Ухвала суду № 87999599, 03.03.2020, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/3836/19

провадження №: 2/398/317/20

УХВАЛА

"03" березня 2020 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Орловського В.В., за участю секретаря судового засідання Брозни Л.М., розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у м. Олександрія заяву позивача ОСОБА_1 про відвід судді Орловського В.В. у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Полтавського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства про стягнення матеріальної і моральної шкоди,

встановив:

У підготовчому судовому засіданні 3 березня 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про відвід судді Орловського В.В., у якій посилається на те, що зазначений суддя, постановивши ухвалу від 01.11.2019 про направлення справи за підсудністю, позбавив його права на розгляд його справи в Олександрійському міськрайонному суді та, не відкривши провадження у справі, розглянув позов по суті, поставивши позивача у нерівні умови та надавши надмірні переваги відповідачу. Також зазначає, що за станом здоров`я не міг подати заяву про відвід судді раніше.

Представник відповідача адвокат Роменська Т. В. заперечувала проти задоволення відводу, пояснила, що вважає скасування ухвали про направлення справи за підсудністю не є підставою для відводу судді.

Суд, дослідивши матеріали справи прийшов до висновку, що заява про відвід підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 1 листопада 2019 року, постановленої суддею Орловським В.В. позовну заяву ОСОБА_1 до Полтавського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства про стягнення компенсацій за нанесену матеріальну і моральну шкоду передано за підсудністю до Октябрського районного суду м. Полтави. У мотивувальній частині ухвали, зокрема зазначено, що: “ … не підлягає застосуванню ч.5 ст.28 ЦПК України. Неспроможними є посилання позивача на те, що правовідносини, у яких виник спір та подається позов, врегульовані нормами Законом України “Про захист прав споживачів”. Предметом позовної заяви ОСОБА_1 є відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яка за його доводами була йому завдана внаслідок порушення відповідачем норм законодавства про соціальний захист осіб з інвалідністю та законодавства, яке регулює відносини загальнообов`язкового соціального страхування (Закон України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування” та Положення про забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації потерпілих унаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання), а не внаслідок порушення законодавства про захист прав споживачів. Ні у позовній заяві, ні у доданих до неї документах не надано підтверджень того, що ОСОБА_1 є споживачем у правовідносинах з відповідачем Полтавським казенним експериментальним протезно-ортопедичним підприємством відповідно до визначення поняття споживач у п.22 ч.1 ст. 1 Закону України “Про захист прав споживачів”. Такі висновки підтверджується наданими ОСОБА_1 на підтвердження доводів своєї позовної заяви документами. Так, позивач надав договір про виготовлення і поставку технічних засобів реабілітації, сторонами якого є “Замовник” Олександрійське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Кіровоградській області та виконавець Полтавське казенне експериментальне протезно-ортопедичне підприємство. Позивач ОСОБА_1 за направленням Фонду соціального страхування мав отримати взуття, виготовлене відповідно до цього договору та складеного органом соціального страхування замовлення (п.4.5 зазначеного вище Положення). Позивач стверджує, що він це взуття фактично не отримав і внаслідок цього йому була завдана шкода. Таким чином, відсутні підстави для висновку про те, що предметом зазначеного позову є захист прав споживачів, адже з огляду на викладене ОСОБА_1 у зазначених правовідносинах не є споживачем, тобто особою, яка “придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника”. Натомість права ОСОБА_1 у спірних правовідносинах на отримання взуття є змістом правовідносин щодо загальнообов`язкового соціального державного страхування. У відносинах з відповідачем ОСОБА_1 не виступав як покупець або замовник продукції.”

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 01 листопада 2019 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. У мотивувальній частині ухвали зазначено, що “Передаючи справу за підсудністю до суду за місцезнаходженням відповідача суд першої інстанції безпідставно відхилив доводи позивача, якими мотивована позовна заява, про порушення його прав, як споживача. Суд передчасно дійшов висновку, що позивач не є споживачем послуг у правовідносинах з відповідачем і на їхні правовідносини не регулюються Законом України «Про захист прав споживачів». Оскільки позовна заява мотивована тим, що позивач має право на відшкодування завданої йому шкоди з підстав визначених Законом України «Про захист прав споживачів», суд приходить до висновку, що позивач має право на пред`явлення позову за своїм зареєстрованим місцем проживання, що визначено ч.5.ст.28 ЦПК України.”

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу) за наявності обставин, які викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у відповідній частині передбачено: «Кожен має право на справедливий розгляд його справи…незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру…».

Вимога «безсторонності» згідно з судовою практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Білуха проти України», «Салов проти України», «Мироненко проти України», «Фельдман проти України») характеризується двома критеріями: перший полягає у намаганні визначити особисте переконання судді у конкретній справі, а другий - у з`ясуванні того, чи забезпечив суддя достатні гарантії для виключення будь-якого розумного сумніву з цього приводу у сторін.

Відповідно до п. 2.5. другого показнику «Об`єктивність» Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 № 2006/23, які враховані при прийняті Кодексу суддівської етики, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Згідно з п.12 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів і незмінності суддів при винесенні судових рішень у відношенні сторін в судових органів і незмінності суддів при винесенні судових рішень у відношенні сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, тобто вільними від любих зв`язків, упередженості, які впливають або можуть сприйматися як такі, що впливають на здатність приймати незалежне рішення. Значення цього принципу виходить далеко за конкретні інтереси визначеної сторони в якому-небудь спорі. Судова влада повинна користуватися довір`ям не тільки зі сторони сторін в конкретному розгляді, але і зі сторони суспільства в цілому. І суддя повинен бути не тільки реально вільним від будь-якого невідповідного зв`язку, упередженості або впливу, але він повинен бути вільним від цього і в очах розумного спостерігача. Інакше довір`я до незалежної судової влади буде підірвано.

Інститут відводу (самовідводу) є однією з найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Відвід (самовідвід) дозволяє виключити найменшу підозру в зацікавленості судді в результатах розгляду конкретної справи, навіть якщо насправді такої зацікавленості немає, оскільки пріоритетною тут є суспільна довіра до суду.

Також суд враховує викладену у постанову Великої палати Верховного суду від 07.11.19 у справі №9901/243/19 правову позицію про те, що: “Судді не повинні відповідати за тлумачення на свій розсуд правової норми, що відрізняється від тлумачення цієї норми його колегами, якщо у його рішенні відкрито, в рамках відповідного судочинства, наведена аргументація на його користь, з якою згодом не погодився суд вищого рівня. Основним засобом правового захисту від помилок у судових рішеннях слугує оскарження цих рішень у порядку апеляційного провадження. Скасування не може слугувати єдиною підставою визнання судового рішення незаконним, оскільки скасування не обов`язково означає, що суддя діяв некомпетентно або непрофесійно.”

З огляду на зазначені вище обставини та норми права, суд дійшов висновку про те, що заява про відвід судді підлягає задоволенню з таких підстав. Викладена в ухвалі про направлення справи за підсудністю від 1 листопада 2019 року оцінка суду щодо можливості застосування при визначенні підсудності розгляду позовної заяви ОСОБА_1 норм ч.5 ст.28 ЦПК України містить таке тлумачення змісту позову, яке згідно постанови апеляційного суду було визнане передчасним. Незгода з процесуальними рішеннями судді чи навіть факт його скасування судом вищої інстанції відповідно до ч.4 ст.36 ЦПК України сам по собі не може бути підставою для відводу. Водночас, викладений у скасованій апеляційним судом ухвалі, постановленій суддею Орловським В.В., підхід до застосування норм процесуального закону щодо визначення підсудності, виходячи зі змісту правовідносин, що є предметом спору, беручи до уваги висновок апеляційного суду про “передчасність” такого тлумачення доводів позовної заяви, з точки зору стороннього розумного спостерігача може справити враження про упередженість судді. Незважаючи на те, що суддя Орловський В.В. не має будь-якої упередженості або заінтересованості у справі за позовом ОСОБА_1 та при постановленні ухвали про передачу справи за підсудністю діяв незалежно, неупереджено, керувався законом та детально аргументував свою позицію щодо застосування відповідних норм ЦПК, з огляду на викладені вище обставини та з метою недопущення у учасників справи та у суспільства загалом сумнівів в неупередженості судді, суд дійшов висновку про можливість задоволення заяви про відвід судді Орловського В.В. Задоволення відводу з огляду на наявність в Олександрійському міськрайонному суді інших суддів не призведе до неможливості розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 36, 39, 40, 260 ЦПК України, суд

ухвалив:

Задовольнити заяву позивача ОСОБА_1 про відвід судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області Орловського Володимира Володимировича у справі №398/3836/19 (провадження №2/398/2019/19) за позовною заявою ОСОБА_1 до Полтавського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства про стягнення матеріальної і моральної шкоди. Відвести суддю Орловського В.В. у зазначеній справі.

Справу передати до канцелярії суду для здійснення повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В.В. Орловський