Рішення № 87989117, 03.03.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2020 року м. Київ № 640/7223/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Державної фіскальної служби у Київській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішеньвстановив:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, у якому просив суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області:

- від 23 травня 2018 року №6676749-101613-1013 про нарахування позивачу грошового зобов`язання з земельного податку за податковий період 2018 рік у сумі 22,24 грн.;

- від 23 травня 2018 року №66767550-101613-1013 про нарахування позивачу грошового зобов`язання з земельного податку за податковий період 2018 рік у сумі 26483,97 грн;

- від 23 травня 2018 року №6676751-101613-1013 про нарахування позивачу грошового зобов`язання з земельного податку за податковий період 2018 рік у сумі 31811,87 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у відповідача були відсутні підстави для нарахування позивачу земельного податку, у зв`язку з тим, що не проведено нормативної грошової оцінки території селища, де розташована земельна ділянка, належна позивачу, а обов`язок зі сплати земельного податку із застосуванням ставок земельного податку, затверджених рішенням Козинської селищної ради від 10 листопада 2017 року №6, виникає у платників податків лише з 01 січня 2019 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що при визначенні розміру плати з земельного податку відповідач діяв у порядок, спосіб та в межах наданих йому повноважень відповідно до вимог чинного законодавства України.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 на підставі договорів дарування набув у власність земельні ділянки:

- площею 1,1959 га, договір дарування від 14 серпня 2008 року, реєстраційний номер 5563, кадастровий номер земельної ділянки 3223155400:06:002:0003, державний акт серії ЯЖ 678171 від 28 серпня 2008 року;

- площею 1,1239 га договір дарування від 14 серпня 2008 року, реєстраційний номер 5558, кадастровий номер земельної ділянки 3223155400:06:002:0004, державний акт серії ЯЖ 678170 від 28 серпня 2008 року.

На адресу позивача від ДПІ в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області поштою надійшли податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області:

- від 23 травня 2018 року № 6676749-101613-1013 про нарахування грошового зобов`язання з земельного податку за податковий період 2018 рік у сумі 22,24 гривень;

- від 23 травня 2018 року № 6676750-101613-1013 про нарахування мені грошового зобов`язання з земельного податку за податковий період 2018 рік у сумі 26 483,97 гривень;

- від 23 травня 2018 року № 6676751-101613-1013 про нарахування мені грошового зобов`язання з земельного податку за податковий період 2018 рік у сумі 31 811, 87 гривень.

Вважаючи рішення контролюючого органу протиправними, оскільки податкове зобов`язання з земельного податку було нараховано позивачу з огляду на ставки земельного податку, які не можуть застосовуватися протягом поточного податкового періоду, а саме, ставки земельного податку на 2018 рік були затверджені рішенням Козинської селищної ради №6 від 10 листопада 2017 року, останній звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з підпунктом 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв).

У відповідності до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру (абзац 1 пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктом 270.1.1 пунктом 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до вимог пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є:

- нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;

- площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Згідно з рішенням сесії Козинської селищної ради від 10 листопада 2017 року №6 встановлено плату за землю за земельні ділянки, що розташовані в адміністративно-територіальному підпорядкуванні Козинської селищної ради.

Так, у додатку №1 до рішення сесії Козинської селищної ради від 10 листопада 2017 року №6 зазначено, що ставка земельного податку за земельні ділянки за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) становить 5 відсотків нормативної грошової оцінки та за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження) - 1% нормативної грошової оцінки (Додаток №1).

Згідно з пунктом 4 рішення Козинської селищної ради набирає чинності з 01 січня 2018 року та діє до 31 грудня 2018 року.

Відповідно пунктів 33.1, 33.3 статті 33 Податкового кодексу України податковим періодом визнається встановлений цим Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів. Базовий податковий (звітний) період - період, за який платник податків зобов`язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених цим Кодексом, коли контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму податкового зобов`язання платника податку (пункти 33.1, 33.3 статті 33 Податкового кодексу України).

Тобто, податковий період - це певний строк, протягом якого у платника податку виникає податковий обов`язок у зв`язку з наявністю об`єкта оподаткування та визначається база оподаткування. Функціональне навантаження податкового періоду як обов`язкового елементу податку (підпункт 7.1.6 пункт 7.1 статті 7 Податкового кодексу України) полягає в забезпеченні, з одного боку, періодичності надходження податку (збору) в бюджет, а з другого - дотримання принципу одноразовості оподаткування, відповідно до якого об`єкт оподаткування протягом встановленого податкового періоду може обкладатися податком (збором) тільки один раз. З точки зору на податковий обов`язок як на правову категорію, існування якої визначено юридичним складом, податковий період є додатковим юридичним фактом до факту поширення на особу визначеного законом статусу платника певного податку (збору) та факту наявності у особи об`єкта оподаткування.

Статтею 4 Податкового кодексу України встановлено основні засади податкового законодавства України.

Згідно з підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності.

Цей принцип законодавцем закріплено в двох аспектах: перший - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки; другий - податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

У відповідності до підпунктів 8.1, 8.3 статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно з підпунктами 10.1, 10.2 статті 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить податок на майно, який в силу статті 265 Податкового кодексу України складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю. Місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Підпунктами 12.3.1, 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

При цьому, в силу підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

В той же час, пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 07 грудня 2017 року №2245-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» встановлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Тобто, законодавець на 2018 рік не передбачив залежності нарахування податку від факту прийняття відповідною радою рішення про встановлення місцевих податків.

Відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Ставки земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, передбачені пунктом 274.1 статті 274 Податкового кодексу України, та встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Ставки земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено, визначені статтею 277 Податкового кодексу України.

Згідно пункту 277.1 вказаної статті, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, ставка податку за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів, встановлюється у розмірі не більше 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Тобто, база оподаткування земельним податком за правилами статті 271 Податкового кодексу України, залежить від проведення або не проведення нормативно-грошової оцінки землі, що має вплив на визначення розміру ставки та правила обчислення податку за правилами статті 274 або за статтею 277 Податкового кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач звертався до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з метою отримання інформації щодо нормативно-грошової оцінки земельних ділянок.

Головне управління Держгеокадастру у Київській області листом від 15 березня 2018 року №312979 Головному управлінню Державної фіскальної служби у Київській області надало інформацію про проведення (чи не проведення) нормативно-грошової оцінки, надало розрахунки по відповідним земельним ділянкам, серед яких наявні і земельні ділянки, які належать позивачу - ОСОБА_1 .

Саме на підставі вищезазначених даних та з урахуванням норми пункту 277.1 статті 277 Податкового кодексу України контролюючим органом винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

В той же час, слід звернути увагу, що Податковим кодексом України не передбачено сплату земельного податку з фізичних осіб за земельні ділянки, розташовані в межах населених пунктів, нормативна грошова оцінка яких не проведена.

Відповідно до пункту 286.5 статті 285 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

З контексту наведених правових норм можна дійти висновку, що нарахування фізичним особам сум земельного податку проводиться контролюючим органом на підставі даних державного земельного кадастру та з використанням нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначеної у встановленому порядку.

Статтями 1, 18 Закону України від 11 грудня 2003 року №1378-IV «Про оцінку земель» (надалі Закон №1378-IV) установлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, проводиться незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України «Про землеустрій». За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація.

Відповідно до статей 15, 20, 23 Закону №1378-IV «Про оцінку земель» підставою для проведення оцінки земель, у тому числі нормативної грошової оцінки земельних ділянок, є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Виготовлена технічна документація нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

За результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), відповідно до пункту 1 Положення про зазначений орган, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15.

Згідно з пунктом 21 Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року №213, дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви.

Таким чином, належним джерелом даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки є саме витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, який виданий територіальним органом Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки, або в силу норми статті 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр», - відомості з Державного земельного кадастру про нормативну грошову оцінку станом на відповідну дату. При цьому, безпосередньо контролюючий орган не наділений повноваженнями на встановлення та зміну нормативної грошової оцінки земельних ділянок самостійно (в тому числі окремих її складових).

Відповідачем не подано суду витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірних земельних ділянок, належних позивачу, та/або офіційні відомості про вказані земельні ділянки з Державного земельного кадастру, на підставі яких контролюючий орган має обчислювати суму грошового зобов`язання позивача по земельному податку за 2018 рік, а тому податковим органом не було доведено правильність нарахування суми грошового зобов`язання із земельного податку згідно оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини першої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно частини другої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними, в силу частини першої статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно частини першої статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже, наведений контролюючим органом розрахунок містить складові, правильність визначення яких не підтверджена жодними належними, достатніми і достовірними доказами, а тому можливо дійти висновку, що розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб на 2018 рік здійснено відповідачем за відсутності відомостей, обов`язкова наявність яких обумовлена нормами Податкового кодексу України, що має своїм наслідком визнання протиправними та скасування оспорюваних у даній справі податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не виконав покладеного на нього обов`язку.

Враховуючи вищенаведене суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області:

- від 23 травня 2018 року №6676749-101613-1013 про нарахування грошового зобов`язання з земельного податку за податковий період 2018 рік у сумі 22,24 грн.;

- від 23 травня 2018 року №66767550-101613-1013 про нарахування грошового зобов`язання з земельного податку за податковий період 2018 рік у сумі 26483,97 грн;

- від 23 травня 2018 року №6676751-101613-1013 про нарахування грошового зобов`язання з земельного податку за податковий період 2018 рік у сумі 31811,87 грн.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (03151, м. Київ, вулиця Народного Ополчення, 5а, код ЄДРПОУ 39393260) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 768,40 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко