Рішення № 88018843, 21.02.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 лютого 2020 року Справа № 280/5905/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166; код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

29.11.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Чоп`як Володимира Михайловича (далі - представник), який діє в інтересах ОСОБА_1 (далі-позивач), до Головного управління ДФС в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій представник позивача просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Запорізькій області про стягнення недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.02.2019 № Ф-3319-49 відносно фізичної особи позивача.

Крім того, просить стягнути з відповідача витрати, пов`язані із звернення до суду у сумі 2268,20 грн., які складається зі 768,40 грн. сплаченого судового збору, 1000,00 грн. за складання позовної заяви та 500,00 грн. за участь адвоката у судовому засіданні.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача посилається на те, що 31.01.2019 відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.02.2019 р. №Ф-3319-49 на суму у розмірі 18276,72 грн. відносно фізичної особи ОСОБА_1 , який у 2010 році прийняв рішення про припинення підприємницької діяльності та подав до державного реєстратора Комунарського району м. Запоріжжя заяву про припинення підприємницької діяльності з подальшим закриття господарської діяльності, що підтверджується інформацією з сайту Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про відсутність даних за інформацією за пошуком по реєстраційному номеру облікової картки платника податків позивача. Зазначає, що 04.12.2016 позивач перетнув український кордон та виїхав до постійного місця проживання до країни Ізраїль, та на день подання позову проживає у Ізраїлі, підприємницьку діяльність не веде. Таким чином, вимога була винесена в той час коли позивач вже майже шість років не займався підприємницькою діяльністю. Вважає оскаржувану вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, у зв`язку із чим просить задовольнити заявлені позовні вимоги.

Ухвалою суду від 03.12.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків.

21.12.2019 представником позивача до суду надані документи на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 23.12.2019 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі № 280/5905/19.

Відповідач позовні вимоги не визнав, 22.01.2020 надав до суду відзив на позов (вх.№3468), в якому зазначає, що згідно даних баз податкового органу 23.10.2003 внесено запис щодо державної реєстрації підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), 13.11.2003 фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 взято на облік у ГУ ДПС у Запорізькій області, Олександрівського управління у м. Запоріжжі, Олександрівська ДПІ (Комунарський район м. Запоріжжя). Таким чином, в період з 23.10.2003 по теперішній час (стан платника - «0» - платник податків за основним місцем обліку) фізична особа - підприємець ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ДПС у Запорізькій області, Олександрівське управління у м. Запоріжжі, Олександрівська ДПІ (Комунарський район м. Запоріжжя), як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування. Вид економічної діяльності - Роздрібна торгівля з лотків та на ринках (код ВЕД 52.62). З урахуванням вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Податкового кодексу України, Головним управлінням ДФС у Запорізькій області 02.05.2018 нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 у сумі 8448,00 грн. за 2017 рік та у сумі 9828,72 грн. за 4 квартали 2018 року, загальна заборгованість складає 18276,72 грн. Відтак вимога №Ф-3319-49 від 08.02.2019 про сплату боргу (недоїмки) є правомірною і не підлягає скасуванню. Вважає позовні вимоги безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів ГУ ДФС у Запорізькій області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3319-49 від 08.02.2019, якою контролюючий орган зобов`язав позивача погасити наявну у нього недоїмку з єдиного соціального внеску, розмір якої відповідно до інформаційних систем контролюючого органу становить 18276,72 грн.

08.02.2019 Головним управлінням ДФС у Запорізькій області було сформовано та надіслано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3319-49, якою ОСОБА_1 зобов`язано погасити недоїмку зі сплати єдиного внеску в розмірі 18276,72 грн.

Не погоджуючись з вказаною вимогою, позивач звернулась з вказаним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон України № 2464-VI).

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція №449).

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України №2464-VI).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464-VI платниками єдиного внеску є: - роботодавці; - фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; - особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; - члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; - особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування; - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 6 Закону України №2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з ч.ч. 2, 5 ст. 9 Закону України №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 8 ст. 9 Закону України №2464-VI встановлено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць.

Відповідно до пп. 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкова вимога це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України №2464-VI).

Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону України №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Аналогічні приписи містить розділ VI Інструкції №449 (в редакції чинній на момент виникнення у позивача недоїмки по сплаті єдиного внеску) згідно з яким до платників, які не виконали зазначені Законом України № 2464-VI обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена фіскальними органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) у випадках, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. В такому разі, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) протягом п`яти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску.

Пунктами 3, 4 розділу VI Інструкції №449 (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки)) визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. В такому разі, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом, формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції. Орган доходів і зборів веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для винесення оскаржуваної вимоги став висновок відповідача про порушення ОСОБА_1 свого обов`язку як фізичної особи - підприємця щодо сплати єдиного соціального внеску у 2017 та 2018 роках.

Статтею 4 Закону України від 08.04.2010 № 2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено вичерпний перелік платників єдиного соціального внеску.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 зазначено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Доказів того, що позивач відноситься до зазначеної категорії осіб відповідачем суду не надано.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, відомостей про реєстрацію ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в якості фізичної особи - підприємця не знайдено.

Долучений відповідачем до матеріалів справи витяг з інтегрованої картки платника податків за 2018 рік не є доказом того, що позивач має статус фізичної особи-підприємця. Оскільки офіційним засвідченням факту набуття особою даного статусу є державна реєстрація фізичних осіб підприємців, відомості, про яку підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру та вважаються достовірними.

ІКП містить лише інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Наведеним спростовуються доводи відповідача про здійснення позивачем підприємницької діяльності в якості фізичної особи-підприємця.

Оскільки позивач не здійснювала підприємницьку діяльність та не включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд вважає, що у нього відсутній обов`язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем, що обрала спрощену систему оподаткування.

За таких обставин у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску та, відповідно, прийняття вимоги до про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2019 № Ф-3319-49.

Отже, відповідач пред`явивши позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску вийшов за межі своїх повноважень та діяв в супереч вимог закону.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Беручи до уваги, що позивач не є платником єдиного соціального внеску в розумінні статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», вимога про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Запорізькій області від 08.02.2019 № Ф-3319-49 є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до п. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частинами 1, 3 ст. 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, належать до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин необхідні договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені в установленому порядку.

В позовній заяві представник позивача просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1000,00 грн. за складання позовної заяви та 500,00 грн. за участь адвоката у судовому засіданні.

Згідно з п. 1 договору від 27.08.2019 про надання правничої допомоги, укладеного між Колесніковим О.О. та адвокатом Чоп`як В.М., Клієнт в порядку та на умовах, визначених цим Договором, дає завдання-доручення, а Адвокат зобов`язується відповідно до завдання-доручення Клієнта надати йому за плату юридичні послуги адвоката щодо здійснення представництва (правничої допомоги) прав ті інтересів Клієнта в усіх судових органах, організаціях, установах усіх прав власності. Пунктом 3.1 вказаного договору передбачено, що Клієнт зобов`язується сплатити Адвокату вартість юридичних послуг адвоката (гонорар).

В матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі наданої правової (правничої) допомоги, а також докази, що підтверджують оплату ОСОБА_1 гонорару адвокату Чоп`як В ОСОБА_2 в 1500,00 грн.

Станом на день розгляду справи позивачем та його представником не надано суду документальне підтвердження оплати вартості наданих послуг на суму 1500,00 грн., а відтак у суду відсутні підстави для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 1500,00 грн.

Разом з тим, позивач при зверненні до суду з даним позовом сплатив судовий збір у сумі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.1536992746.1 від 27.11.2019.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення заявлених позовних вимог, то на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України підлягають відшкодуванню лише документально підтверджені витрати, пов`язані із розглядом цієї справи, у сумі 768,40 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166; код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправною та скасування вимоги, - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Запорізькій області про стягнення недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.02.2019 №Ф-3319-49 відносно фізичної особи ОСОБА_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Рішення у повному обсязі складено та підписано 21 лютого 2020 року.

Суддя М.С. Лазаренко