Ухвала суду № 87994962, 02.03.2020, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

"02" березня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/1789/13

Господарський суд Одеської області у складі колегії суддів: головуючий суддя Цісельський О.В., судді Желєзна С.П., Лічман Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Бачур А.В.,

за участю представників:

заявника: не з`явився,

прокурора: не з`явився,

позивача: не з`явився,

відповідача: адвокат Широкобород С.М.

розглянувши заяву Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Лепська 18/5) вх.ГСОО№2-202/20 у справі №916/1789/13, -

за позовом Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Одеської області в інтересах держави в особі Державної адміністрації залізничного транспорту України в особі Державного закладу "Дорожня лікарня ДП "Одеська залізниця" до державного підприємства "Український науково – дослідний інститут медицини транспорту" Міністерства охорони здоров`я України про стягнення 35 924,37 грн.

та за зустрічним позовом державного підприємства "Український науково – дослідний інститут медицини транспорту" Міністерства охорони здоров`я України до державного закладу "Дорожня лікарня ДП "Одеська залізниця" про визнання недійсними п.4.2.3 та п.5.2 договору №50 від 12.05.2009р. та визнання недійсним договору № 51 від 12.05.2009р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.07.2018р. позов Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Одеської області в інтересах держави в особі Державної адміністрації залізничного транспорту України в особі Державного закладу "Дорожня лікарня ДП "Одеська залізниця" задоволено частково; стягнуто з державного підприємства "Український науково – дослідний інститут медицини транспорту" Міністерства охорони здоров`я України на користь Державного закладу "Дорожня лікарня державного підприємства "Одеська залізниця" заборгованість за фактично спожиті комунальні послуги з теплопостачання в сумі 22 474, 67 грн., з електропостачання в сумі 3 896, 18 грн.; в іншій частині позову – відмовлено. У зустрічному позові про визнання недійсними п. 4.2.3 та п. 5.2 договору № 50 від 12.05.2009р. та визнання недійсним договору № 51 від 12.05.2009р. – відмовлено повністю.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2018р. рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2018р. у справі №916/1789/13 - змінено, викладено резолютивну частину в наступній редакції: первісний позов - задовольнити частково; стягнути з Державного підприємства "Український науково дослідний інститут медицини транспорту" Міністерства охорони здоров`я України на користь Державного закладу "Дорожня лікарня державного підприємства "Одеська залізниця" заборгованість за фактично спожиті комунальні послуги з теплопостачання в сумі 22 474, 67 грн., з електропостачання в сумі 8 543, 01 грн.; виселити Державне підприємство "Український науково – дослідний інститут медицини транспорту" Міністерства охорони здоров`я України з кабінету №530 загальною площею 63,21 кв.м., що знаходиться у приміщенні поліклініки Державного закладу "Дорожня лікарня ДП "Одеська залізниця", на користь Державного закладу "Дорожня лікарня ДП "Одеська залізниця"; в частині позовних вимог за первісним позовом про стягнення заборгованості за теплопостачання в сумі 3 931,75 грн. та з електропостачання в сумі 974,94 грн. – відмовити; у зустрічному позові відмовити повністю; стягнути з Державного підприємства "Український науково-дослідний інститут медицини транспорту" Міністерства охорони здоров`я України на користь державного бюджету України - 2702,79 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції; стягнути з Державного закладу "Дорожня лікарня ДП "Одеська залізниця" на користь державного бюджету України - 1827,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги; стягнути з Державного підприємства "Український науково-дослідний інститут медицини транспорту" Міністерства охорони здоров`я України на користь Державного закладу "Дорожня лікарня ДП "Одеська залізниця" - 4054,18 грн. відшкодування витрат за розгляд апеляційної скарги.

14.01.2019р. на виконання Постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2018р. видано відповідні накази.

Постановою Верховного Суду від 25.04.2019р. постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2018р. у справі №916/1789/13 в частині задоволення вимог про виселення Державного підприємства "Український науково-дослідний інститут медицини транспорту" Міністерства охорони здоров`я України з кабінету № 530 загальною площею 63,21 м2, що знаходиться у приміщенні поліклініки Державного закладу "Дорожня лікарня ДП "Одеська залізниця" та в частині стягнення 1 218,00 грн. судового збору за задоволення цих вимог скасовано.

В цій частині рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2018 у справі №916/1789/13 залишено в силі.

В іншій частині постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 у справі №916/1789/13 залишено без змін.

21.02.2020р. до суду надійшла заява від Державної судової адміністрації України вх.ГСОО№2-202/20, згідно якої заявник просить суд винести ухвалу про поновлення строку для пред`явлення наказу Господарського суду Одеської області від 14.01.2019р. по справі №916/1789/13 до виконання. Заява мотивована великою завантаженістю та стислими строками пред`явлення виконавчих документів про стягнення судового збору до виконання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.02.2020р. прийнято заяву Державної судової адміністрації України вх.ГСОО№2-202/20 від 21.02.2020р. до свого провадження, розгляд заяви призначено в засіданні суду на 02.03.2020р. о 16год.30хв.

Заявник, прокурор, Державний заклад "Дорожня лікарня ДП "Одеська залізниця", ДП "Український науково – дослідний інститут медицини транспорту" МОЗ України про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи телефонограми здійснені секретарем судового засідання Бачур А.В.

В судове засідання, призначене на 02.03.2020р., з`явився представник відповідача, який проти задоволення заяви, поданої Державною судовою адміністрацією України, заперечував, вважав доводи, зазначені в заяві необґрунтованими, а тому у задоволені заяви просив відмовити.

В судове засідання, призначене на 02.03.2020р., представники прокуратури, Державного закладу "Дорожня лікарня ДП "Одеська залізниця", ДП "Український науково – дослідний інститут медицини транспорту" МОЗ України не з`явились, причини неявки суду не повідомили.

Заявник, Державна судова адміністрація України, в судове засідання, призначене на 02.03.2020р., не з`явився, заяву про поновлення строку пред`явлення наказу до виконання, просив розглядати без участі представника останнього.

Дослідивши надану заявником заяву та вислухавши представника відповідача, суд дійшов наступних висновків.

За приписами ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №11-рп/2012 від 25.04.2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішення по справі "Деркач та Палек проти України" Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, даний пункт передбачає "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 Конвенції як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурдов проти Росії").

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок. За певних обставин така затримка може бути виправданою, але вона не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").

У рішенні по справі "Чіжов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За умовами частин першої, другої статті 329 Господарського процесуального кодексу України у разі пропуску строку для пред`явлення наказу, судового наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, і розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк.

Отже, єдиною та необхідною правовою підставою для поновлення строку пред`явлення наказу до виконання є наявність поважних причин пропуску цього строку. Поважними причинами пропуску строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання вважаються об`єктивно непереборні обставини, які не залежали від волевиявлення особи, що звернулась із заявою про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, та слугували дійсно істотними перешкодами чи труднощами в дотримання нею строків пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Суд зазначає, що питання поважності причин пропуску строку для пред`явлення наказу до виконання, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від стягувача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне пред`явлення наказу до виконання, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

При цьому визначальним при оцінці поважності причин пропуску строку для пред`явлення наказу до виконання є встановлення моменту, з якого стягувач мав реальну можливість пред`явити відповідний наказ до виконання.

Сам по собі факт подання стороною клопотання про поновлення строку не зобов`язує суд автоматично поновити цей строк, оскільки клопотання чи заява про відновлення процесуального строку з огляду на приписи процесуального закону повинна містити обґрунтування поважності пропуску цього строку, роз`яснення причин пропуску і підстав, з яких стягувач вважає ці причини поважними.

Таким чином, суд зауважує, що саме стягувач повинен довести поважність причин пропуску ним встановленого строку для пред`явлення виданого господарським судом наказу до виконання. Відсутність або недоведеність стягувачем таких причин виключає можливість поновлення даного строку.

При цьому, суд зазначає, що пропуск процесуального строку в процесуальному праві - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки. Відновлення процесуального строку являє собою визнання судовим органом (суддею) дійсним права вчинити певну процесуальну дію, втраченого внаслідок пропуску заінтересованою особою процесуального строку, який встановлено для його здійснення, з причин, які визнано судом поважними. Питання про відновлення пропущеного процесуального строку розглядається судом за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи. У заяві повинно міститися обґрунтування поважності причин пропуску процесуального строку. Суд відновлює процесуальний строк, якщо визнає поважними ті причини пропуску строку, про які вказала сторона, а відновлення процесуального строку означає лише, що суд надає дозвіл особі за наведених нею обставин вчинити процесуальну дію, незважаючи на те, що строк для її вчинення пропущено.

Так, як встановлено судом, 14.01.2019р. на виконання Постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2018р. видано відповідні накази, зокрема, щодо стягнення судового збору в дохід державного бюджету України, із зазначенням що наказ дійсний для пред`явлення до виконання відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження", тобто відповідно до ст.12 зазначеного Закону, протягом трьох місяців.

При цьому, постановою Верховного Суду від 22.02.2019р., зокрема, зупинено виконання постанови Південно - західного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 у справі № 916/1789/13 до закінчення перегляду постанови в порядку касації.

25.04.2019р. Верховним Судом закінчено перегляд постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 у справі № 916/1789/13 в касаційному порядку.

Таким чином, враховуючи постанову Верховного Суду від 22.02.2019р., строк для пред`явлення наказу Господарського суду Одеської області від 14.01.2019р. на примусове виконання Постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2018р., закінчився 26.07.2019р.

За твердженням заявника, поважною причиною пропуску строку для пред`явлення наказу суду до виконання є значна завантаженість та стислі строки пред`явлення виконавчих документів про стягнення судового збору до виконання.

Отже, враховуючи все вищевикладене, суд відзначає про те, що можливість відновлення судом пропущеного строку для пред`явлення наказу до виконання безпосередньо пов`язана із наявністю поважних причин його пропуску, і такою підставою не може бути лише подання заяви стягувачем із зазначенням, що ним пропущено строк, оскільки наявна значна завантаженість та наявні стислі строки пред`явлення виконавчих документів про стягнення судового збору до виконання.

Відтак, суд вважає, що причини пропуску строку, зазначені ДСА України в обґрунтування поданої нею заяви, не є поважними для поновлення строку для пред`явлення до виконання наказу Господарського суду Одеської області №916/1789/13 від 14.01.2019, з огляду на наведені ним доводи, не зумовлений обставинами, які є об`єктивно непереборними, незалежними від його волевиявлення та пов`язаними з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення зазначеної процесуальної дії, що відповідно до вимог процесуального закону є підставою для відмови у задоволенні заяви про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відновлення пропущеного строку та визнає, що такий строк пропущений лише в результаті власної недбалості стягувача, а тому у задоволенні заяви Державної судової адміністрації України за вх.ГСОО№2-202/20 у справі №916/1789/13, слід відмовити.

Керуючись ст.ст.2, 13, 74, 86, 202, 329, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви Державної судової адміністрації України (вх.ГСОО№2-202/20 від 21.02.2020р.) у справі №916/1789/13 – відмовити.

Ухвала набрала законної сили 02.03.2020р. та може бути оскаржена в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст складено 03 березня 2020 р.

Головуючий суддя О.В. Цісельський

Суддя С.П. Желєзна

Суддя Л.В. Лічман