Рішення № 87994893, 19.02.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2020 справа № 914/288/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., при секретарі судового засідання Зусько І.С., розглянув матеріали справи

за позовом Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Груп ЛВ», м.Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування записів про реєстрацію права власності

за участю представників:

від позивача: Шевченко М.І.;

від відповідача: Вовчак А.В.;

від третьої особи: не з`явився

Обставини розгляду справи.

На розгляд господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Груп ЛВ» про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування реєстрації права власності.

Ухвалою суду від 04.03.2019 р. відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.04.2019 р., залучено Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Ухвалою суду від 01.04.2019 р. підготовче засідання відкладено на 15.04.2019 р.

Ухвалою суду від 15.04.2019 р. продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів з наступного дня після закінчення шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі для вирішення спору, підготовче засідання відкладено на 20.05.2019 р.

Ухвалою суду від 20.05.2019 р. закрито підготовче провадження у справі №914/288/19 та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.06.2019р.

Ухвалою суду від 12.06.2019 р. суд повернувся до розгляду справи №914/288/19 у підготовчому провадженні, відклав підготовче засідання на 19.06.2019 р.

Ухвалою суду від 19.06.2019 р., занесеною до протоколу судового засідання від 19.06.2019 р., підготовче засідання відкладено на 17.07.2019 р.

Ухвалою суду від 17.07.2019 р. витребувано в Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» інвентаризаційну/реєстраційну справу на нежитлові приміщення загальною площею 597,9 м.кв. та загальною площею 1294,6 м.кв., які знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Дністерська, 16; підготовче засідання відкладено на 13.08.2019 р.

Ухвалою суду від 13.08.2019 р., занесеною до протоколу судового засідання від 13.08.2019 р., підготовче засідання відкладено на 16.09.2019 р.

Ухвалою суду від 16.09.2019 р. прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову, провадження у справі зупинено до закінчення перегляду судового рішення у подібних правовідносинах у справі №914/3224/16 у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду.

Ухвалою суду від 02.01.2020 р. поновлено провадження у справі, підготовче засідання призначено на 20.01.2020 р.

Ухвалою суду від 20.01.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 20.01.2020 р., закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 13.02.2020 р.

В судове засідання 13.02.2020 р. з`явилися представники сторін та третьої особи, які виступили з вступним словом та надали усні пояснення, при цьому представник позивача та третьої особи просили позов задоволити, а представник відповідача – в його задоволенні відмовити.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті представники відповідали на питання, що ставились їм судом та ними одне одному. Суд з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень за первісним позовом, безпосередньо дослідив докази та заслухав пояснення учасників справи з приводу доказів.

В судовому засіданні 13.02.2020 р. було оголошено перерву до 19.02.2020р.

В судове засідання 19.02.2020 р. з`явились представники позивача та відповідача.

Третя особа в судове засідання явку повноважного представника не забезпечила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 13.02.2020 р., з якого вбачається присутність представника третьої особи в судовому засіданні, та власноручною відміткою представника на відповідному бланку про оголошення перерви до 19.02.2020 р.

В судовому засіданні 19.02.2020 р. суд продовжив розгляд справи по суті, перейшовши до проведення судових дебатів.

Після судових дебатів, проаналізувавши зібрані у справі докази та у зв`язку із відсутністю підстав для відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

В судовому засіданні 19.02.2020 р. після повернення з нарадчої кімнати судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач ствердив, що територіальна громада м.Львова в особі Львівської міської ради є дійсним власником об`єктів нерухомого майна, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .Львів, вул.Дністерська, 16, та складаються з нежитлових приміщень загальною площею 597,9 кв.м. і 1294,6кв.м. Всупереч цьому, 13.11.2016 р. приватний нотаріус на підставі розпоряджень Галицької районної адміністрації №117 від 28.04.2000 р. та №91 від 20.01.2000 р. і реєстраційних посвідчень Львівського міжміського бюро технічної інвентаризації №379 від 07.06.2000 р. та №9320 від 02.02.2000 р. вніс до Державного реєстру прав на нерухоме майно відомості про право приватної власності Приватного підприємства «Фірма Грот» на дані приміщення.

Разом з тим, як стверджує позивач, такі реєстраційні посвідчення не виготовлялись та в матеріалах інвентаризаційних справ відсутні, а розпорядження жодним чином не стосувалися питання про передачу ПП «Фірма «Грот» у приватну власність будь-яких об`єктів нерухомого майна, тобто реєстрація права власності була проведена на підставі неіснуючих документів.

За твердженнями позивача, в подальшому право власності на нежитлові приміщення на підставі відповідних договорів купівлі-продажу реєструвалось за ПП «К.Р.О.К.-7», ТзОВ «Масафі», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 04.05.2018 р. приміщення за адресою: АДРЕСА_2 було витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради.

Позивач звертає увагу суду на те, що незважаючи на дане рішення суду, а також існування двох арештів, накладених судом та органом виконавчої служби, загадані особи внесли спірні приміщення в статутний капітал відповідача – ТзОВ «Захід Груп ЛВ», а 25.05.2018 р. та 29.05.2018 р. право власності товариства на них було протиправно зареєстровано в Державному реєстрі державним реєстратором, стосовно якої затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні за цим фактом.

Позивач вважає, що майно вибуло із його володіння поза його волею як дійсного власника такого майна та в подальшому таке вибуття ним не було схвалено, у зв`язку з чим просив суд (з врахуванням заяви про зміну предмету позову) витребувати з чужого незаконного володіння ТзОВ «Захід Груп ЛВ» об`єкти нерухомого майна: нежитлові приміщення загальною площею 597,9м.кв. та 1294,6 м.кв., за адресою: АДРЕСА_2 і передати їх Львівській міській раді, а також скасувати запис про державну реєстрацію права приватної власності ТзОВ «Захід Груп ЛВ» на дані нежитлові приміщення.

Відповідач заперечив проти позовних вимог, зазначив, що твердження позивача стосовно того, що право власності ПП «Фірма «Грот» було набуто на підставі неіснуючих документів є необґрунтованими, оскільки, підстави набуття як підприємством, так і подальшими власниками права власності відображені у відомостях Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які, в силу закону, вважаються достовірними.

Також відповідач ствердив, що право на витребування майна має виключно власник такого майна, а відповідно до відомостей Реєстру Львівська міська рада володіє нежитловими приміщеннями за адресою: м.Львів, вул.Дністерська, 16 площею 10,3 кв.м., 19,7 кв.м. та 296,4 кв.м. в той час як відповідач набув в приватну власність приміщення площею 638,7 кв.м. та 1294,6 кв.м. з зовсім іншими індексами цих приміщень та номерами об`єктів нерухомого майна в Реєстрі. Отже, спірним об`єктам нерухомості присвоєні унікальні реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна, належні відповідачеві приміщення юридично та технічно відрізняються від тих, правом власності на які позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, а позивач не надав доказів того, що Львівська міська рада володіє всіма приміщеннями за згаданою адресою, в тому числі і саме тими приміщеннями, які на даний час перебувають у власності відповідача.

Крім цього, відповідач звернув увагу суду на те, що підставою для набуття права власності позивача на спірні приміщення є рішення Галицької (Ленінської) районної ради народних депутатів від 14.04.1987 р., проте фактично станом на 1987 р., права комунальної власності чи права власності територіальної громади не існувало, тому нерухоме майно не могло бути отриманим у власність ради, і лише в 1991 р. було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України , якою передбачено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів. Однак позивачем не додано до справи жодного рішення та документів, які свідчили б про передачу спірних приміщень з державної у комунальну власність, та відповідного рішення виконкому, прийнятого після 1990 р., про прийняття таких приміщень у комунальну власність.

Заперечуючи проти можливості задоволення позову, відповідач заявив і про пропуск позивачем при зверненні з позовом до суду трьохрічної позовної давності, що є окремою підставою для відмови в позові, та зазначив про існування листа Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради від 22.09.2008 р., який міститься в матеріалах інвентаризаційної справи ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» та з якого вбачається обізнаність структурного підрозділу позивача, а отже і самого позивача, про факт відчуження приміщень загальною площею 597,9 кв.м. та 1294,6 кв.м. та належність їх на праві власності ПП «Фірма «Грот», яке в подальшому відчужило їх і теперішнім власником приміщень є відповідач.

При цьому відповідач вказав, на те, що позивач звертався за захистом своїх прав з позовом до попередніх власників приміщень – ОСОБА_2 та ОСОБА_1 також вже за межами строку позовної давності, проте у зв`язку з відсутністю заяви даних осіб про застосування позовної давності Сихівський районний суд не міг застосовувати до спірних правовідносин положення про наслідки її спливу. Вказане, проте, жодним чином не позбавляє та не обмежує права ТзОВ «Захід Груп ЛВ» заявляти про застосування позовної давності в межах розгляду даної справи, оскільки таке право надано стороні законом та не може бути обмежено певними діями чи бездіяльністю інших осіб, що були сторонами в іншому судовому провадженні.

Також відповідач зазначив, що позовна вимога про скасування реєстрації права приватної власності відповідача суперечить вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», не є належним способом захисту, та порушує принцип дискреційності повноважень державних органів, адже види рішень суду на підставі яких здійснюється скасування державної реєстрації прав визначені виключно у Законі.

Позивач вважає позицію відповідача незаконною, вказуючи на те, що рішенням Сихівського районного суду м.Львова у справі за позовом Львівської міської ради до Малькової І ОСОБА_3 ., Філянської О.В ОСОБА_4 встановлено факти, що не потребують доведення і мають преюдиційне значення для даної справи, зокрема те, що територіальна громада м.Львова в особі Львівської міської ради є власником спірних об`єктів нерухомого майна, які вибули з її володіння поза волею власника, та у подальшому таке вибуття ним не схвалено, а спірне майно підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння та передачі законному власнику – Львівській міській раді.

Позивач зазначив, що право власності було набуто на підставі ухвал Львівської міської ради від 27.12.2001 р. №1404 «Про впорядкування окремих питань власності на об`єкти нерухомого майна» та рішення виконавчого комітету від 25.11.2011 р. №1006 «Про оформлення права комунальної власності на будівлю на АДРЕСА_2 », які є чинними, а не на підставі рішення Галицької (Ленінської) районної ради народних депутатів, як помилково вважає відповідач.

Право комунальної власності було зареєстровано в 2004 та 2012 роках в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, при цьому в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності не реєструвалося. Позивач звертає увагу суду на те, що законодавча норма про перенесення реєстраційного номера об`єкта з Реєстру прав власності на нерухоме майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відсутня, так як це різні реєстри, які функціонували в різний час, а реєстр прав власності на нерухоме майно закритий з початком функціонування Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в якому право власності за ПП «Фірма «Грот» реєструвалося вперше з присвоєнням нових реєстраційних номерів об`єктів нерухомого майна, чим пояснюється відмінність реєстраційних номерів в різних реєстрах.

Позивач заперечив і проти застосування позовної давності через те, що предметом спору є витребування майна з чужого незаконного володіння відповідача та скасування записів про державну реєстрацію права власності відповідача, яка проведена у 2018 році, а позовна давність не сплила навіть якщо відраховувати початок її перебігу з моменту первинної реєстрації права власності за ПП «Фірма «Грот», що була проведена в 2016 році.

Під час розгляду спору по суті позивач також ставив під сумнів факт існування та дійсний зміст листа Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради від 22.09.2008 р., на який посилається відповідач, зазначаючи про відсутність в матеріалах справи оригіналу такого листа та неможливість з`ясувати його зміст і факт скерування ОКП «ЛОР «БТІ та ЕО» через утилізацію документів листування Управління за минулі роки.

Стосовно цього відповідач пояснив, що долучена ним копія листа засвідчена службовою особою ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» і була отримана внаслідок звернення з запитом до ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» і ознайомлення як з матеріалами інвентаризаційних справ щодо будинку за адресою: м.Львів, вул.Дністерська, 16, так і з матеріалами інвентаризаційних справ щодо будинків за іншими адресами, посилання на відчуження яких містилось в листі Управління, а всі інвентаризаційні справи вилучені з ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» для проведення розслідувань слідчими органами, тому оригінал листа не міг бути представлений відповідачем.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, письмових пояснень не надала, усно представник третьої особи підтримав позовні вимоги, зазначив, що спірні приміщення перебували в комунальній власності та знаходились на балансі ЛКП «Дністер» та ЛКП «Рембуд» і неодноразово передавались в оренду Управлінням на підставі відповідних ухвал Львівської міської ради, на підтвердження чого подав відповідні документи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, повно та об`єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

20.01.2000 р. Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради приймались розпорядження №31–№39, які стосувались: надання дозволів на укладення від імені неповнолітніх осіб договорів купівлі-продажу часток квартир за адресами: АДРЕСА_3 ; надання дозволів на визначення ідеальних часток в квартирі на АДРЕСА_4 та квартирі на АДРЕСА_5 ; присвоєння квартирного номеру квартирі на пл.Соборній, 2; затвердження рішення адміністрації і профкомів з питань зарахування на квартирний облік громадян за місцем праці на підприємствах, в установах та організаціях; приєднання до квартири №9 на вул.Князя Романа,20 приміщення квартири АДРЕСА_6 .

Розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №91 від 11.02.2000 р. стосувалось дозволу на проведення розширення квартири АДРЕСА_7 10 в АДРЕСА_8 , а розпорядження №117 від 17.02.2000 р. – виділення позабюджетних коштів.

Листом №4-31-2168 від 10.09.2019 р. Галицька районна адміністрація Львівської міської ради повідомила директора юридичного департаменту ЛМР про те, що районною адміністрацією не приймалися розпорядження №91 від 20.01.2000 р. та №117 від 28.04.2000 р. стосовно приміщень на вул.Дністерській, 16 та не приймалися жодні розпорядження датовані 28.04.2000 р.

Відповідно до п.1.9. ухвали Львівської міської ради №1404 від 27.12.2001р. «Про впорядкування окремих питань власності на об`єкти нерухомого майна» будівлю на вул.Дністровській, 16 було зараховано до власності територіальної громади м.Львова.

27.08.2004 р. до Реєстру прав власності на нерухоме майно на підставі цієї ухвали було внесено відомості про право власності територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради на об`єкт нерухомого майна – будинок з реєстраційним номером 7196059 за адресою: м.Львів, вул.Дністерська, буд.16.

Листом від 22.09.2008 р. за вих.№5620/2302 у зв`язку з відчуженням частини нежитлових приміщень, в тому числі за адресою: м.Львів, вул.Дністровська, 16Б, що складається з нежитлового приміщення під літерою Б за індексами 1, 2, 3, 4, 5, загальною площею 597,9 кв.м, та на праві власності належить ПП «Фірма «Грот», і за адресою: м.Львів, вул.Дністровська, 16, що складається з двохповерхової будівлі, 1-ий поверх під індексом 1, 2, 3, 4, 1-1,1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, 1-7, 1-8, 1-9, 1-10, 1-11, 1-12, 1-13, 1-14, 1-15, 3-1, 3-2, 3-3, 3-4, 3-5, 3-6, 3-7, 3-8, 3-9, 3-10, 3-11, 3-12, 3-13 площею 655,9 кв.м, 2-ий поверх під індексом 1, 2, 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7, 2-8, 2-9, 2-10, 2-11, 2-12, 2-13, 2-14, 2-15, 2-16, 3-14, 3-15, 3-16, 3-17, 3-18, 3-19, 3-20, 3-21, 3-22, 3-23, 3-24, 3-25, 3-26, 3-27, 3-28 площею 638,7 кв.м. загальною площею 1294,6 кв.м., та на праві власності належить ПП «Фірма «Грот» з метою отримання актуальної інформації про майно, що відноситься до комунальної власності після відчуження по зазначених в листі адресах, Управління Комунальної власності Департаменту економічної політики просило начальника ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» проінформувати чи проводилась реєстрація права власності на вищезгадані приміщення.

В матеріалах справи даний лист наявний в копії, засвідченій відбитком печатки канцелярії Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» та відбитком штампу «Згідно з оригіналом зав.канцелярією», а також підписом і з зазначенням дати 31.01.2019 р.

З листа Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради №2302/5307 від 22.09.2017 р., складеного у відповідь на адвокатський запит адвоката Хром`як У.В. про надання відомостей стосовно листів Управління, в тому числі і адресованого ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» листа від 22.09.2008 р. за вих.№5620/2302, вбачається, що згідно з актом №1 від 09.11.2015 р. «Про вилучення для знищення справ (документів), що не входять до Національного архівного фонду» було відібрано для знищення, як такі, що не мають науково-історичної цінності та втратили своє практичне значення і не увійшли до Національного архівного фонду, документи Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, в списку яких наявне листування з організаційних питань діяльності управління в період з 2000 по 2011 рік, зокрема запитувані листи до ОКП ЛОР «БТІ».

15.02.2011 р. до Реєстру прав власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності №С-04099 від 03.12.2010 р., виданого Виконавчим комітетом Львівської міської ради згідно з рішенням №1702 від 03.12.2010 р. було внесено відомості про право власності територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради на об`єкт нерухомого майна – нежитлові приміщення 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 15 загальною площею 296,4 кв.м. з реєстраційним номером 32902024, що знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Дністерська, буд.16.

16.05.2011 р. Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» складено технічний паспорт на будівлю літ. «Б-1» (гаражні бокси) за адресою: м.Львів, вул.Дністерська, №16 загальною площею 604,5 кв.м., інвентарний номер 681, а 15.08.2011 р. – на адмінбудинок літ. «А-2» за адресою: м.Львів, вул.Дністерська, №16 загальною площею 1295,5 кв.м., інвентарний номер 681.

Рішенням №1006 від 25.11.2011 р. «Про оформлення права комунальної власності на будівлю на вул. Дністерській, 16» Виконавчий комітет Львівської міської ради з метою врегулювання відносин щодо користування будівлею на вул.Дністерській, 16, розглянувши документи, представлені управлінням комунальної власності департаменту економічної політики, вирішив оформити територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради право комунальної власності на будівлю під літерою «Б-1» загальною площею 604,5кв.м на вул. Дністерській, 16 згідно з технічним паспортом, доручити Відділу приватизації державного житлового фонду Галицького району оформити та видати свідоцтво про право власності на будівлю, а Управлінню комунальної власності департаменту економічної політики – зареєструвати свідоцтво про право власності в Обласному комунальному підприємстві Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки».

13.01.2012 р. до Реєстру прав власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності №С-04420 від 25.11.2011 р., виданого виконкомом Львівської міської ради згідно з рішенням №1006 від 25.11.2011 р. було внесено відомості про право власності територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради на об`єкт нерухомого майна – будівлю літ. «Б-1» загальною площею 604,5 кв.м. з реєстраційним номером 35791645, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Дністерська, буд.16.

06.11.2012 р. до Реєстру внесено запис про право власності територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради на нежитлове приміщення 2-го поверху під інд.1 (в подальшому змінено на « 3-24») загальною площею 10,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Дністерська, буд.16. Підставою внесення запису було свідоцтва про право власності №С-05197 від 06.09.2012 р., видане Виконавчим комітетом Львівської міської ради згідно з рішенням Виконавчого комітету №621 від 06.09.2012 р. 01.08.2014 р. інформація про даний об`єкт і право власності на нього була перенесена в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, а майну присвоєно реєстраційний номер 421157346101.

24.06.2014 р. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності №24199229 від 14.07.2014 р., виданого Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції було внесено відомості про право власності Львівської міської ради на об`єкт нерухомого майна – нежитлове приміщення другого поверху під індексом 3-14 загальною площею 19,7 кв.м. з реєстраційним номером 406315946101, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Дністерська (Дністровська), буд.16.

В матеріалах справи наявні копії договорів оренди нерухомого майна, що укладались в 2008, 2011– 2015 роках між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та орендарями стосовно таких приміщень за адресою: м.Львів, вул.Дністерська, 16: загальною площею 302 кв.м. з індексом приміщень 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7, 2-8, 2-9, 2-10, 2-11, 2-12, 2-13, 2-14, 2-15, 2-16 відповідно до технічного паспорта ЛОДКБТІ та ЕО від 26.05.2003 р.; загальною площею 18 кв.м. з індексом приміщення з індексом приміщення «Д», відповідно до даних з копії поверхового плану; загальною площею 296,4 кв.м. з індексом 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 відповідно до технічного паспорта ЛОДКБТІ та ЕО від 08.11.2004 р. №681; загальною площею 10,3 кв.м. з індексом 3-24, технічна характеристика якого наводиться в технічному паспорті ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 19.11.2009 р., інвентарний №681; загальною площею 19,7 кв.м. з індексом приміщення 3-14 відповідно до технічного паспорта ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 21.06.2012 р., інвентарний №681; загальною площею 10,20 кв.м. з індексом приміщення 24 відповідно до технічного паспорта ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 15.08.2011 р., інвентарний №681; загальною площею 10,3 кв.м. з індексом приміщення 2-го поверху 3-24 відповідно до технічного паспорта ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 24.04.2014 р., інвентарний №681; загальною площею 599,8кв.м. з індексами приміщень 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, 1-7, 1-8, 1-9, 1-10, 1-11, 1-12, 1-13, 1-14, 1-15, 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7, 2-8, 2-9, 2-10, 2-11, 2-12, 2-13, 2-14, 2-15, 2-16 відповідно до даних технічного паспорта ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 15.08.2011 р., інвентарний №681; загальною площею 611,5 кв.м. з індексами приміщень 1 поверху під індексами 3-1, 3-2, 3-3, 3-4, 3-5, 3-6, 3-7, 3-8, 3-9, 3-10, 3-11, 3-12, 3-13, 2 поверху 3-14, 3-15, 3-16, 3-17, 3-18, 3-19, 3-20, 3-21, 3-22, 3-23, 3-24, 3-25, 3-26, 3-27, 3-28 відповідно до даних технічного паспорта ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 15.08.2011 р., інвентарний №681.

Відповідно до актів проведення перевірки приміщень, що складались представниками Управління комунальної власності протягом 2015– 2017 років, в 2015 р. було проведено перевірку приміщення площею 599,8 кв.м., внаслідок якої встановлено, що орендарем об`єкт фактично не використовується, суборендарів не виявлено, стан об`єкта – задовільний, в 2016 р. було проведено перевірку приміщення площею 611,5 кв.м., внаслідок якої встановлено, що орендар використовує об`єкт для службових потреб (приміщення « 3-14» не використовується), суборендарів не виявлено, стан об`єкта – задовільний, в 2017 р. було проведено перевірку приміщення площею 1295, 5 кв.м., внаслідок якої встановлено, що об`єкт не використовується, стан об`єкта – задовільний, приміщення опечатано, а ключі знаходяться в балансоутримувача.

З інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1083796946101 належить нежитловим приміщенням під індексом 1-5, літ.Б, загальною площею 597,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 вул.Дністерська, 16, а реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1083803446101 належить нежитловим приміщенням 1-го поверху під індексом 1-4,1-1 по 1-15,3-1 по 3-13, площею 655,9 кв.м., 2-ий поверх під індексом 1, 2, 2-1 по 2-16, 3-14 по 3-28, площею 638,7 кв.м., загальною площею 1294,6 кв.м.,що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

13.11.2016 р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н.І. на підставі розпоряджень Галицької районної адміністрації №117 від 28.04.2000 р. та №91 від 20.01.2000 р., реєстраційних посвідчень Львівського міжміського бюро технічної інвентаризації №379 від 07.06.2000 р. та №320 від 02.02.2000 р. внесено записи №17421857 та №17422008 про право власності Приватного підприємства «Фірма «Грот» на об`єкт за №1083796946101 та за №1083803446101 відповідно.

В подальшому цей же нотаріус внесла до реєстру 19.11.2016 р. записи №17519050 та №17519127 про реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна за Приватним підприємством «К.Р.О.К-7» на підставі договорів купівлі-продажу №890 і №894 від 17.11.2016 р., а 28.11.2016 р. – записи №17684221 та №17685797 про реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна за Товариством з обмеженою відповідальністю «Масафі» на підставі договорів купівлі-продажу №929 і №928 від 25.11.2016 р.

15.03.2017 р. приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П. відповідно до записів №19458164, №19458165, №19458078, № 19458079 зареєструвала право спільної часткової власності на дані об`єкти за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу №1522 і №1517 від 15.03.2017 р.

25.05.2018 р. державний реєстратор Львівської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Малайдах А.С. на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 21.05.2018 р., договорів купівлі-продажу №1522 і №1517 від 15.03.2017 р., протоколу загальних зборів учасників ТзОВ «Захід Груп ЛВ» №3/21/05/18 від 21.05.2018р., нової редакції статуту ТзОВ «Захід Груп ЛВ» внесла до реєстру записи №26398550 та № 26402245 про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю на згадані об`єкти нерухомого майна.

Ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 28.03.2017 р. у справі №464/232/17 накладено арешт на об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення загальною площею 597,9 кв.м. (нежитлові приміщення під індексом 1-5 літ.Б), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1083796946101) та нежитлове приміщення площею 1294,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1083803446101).

Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 13.04.2017 р. у справі №461/7775/16-к накладено арешт на об`єкти нерухомості, серед яких і нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2 вул.Дністерська, 16, реєстраційні номери об`єктів – 1083803446101 та 1083796946101

07.04.2017 р. та 24.04.2017 р. на виконання ухвал суду та постанов Сихівського ВДВС м.Львів ГТУЮ у Львівській області про арешт майна боржника до Державного реєстру було внесено відповідну інформацію про державну реєстрацію обтяжень – арештів нерухомого майна.

Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 04.05.2018 р. у справі №464/232/17 задоволено позов Львівської міської ради до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П., Малькової І.В., Філянської О.В.; витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради об`єкт нерухомого майна – нежитлові приміщення площею 597,9 м.кв. та площею 1294,6 м.кв., що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 ; скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна – нежитлове приміщення (під індексом 1-5 літ.Б) площею 597,9 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 , здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П. (індексний номер 34283261 від 15.03.2017 р., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1083796946101, форма власності – приватна) та нежитлове приміщення площею 1294,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П. (індексний помер 34283261 від 15.03.2017 р., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1083796946101, форма власності – приватна).

Постановою Львівського апеляційного суду від 10.12.2018 р. . у справі №464/232/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Сихівського районного суду м.Львова від 04.05.2018 р. – без змін.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з нормою ч. 1 статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. (ст.328 ЦК України).

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст.143 Конституції України і ст.327 Цивільного кодексу України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ч.5 ст.16, ч.8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів; об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Прийнятим Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 07.02.1991 р. Законом УРСР «Про власність» встановлювалася рівноправність таких форм власності, як індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна та визначалося, що до державної власності в Українській РСР належить загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

В ст.ст.34, 35 названого Закону визначалося, що загальнодержавну (республіканську) власність складають: майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради Української РСР та утворених нею органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об`єкти; єдина енергетична система; система транспорту загального користування, зв`язку інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об`єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

Під об`єктами права комунальної власності розумілося майно, що забезпечує діяльність Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передбачене відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991 р. «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» та прийнятого на його виконання рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів №728 від 24.12.1991 р. «Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць /підприємств та організацій житлово-комунального господарства області» житловий та нежитловий фонд Львівської міської ради народних депутатів районів м.Львова було віднесено до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Як встановлено статтею 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч.1 ст.388 цього Кодексу, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник, а відповідачем – незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто в особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Предмет же віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння, а його підставою є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.

Під час розгляду вимог про витребування майна у його набувача необхідно враховувати те, чи власник або титульний володілець дійсно не має можливості здійснювати фактичне володіння над річчю; чи майно, яке хоче повернути колишній власник або титульний володілець, збереглося в натурі та перебувало у фактичному володінні іншої особи; чи майно, яке підлягає віндикації, є індивідуально визначеним; чи немає між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

Відповідно до ч.1 ст.184 ЦК України, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Таким чином, для витребування спірного майна з чужого незаконного володіння слід встановити та ідентифікувати чіткі об`єкти спірного індивідуального визначеного майна, переконатись у праві власності або законного володіння у власника або титульного володільця на ці об`єкти та існуванні в натурі цих об`єктів як предметів матеріального світу на момент подачі позову та прийняття рішення про витребування такого майна, встановити, що відповідач саме на момент подачі позову та прийняття рішення фактично тримає його у себе, внаслідок чого власник чи титульний володілець не має можливості здійснювати фактичне володіння над річчю.

Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 26.06.2018 р. у справі № 914/1953/17, від 10.10.2018 р. у справі №916/759/16, від 13.11.2018 р. у справі №914/1621/17.

При розгляді віндикаційного позову позивач перш за все повинен підтвердити своє право власності на витребовуване майно, оскільки змістом віндикаційного позову є повернення саме тієї речі, яка вибула із законного володіння власника та збереглася в натурі.

В позовній заяві (з врахуванням заяви про зміну предмету позову) позивач заявив вимоги про витребування від відповідача об`єктів нерухомого майна: нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 597,9 м.кв. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1083796946101) та загальною площею 1294,6 м.кв. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1083803446101) і скасування відповідних записів про державну реєстрацію прав відповідача на ці приміщення.

При цьому позивач стверджує те, що він (територіальна громада м.Львова в його особі) є власником саме цих нежитлових приміщень, так як є власником будинку за адресою: АДРЕСА_2 , у складі якого і знаходяться спірні приміщення.

Згідно з посиланнями позивача в позовній заяві та відповіді на відзив, його право власності виникло на підставі чинних ухвали Львівської міської ради від 27.12.2001 р. №1401 «Про впорядкування окремих питань власності на об`єкти нерухомого майна» та рішення виконавчого комітету від 25.11.2011 р. №1006 «Про оформлення права комунальної власності на будівлю на вул. Дністерській, 16» і виданих на їх підставі свідоцтв про право власності, а також підтверджується відомостями з Реєстру про реєстрацію права комунальної власності на будинок на вул. Дністерській, 16 (реєстраційний номер майна 7196059) та будівлю під літ. «Б-1» по вул.Дністерській, 16 загальною площею 604,5 кв.м (реєстраційний номер майна 35791645).

Крім того, позивач зазначає, що обставини наявності в нього права власності на об`єкти, яких стосуються позовні вимоги, встановлені судовими рішеннями у справі №464/232/17, а тому взагалі не потребують доказування.

Суд не може погодитись з наведеною позицією з огляду на наступне.

Частинами 4 та 5 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, а обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідач у даній справі – ТзОВ «Захід Груп ЛВ» в жодному процесуальному статусі не брав участі у справі №464/232/17, в якій були встановлені обставини належності спірних приміщень позивачеві, а тому має можливість спростувати такі обставини в загальному порядку при розгляді справи №914/288/19.

Відповідач у поданому відзиві на позов звертав увагу суду на те, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Львівська міська рада володіє нежитловими приміщеннями за адресою: м.Львів, вул.Дністерська, 16 площею 10,3 кв.м., 19,7 кв.м. та 296,4 кв.м. в той час як відповідач набув в приватну власність приміщення площею 638,7 кв.м. та 1294,6 кв.м. з зовсім іншими індексами цих приміщень та номерами об`єктів нерухомого майна в Державному реєстрі.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно п.1 ч.1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Приписами ч.ч.1 ст. 5 Закону встановлено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Відповідно до ч.ч.2, 5 ст. 12 Закону, записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. Відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей, що містяться в цьому реєстрі.

Нормами ч.7 ст. 18 Закону визначено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Судом встановлено, що в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за позивачем зареєстровано право власності на такі об`єкти, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (без зазначення загальної площі) з реєстраційним номером 7196059; нежитлові приміщення 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 15 загальною площею 296,4 кв.м. з реєстраційним номером 32902024; будівлю літ. «Б-1» загальною площею 604,5 кв.м. з реєстраційним номером 35791645; нежитлове приміщення 2-го поверху під інд.1 (в подальшому змінено на « 3-24») загальною площею 10,3 кв.м.

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за позивачем зареєстровано право власності на нежитлове приміщення 2-го поверху під інд.1 (в подальшому змінено на «3-24») загальною площею 10,3 кв.м. з реєстраційним номером 421157346101 (відомості перенесено з Реєстру прав власності з присвоєнням нового номеру об`єкту) та нежитлове приміщення другого поверху під індексом 3-14 загальною площею 19,7 кв.м. з реєстраційним номером 406315946101.

За відповідачем зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на нежитлові приміщенням під індексом 1-5, літ.Б, загальною площею 597,9 кв.м., що знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Дністерська, 16 (реєстраційний номер 1083796946101) та нежитлові приміщення 1-го поверху під індексом 1-4, 1-1 по 1-15, 3-1 по 3-13, площею 655,9 кв.м., 2-ий поверх під індексом 1, 2, 2-1 по 2-16, 3-14 по 3-28 площею 638,7 кв.м., загальною площею 1294,6 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 1083803446101).

Суд вважає, що об`єкти, право власності на які набуто позивачем на підставі відомих суду документів та зареєстровано за позивачем в Реєстрі прав власності на нерухоме майно і Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не є тотожними за своїми індивідуальними (ідентифікуючими) ознаками, як-то площа, індекси приміщень, літерування тощо, об`єктам, право власності на які набув відповідач.

При цьому суд не може визнати, що приміщення відповідача повністю входять до складу належного позивачеві будинку за адресою: м.Львів, вул.Дністерська, 16, про що стверджував позивач та йшлося в судових рішеннях у справі №464/232/17, оскільки з матеріалів справи №914/288/19 вбачається, що за даною адресою існує принаймні дві належних позивачеві та зареєстрованих за ним будівлі – будівля без зазначення індексу та площі, зарахована до власності територіальної громади м.Львова ухвалою від 27.12.2001 р. №1401, та будівля під літерою «Б-1» загальною площею 604,5кв.м., право власності на яку було вирішено оформити рішенням від 25.11.2011 р. №1006.

Також за згаданою адресою існують і інші зареєстровані за позивачем як окремі об`єкти нерухомого майна нежитлові приміщення з різними індексами та площею, що свідчить про те, що за адресою: м.Львів, вул.Дністерська, 16 можуть знаходитися об`єкти нерухомого майна, що не обов`язково є частинами однієї і тієї ж споруди.

В суду відсутні достатні підстави вважати, що зареєстровані за відповідачем приміщення загальною площею 597,9 кв.м. та загальною площею 1294,6 кв.м. (тобто в цілому площею 1892,5 кв.м.) можуть входити до якоїсь з зареєстрованих за позивачем будівель, як встановлено у справі №464/232/17 («Судом встановлено, що будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 вул.Дністерська, АДРЕСА_2 і у складі якого знаходяться спірні приміщення, є у комунальній власності територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради, підстава виникнення права власності – ухвала Львівської міської ради №1404 від 27.12.2001 р., дата прийняття рішення про державну реєстрацію 27.08.2004 р.»)

Суд у справі №914/288/19 приходить до такого висновку з огляду на те, що одна з належних позивачеві будівель має площу 604,5 кв.м., тобто значно меншу, ніж площа належних відповідачеві об`єктів, а точні відомості про площу іншої будівлі позивача, яку, виходячи з реквізитів прийнятої ухвали та дати реєстрації, і має на увазі суд у справі №464/232/17 та позивач, відсутні як у Реєстрі, так і в документах, які були підставою для здійснення державної реєстрації права власності.

13.09.2019 р. позивачем було долучено до матеріалів справи копії технічних паспортів, складених у 2011 році на дві будівлі, що знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Дністерська, 16 – будівлю літ «Б-1» загальною площею 604,5 кв.м. та адмінбудинок літ. «А-2» загальною площею 1295,5 кв.м.

Навіть бездоказово припустивши, що останній зі згаданих будинків є саме тим будинком, право власності на який зареєстровано позивачем в 2004 році, можна поза сумнівом ствердити, що його площа (1295,5 кв.м.) є недостатньою для того, щоб оспорювані приміщення (в цілому 1892,5 кв.м.) могли входити до його складу.

На момент реєстрації за позивачем права власності на цей об`єкт був чинним Порядок ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003 р. №7/5.

Відповідно до п.3.2.1. Порядку, внесення до Реєстру прав запису про об`єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, проводилось шляхом внесення, в тому числі, інформації про загальну та у разі наявності житлову площу об`єкта, права щодо якого підлягали державній реєстрації.

На переконання суду, прийняття ухвали про оформлення права власності на будівлю за адресою: АДРЕСА_1 .Львів, вул.Дністерська, 16 без зазначення в ній загальної площі будівлі та подальше внесення до Реєстру таких неповних та недостатніх для проведення реєстрації відомостей про об`єкт нерухомого майна не може слугувати доказом того, що таким чином Львівською міською радою було набуто право власності на всі без виключення об`єкти, які знаходяться чи можуть знаходитись за даною адресою.

Не є беззаперечним свідченням цього і наявність у позивача зареєстрованого права власності на ряд інших об`єктів нерухомого майна за цією адресою, адже в суду відсутні докази того, що такими приміщеннями і будівлями вичерпується майно, яке існує за адресою: м.Львів, вул.Дністерська, 16.

Суд з врахуванням презумпції достовірності внесених до реєстрів відомостей та позиції Європейського суду з прав людини, згідно якої ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення Європейського суду у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії» «Трґо проти Хорватії») зазначає, що можливе невнесення або неповне внесення до державних реєстрів відомостей про право власності позивача з вини самого позивача чи уповноважених державою осіб, які здійснювали реєстрацію прав, не може бути підставою для позбавлення відповідача права власності на зареєстровані за ним об`єкти нерухомого майна.

Разом з тим, прийшовши до висновку про неспівпадіння об`єктів, яких стосуються позовні вимоги та об`єктів, які належать позивачеві, суд не може погодитися з позицією відповідача стосовно того, що одна лише відмінність реєстраційних номерів об`єктів нерухомого майна свідчить про те, що такі об`єкти є різними.

Варто зазначити, що деякі з об`єктів, про які веде мову відповідач, були зареєстровані в Реєстрі прав власності на нерухоме майно в той час як інші – в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Як правильно вказує позивач, реєстраційний номер присвоюється державним реєстратором прав на нерухоме майно об`єкту нерухомого майна, право власності на який вперше реєструється в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що й було зроблено при першій реєстрації в Державному реєстрі права власності на приміщення за ПП «Фірма «Грот».

Реєстрація ж права власності за територіальною громадою на чотири з п`яти належних їй об`єктів відбувалася в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, а в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на ці об`єкти не реєструвалось (за винятком перенесення відомостей щодо нежитлового приміщення 2-го поверху під інд.1 (в подальшому змінено на « 3-24») загальною площею 10,3 кв.м.

Дані реєстри є різними реєстрами, які не функціонували в один і той самий час, а Реєстр прав власності був закритий для внесення нових записів з початком функціонування Державного реєстру, проте його відомості доступні для пошуку та отримання інформаційних довідок і витягів.

Суд погоджується з тим, що не існує законодавчої норми про необхідність перенесення реєстраційного номера об`єкта з Реєстру прав власності на нерухоме майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, як не існувало і встановленого обов`язку власника звертатися за здійсненням перереєстрації свого майна.

Таким чином, одна лише відмінність реєстраційних номерів об`єктів нерухомого майна, яким такі номери були присвоєні в різних реєстрах, не може свідчити про те, що об`єкти є різними, проте при вирішенні даного спору суд, встановлюючи нетотожність об`єктів, виходив з факту відмінності інших ідентифікуючих ознак об`єктів та недоведеності обставин входження одних об`єктів до числа інших.

Крім того, твердження відповідача про те, що право власності територіальної громади м.Львова було набуте на підставі рішення Галицької (Ленінської) районної ради народних депутатів від 14.04.1987 р., яке не може слугувати підставою набуття права комунальної власності, не відповідають дійсності, оскільки позивач не посилається на таке рішення, а підтвердженням його права власності є подані ним ухвала Львівської міської ради та рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради, а також інші документи, посилання на які містить в відомостях реєстрів.

Водночас вищевикладене не впливає на те, що спірні приміщення не є саме тими приміщеннями, які належать до комунальної власності, так як відповідачем спростовано преюдиційні обставини належності спірних приміщень позивачеві, а останнім не доведено будь-якого права територіальної громади міста Львова на них.

У спорі про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння позивачем може бути тільки власник майна, який момент подання позову не володіє таким майном. Предметом віндикаційного позову має бути індивідуально визначена річ і обов`язок доведення права власності на таку річ, а також знаходження її у чужому незаконному володінні на час розгляду судом віндикаційного позову покладається саме на позивача.

В силу того, що в суду відсутні докази права власності позивача на спірні приміщення, обставини їх набуття відповідачем та обставини наявності спірного майна у його володінні судом не досліджувалися.

Суд вважає недоведеним порушення прав позивача у спірних правовідносинах, що виключає задоволення позовних вимог відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України (аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постанові Верховного суду від 23.05.2018р. у справі №916/1166/17).

Також не підлягає задоволенню і похідна від вимоги про витребування майна вимога (в редакції заяви про зміну предмету позову) про скасування записів про державну реєстрацію права приватної власності на приміщення, які, як встановлювалось вище, не належать позивачеві на праві власності.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що скасування запису про проведену державну реєстрацію права може бути належним способом захисту права або інтересу позивача за певних умов, проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права не є належним способом захисту прав позивача.

Так, однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є саме таким рішенням і передбачає внесення відповідних записів до Державного реєстру в силу свого ухвалення. (постанови Великої палати Верховного Суду від 14.11.2018 р. у справі №183/617/16 та 29.05.2019 р. у справі №367/2022/15-ц).

Враховуючи те, що позивач одночасно з вимогами про скасування записів про державну реєстрацію прав заявляв вимоги про витребування майна із незаконного володіння, вимоги про скасування записів не могли би бути задоволені навіть у випадку встановлення підставності витребування майна від відповідача.

Стосовно заяви відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до 256 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 1 ст.261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом згаданої норми права позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності – за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Оскільки матеріалами справи не підтверджено порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача у зв`язку з відсутністю доказів права власності позивача на спірне майно, перебіг позовної давності не розпочався, а, відтак, і не міг бути пропущений Львівською міською радою при пред`явленні позовних вимог про витребування майна та скасування записів про державну реєстрацію.

Ухвалою від 16.09.2019 р. суд зупиняв провадження у справі до закінчення перегляду судового рішення у подібних правовідносинах у справі №914/3224/16 у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду.

Висновки щодо початку перебігу позовної давності за віндикаційним позовом, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №914/3224/16, не можуть бути враховані у справі №914/288/19, так як внаслідок вирішення спору по суті суд встановив відсутність порушення прав позивача і, як наслідок, можливості застосувати позовну давність до заявлених вимог. Обставини безпідставності звернення позивача з позовом могли бути встановлені лише при розгляді справи по суті та не могли бути достеменно відомі суду на час проведення підготовчого провадження та на момент його зупинення.

Щодо листа Управління комунальної власності №5620/2302 від 22.09.2008 р., поданого відповідачем, суд вказує на таке.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 4-66 ст.91 ГПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Долучений відповідачем лист Управління комунальної власності №5620/2302 від 22.09.2008 р. подано в копії, засвідченій відбитком печатки канцелярії Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» та відбитком штампу «Згідно з оригіналом зав.канцелярією», а також підписом і датою 31.01.2019 р.

Відповідно до пункту 5.27. Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 р. №55, відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Подана копія листа не може вважатися засвідченою належним чином, так як не містить обов`язкових реквізитів щодо назви посади, прізвища та ініціалів особи, що не дає змоги ідентифікувати особу, яка засвідчила цю копію.

Зазначення позивачем у відповіді на адвокатський запит про наявність у списку утилізованих документів листа з запитуваними реквізитами жодним чином не підтверджує того, що і зміст утилізованого документу відповідав змісту документу, копія якого подана відповідачем у матеріали справи.

При цьому неможливість подати оригінал доказу у зв`язку з його перебуванням (за твердженням відповідача) у матеріалах інвентаризаційної справи, вилученої слідчими органами, не може свідчити про безумовну достовірність копії письмового доказу та не звільняє відповідача від обов`язку доводити автентичність такого документу, поданого стороною на доведення обставини, що є підставою її заперечень.

В процесі розгляду справи позивач та третя особа ставили під сумнів відповідність поданої копії листа оригіналу, а відповідач не представив суду для огляду оригінал документа, тому суд не міг брати до уваги дану копію листа як доказ у справі та вирішувати спір з його врахуванням.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, з позовом може звертатися особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів. При цьому, звертаючись до суду з позовом, позивач повинен визначити позовні вимоги таким чином, щоб у разі їх задоволення судом відбувся захист, визнання та поновлення його прав і охоронюваних законом інтересів.

З урахуванням наведених законодавчих норм, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Разом із цим, вирішуючи спір, суд має перевірити наявність в особи, яка звертається з позовом, порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано цей позов, з`ясувати, у чому полягає порушення цих прав та інтересів. При цьому відсутність факту порушення права особи є підставою для відмови в позові, оскільки саме порушене (оспорюване) право та інтерес підлягають захисту.

Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як встановлено ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Як передбачено п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Оскільки спір виник з вини позивача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на позивача.

Керуючись ст.ст.4, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 19.02.2020 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 02.03.2020 р.

Суддя Гоменюк З.П.