Ухвала суду № 88019333, 05.03.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/695/20

У Х В А Л А

з питань залишення позовної заяви без розгляду

05 березня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

при секретарі Сільник Н.Є.

за участю:

представника позивача – Трофімова Р.В.

розглянувши у підготовчому засіданні у залі суду у м. Львові заяву Кінологічного навчального центру Державної прикордонної служби України Західного регіонального управління про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Кінологічного навчального центру Державної прикордонної служби України Західного регіонального управління про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні,-

Встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Кінологічного навчального центру Державної прикордонної служби України Західного регіонального управління про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ухвалою судді від 24.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

27.02.2020 від представника Кінологічного навчального центру Державної прикордонної служби України Західного регіонального управління надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку із пропуском строку звернення до суду. Клопотання мотивує тим, що фактично остаточний розрахунок з позивачем відбувся 15 жовтня 2019 року. З цим позовом позивач звернувся до адміністративного суду лише 14 січня 2020 року, тобто фактично через три місяці відколи отримав належні йому при звільненні кошти, на чому власне наголошує позивач у позовній заяві. Кінологічний навчальний центр вважає, що оскільки спірні правовідносини пов`язані зі звільненням з публічної служби і повинні вирішуватися у порядку адміністративного судочинства, то строк звернення до суду з таким позовом згідно із приписами частини 5 статті 122 КАС становить один місяць. Зазначає, що аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17. Просив клопотання задовольнити, а позов залишити без розгляду.

Представник позивача подав заперечення на вказане клопотання, у якому зазначає, що посилання відповідача на правовий висновок Постанови пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 щодо незастосування норм Кодексу законів про працю України до правовідносин військової служби, а саме відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні є необгрунтованим. У разі наявності правових висновків вказаних у рішеннях Верхового Суду (Верховного Суду України) щодо подібних правовідносин застосуванню підлягає останнє прийняте рішення з відповідним правовим висновком. З наведених Відповідачем і Позивачем правових висновків останнім являється рішення Верховного Суду від 01 березня 2018 року справа № 806/1899/17, у якому зазначено, якщо спеціальним законодавством (про проходження військової служби) відповідальність відповідного органу за нездійснення повного розрахунку при звільненні особи (військовослужбовця) не визначена, застосуванню підлягає відповідальність передбачена нормами загального законодавства, а саме статтями 116 та 117 Кодексу Законів про працю України. Доводів відповідальності, які визначені спеціальним законодавством за нездійснення повного розрахунку при звільненні Відповідачем не наведено. Оскільки відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільнені не визначена спеціальним законодавством, то спір щодо стягнення середнього заробітку розглядається в порядку визначеному загальним законодавством і в строки визначені загальним законодавством. А саме ст. 233 Кодексу Законів про працю в Україні встановлено тримісячний строк звернення до суду з вимогою стягнення середнього заробітку. Відповідне роз`яснення, що в спорах про стягнення середнього заробітку встановлений тримісячний строк викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012. Стверджує, що Позивач звернувся з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку в межах строку визначеного для відповідної категорії спорів.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні у задоволенні заяви представника про залишення позовної заяви без розгляду просив відмовити.

Суд, заслухавши доводи представників позивача і відповідача, вивчивши матеріали справи, повно та всебічно оцінивши докази, що стосуються строку звернення до суду, виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Кодекс адміністративного судочинства України визначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними.

Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі – «КЗпП України») встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з статтею 116 КзпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009, визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 КЗпП України роз`яснив, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У рішенні Конституційний Суд України зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, для встановлення початку перебігу тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Аналогічна правова позиція щодо застосування тримісячного строку звернення до суду з позовами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні викладена у постановах Верховного Суду від 28 грудня 2019 року у справі №1.380.2019.001406, від 13 березня 2019 року у справі №813/1001/17, від 24 січня 2019 року у справі №802/28/16-а.

Судом встановлено, що індексацію грошового забезпечення Позивачу виплатили 15.10.2019, що позивачем та відповідачем не заперечується.

Позивач звернувся до суду 15.01.2020 року шляхом подачі позову засобами поштового зв`язку, що підтверджується квитанцією поштового відправлення № 7900060821166 від 15.01.2020.

Отже наведені обстави свідчать, що Позивач звернувся з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку в межах строку визначеного для відповідної категорії спорів.

Суд наголошує, що положення статті 122 КАС України не повинно тлумачитись у такий спосіб, щоб створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі. Адміністративний суд керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Водночас, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Так, Європейський суд з прав людини у п.27 рішення від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (Заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі «Ашінгдан проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, № 93).

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» (Заява № 377/02) у п.52 «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює у собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає у себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (Рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)».

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду у встановлений ст. 122 КАС України строк, тому строк звернення до суду з даним позовом позивачем не пропущено, а відтак клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 121, 123, 240, 248, 250, 256, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У х в а л и в :

У задоволенні клопотання Кінологічного навчального центру Державної прикордонної служби України Західного регіонального управління про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала не підлягає апеляційному оскарженню.

Повний текст ухвали складено та підписано 05.03.2020.

Суддя Р.М. Брильовський