Рішення № 88009891, 04.03.2020, Кременецький районний суд Тернопільської області

Справа №759/6451/19

Провадження № 2/601/133/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2020 року Кременецький районний суд Тернопільської області

в складі: головуючого судді Коротича І.А.,

за участю секретаря судового засідання: Римар Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременець цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 75010,00 гривень за договором позики № 6639 від 26 січня 2016 року, судових витрат по справі, а саме - судового збору в сумі 1762,00 гривень та витрат на надання правової допомоги у розмірі 1500,00 гривень. В судове засідання представник позивача не з`явився, надіславши на адресу суду заяву про слухання справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує, не заперечує щодо заочного розгляду справи.

З позовної заяви вбачається, що ТОВ «ВЕЛЛФІН» є фінансовою установою, що надає фінансові послуги по наданню у позику грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності. Порядок отримання та надання позики регламентується Правилами надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «ВЕЛЛФІН», затверджених рішенням Загальних Зборів учасників ТОВ «ВЕЛЛФІН» протокол № 2 від 22 листопада 2016 року, які розміщені на офіційному веб-сайті позивача. Відповідач у встановлено п.п. 4.1, 4.2 Правил порядку оформила заявку на отримання позики, шляхом заповнення всіх полів заявки. На підставі заповненої позичальником заявки 26 січня 2016 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики № 6639. За умовами укладеного договору позики, позикодавець надав позичальнику грошові кошти в сумі 2000,00 (дві тисячі) гривень, а позичальник зобов`язалась повернути позику та сплатити проценти за користування позикою.

Пунктом 1.3 Договору позики встановлено строк позики, що складає 10 днів, тобто позика мала бути повернута, згідно графіку розрахунків, до 05 лютого 2016 року. Відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання до договору позики не виконала, у зв`язку із чим у неї виникла заборгованість, яка станом на 28 серпня 2018 року складає 75010, 00 гривень.

Позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики № 6639 від 26 січня 2016 року в розмірі 75010,00 гривень, та судові витрати по справі, які складаються з судового збору в сумі 1762,00 гривень та витрат на надання правової допомоги у розмірі 1500,00 гривень.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, хоча належним чином була повідомлена про день та час слухання справи в суді. Причини неявки суду невідомі.

Оскільки, відповідач ОСОБА_1 не з`явилася в судове засідання без поважних причин, хоча належним чином повідомлялася про день слухання справи в суді, у відповідності до статті 281 ЦПК України, суд ухвалив винести заочне рішення по справі.

Суд, дослідивши надані позивачем документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що в даному позові слід відмовити виходячи зі слідуючих міркувань.

На підставі заповненої позичальником заявки 26 січня 2016 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики № 6639. За умовами укладеного договору позики, позикодавець надав позичальнику грошові кошти в сумі 2000,00 (дві тисячі) гривень, а позичальник зобов`язалась повернути позику та сплатити проценти за користування позикою.

Пунктом 1.3 Договору позики встановлено строк позики, що складає 10 днів, тобто позика мала бути повернута, згідно графіку розрахунків, до 05 лютого 2016 року. Відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання до договору позики не виконала, у зв`язку із чим у неї виникла заборгованість, яка станом на 28 серпня 2018 року складає 75010, 00 гривень.

Відповідно до частини 1статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно достатті 526 ЦК України,зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ізстаттею 599 ЦК України,зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2статті 11 ЦК України,цивільніправа таобов`язкивиникають іздій осіб,що передбаченіактами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно із частиною першоюстатті 177 ЦК Україниоб`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Частиною першоюстатті 202 ЦК Українивстановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами першою та другоюстатті 205 ЦК Україниправочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першоїстатті 207 ЦК Українипередбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до статті 1046 ЦК України,за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статті 1047 ЦК України,договірпозики укладаєтьсяу письмовійформі,якщо йогосума неменш яку десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей1046,1047 ЦК України,судповинен встановитинаявність міжпозивачем івідповідачем правовідносинза договоромпозики,виходячи здійсного змістута достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Матеріали справи свідчать, що позивачем надана копія договору позики № 6639 від 26.01.2016 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 в розділі 8 «Реквізити та підписи сторін» містить лише зазначення інформації про позикодавця та прізвище, ім`я та по-батькові відповідачки, а також надрукований запис «електронний підпис».

ТОВ «ВЕЛЛФІН» згідно матеріалів справи зазначало, що відповідач ОСОБА_1 оформила заявку для отримання позики, що підтверджується роздруківкою заявки відповідача з офіційного веб-сайту позивача, на підставі якої між сторонами було укладено вищевказаний договір в електронній формі.

Відповідно до частини 2статті 1 Закону України «Про електронну комерцію»дія цьогоЗаконуне поширюється на правочини, якщо: законом встановлено спеціальний порядок переходу права власності або предметом правочину є об`єкти, вилучені з цивільного обороту або обмежені в цивільному обороті відповідно до законодавства; однією із сторін є фізична особа, яка не зареєстрована як фізична особа - підприємець та реалізує або пропонує до реалізації товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, крім випадків, коли сторони прямо домовилися про застосування положень цьогоЗаконудо правочину.

Згідно з частиною 2 статті 2 даного Закону, порядок надання банківських послуг, випуск та обіг електронних грошей, здійснення переказу коштів не є предметом правового регулювання цьогоЗаконуі регулюється спеціальним законодавством. До послуг систем дистанційного обслуговування, випуску та обігу електронних грошей, страхування та інших послуг, щодо яких існує спеціальне законодавство, цей Закон застосовується лише в частині правочинів, вчинених в електронній формі, яка не суперечить спеціальному законодавству, що регулює здійснення послуг із дистанційного обслуговування, випуск та обіг електронних грошей, страхування, зокремазаконам України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електроннийцифровий підпис», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансовіпослуги тадержавне регулюванняринків фінансовихпослуг», «Про банки і банківську діяльність», та «Про страхування».

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону термін «електронний підпис» вживається у значенні, наведеному вЗаконі України «Про електронний цифровий підпис».

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону права та обов`язки покупця (замовника, споживача) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції визначаються законодавством України, зокремаЗаконом України «Про захист прав споживачів».

Покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов`язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно доЗакону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином,Закон України «Про електронну комерцію»застосовується лише в частині правочинів, вчинених в електронній формі, яка не суперечить спеціальному законодавству в тому числі і -Закону України «Про електронний цифровий підпис», яким підлягають регулюванню спірні правовідносини.

Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис»(в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно достатті 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі (ст. 4 Закону).

Статтею 6 даного Закону передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов`язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов`язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.

Відповідно до пунктів 1, 6 частини 1статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Згідно із частиною 3статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Згідно із частиною 6статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: - надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченомустаттею 12 цього Закону; -заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченомустаттею 12 цього Закону; -вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 вказаного Законувстановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що спірний договір позики № 6639 від 26січня 2016року не підтверджує факт підписання договору позики відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора або ж за допомогою електронного цифрового підпису, який би відповідав вимогамЗакону України «Про електронний цифровий підпис».

Відповідно до пункту 1.3. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затвердженапостановою ПравлінняНаціонального банкуУкраїни від21.01.2004№ 22, встановлено, що вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов`язкові для виконання ними.

Відповідно до пункту 1.13 вказаної Інструкції, під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді. Ця Інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; інкасового доручення (розпорядження).

Згідно із пунктом 2.14 Інструкції банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов`язково заповнює реквізити «Дата надходження» і «Дата виконання», а банк стягувача «Дата надходження в банк стягувача» (якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп «Вечірня».

Таким чином, належним та достовірним доказом проведення безготівкового розрахунку є відповідний платіжний документ, передбачений положеннями Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затвердженапостановою ПравлінняНаціонального банкуУкраїни від21.01.2004№ 22,заповнений відповідно до вимог цього нормативного документу, та який містить відповідні відмітки про виконання цього платіжного документа банком платника.

На підтвердження факту перерахування відповідачу грошових коштів за договором позики № 6639 від 26січня 2016року позивачем надано копію повідомлення ТОВ «Платежі онлайн» від 20 вересня 2018 року.

Згідно із вказаним листом, ТОВ «Платежі онлайн» 20 вересня 2018 року було здійснено перерахування коштів в сумі 2000,00 (дві тисячі) гривень на користь ОСОБА_1 на її картковий рахунок.

Разом із тим, позивачем на підтвердження своїх вимог не надано належних та допустимих доказів (письмових або електронних), які б відповідали вимогам процесуального законодавства, перерахування позивачем грошових коштів на користь відповідача, а тому суд прийшов до висновку щодо відмови в задоволені даного позову.

На підставі наведеного, керуючись статтями 11, 177, 202, 205, 207, 526, 599, 1046, 1047 ЦК України, статтями 4, 12,13, 81,89, 258, 263 265, 268, 352, 354, 356 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В:

В позові Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики № 6639 від 26 січня 2016 року в розмірі 75010,00 гривень, та судових витрат по справі, які складаються з судового збору в сумі 1762,00 гривень та витрат на надання правової допомоги у розмірі 1500,00 гривень, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН», юридична адреса: місто Київ, вулиця Героїв Севастополя, 48, код ЄДРПОУ 39952398.

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Головуючий: