Рішення № 88019985, 02.03.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2020 р. № 520/575/20

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Севастьяненко К.О.,

за участю секретаря судового засідання – Жукової О.С.,

представника позивача – Хрустовської О.П.,

представника відповідача – Зеленохатова І.Е.,

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому з урахуванням уточнених позовних вимог прийнятих судом просить:

- зобов`язати ГУ ДПС у Харківській області вилучити з АС “Податковий блок” інформацію стосовно суми нарахованого ЄСВ у розмірі 9828,72 грн., який зайво нарахований ОСОБА_1 ;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (61057, Харківська область, м. Харків вул. Пушкінська, 46, код згідно з ЄДРПОУ 43143704) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий ЦВМ Дзержинського РВ ХМУУ МВС України в Харківській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,80 гривень та витрати на правову допомогу у розмірі 1200 гривень. Загальна сума судових витрат складає 2040,80 гривень на користь позивача - ОСОБА_1 , судові витрати із сплати судового збору у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

- витрати на правову допомогу, судовий збір зарахувати на банківський рахунок НОМЕР_3 АТ «Райффайзен банк АВАЛЬ», МФО 380805.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що нею помилково було подано звіт про суми єдиного внеску за 2018 рік, оскільки з 2017 року отримує пенсію по інвалідності, відтак в силу положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» звільнена від сплати єдиного внеску, про що повідомлялось відповідача, однак залишено ним поза увагою.

Ухвалою суду від 22.01.2020 року відкрито провадження по справі за загальними правилами, призначено проведення підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 06.02.2020 року замінено відповідача – Головне управління ДФС у Харківській області на Головне управління ДПС у Харківській області.

Протокольною ухвалою суду від 25.02.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду.

Представник відповідача в поданому письмовому відзиві зазначив, що відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, якщо вони отримують пенсію за віком, проте можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування шляхом самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску. При цьому, у разі самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску фізичні особи-підприємці формують та подають до контролюючих органів Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску. Відтак стверджує, що отримання особою статусу пенсіонера звільняє від сплати єдиного внеску, проте не забороняє бути платником єдиного внеску при самостійному визначенні бази нарахування єдиного внеску та поданні звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за формою згідно з додатком 5. Вважає, що це є добровільною згодою такої особи на участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. З огляду на викладене відповідач зазначає, що відомості зі звіту позивача, що був самостійно поданий 22.01.2019 № 9853977 за 2018 рік, свідчать про самостійне визначення бази нарахування єдиного внеску, тому сплата єдиного внеску наразі здійснюється на загальних підставах. У зв`язку з викладеним просить суд відмовити в позові повністю.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги позову підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована, як фізична особа-підприємець з 23.06.2004 та на теперішній час перебуває на обліку в Центральному управлінні ГУ ДПС у Харківській області (Шевченківський район-2030) на спрощеній системі оподаткування.

22.01.2019 року позивачем було подано “Звіт про суми нарахованого доходу застрахованої особи та суми нарахованого єдиного внеску” за 2018 рік, з сумами нарахованого внеску в розмірі 9828,72 грн.

Також з матеріалів справи вбачається, що позивачу з 2017 року призначено пенсію по інвалідності, що підтверджується копією пенсійного посвідчення.

На звернення позивача щодо помилкової подачі звіту за 2018 рік, ГУ ДПС в Харківській області листом № 4667/ФОП/20-40-56-06-26 від 13.11.2019 повідомило позивача, що пунктом 3 розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435 передбачено, що у разі самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого ст. 16 Закону № 1058, та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, формують та подають до контролюючих органів Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску самі за себе один раз на рік до 10 лютого року що настає за звітним періодом.

Відповідно до п. 16 розділу II Порядку № 435 відповідальним за правильність та достовірність заповнення Звіту є страхувальник. Отже, суми самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску, фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, і є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю, підлягають сплаті на загальних підставах та не підлягають скасуванню.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464).

Положення п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 визначають єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI містить застереження, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 затверджена Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, розділ V якої регламентує порядок добровільної сплати єдиного внеску та порядок укладення договорів про добровільну участь.

Отже, добровільна сплата єдиного внеску здійснюється за умови укладення такою особою з органом доходів і зборів договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Судом встановлено та представниками сторін по справі не заперечувалось, що між ними не укладався договір про добровільну участь позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, а помилкова подача позивачем звіту за 2018 рік не свідчить про її добровільну участь у системі страхування.

Пунктом 3 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 р. № 435 передбачено, що фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему, та члени фермерського господарства звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Звіт зазначеними особами не подається.

Як встановлено судом, звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018, в якому визначено ЄСВ за 12 місяців, позивач подала помилково. Відсутність у Порядку № 435 механізму виправлення помилки, внаслідок чого позивач має зайво сплатити ЄСВ, суд вважає надмірним тягарем, що не відповідає принципу верховенства права. Тому, оскільки з 2017 року позивачу призначена пенсія по інвалідності, позивач не повинен сплачувати єдиний внесок за 2018 рік.

З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався до керівництва податкового органу з заявами, в яких просив провести перевірку за 2018 рік по єдиному соціальному внеску та зняти помилкові нарахування, проте відповідачем було повідомлено, що суми самостійно визначеного ЄСВ, у томи числі особами, які є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю, підлягають сплаті на загальних підставах та не можуть бути скасовані.

Також позивача попереджено, що у разі несвоєчасної сплати самостійно визначеного зобов`язання такі особи несуть відповідальність відповідно до статті 25 Закону № 2464-VI.

Так, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Способи захисту права, як передбачені законом дії, безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності щодо захисту прав.

Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За змістом частини першої статі 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: а) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини 2 статті 5 цього Кодексу захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З наведених норм процесуального законодавства слідує, що для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв`язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2019 року у справі №825/999/17 зазначив, що у справах, в яких встановлено протиправність дій податкового органу щодо нарахування зобов`язань, належним способом захисту, що відновить порушені права позивача, вбачає коригування в інформаційній системі органів ДФС даних інтегрованої картки шляхом виключення нарахованої суми.

Суд також зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 9 суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки, відповідно до облікової картки платника, судом встановлено, що за ОСОБА_1 обліковується борг з єдиного соціального внеску, то для належного способу захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача відкоригувати в інформаційній системі органів ДФС дані інтегрованої картки платника шляхом виключення суми нарахованого єдиного соціального внеску.

Щодо заяви про розподіл судових витрат у розмірі 2040,80 грн на користь позивача, які складаються з: послуг за надання правової допомоги у сумі 1200,00 грн та судового збору в сумі 840,80 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку.

Як вбачається з матеріалів справи на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: заяву на обґрунтування судових витрат, ордер серії ХВ № 000035, рахунок на оплату № 1 від 14.01.2020, копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю, угоду про надання правової допомоги від 14.01.2020.

Проте, судом встановлено, що у поданих документах відсутні докази що свідчать про оплату гонорару адвоката (квитанції, банківські виписки тощо).

А отже суд приходить до висновку, що клопотання про розподіл судових витрат в частині стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 1200 гривень не підлягає задоволенню.

Понесені позивачем витрати у відповідності до вимог чинного законодавства є складовою судових витрат і не відносяться до позовних вимог, які є способами захисту прав позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Отже, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється з урахуванням норм ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ 43143704, 61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46) відкоригувати в інформаційній системі органів ДПС дані інтегрованої картки платника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_4 ) шляхом виключення суми нарахованого єдиного соціального внеску в розмірі 9828,72 (дев`ять тисяч вісімсот двадцять вісім гривень 72 копійки).

У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати на сплату судового збору у сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43143704).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 05 березня 2020 року.

Суддя Севастьяненко К.О.