Ухвала суду № 87991722, 02.03.2020, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 932/2504/20

Провадження №2-з/932/29/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2020 року м.Дніпро

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Сліщенка Ю.Г.

при секретарі Лежньові О.Р.

розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі №932/2504/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Тараненко Руслан Володимирович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зєнікова Марина Сергіївна, Сьома дніпровська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору – купівлі продажу,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Тараненко Руслан Володимирович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зєнікова Марина Сергіївна, Сьома дніпровська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору – купівлі продажу.

Разом із позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заяви про забезпечення позову вказав, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , були власниками на 2/3 частини на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01.10.1996 року, виданого Державним житлово-комунальним підприємством «Південне» згідно розпорядження №1191-96, зареєстроване в КП «ДМБТІ» ДМР та записано в реєстрову книгу №249п за реєстровим №79 та 1/3 частини (в рівних частках) за ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на підставі про право на спадщину за законом від 21.04.1998 року, виданого Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром №2-2020, зареєстроване в КП «ДМБТІ» ДМР та записано в реєстрову книгу №333п за реєстровим №11. Відповідно до листа №11/5-13340 від 03 грудня 2019 року Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур управління у сфері державної реєстрації відділ обліку проживання фізичних осіб, в якому вказано, що відповідно до наявних даних картотеки з питань реєстрації фізичних осіб, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 25.04.1985 року до дня смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та з реєстраційного обліку не знята. Позивач є рідним сином ОСОБА_4 та рідним братом ОСОБА_5 , які померли у 2019 році.

Після їхньої смерті позивач звернувся до Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори для відкриття спадкової справи, але йому було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій на майно у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують право власності спадкодавця на майно.

28 серпня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Тараненком Русланом Володимировичем внесені дані щодо набуття права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 . 06 грудня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Зєніковою Мариною Сергіївною внесені дані щодо набуття права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується наданою позивачем Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30.01.2020 року №198405873.

Вважає, що дії відповідачів призвели до припинення права власності його матері та сестри, оформлення правочину без присутності та згоди власників квартири, дані дії є шахрайством, а саме порушення права власності на житло. Вказує, про те, що існує ризик того, що відповідачі та треті особи, дізнавшись про те, що позивач звернувся до суду з позовною заявою, якою має намір визнати договір купівлі-продажу квартири недійсним – можуть вдатись до ухилення від виконання судового рішення, шляхом укладення реального або фіктивного правочину, що призведе до ускладнення розгляду справи або зовсім унеможливить виконання рішення суду.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, приходжу до наступного.

Відповідно до ч. 2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ст. 150 ЦПК України накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Відповідно до п. 3-4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у ч. 1 ст. 152 ЦПК перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених ч. 4 зазначеної статті.

З аналізу вказаних норм можна дійти висновку, що забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Підставою для забезпечення позову є обґрунтоване припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідачів, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно листа №924 від 27.01.2020 року Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» вказано, що станом на 31.12.2012 року в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_2 містяться наступні відомості про право власності:

-на 2/3 частини за ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01.10.1996 року, виданого Державним житлово-комунальним підприємством «Південне» згідно розпорядження №1191-96, зареєстроване в КП «ДМБТІ» ДМР та записано в реєстрову книгу №249п за реєстровим №79;

-на 1/3 частину (в рівних частках) за ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на підставі про право на спадщину за законом від 21.04.1998 року, виданого Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром №2-2020, зареєстроване в КП «ДМБТІ» ДМР та записано в реєстрову книгу №333п за реєстровим №11.

Відповідно до листа №11/5-13340 від 03 грудня 2019 року Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур управління у сфері державної реєстрації відділ обліку проживання фізичних осіб, в якому вказано, що відповідно до наявних даних картотеки з питань реєстрації фізичних осіб, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 25.04.1985 року до дня смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та з реєстраційного обліку не знята.

Цивільній процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено виконання рішення при задоволенні позову. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав та законних інтересів. При цьому ухвалою про забезпечення позову не може вирішуватися спір по суті.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд зазначає, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Вивчивши заяву про забезпечення позову, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, суд враховуючи розумність, співмірність, обґрунтованість і обсяг вимог позивача, з метою забезпечення збалансованості інтересів сторін, приходить до висновку про обґрунтованість наведених у ній доводів, оскільки вбачаються достатні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення може ускладнити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду, а відтак суд прийшов до висновку, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову підлягає задоволенню і вважає за необхідне застосувати такий вид забезпечення позову як накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .

Оскільки накладення арешту на нерухоме майно не спричиняє жодних матеріальних збитків відповідачам, суд не вимагає від заявника забезпечення збитків відповідачам, які можуть бути спричинені забороною, належного відповідачам нерухомого майна.

Керуючись ст.ст. 149-154, 260, 353 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі №932/2504/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Тараненко Руслан Володимирович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зєнікова Марина Сергіївна, Сьома дніпровська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору – купівлі продажу - задовольнити.

Накласти арешт на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта 1902369712101), загальною площею 70 кв.м., яка на праві власності належить ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований та проживає за адресою: квартирі АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 06 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зєніковою Мариною Сергіївною та зареєстрованого за реєстраційним №1394, до виконання рішення суду.

Ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Примірник ухвали про забезпечення позову залежно від виду вжитих заходів одночасно з направленням заявнику направляється судом для негайного виконання всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також відповідним державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.

Строк пред`явлення ухвали до виконання три роки.

Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в п`ятнадцятиденний строк з дня проголошення ухвали апеляційної скарги. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи

Суддя Ю.Г. Сліщенко