Рішення № 87994514, 02.03.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.03.2020Справа № 910/18824/19Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод декоративної упаковки» (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Шолуденка, 16, Ідентифікаційний код юридичної особи 36965137);до проТовариства з обмеженою відповідальністю «ЮНАЙТЕД ФОРЕСТ» (04114, м.Київ, ВУЛИЦЯ АВТОЗАВОДСЬКА, будинок 72-А, Ідентифікаційний код юридичної особи 22902499) розірвання договору та стягнення 5686,21 грн. Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод декоративної упаковки» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНАЙТЕД ФОРЕСТ» (надалі також - «Відповідач») про розірвання договорів та стягнення 5686,21 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем зобов`язань щодо поставки попередньо оплаченого Позивачем товару за Договором поставки, укладеним сторонами у спрощений спосіб шляхом направлення Відповідачем рахунків та оплати їх Позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.01.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод декоративної упаковки» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/18824/19, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 02.01.2020 направлена на адреси Сторін, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення 10.01.2020 уповноваженим особам Сторін ухвали суду від 02.01.2020 та поверненням на адресу суду поштового конверту, надісланого за адресою місцезнаходження Позивача.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод декоративної упаковки» є 07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Шолуденка, 16.

Суд зазначає, що Ухвала Господарського суду міста Києва у справі № 910/18824/19 направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод декоративної упаковки», зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.

Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що Позивач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

13.02.2020 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшла заява, в якій останній повідомляє Суд про те, що станом на 11.02.2020 у Відповідача відсутня заборгованість перед Позивачем, Позивач не звертався до Відповідача щодо проведення звірки взаємних розрахунків, а також не направляв Відповідачу будь-яких вимог або претензій.

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

Як стверджує Позивач, Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Форест» з метою попередньої оплати вартості Продукції виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Завод декоративної упаковки» рахунки-фактури № КИ00071044 від 23.10.2018 на суму 41998,30 грн., № КИ00075296 від 07.11.2018 на суму 150695,99 грн. та № КИ00077819 від 15.11.2018 на суму 42733,99 грн., всього на суму 235427,29 грн. (а.с. 8, 11, 14)

Позивачем згідно з платіжними дорученнями № 1654 від 23.10.2018 на суму 6000,00 грн., № 480 від 23.10.2018 на суму 37049,40 грн., № 1705 від 15.11.2018 на суму 45000,00 грн, № 1721 від 23.11.2018 на суму 5000,00 грн., № 1734 від 29.11.2018 на суму 10000,00 грн., № 1732 від 29.11.2018 на суму 30000,00 грн., сплачено Відповідачу 133049,40 грн., з посиланням в призначенні платежу на рахунки-фактури № КИ00071044 від 23.10.2018 на та № КИ00075296 від 07.11.2018 (а.с. 17-22)

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач передав, а Позивач в свою чергу прийняв Продукцію загальною вартістю 127374,29 грн., що підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними №КИ00061986 від 23.10.2018, КИ00003988 від 23.10.2018, № КИ00068012 від 16.11.2018, № КИ00004331 від 16.11.2018, № КИ00071282 від 29.11.2018, № КИ00004511 від 29.11.2018 (а.с.9-10, 12-13, 15-16)

Позивач звернувся до Відповідача з Претензійним листом № 2607/2019 від 26.11.2019, в якому посилаючись на поставку Продукції не в оплаченому розмірі, вимагає протягом 7 календарних днів з моменту отримання претензії перерахувати на рахунок Позивача заборгованість у розмірі 5686,21 грн.. На підтвердження направлення зазначеної вимоги Позивачем надано суду копії опису вкладення у цінний лист від 01.08.2019, фіскального чека від 01.08.2019 та поштової накладної від 01.08.2019. (а.с. 33-35)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач не поставив оплачений Позивачем товар у повному обсязі, залишок коштів Позивачеві не повернув, у зв`язку з чим Позивачем заявлені вимоги про розірвання Договорів поставки, укладених сторонами у спрощеній спосіб, та повернення передплати у розмірі 5686,21 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод декоративної упаковки» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини;

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та правочинів.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обрати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частини 1, 2 статті 205 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно зі статтями 627, 628 та 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що шляхом складання та надання відповідачем рахунка, а позивачем його оплати між сторонами укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм та встановлених судом обставин справи у їх поєднанні між собою свідчить про виникнення між сторонами зобов`язальних правовідносин з поставки товару, регулювання яких здійснюється нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей притаманних даним правовідносинам.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 662, 692 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частин 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту цієї норми вбачається, що договором на покупця може покладатися обов`язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути оплачено повну вартість товару або її частину. Розмір попередньої оплати та строки її оплати встановлюються договором. У тих випадках, коли договір містить обов`язок покупця щодо попередньої оплати, проте не встановлює строків її здійснення, строки оплати визначаються відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України. Отже, продавець має право вимагати здійснення попередньої оплати у будь-який час, а покупець повинен здійснити таку оплату у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

Непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом статті 662 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається із наявних у матеріалах справи рахунків-фактур № КИ00071044 від 23.10.2018 на суму 41998,30 грн., № КИ00075296 від 07.11.2018 на суму 150695,99 грн. та № КИ00077819 від 15.11.2018 на суму 42733,99 грн. (а.с. 8, 11, 14), в них умовами продажу Продукції є - замовлення, однак Сторонами не було обумовлено умови поставки товару.

Суд зазначає, що вказані рахунки-фактури містять лише застереження: «Правила видачі паперу зі складу Відповідача: Для отримання паперу при собі необхідно мати довіреність встановленого зразка; претензії щодо якості приймаються виключно при збереженні упаковки про відвантаженні товару. після друку, порізки, флатовки повернення товару не приймається; товар за оригіналом чи копією платіжного доручення не видається; у разі доставки невірно замовленого товару з вини клієнта повернення здійснюється транспортом покупця».

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що за вказаними рахунками-фактурами передбачена можливість як самостійного отримання Покупцем товару на складі Продавця шляхом його самовивозу, так і його доставка Продавцем Покупцеві.

Суд акцентує увагу, що жодних інших доказів відповідно до статей 76 - 77 Господарського процесуального кодексу України, з яких суд міг дійти однозначного висновку щодо узгодження Сторонами строків та порядку поставки Товару згідно з рахунками-фактурами, Позивачем суду не надано.

Відповідно до статті 532 Цивільного кодексу України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться, зокрема, за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов`язання; за іншим зобов`язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Зобов`язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з положеннями статті 197 Господарського кодексу України господарське зобов`язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов`язання. У разі якщо місце виконання зобов`язання не визначено, зобов`язання повинно бути виконано: за іншими зобов`язаннями - за місцезнаходженням (місцем проживання) зобов`язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 689 Цивільного кодексу України встановлено обов`язок покупця щодо прийняття товару, зокрема, покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

За аналізом зазначеної статті покупець для виконання продавцем обов`язку із передачі товару, зобов`язаний вчинити дії для отримання оплаченого Товару у повному обсязі.

Тобто договір купівлі-продажу є взаємно зобов`язуючим, де кожна із сторін договору наділена взаємними правами та обов`язками.

Проте, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що Позивач вчиняв максимально необхідні дії для отримання належного виконання зобов`язання, зокрема, Позивачем не надано належних доказів (вимоги поставити товар з доказами її направлення або вручення відповідачу), що позивач звертався до відповідача за наявності довіреності, але відповідачем було відмовлено у передачі товару.

Як стверджує Позивач, 01.08.2019 ним було направлено Відповідачеві Претензійний лист № 2607/2019 від 26.11.2019, в якому посилаючись на поставку Продукції не в оплаченому розмірі, вимагає протягом 7 календарних днів з моменту отримання претензії перерахувати на рахунок Позивача заборгованість у розмірі 5686,21 грн.. На підтвердження направлення зазначеної вимоги Позивачем надано суду копії опису вкладення у цінний лист від 01.08.2019, фіскального чека від 01.08.2019 та поштової накладної від 01.08.2019. (а.с. 33-35)

Втім, Відповідачем заперечується факт отримання від Позивача вимог чи претензії щодо виконання зобов`язання з поставки Продукції.

Судом встановлено, що Претензійний лист Позивачем направлено Відповідачу за адресою м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 172-А.

Проте, суд звертає увагу, що згідно з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНАЙТЕД ФОРЕСТ» є м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 72-А.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Пунктом 10 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» встановлено, що в єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Отже, враховуючи, що за описом вкладення у цінний лист від 01.08.2019, фіскальним чеком від 01.08.2019 та поштовою накладною від 01.08.2019 кореспонденція направлялась Відповідачеві за адресою відмінною від адреси, що внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, як адреса місцезнаходження юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНАЙТЕД ФОРЕСТ», доказів на підтвердження протилежного суду не представлено, Суд оцінює наданий Позивачем опис вкладення у цінний лист від 01.08.2019, фіскальний чека від 01.08.2019 та поштову накладну від 01.08.2019 неспроможними довести факт звернення до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів як попередньої оплати за непоставлених Товар.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять, а Позивачем в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України того, що мало місце порушення продавцем обов`язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, відмови продавця від здійснення своїх обов`язків; не надано доказів на підтвердження добросовісності поведінки покупця для встановлення належного виконання покупцем свого кореспондуючого обов`язку щодо прийняття товару (у тому числі і шляхом самовивозу); не надано доказів на підтвердження вчинення Позивачем належним чином всіх дій, регламентованих законодавством, для уникнення неналежного виконання зобов`язань, що склалися між сторонами.

За таких обставин, оскільки Позивачем не надано доказів щодо узгодження сторонами строків та порядку поставки товару, доказів відмови Відповідача в поставці товару на вимогу Позивача матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про повернення попередньої оплати в сумі 5686,21 грн. є передчасними та не доведеними належним чином, у зв`язку з чим відмовляє у їх задоволенні.

Що стосується заявлених позивачем вимог про розірвання договору поставки, укладеного у спрощений спосіб між Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод декоративної упаковки» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Форест» на поставку бумаги - SwedPaper FBC пл70 г/м2 ф72 см, суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги про розірвання договору позивач посилається на порушення відповідачем умов укладеного договору та приписи частини 4 статті 188 Господарського кодексу України та частини 6 статті 651 Цивільного кодексу України.

Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 Цивільного кодексу України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Про зміну або розірвання договору в порядку частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).

Разом з тим, законодавством передбачено випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Так, відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, підставами для виникнення юридичного спору про розірвання договору, який підлягає вирішенню судом, є обставини, наведені у частині 2 статті 651 Цивільного кодексу України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у зазначеній нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб`єктивних правах чи інтересах.

За імперативними приписами як статті 651 Цивільного кодексу України, так і статті 188 Господарського кодексу України, якою визначено, зокрема порядок розірвання господарських договорів, розірвання договору можливе лише за згодою сторін або у виняткових випадках за рішенням суду у зв`язку з істотним порушенням стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, підставою розірвання договору відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України є істотне порушення стороною цього договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Суд повинен з`ясувати не лише наявність істотного порушення договору та шкоди, а й встановити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Водночас, під час розгляду даної справи Позивачем не доведено належними та допустимими відповідно до ст.ст. 76 - 77 Господарського процесуального кодексу України доказів істотного порушення Відповідачем взятих на себе зобов`язань, а також наявність шкоди, завданої внаслідок порушення Відповідачем умов Договору, розмір якої не дозволив би отримати Позивачу очікуване при укладенні договору.

Відповідно до ч.ч.2, 3 статті 164 Господарського процесуального кодексу України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). У разі необхідності до позовної заяви додається клопотання про призначення експертизи, витребування доказів тощо.

Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. (ч.1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України)

Згідно з ч.1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод декоративної упаковки» про розірвання договорів поставки Товару, укладених у спрощений спосіб, та стягнення 5686,21 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод декоративної упаковки» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНАЙТЕД ФОРЕСТ» про розірвання договорів та стягнення 5686,21 грн. - відмовити повністю.

2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 02 березня 2020 року.

Суддя О.В. Чинчин