фактичних обставин справи та виходячи з закріплених ч. 9 ст. 7 СК України принципів справедливості, добросовісності та розумності, відповідності моральним засадам суспільства, відмовити відповідачу у задоволенні позовув частині зміни способу (розміру) стягнутих аліментів на утримання неповнолітньої дитини, оскільки ним не додано достатньо доказів до матеріалів справи про його скрутне матеріальне становище та необхідність постіного лікування.

Та обставина, що позивач не працює, не отримує доходи, та не має майна, не може слугувати підставою зменшення розміру стягуваних аліментів на утримання дитини. Останній є працездатним, та зобов`язаний, відповідно до чинного законодавства України утримувати свою малолітню дитину. Доказів щодо обмежень в працездатності через стан здоров`я позивачем не надано. Доказів стосовно інших підстав, передбачених ст.192 СК України, згідно яких розмір аліментів можна було б зменшити, також позивачем не вказано та не надано.

Враховуючи викладене, та насамперед інтереси дитини, суд вважає, що розмір аліментів, стягуваних з позивача на користь відповідача на утримання малолітнього сина у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно до його повноліття, але не менше п`ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно не є значним, та таким, що ставить в тяжке матеріальне становище позивача, а обставини, наведені ним на підставу зменшення розміру аліментів, не свідчать про необхідність зміни їх розміру в сторону зменшення, а тому суд відмовляє в позові в частині зменшення розміру аліментів на утримання дитини. Документи про те, що позивач не стоїть на обліку в центрі зайнятості, не отримує пенсії та соціальних виплат, свідчать не про скрутне матеріальне становище позивача, а про те, що він не має потреби у наданні таких послуг та соціальної підтримки зі сторони держави, оскільки не звертався за їх призначенням.

Суд, при визначені розміру аліментів, враховує обов`язок обох батьків утримувати дитину, а також положенняст.182 СК України, а тому, виходячи із засад справедливості, розумності та пропорційності, зважаючи на розмір гарантованого законодавством України прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, те, що відповідач працездатна особа, вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову.

Що стосується позовних вимог в часині припинення стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку, суд зазначає наступне.

Позивач посилається на підставу припинення стягнення аліментів на утримання ОСОБА_2 це відсутність у відповідача статусу дружини (колишньої дружини), оскільки він з нею не перебував у зареєстрованому шлюбі.

Відпрвідно до ч.2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Взаємні права та обов`язки у чоловіка і жінки виникають у разі державної реєстрації шлюбу, як зазначено в ч.1 ст.36 Сімейного кодексу України.

Щодо проживання чоловіка і жінки однієї сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, то між ними виникають взаємні права та обов`язки лише щодо майна, набутого ними за час спільного проживання, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними, та на яке поширюються положення глави 8 Сімейного кодексу України, та спільних неповнолітніх (повнолітніх) дітей. (стаття 74 сімейного кодексу України, розділ ІІІ Сімейного кодексу України).

Як роз`яснено в постанові Верховного Суду від 28.03.2018 року №296/5385/17, в якій викладений аналіз правових норм, зазначених в статтях 75,76 Сімейного кодексу України, аліментні зобов`язання на утримання одного з подружжя можуть призначатися за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, зокрема: перебування у зареєстрованому шлюбі або після розірвання шлюбу - якщо особа стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу, а також коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу; непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового мінімуму рівень матеріального забезпечення.

Відповідно до ст. 84 Сімейного кодексу України закріплено право саме дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини. А тому, окрім юридичних фактів, які перелічені у вказаній статті як підстави на присудження судом аліментів на утримання дружини, а саме: вагітність дружини; проживання з дружиною, дитини, до досягнення дитиною трьох років, батьком якої є особа, до якої пред`явлені вимоги; у разі, якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною шести років; повинен мати місце також юридичний факт перебування чоловіка і жінки у зареєстрованому шлюбі або після розірвання шлюбу.

Тому, позивач слушно звертає увагу на відсутність підстави для стягнення аліментів на утримання відповідача, з якою проживає його син. Однак, дана обставина повинна була взятися до уваги судом саме при прийнятті рішення про стягнення вказаних аліментів. Разом з тим, Закон не уповноважує суд приймати рішення про припинення стягнення аліментів, у разі встановлення юридичного факту відсутності реєстрації шлюбу батьків дитини, оскільки, статтею 85 Сімейного кодексу України не передбачено такий юридичний факт, як підставу припинення права дружини на утримання.

Оскільки, позивачем не надано належних і допустимих доказів про існування підстав для припинення права відповідача на її утримання, перелічених в статті 85 Сімейного кодексу України, в даному позовному провадженні суд не уповноважений надавати правову оцінку (дотримання норм процесуального та матеріального закону) при прийнятті рішення судом першої інстанції про стягнення вказаних аліментів, тому суд також відмовляє в задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору компенсуються за рахунок держави.

На підставі вищенаведеного, відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ст.ст.3,7,36, 84,85, 180, 181, 182, 184, 192 Сімейного кодексу України, ст. 1, 2 Закону України «Про охорону дитинства», Конвенції ООН «Про права дитини», керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Житомирського апеляційного суду через Баранівський районний суду Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.С. Бєлкіна