Рішення № 88005280, 24.02.2020, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/2413/18

номер провадження 2/695/55/20

24 лютого 2020 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого – судді Середи Л.В.,

за участю:

секретаря – Біліченко С.В.,

представника позивача – Порохнюк Л.П.,

відповідача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – Щедріної О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші цивільну справу за позовною заявою ТОВ «Галеас Сік`юріті» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, –

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Галеас Сік`юріті» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Вимоги позовної заяви мотивовані тим, що ОСОБА_1 , будучи працівником ТОВ «Галеас Сік`юріті» та виконуючи свої службові обов`язки, керував службовим автомобілем ВАЗ 21150, д.н.з. НОМЕР_1 та 08.01.2018 року о 12 год. 10 хв. по вул. Руставі у м. Черкаси допустив зіткнення з автомобілем ЗАЗ «Ланос», д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок чого автомобілю, який належить позивачу, були заподіяні пошкодження, а вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 46657.72 грн.

Позивач наполягає, що відповідач постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 11.04.2018 року визнаний винним у скоєнні вказаної дорожньо-транспортної пригоди, а враховуючи, що між позивачем та відповідачем по справі був укладений договір про повну матеріальну відповідальність відповідача за збереження цілісності транспортного засобу, то відповідач зобов`язаний відшкодувати шкоду, яка була заподіяна його роботодавцю, тобто позивачу.

Оскільки відповідач по справі із займаної посади звільнився, а розмір заподіяної шкоди позивачу не повернув та ухиляється від повернення останньої, а тому позивач, вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду із даним позовом, яким просив стягнути із відповідача кошти в сумі 46657.72 грн., в якості відшкодування матеріальних збитків, а також стягнути 1650 грн. в якості стягнення за оплату авто-товарознавчого дослідження та витрати по оплаті судового збору.

Відповідач заявлені позовні вимоги не визнав та надав до суду відзив на позовну заяву відповідно до якого наполягав на тому, що поданий позов не містить доказів на підтвердження обставин, передбачених КЗпП України, з якими закон пов`язує можливість застосування матеріальної відповідальності працівника. Так в матеріалах справи відсутні підтвердження порушення відповідачем трудових обов`язків, яке є обов`язковою умовою застосування матеріальної відповідальності, окрім того матеріали справи не містять і перелік трудових обов`язків відповідача, посадової інструкції, тощо. Таким чином позивачем заявлено неналежну вимогу щодо способу захисту прав у позові, здійснено неналежне обґрунтування позову та не надано необхідних доказів. Окрім того відповідач наполягає, що його заробітна плата є близькою до мінімальної, а сума нарахованих збитків значно перевищує середній місячний заробіток відповідача, а тому стягнення такої суми можливо лише у чітко визначених законом випадках. Позивач же не стягував кошти із відповідача доки той працював у нього та отримував заробітну плату, а експертне дослідження пошкодженого транспортного засобу проводилося майже через півроку після дорожньо-транспортної пригоди та вже після звільнення відповідача, при цьому технічний стан транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди не фіксувався, як і не фіксувався при звільнені відповідача. Таким чином, на думку відповідача, висновок за №058/18, на який посилається позивач при обрахунку суми заподіяної шкоди, фіксує лише технічний стан автомобіля станом на 29.05.2018 року, а висновок про те, що вказаний стан автомобіля є наслідком ДТП від 08.01.2018 не має жодного документального підтвердження.

У судовому засіданні представник позивача на задоволенні позовних вимог наполягала у повному обсязі, посилаючись на наявність у позивача та відповідача на час скоєння останнім дорожньо-транспортної пригоди трудових відносин, а також на наявність між сторонами договору про повну матеріальну відповідальність та встановлену рішенням суду вину відповідача у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди. Таким чином, на думку представника позивача, відповідач зобов`язаний відшкодувати матеріальні збитки, які були заподіяні позивачу в наслідок винних дій відповідача.

Відповідач та його представник в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували повністю наполягаючи на тому, що посада на якій працював відповідач на час вчинення ним дорожньо-транспортної пригоди не відноситься до переліку посад до яких можливо застосувати повну матеріальну відповідальність, в решті обставин надали суду пояснення аналогічні поясненням, які викладені у відзиві на позовну заяву.

Суд, вивчивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, визнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту прав, встановлених цивільним законодавством, є, зокрема, його визнання.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової та моральної шкоди.

Згідно з ч.,ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, а збитками є витрати, які особа зробила для відновлення свого порушеного права.

Разом з тим дослідивши наявні матеріали справи та докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення за таких підстав.

Згідно з даними трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 (серії НОМЕР_3 ), відповідач 13.02.2017 року був прийнятий на роботу ТОВ «Галеас Сік`юріті» на посаду охоронника.

Як вбачається з трудового договору від 10.06.2017 року, відповідач прийнятий ТОВ «Галеас Сік`юріті» на роботу на посаду водія на підставі даного договору, який є строковим трудовим договором та діє з 10.06.2017 року по 10.06.2018 року, що передбачено п.,п. 1.1, 2.1 та 11.1 вказаного трудового договору.

Отже між сторонами виникли трудові відносини, що не заперечується сторонами.

Згідно з наказом №8-К від 10.02.2017 року ОСОБА_1 прийнято на постійну роботу на посаду водія ТОВ «Галеас Сік`юріті» та закріплено за ним автомобіль ВАЗ 21150, д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ТОВ «Галеас Сік`юріті».

20.05.2018 року відповідач по справі був звільнений за власним бажанням, що стверджується даними вказаної вище трудової книжки.

Відповідно до договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, який укладений 13.02.2017 року робітник приймає на себе повну матеріальну відповідальність за надане йому роботодавцем майно.

Однак суд враховує, що вказаний договір про повну матеріальну відповідальність укладався із відповідачем коли той перебував на посаді охоронника, що відображено у трудовій книжці працівника, яка є основним документом про трудову діяльність працівника, що зазначено в нормах ст. 48 КЗпП України, а відомості про переведення чи призначення відповідача на посаду водія у трудовій книжці не відображені. Разом з тим матеріали справи не містять відомостей про характер трудових відносин між позивачем та відповідачем, зокрема виконуваних обов`язків відповідачем, його посадової інструкції, функціональних обов`язків, тощо.

У самому договорі про повну матеріальну відповідальність відсутні визначення, яке саме майно передається працівнику та за збереження якого він несе повну матеріальну відповідальність.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що 08.01.2018 року о 12 год. 10 хв. ОСОБА_1 керуючи автомобілем ВАЗ 21150, д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ТОВ «Галеас Сік`юріті», по вул. Руставі в м. Черкаси на перехресті з вул. Ярославська, при виконанні обгону не впевнився в безпечності та скоїв зіткнення з автомобілем ЗАЗ «LANOS», д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався попутно і повертав ліворуч на вул.. Ярославська. При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні вказаної дорожньо-транспортної пригоди встановлена постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 30.03.2018 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.. 124 КУпАП.

Разом із тим із матеріалів справи вбачається, що вказана вище дорожньо-транспортна пригода відбулася 08.01.2018 року, сам же відповідач продовжував перебувати у трудових відносинах із позивачем та був звільнений 20.05.2018 року. Вина відповідача у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди була встановлена постановою суду від 30.03.2018 року.

У свою чергу із змісту позовних вимог вбачається, що позивач просить стягнути кошти із відповідача в якості заподіяних матеріальних збитків останнім, які виявляються у пошкодженні службового автомобіля, розмір яких встановлений на підставі висновку за результатами експертного авто-товарознавчого дослідження від 16.07.2018 року за №058/18, тобто відповідне дослідження було проведено через півроку після дорожньо-транспортної пригоди та вже після звільнення відповідача із роботи.

При цьому матеріали справи не містять відомостей про розмір заробітної плати відповідача, відомостей про те чи не відраховувалися такі кошти із його заробітної плати протягом часу його роботи відповідача, відомостей про його посадові обов`язки, характер виконуваної роботи, тощо.

Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, що визначено в ст. 5 ЦПК України.

Відповідно до положень ст.,ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, на що вказують норми ст. 78 ЦПК України.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників, що передбачено ст. 1 КЗпП України.

За змістом ч. 1 ст. 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Відповідно до статті 130 КЗпП, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

Статтею 134 цього Кодексу передбачені випадки повної матеріальної відповідальності. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 цієї статті, - відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Так, за положеннями ст. 135-1 КЗпП України, письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України N 14 від 29.12.92 р. "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

З`ясувавши обставини справи, суд прийшов до висновку, що посада, яку обіймав відповідач, не міститься в Переліку посад і робіт, займаних або виконуваних працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатись письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення чи використання в процесі виробництва, затвердженого постановою Держкомпраці СРС і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.77 р. N 447/24 (чинного на території України згідно із постановою Верховної Ради України від 12.09.91 р. N 1545-ХІІ). Вищезазначений перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Крім того, слід зазначити, що позивачем, враховуючи положення ст.,ст. 12, 76-83 ЦПК України, не надано до суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про функціональні та посадові обов`язки працівника, тим більше враховуючи наявність неточностей у записах про трудову діяльність відповідача, який прийнятий на посаду чи то охоронника чи то на посаду водія, що давало б суду підстави вважати, що він може за законом нести повну матеріальну відповідальність перед позивачем.

Інших обставин, які б з врахуванням положень ст.,ст. 134, 135-1 КЗпП України, давали суду підстави для висновку про можливість покладення на відповідача (працівника) повної матеріальної відповідальності за завдану підприємству шкоду, при розгляді справи не встановлено.

Відповідно вимог ст. 132 КЗпП України, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Як роз`яснено у п. 4 згаданої постанови N 14, за правилами ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов контракту. Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати. Згідно зі ст. 130 КЗпП не одержані або списані в доход держави прибутки з підстав, пов`язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов`язків (так само як і інші неодержані прибутки) не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню. При матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 110 Порядку обчислення середньої заробітної плати, а саме виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців, а в разі коли працівник останні місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішується після його звільнення - виходячи з виплат за попередні два місяці роботи на даному підприємстві (в установі, організації).

Разом з тим позивачем не надано розрахунку середньомісячного заробітку відповідача, а тому суд позбавлений можливості перевірити відповідність розміру заявлених позовних вимог.

Отже, як на переконання суду, розглядаючи дану цивільну справу у межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих, зокрема, позивачем доказів, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди за пошкоджений автомобіль, відповідно до статті 132 КЗпП, оскільки позивач не надав підтвердження (письмового документу) про середньомісячний заробіток відповідача, не надав відомості про те чи стягувалися із відповідача кошти за пошкодження даного автомобіля за той час коли останній перебував у трудових відносинах із позивачем, не надано відомостей і про те чи відповідач взагалі був зобов`язаний на відшкодування такої шкоди, враховуючи наявність суперечностей у призначені відповідача на посаду та відповідно визначення його трудових обов`язків.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог, то стягнення із відповідача на користь позивача суми сплаченого позивачем судового збору не здійснюється.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає про очікувані понесені судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідачем відповідні докази про суму понесених витрат суду надані не були, а тому такі на користь останнього не стягуються.

На підставі викладеного та керуючись КЗпП України, ЦК України, ст. ст. 4, 5,12, 13, 76-83, 141, 259, 268 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ТОВ «Галеас Сік`юріті» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Суддя : Середа Л.В.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний головуючим 04 березня 2020 року.