Рішення № 88020347, 04.03.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2020 року м. Київ № 826/14554/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справуза позовомОСОБА_1 до третя особаСлужби безпеки України, Міністерство юстиції України,провизнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити певні дії,

Суд прийняв до уваги таке:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Служби безпеки України (далі - відповідач, СБУ), третя особа - Міністерство юстиції України (далі - Мін`юст), в якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ Голови СБУ від 24.10.2014 № 10/14-ОС у частині звільнення позивача з посади офіцера з особливих доручень I категорії (полковник) групи радників та консультантів Голови СБУ Апарату Голови СБУ з підстав п. 72 ст. 36 Кодексу законів про працю України;

поновити позивача на посаді офіцера з особливих доручень I категорії (полковник) групи радників та консультантів Голови СБУ Апарату Голови СБУ та допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді;

зобов`язати відповідача вилучити персональні дані про позивача з Єдиного державного реєстру осіб, до яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.11.2014 у справі № 826/17946/14 (суддя Літвінова А.В.) відкрито провадження, закінчено підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2015 зупинено провадження у справі № 826/17946/14 до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади», питання щодо чого порушено відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2015 у справі № 826/17946/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.05.2015 поновлено провадження у справі № 826/17946/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2015 зупинено провадження у справі № 826/17946/14 до розгляду Конституційним Судом України подання 47 народних депутатів щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої та шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої та восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та до розгляду Конституційним Судом України подання Верховного Суду України щодо відповідності положенням частини третьої статті 22, частини першої статті 38, статті 58, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади».

Водночас, у вересні 2018 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до СБУ, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:

визнати протиправним та скасувати наказ Голови СБУ від 27.07.2018 № 956-ос про звільнення позивача з військової служби у запас СБУ за пп. «а» п. 61 та пп. «з» Положення (у зв`язку з застосуванням заборони, передбаченої частинами третьої або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади») та пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача суму недоотриманого грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у зв`язку з протиправним звільненням з посади та у подальшому з військової служби у розмірі 2 300 496,07 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.09.2018 відкрито провадження у справі № 826/14554/18 та призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.11.2018 об`єднано в одне провадження адміністративні справи № 826/17946/14 та № 826/14554/18 і присвоєно справі № 826/14554/18.

Отже, за наслідками об`єднання справ в одне провадження позовні вимоги мають наступну редакцію:

визнати протиправним та скасувати наказ Голови СБУ від 24.10.2014 № 10/14-ОС у частині звільнення позивача з посади офіцера з особливих доручень I категорії (полковник) групи радників та консультантів Голови СБУ Апарату Голови СБУ з підстав п. 72 ст. 36 Кодексу законів про працю України;

поновити позивача на посаді офіцера з особливих доручень I категорії (полковник) групи радників та консультантів Голови СБУ Апарату Голови СБУ та допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді;

зобов`язати відповідача вилучити персональні дані про позивача з Єдиного державного реєстру осіб, до яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади»;

визнати протиправним та скасувати наказ Голови СБУ від 27.07.2018 № 956-ос про звільнення позивача з військової служби у запас Служби безпеки України за пп. «а» п. 61 та пп. «з» Положення (у зв`язку з застосуванням заборони, передбаченої частинами третьої або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади») та пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача суму недоотриманого грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у зв`язку з протиправним звільненням з посади та у подальшому з військової служби у розмірі 2 300 496,07 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2019 поновлено провадження у справі № 826/14554/18 та вирішено подальший розгляд справи здійснювати одноособово за правилами загального провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.12.2019 закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправність оскаржуваних наказів Голови СБУ від 24.10.2014 № 10/14-ОС та від 27.07.2018 № 956-ос про звільнення позивача з військової служби у запас СБУ, оскільки норми Закону України «Про очищення влади», у тому числі п. 2 прикінцевих та перехідних положень, суперечать нормам Конституції України, які є вищими за юридичною силою.

У відзиві представник відповідача посилається на те, що видання оскаржуваних наказів обумовлено виконанням СБУ вимог Закону України «Про очищення влади», що виключає іншу можливість залишити позивача службі, тобто відповідач стверджує, що діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений чинним законодавством України.

З огляду на наведене, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У поясненнях представника третьої особи - Мін`юсту наводяться фактично ті самі аргументи та доводи, що і представником відповідача у відзиві, у зв`язку з чим представник Мін`юсту просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні проти позовних вимог заперечували, просили відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.10.2014, відповідно до п. 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ, на підставі відомостей, наявних в матеріалах особової справи, Головою СБУ прийнято наказ № 10/10-ОС (т. 1 а.с. 9) про звільнення позивача з посади офіцера з особливих доручень I категорії (полковник) групи радників та консультантів Голови СБУ Апарату Голови СБУ (у період з 25.02.2010 по 01.10.2012 обіймав посаду начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області) та зарахування позивача в розпорядження начальника Апарату Голови СБУ за підпунктом «б» пункту 48 (у зв`язку з проведенням організаційних заходів згідно з розпорядженням Центрального управління СБУ від 08.01.2014 № 1/ДСК) з 24.10.2014 до 24.01.2015.

27.07.2018, відповідно до Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ, наказом Голови СБУ № 956-ОС (т. 2 а.с. 18) позивача звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом «а» пункту 61 та підпунктом «з» (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади»), пунктом 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», який перебуває у розпорядженні за підпунктом «ж» (застосування до військовослужбовця заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади» - до завершення особливого періоду, якщо інше на передбачене законодавством), пунктом 48, з правом носіння військової форми одягу, виключивши його зі списків особового складу, з 27.07.2018.

Вважаючи такі накази протиправними позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначено Законом України «Про очищення влади».

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист. Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про очищення влади» заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб, зокрема, СБУ.

Водночас, заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади»).

З матеріалів справи видно, що позивач звернувся до відповідача з заявою (на виконання вимог ст. 4 Закону України «Про очищення влади») від 20.10.2014 (т. 1 а.с. 12-17) та рапортом від 28.10.2014 (т. 1 а.с. 18-19) щодо застосування положень Закону України «Про очищення влади».

За результатами розгляду вказаних заяви та рапорту позивача, відповідач листом від 10.11.2014 № 3/3-В-640/115 (т. 1 а.с. 10-11) за підписом Голови СБУ повідомив позивачу, зокрема, що у СБУ відсутні відомості про те, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

В той же час, суд вважає помилковим посилання позивача на застосування до нього вимог п. 72 ст. 36 Кодексу законів про працю України, оскільки підставою його звільнення були норми Закону України «Про очищення влади», а не Кодексу законів про працю України.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про Службу безпеки України» систему Служби безпеки України складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, Служба безпеки Республіки Крим, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 названого Закону з метою ефективного виконання своїх завдань Службою безпеки України створюються її регіональні органи: обласні управління Служби безпеки України, їх міжрайонні, районні та міські підрозділи, розміщення і територіальна компетенція яких можуть не збігатися з адміністративно-територіальним поділом України.

Управління СБУ у Дніпропетровській області, яке очолював позивач у період з 02.09.2008 по 01.10.2012, що не є спірним у межах розгляду даної справи, є регіональним органом СБУ.

При цьому, на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України (ст. 2 Закону України «Про Службу безпеки України»).

З аналізу змісту норм Закону України «Про Службу безпеки України» суд приходить до висновку, що посада начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області, яку обіймав позивач, не належать до політичних посад.

В цьому контексті, суд також виходить з наступного.

Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст.1, ст.3, ч. 2 ст.6, ч. ч. 1 та 2 ст.8 Конституції України).

Згідно з ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 1, частини перша, друга, четверта, шоста, сьома статті 43 Основного Закону України).

Як зазначив Конституційний Суд України, право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (абзац 3 пп. 6.1.1 п. 6.1 мотивувальної частини рішення від 29.01.2008 № 2-рп/2008).

Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.

Законом України «Про очищення влади» визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Під визначенням «принцип» (лат. principium - начало, основа) розуміється головне, важливе, суттєве, неодмінне.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що частиною першою та другою статті першої Закону України «Про очищення влади» визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв`язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.

Слід додати, що відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до положень ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Згідно з п. 12 резолюції Парламентської асамблеї ради Європи № 1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до п. 8 вказаних принципів, дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).

Разом з тим, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду з прав людини є обов`язковою для застосування судами України як джерела права.

Частиною 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Виходячи з усталеної практики Європейського суду з прав людини особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (п. 61 рішення у справі «Любох проти Польщі», рішення у справі «Матиєк проти Польщі»).

У проміжному висновку від 16.12.2014 № 788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України «Про очищення влади» (Закону «Про люстрацію») Венеціанська комісія констатувала, крім іншого, що: «Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це» (п. 62).

Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: «Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій» (пп. «h» п. 20 розділу 3 висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії від 13.10.2009 № 524/2009).

Таким чином, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.

Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.

Суд також враховує рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 17.10.2019 у справі «Полях та інші проти України» (заяви № 58812/15, № 53217/16, № 59099/16, № 23231/18 та № 47749/18), яке стосується звільнення державних службовців відповідно до Закону України «Про очищення влади», в якому Суд зазначив, що заявники працювали над тим, що в принципі було державою, заснованою на демократичних конституційних засадах. Натомість заходи, вжиті на підставі Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів Президента Януковича, не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв`язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію.

Суд вказав, що заходи за Законом про люстрацію були ширшими, ніж аналогічні заходи в інших країнах, які стосувалися лише людей, які активно працювали на колишню комуністичну владу. Навпаки, така широка сфера діяльності призвела до звільнення заявників, хоча вони займали посади на державній службі задовго до того, як пан Янукович став Президентом і просто не зміг подати у відставку протягом року після його вступу на посаду.

Крім того, Суд зазначив, що Уряд України висунув різні аргументи на підтримку закону, такі як практика розміщення корумпованих чиновників на державній службі за пана Януковича, рішення Конституційного Суду 2010 року, яке збільшило його повноваження та передбачуване політично мотивоване переслідування протестуючих Євромайдану. Однак ці питання не мали жодної актуальності у рішенні про застосування Закону про люстрацію до заявників. Не було виявлено зв`язку між ними та тими негативними подіями.

Ключовим у позиції Суду у рішенні по справі «Полях та інші проти України» є § 156, де Суд зазначив, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них застосовано заходи відповідно до Закону України «Про очищення влади», не була класифікована як «кримінальна» в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував Президент Янукович.

Відтак, не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві і Суд у § 324 даного рішення визнав порушення ст. 8 Конвенції щодо всіх заявників.

Таким чином, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України «Про очищення влади» до осіб, які в період з 25.02.2010 по 22.02.2014 перебували на окремих посадах державної служби без встановлення причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів Президента Януковича, суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв`язку відповідних осіб з такими подіями.

В контексті викладеного, суд зазначає, що в межах даної справи відсутні відомості та докази, які б відповідали вимогам ст.ст. 73-76 КАС України, та у встановленому порядку підтверджували факт того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, що, в свою чергу, свідчить про безпідставність застосування до позивача процедур, передбачених Законом України «Про очищення влади», а відповідно й про неправомірність прийняття оскаржуваних наказів.

При цьому, на час початку роботи позивача не існувало Законів, які б визначали правопорушенням зайняття займаної ним посади, а відтак та в силу положень ст. 58 Конституції України позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише в силу одного факту зайняття посади, що не визнавалося правопорушенням на час її зайняття позивачем.

Тобто, у даному конкретному випадку відповідачем не доведено дотримання, у зв`язку з прийняттям оскаржуваних рішень, основоположних принципів очищення влади, визначених Законом, про що також відповідач сам зазначив у листі від 10.11.2014 № 3/3-В-640/115, а відтак, враховуючи крім іншого те, що займана позивачем посада не є політичною посадою, не доведено і правомірності застосування до позивача процедур, передбачених цим Законом, що у свою чергу зумовлює висновок про недоведеність правомірності прийняття оскаржуваних рішень з підстав, у ньому зазначених, що є достатньою і самостійною підставою для визнання їх протиправними та скасування.

Поряд з цим, надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29). Наведена позиція Європейського суду з прав людини також застосовується і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 28.08.2018 у справі № 802/2236/17-а.

Одночасно, суд зважає і на висновки, зроблені Європейським судом з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006), в якому в продовження таких висновків зазначено, що необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Крім того, згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Таким чином, суд вважає оскаржувані накази відповідача від 24.10.2014 № 10/10-ОС та від 27.07.2018 № 956-ОС протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

За таких умов, визнання протиправними і скасування таких наказів зумовлює необхідність відновлення порушеного права позивача шляхом поновлення на посаді з дня наступного після дня його звільнення.

Поряд з цим, суд враховує, що наказ від 27.07.2018 № 956-ОС, яким позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу визнано судом протиправним та скасовано, в той час як з посади офіцера з особливих доручень I категорії (полковник) групи радників та консультантів Голови СБУ Апарату Голови СБУ позивача безпідставно звільнено відповідно до п. 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» наказом від 24.10.2014 № 10/10-ОС, який також визнано судом протиправним та скасовано, у зв`язку з чим позивача має бути поновлено саме на ту посаду, з якої його безпідставно звільнили - офіцер з особливих доручень I категорії (полковник) групи радників та консультантів Голови СБУ Апарату Голови СБУ.

Отже, позивач має бути поновлений на посаді офіцера з особливих доручень I категорії (полковник) групи радників та консультантів Голови СБУ Апарату Голови СБУ з 25.10.2014 (наступний день за днем звільнення).

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог про зобов`язання відповідача вилучити персональні дані про позивача з Єдиного державного реєстру осіб, до яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», суд виходить з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про очищення влади» відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України. Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.

Відповідно до п.п. 4, 8, 9 розділу І Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 № 1704/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.10.2014 за № 1280/26057 (далі - Положення № 1704/5), держатель Реєстру - Міністерство юстиції України (далі - Держатель). Реєстраторами Реєстру (далі - Реєстратор) є: працівники самостійного структурного підрозділу Міністерства юстиції України, до основних завдань якого відноситься забезпечення формування та ведення Реєстру, уповноважені на внесення до Реєстру та вилучення з нього відомостей про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», а також формування та надання витягів з Реєстру у порядку, визначеному цим Положенням; працівники головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, уповноважені на формування та надання витягів з Реєстру у порядку, визначеному цим Положенням. Реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», виконують інші функції, передбачені цим Положенням.

Згідно з п. 5 розділу II Положення № 1704/5 підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Реєстратора, зокрема, відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.

З огляду на те, що держателем Реєстру є Мін`юст, тобто відповідач безпосередньо не може вилучити персональні дані про позивача з Єдиного державного реєстру осіб, до яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», суд вважає, що позивачем невірно обрано спосіб захисту.

Поряд з цим, зміст принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, передбачений п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України, зобов`язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

В цьому контексті суд також враховує, що згідно з ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005, заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, що не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (п. 59 рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України», заява № 61406/00); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (п. 158, рішення від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі», заява № 30210/96) (п. 29 рішення від 16.08.2013 у справі «Гарнага проти України», заява № 20390/07).

З огляду на викладене, а також з метою ефективного, повного та належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом зобов`язання відповідача поінформувати Мін`юст про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Що стосується вимог про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача суми недоотриманого грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у зв`язку з протиправним звільненням з посади та у подальшому з військової служби у розмірі 2 300 496,07 грн., суд виходить з такого.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 9 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Згідно з п.п. 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (втратила чинність з 01.03.2018) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Норми аналогічного змісту наведені в п.п. 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (набрала чинності з 01.03.2018).

За змістом п. 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 № 1262/2007, військовослужбовці, зараховані в розпорядження, продовжують проходити військову службу та виконують обов`язки військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, в чиєму розпорядженні вони перебувають. За ними зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, якщо інше не передбачено законодавством. За військовослужбовцями, зарахованими у розпорядження прямих начальників (командирів), зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, якщо інше не передбачено законодавством. Після закінчення строку перебування військовослужбовця у розпорядженні, а також у разі відсутності підстав для подальшого перебування в розпорядженні він призначається на посаду або звільняється з військової служби в установленому порядку.

Водночас, виплата грошового забезпечення військовослужбовцям СБУ, зарахованим у розпорядження відповідних начальників у зв`язку із застосуванням до них положень Закону України «Про очищення влади», здійснювалася та здійснюється:

до 01.03.2018 - відповідно до Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затверджена наказом СБУ від 23.01.2008 № 35/ДСК та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 30.01.2008 за № 71/14762 (втратила чинність з 01.03.2018);

з 01.03.2018 - згідно з Інструкцією про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України (затверджена наказом Центрального управління СБУ від 10.04.2018 № 515/ДСК та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 25.04.2018 за № 512/31964).

З наявної в матеріалах справи довідки фінансово-економічного управління СБУ від 24.01.2020 № 21/2/2-112 (т. 2 а.с. 149) про розмір грошового забезпечення позивача станом 24.10.2014 вбачається, що на момент зарахування у розпорядження позивача його грошове забезпечення включало наступні складові: посадовий оклад - 2 140 грн., оклад за військовим званням - 140 грн., надбавка за вислугу років - 912 грн., надбавка за особливості проходження служби - 3 192 грн., надбавка за службу в умовах режимних обмежень - 321 грн., надбавка військовослужбовцям, які провадять оперативно-розшукову чи контррозвідувальну діяльність та інформаційно-аналітичне забезпечення - 1 070 грн., доплата військовослужбовцям, які постійно співробітничають з особами на конфіденційній основі - 428 грн., надбавка військовослужбовцям, які безпосередньо займаються виконанням спеціальних завдань із забезпечення державної безпеки - 1 498 грн., доплата за науковий ступінь - 107 грн.; надбавка за почесні звання - 107 грн.; преміювання - 6 096,72 грн., що разом складає - 16 011,72 грн.

Згідно з довідкою фінансово-економічного управління СБУ від 24.01.2020 № 21/2/2-111 (т. 2 а.с. 148) про розмір грошового забезпечення позивача станом 27.07.2018 вбачається, що на момент звільнення позивача його грошове забезпечення включало наступні складові: посадовий оклад - 9 870 грн., оклад за військовим званням - 1 550 грн., надбавка за вислугу років - 5 710 грн., що разом складає - 17 130 грн.

Разом з тим, за час перебування позивача в розпорядженні збережене місячне грошове забезпечення виплачувалось до 12.03.2015 і складало 16 011,72 грн., після чого виплату грошового забезпечення призупинено.

Вказані розрахунки та строки здійснення виплат сторонами не заперечуються, а відтак приймаються судом до уваги.

Згідно з п. 32 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із відповідними змінами і доповненнями) у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Водночас, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.

З огляду на те, що відповідачем (1) не надано доказів на підтвердження того, що будь-якими нормативними актами СБУ, у тому числі вказаними Інструкціями про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців СБУ, врегульовано питання щодо порядку обчислення суми грошового забезпечення у зв`язку з протиправним звільненням з посади та у подальшому з військової служби, (2) не висловлено будь-яких заперечень з приводу застосування у межах розгляду даної справи Порядку № 100, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме приписи Порядку № 100.

Відповідно до абзаців 1 та 3 п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

З наявної в матеріалах справи довідки фінансово-економічного управління СБУ від 25.06.2019 № 21/2/2-807 (т. 2 а.с. 72) видно, що у період з 01.05.2014 по 11.03.2015 позивач отримував грошове забезпечення в однаковому розмірі, що також підтверджується довідкою фінансово-економічного управління СБУ від 24.01.2020 № 21/2/2-112, а відтак розмір грошового забезпечення позивача, з якого здійснюється розрахунок середнього розміру грошового забезпечення за січень та лютий 2015 року (останні два повні місяці, що передують даті винесення наказу про звільнення з посади) становить 32 023,44 грн. (16 011,72 грн. х 2 місяці).

Загальна кількість робочих днів у січні та лютому 2015 року склала 40 днів.

Таким чином, середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) за останні два місяці перед звільненням з посади (січень та лютий 2015 року) становить: 32 023,44 грн. / 40 робочих днів = 800,58 грн.

Отже, час безпідставної невиплати грошового забезпечення за період з 12.03.2015 (наступний день за днем, коли позивачу перестали виплачувати грошове забезпечення) по 01.03.2018 (втратила чинність Інструкція № 35/ДСК, на підставі якої розраховувалось грошове забезпечення позивача) становить 743 робочих дні.

З огляду на що, середній заробіток за цей час складає 594 830,94 грн., який утворюється шляхом множення кількості днів невиплати грошового забезпечення (743 робочих дні) на розмір середньоденного заробітку (800,58 грн).

Разом з тим, відповідно до п. 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Як встановлено судом з пояснень представників сторін та довідки фінансово-економічного управління СБУ від 24.01.2020 № 21/2/2-111 (т. 2 а.с. 148) про розмір грошового забезпечення позивача, посадовий оклад позивача з 01.03.2018 збільшився порівняно з посадовим окладом, який був до 01.03.2018, в 2,37 рази (9 870 грн. / 2 140 грн. = 4,61). Отже, середня заробітна плата з 01.03.2018 підлягає коригуванню на коефіцієнт - 4,61.

Таким чином, час безпідставної невиплати грошового забезпечення за період з 01.03.2018 (зміна розміру посадового окладу) по 27.07.2018 (день звільнення позивача та виключення його зі списків особового складу) становить 101 робочий день.

Так, середній заробіток за цей час складає 372 758,05 грн., який утворюється шляхом множення кількості днів невиплати грошового забезпечення (101 робочий день) на розмір середньоденного заробітку (800,58 грн) та на вказаний коефіцієнт - 4,61.

Водночас, час вимушеного прогулу за період з 27.07.2018 (день звільнення позивача та виключення його зі списків особового складу) по 03.03.2020 (день прийняття рішення у справі) становить 401 робочий день.

Тобто, середній заробіток за цей час складає 1 479 960,19 грн., який утворюється шляхом множення кількості днів невиплати грошового забезпечення (401 робочий день) на розмір середньоденного заробітку (800,58 грн) та на вказаний коефіцієнт - 4,61.

За таких умов, стягненню з СБУ за весь вказаний час на користь позивача підлягає середньомісячний заробіток (грошове забезпечення) у розмірі 2 447 549,18 грн. (594 830,94 грн. + 372 758,05 грн. + 1 479 960,19 грн.)

Згідно з положеннями ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його заперечення, і не довів правомірності спірних наказів.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, оскільки з матеріалів справи вбачається прийняття відповідачем протиправних наказів, які не відповідають наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям.

Враховуючи викладене у сукупності, а також зважаючи на наведені підстави, з метою ефективного, повного та належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом визнання протиправними та скасування наказів Голови СБУ від 24.10.2014 № 10/14-ОС у частині звільнення позивача з посади офіцера з особливих доручень I категорії (полковник) групи радників та консультантів Голови СБУ Апарату Голови СБУ та від 27.07.2018 № 956-ос про звільнення позивача з військової служби у запас СБУ за пп. «а» п. 61 та пп. «з» Положення (у зв`язку з застосуванням заборони, передбаченої частинами третьої або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади») та пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; поновлення позивача на посаді офіцера з особливих доручень I категорії (полковник) групи радників та консультантів Голови СБУ Апарату Голови СБУ з 25.10.2014; зобов`язання СБУ поінформувати Мін`юст про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади»; стягнення з СБУ на користь позивача середньомісячного грошового забезпечення за період з 12.03.2015 по 03.03.2020 у розмірі 2 447 549,18 грн.

Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Зважаючи на вказану норму, суд вважає, що рішення в частині стягнення з відповідача середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягає негайному виконанню.

Керуючись вимогами статей 2, 72-77, 241-246, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Служби безпеки України (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 33, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 00034074), третя особа - Міністерство юстиції України, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Голови Служби безпеки України від 24.10.2014 № 10/14-ОС у частині звільнення позивача з посади офіцера з особливих доручень I категорії (полковник) групи радників та консультантів Голови Служби безпеки України Апарату Голови Служби безпеки України.

Визнати протиправним та скасувати наказ Голови Служби безпеки України від 27.07.2018 № 956-ос про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас Служби безпеки України за пп. «а» п. 61 та пп. «з» Положення (у зв`язку з застосуванням заборони, передбаченої частинами третьої або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади») та пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Поновити ОСОБА_1 на посаді офіцера з особливих доручень I категорії (полковник) групи радників та консультантів Голови Служби безпеки України Апарату Голови Служби безпеки України з 25.10.2014.

Зобов`язати Службу безпеки України поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Стягнути з Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення за період з 12.03.2015 по 03.03.2020 у розмірі 2 447 549,18 грн. (два мільйони чотириста сорок сім тисяч п`ятсот сорок дев`ять гривень вісімнадцять копійок).

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді офіцера з особливих доручень I категорії (полковник) групи радників та консультантів Голови Служби безпеки України Апарату Голови Служби безпеки України з 25.10.2014 та в частині стягнення з Служби безпеки України середньомісячного грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 16 011,72 грн. (шістнадцять тисяч одинадцять гривень сімдесят дві копійки).

Рішення відповідно до статті 255 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Р.О. Арсірій