Рішення № 87989048, 04.03.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2020 року місто Київ №640/20633/19

секретарі судового засідання Артеменко В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до третя особаДержавної міграційної служби України Управління карного розшуку Головного управління Національної поліції у місті Києві в особі Головного управління Національної поліції у місті Києвіпро визнання протиправним та скасування рішення від 16.09.2019, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа - Управління карного розшуку Головного управління Національної поліції у місті Києві в особі Головного управління Національної поліції у місті Києві, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про заборону громадянину Грузії ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Руставі (Грузія), чоловічої статі, місце проживання не встановлено, в`їзду в Україну строком на три роки, прийнятого Державною міграційною службою України 16.09.2019.

Позивачем при обґрунтуванні позовних вимог вказано на те, що рішення Державної міграційної служби України від 16.09.2019 про заборону в`їзду в Україну є протиправним та таким, що порушує права і свободи позивача. Так, позивачем наголошено, що відповідно до інформації, наданої у відповідях на адвокатські запити, адресовані до Служби безпеки України, Національної поліції України, Генеральної прокуратури України позивач до кримінальної відповідальності не притягувався, не є учасником яких-небудь кримінальних проваджень, повідомлення про підозру йому не здійснювалось. Також, вказано на те, що інформація про повідомлення позивачем неправдивих даних для отримання документу, що посвідчує право на проживання в Україні, відсутня, документи позивача відповідають установленому зразку і не є підробленими, невиконаних зобов`язань в розрізі можливості застосування заборони на в`їзд в Україну з цього приводу позивач не має; правила перетинання державного кордону позивач не порушував, так само не намагався здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу; підстав для того, аби стверджувати, що позивач може загрожувати національній безпеці або громадському порядку немає, оскільки відсутні відповідні об`єктивні дані, на яких-небудь спеціалізованих обліках позивач не перебуває.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2019, прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/20633/19, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі та запропоновано відповідачу у встановлений судом строк надати відзив на позовну заяву.

Від представника Державної міграційної служби України 29.11.2019 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідачем заперечено проти задоволення позовних вимог, оскільки при прийнятті оскаржуваного рішення від 16.09.2019 про заборону в`їзду в Україну, Державна міграційна служба України діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Так, на підставі листа Управління карного розшуку Головного управління Національної поліції у місті Києві від 21.08.2019 №5557/125/14/13/01-2019, відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про імміграцію», 16.09.2019 прийнято рішення про заборону позивачу в`їзду на територію України строком на 3 роки. Відповідачем наголошено, що станом на момент прийняття рішення про заборону позивачу в`їзду на територію України строком на 3 роки, останній проживав в Україні не на законних підставах. Також, відповідачем вказано на те, що рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області від 29.01.2015 №3/1-224/4 «Про скасування дозволу на імміграцію в Україну» скасовано дозвіл, виданий 20.11.2013 позивачу на підставі пункту 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» та надалі, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14.11.2019 у справі №200/9638/19-а відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну від 29.01.2015 №3/1-224/4 та зобов`язання поновити посвідку на постійне проживання серії від 04.12.2013 НОМЕР_1 .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2019 у справі №640/20633/19, залучено в якості третьої особи - Управління карного розшуку Головного управління Національної поліції у місті Києві в особі Головного управління Національної поліції у місті Києві та запропоновано третій особі у строк до 15.01.2020 надати суду пояснення разом із матеріалами з приводу спірних правовідносин.

Від третьої особи - Головного управління Національної поліції у місті Києві через канцелярію суду 11.02.2020 надійшли пояснення разом з клопотанням про поновлення процесуального строку для подання пояснень третьої особи, оскільки позовна заява ОСОБА_1 з додатками та копією ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва віл 18.12.2019 у справі №640/20633/19 надійшла до Головного управління Національної поліції у місті Києві 14.01.2020, з огляду на що, третьою особою не було надано у визначені судом строки пояснення з приводу спірних правовідносин.

Разом з тим, для повного та всебічного дослідження обставин справи, судом приймаються до уваги пояснення третьої особи - Головного управління Національної поліції у місті Києві. Відповідно до вказаних пояснень, Головне управління Національної поліції у місті Києві вважає, що рішення Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України від 16.09.2019 відносно позивача прийняте на законних підставах. Так, третьою особою наголошено на тому, що Департаментом у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України ураховуючи, що перебування позивача на території України може призвести до дестабілізації криміногенної обстановки в Україні, що суперечить інтересам охорони громадського порядку, охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні, керуючись абзацом другим та третім частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» було прийнято оскаржуване рішення від 16.09.2019, яким заборонено громадянину Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в`їзд в Україну строком на три роки.

Також, третьою особою вказано на те, що Управлінням карного розшуку Головного управління Національної поліції у місті Києві було направлено подання до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 25.09.2019 №6276/125/14/13/08-2019 з проханням прийняти рішення про примусове повернення громадянина Грузії ОСОБА_1 до Грузії, оскільки його дії загрожують громадському порядку, здоров`ю, захисту прав та законних інтересів громадян та інших осіб, які проживають на території України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та пояснення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Департаментом у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України 16.09.2019 прийнято рішення про заборону в`їзду в Україну на підставі положень абзаців другого та третього частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» про заборону громадянину Грузії ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Руставі (Грузія), чоловічої статі, місце проживання не встановлено, в`їзду в Україну строком на три роки.

Як зазначено в позовній заяві, вказане рішення до відома ОСОБА_1 доведено не було, про вказане рішення позивачу та його представнику стало відомо 21.10.2019 після отримання простим поштовим відправленням відповіді Державної міграційної служби України від 18.10.2019 №8-8136/2-19 на адвокатський запит від 09.10.2019 за №10/02-18-зЗ стосовно наявності рішення про заборону в`їзду в Україну позивачу.

Позивачем зазначено, з листа Державної міграційної служби України від 18.10.2019 року №8-8136/2-19 вбачається, що оскаржуване рішення про заборону в`їзду в Україну від 18.09.2019 прийняте на підставі подання Управління карного розшуку Головного управління Національної поліції в місті Києві від 21.08.2019 №5557/125/14/13/01-2019.

Так, відповідно до змісту оскаржуваного рішення Головне управління Національної поліції в місті Києві володіє інформацією про можливі візити до України громадянина Грузії ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є лідером організованої злочинної групи, сфера діяльності якої - квартирні крадіжки та розбійні напади. Згідно з наявними обліками, позивач належить до категорії осіб «злодій у законі» та планує прибути на територію України з метою перерозподілу сфер кримінального впливу та поширення «злодійських» традицій. Також, відповідно до вказаного рішення позивач є суспільно небезпечною особою, впливає на криміногенні процеси у злочинному середовищі регіону тощо, перебування позивача на території України може призвести до дестабілізації криміногенної обстановки в Україні, що суперечить інтересам охорони громадського порядку, здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.

В свою чергу позивачем зазначено, що ОСОБА_1 , постійно проживає на території України з березня 2013 року. Позивач на території України 09.08.2013 уклав шлюб із громадянкою Грузії ОСОБА_3 , який був зареєстрований Донецьким міським відділом держаної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області. Надалі, 04.12.2013 позивач був документований посвідкою на постійне проживання в Україні із зареєстрованим місцем проживання по АДРЕСА_1 .

Позивачем наголошено на тому, що відповідно до інформації, наданої у відповідях на адвокатські запити, адресовані до Служби безпеки України, Національної поліції України, Генеральної прокуратури України позивач до кримінальної відповідальності не притягувався, не є учасником кримінальних проваджень, повідомлення про підозру йому не здійснювалось. Інформація про повідомлення позивачем неправдивих даних для отримання документу, що посвідчує право на проживання в Україні, відсутня, документи позивача відповідають установленому зразку і не є підробленими. Невиконаних зобов`язань в розрізі можливості застосування заборони на в`їзд в Україну з цього приводу позивач не має. Правила перетинання державного кордону позивач не порушував, так само не намагався здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу. Підстав для того, аби стверджувати, що позивач може загрожувати національній безпеці або громадському порядку немає, оскільки відсутні відповідні об`єктивні дані, на яких-небудь спеціалізованих обліках позивач не перебуває.

ОСОБА_1 не погоджуючись з рішення Державної міграційної служби України від 16.09.2019 про заборону в`їзду в Україні, звернувся до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №360 (далі - Положення №360) Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Згідно з пунктом 2 Положення №360, Державна міграційна служба України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.

Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

- якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду - виїзду.

Рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Вказаний вище перелік підстав для заборони в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи), перебування яких на території України не дозволяється, визначає Інструкція «Про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства», затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 №1235 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 11.01.2014 за №25/24802 (далі - Інструкція №1235).

Відповідно до пункту 3 Інструкції №1235, рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відповідно до пункту 4 Інструкції №1235, рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами, зокрема, за ініціативою підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.

Відповідно до пункту 5 Інструкції №1235, після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в`їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу: а) громадянство (підданство); б) прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею); в) дата народження (день, місяць, рік); г) стать; ґ) місце проживання; д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий; е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в`їзду в Україну;; є) запропонований строк заборони в`їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов`язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).

Відповідно до пункту 6 Інструкції №1235, рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в`їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII, основними повноваженнями поліції, відповідно до покладених на неї завдань зокрема, є: здійснення превентивної та профілактичної діяльності, спрямованої на запобігання вчиненню правопорушень; вжиття заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення; вжиття заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях.

Як зазначено відповідачем, до Державної міграційної служби України надійшло подання Управління карного розшуку Головного управління Національної поліції у місті Києві від 21.08.2019 №5557/125/14/13/01-2019 про прийняття рішення щодо заборони позивачу в`їзду в Україну строком на 5 років, оформлене відповідно до пункту 5 Інструкції №1235.

Державною міграційною службою України 23.08.2019 надіслано листа до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області для перевірки чинності дозволу на імміграцію в Україну, на підставі якого громадянина Грузії ОСОБА_1 було документовано посвідкою на постійне проживання в Україні.

Державною міграційною службою України 29.08.2019 отримано інформацію від Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області стосовно позивача, в якій повідомляється, що 20.11.2013 позивач отримав дозвіл на імміграцію в Україну, відповідно до пункту 6 частин другої статті 4 Закону України «Про імміграцію», та 04.12.2013 документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 з безстроковим терміном дії.

Відповідачем зазначено, що до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області 26.01.2015 надійшов лист Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України №8.1/412-15, яким надіслано подання Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивача, у вказаному поданні міститься інформація, яка свідчить, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України.

Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області від 29.01.2015 №3/1-224/4 «Про скасування дозволу на імміграцію в Україну» скасовано дозвіл, виданий 20.11.2013 позивачу на підставі пункту 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Так, відповідачем зазначено, що станом на 16.09.2019, момент прийняття оскаржуваного рішення про заборону позивачу в`їзду на територію України строком на 3 роки, останній проживав в Україні не на законних підставах.

Також, відповідачем вказано на те, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14.11.2019 у справі №200/9638/19-а відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну від 29.01.2015 №3/1-224/4 та зобов`язання поновити посвідку на постійне проживання серії від 04.12.2013 НОМЕР_1 .

В свою чергу позивачем наголошено на тому, що він майже безперервно і на законних підставах проживає на території України з березня 2013 року, зареєстрував шлюб на території України та є власником посвідчення водія виданого 02.10.2016 за №ВХТ 510321, що додатково підтверджує факт законності отримання документів на право проживання в Україні, оскільки, згідно з пунктом 23 Положення про порядок видачі посвідчення водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 №340, посвідчення водія видається особисто під розписку після пред`явлення паспорта або іншого документа, що його замінює.

Також, позивачем вказано на те, що жодного разу він не був примусово видворений за межі території України.

Так, позивачем зазначено, що відносно ОСОБА_1 Дніпровським районним судом міста Києва було прийнято постанову від 25.07.2014 у справі №755/19741/14-а, якою позивача було примусово видворено за межі України, а також затримано і поміщено до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області. Вказане судове рішення було мотивоване тим, що у ОСОБА_1 , були відсутні документи, які посвідчують законність підстав для перебування в Україні.

Постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 25.07.2014 у справі №755/19741/14-а було оскаржене в апеляційному і касаційному порядку. Як зазначено позивачем, судам апеляційної і касаційної інстанції були надані документи, які посвідчують законність підстав для перебування ОСОБА_1 на території України, зокрема посвідка на постійне проживання.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.11.2014 у справі №К/800/47187/14 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні касаційної скарги, мотивувавши своє рішення тим, що поданих документів недостатньо для встановлення факту законності перебування ОСОБА_1 на території України. Суд послався на те, що легальність та правомірність отримання посвідки має посвідчуватись ще й іншими документами, а саме заявами зацікавленої особами, рішеннями уповноваженого органу тощо.

Позивачем вказано на те, що рішення судів щодо примусового видворення ОСОБА_1 з території України не ґрунтувались на тому, що позивач становить небезпеку для суспільного порядку, а ґрунтувались на тому, що позивач не мав достатнього обсягу документів для встановлення достовірності отриманої ним посвідки на постійне проживання в Україні. В подальшому ОСОБА_1 був звільнений з Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України Державної міграційної служби України, оскільки адміністрації Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в України Державної міграційної служби Ураїни, було надано довідку на постійне проживання. Постанову про примусове видворення ОСОБА_1 , прийняту Дніпровським районним судом міста Києва від 25.07.2014 у справі №755/19741/14-а, виконано не було.

Позивачем наголошено на тому, що чинне законодавства України не встановлює будь-яких санкцій чи обмежень при повторному прибутті в Україну для осіб, які самостійно виїхали за межі України після ухвалення рішення про їх примусове видворення за межі країни.

Надалі, відносно ОСОБА_1 06.04.2017 Службою безпеки України було прийнято рішення про заборону в`їзду в Україну, про вказане рішення ОСОБА_1 дізнався під час самостійного перетину державного кордону України 27.05.2018.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі від 24.01.2019 №826/3099/18, визнано протиправним та скасовано доручення Служби безпеки України від 06.04.2017 за №14/3/3-8696 щодо заборони в`їзду в Україну громадянину Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном на п`ять років; визнано протиправною та скасовано постанову Служби безпеки України від 06.04.2017 про заборону в`їзду в Україну громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном на п`ять років.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2019 у справі №826/3099/18 рішення у справі залишено без змін. Рішення про скасування заборони в`їзду в Україну ОСОБА_1 набрало законної сили.

Також, Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області 25.09.2019 на підставі подання Управління карного розшуку Головного управління національної поліції у місті Києва від 25.09.2019, було прийняте рішення про примусове повернення до країни походження громадянина Грузії ОСОБА_1 .

Вказаним рішенням було примусово повернуто до країни походження громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (позивача), зобов`язано його покинути територію України у термін до 29.09.2019.

Не погоджуючись із вказаним рішенням позивач оскаржив його до Дніпровського районного суду міста Києва.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09.10.2019 у справі №755/15519/19 позов ОСОБА_1 було задоволено повністю, рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 25.09.2019 про примусове повернення до країни походження громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було визнано протиправним та скасовано.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09.10.2019 у справі №755/15519/19 набрало законної сили 21.10.2019. Доказів оскарження вказаного рішення суду суб`єктом владних повноважень до суду апеляційної інстанції не надано та, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, станом на момент судового розгляду даної адміністративної справи, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09.10.2019 у справі №755/15519/19 не оскаржено суб`єктом владних до суду апеляційної інстанції.

Позивачем наголошено на тому, що як вбачається з рішення від 25.09.2019 про примусове повернення до країни походження громадянина Грузії ОСОБА_1 , підставами для його прийняття слугували ті ж самі підстави, як і для прийняття рішення Державної міграційної служби України від 16.09.2019 про заборону в`їзду позивачу в Україну, а саме те, що позивач є суспільно небезпечною особою, займається протиправною діяльністю, поширює і розвиває злочинні традиції, намагається впливати на криміногенні процеси у злочинному середовищі тощо.

Також, позивачем зазначено, що наведені в оскаржуваному рішення Державної міграційної служби України від 16.09.2019 про заборону в`їзду позивачу в Україну посилання на те, що є наявною інформація про можливі візити позивача в Україну і про те, що позивач планує прибути в Україну, спростовуються наданими позивачем доказами, оскільки із їх змісту випливає, що протягом тривалого часу і навіть станом на дату прийняття оскаржуваного рішення позивач перебував на території України.

Зокрема, позивачем наголошено на тому, що місце проживання позивача було встановлене Державною міграційною службою України під час оформлення рішення від 25.09.2019 про його примусове повернення до країни походження, відтак посилання в оскаржуваному рішенні про заборону позивачу в`їзду в Україну від 16.09.2019 на те, що місце проживання ОСОБА_1 не встановлене, дійсності відповідати не може.

Слід зазначити, що відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Дослідивши рішення Державної міграційної служби України від 16.09.2019 про заборону в`їзду в Україну громадянину Грузії ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) строком на три роки, прийняте на підставі подання Управління карного розшуку Головного управління Національної поліції у місті Києві від 21.08.2019 №5557/125/14/13/01-2019 та рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 25.09.2019 про примусове повернення до країни походження громадянина Грузії ОСОБА_1 , прийняте на підставі подання Управління карного розшуку Головного управління національної поліції у місті Києва від 25.09.2019, судом встановлено, що для прийняття вказаних рішень слугували однакові підстави. Зокрема, вказано на те, що позивач є суспільно небезпечною особою, займається протиправною діяльністю, координує і узгоджує свої дії з лідерами криміногенного середовища так званими "злодіями в законі", намагається впливати на криміногенні процеси у злочинному середовищі, поширює і розвиває злочинні традиції, має намір дестабілізувати ситуації на території міста Києва та Київської області тощо.

Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2019 та від 18.12.2019 у справі №640/20633/19, судом витребувано від відповідача та третьої особи докази на підтвердження правомірності оскаржуваного рішення від 16.09.2019.

Разом з тим, наразі відповідачем та третьою особою не наведено достатніх підстав та не надано належних доказів для підтвердження правомірності прийняття оскаржуваного рішення Державної міграційної служби України від 16.09.2019, яким заборонено громадянину Грузії ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Руставі (Грузія), в`їзд в Україну строком на три роки, яке прийняте на підставі подання Управління карного розшуку Головного управління Національної поліції у місті Києві від 21.08.2019 №5557/125/14/13/01-2019. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 притягувався до кримінальної відповідальності або є учасником кримінальних проваджень.

Крім того, суд звертає увагу на те, що надані Головним управлінням Національної поліції у місті Києві разом з поясненнями від 11.02.2020 докази, є нечитабельними.

Суд звертає увагу на те, що матеріали справи місять відповіді на адвокатські запити, надані Головним слідчим управлінням Служби безпеки України від 05.09.2017 №6-л-1580/2, Департаментом інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України від 06.09.2017 №319аз/27/02/6-2017, Генеральною прокуратурою України від 04.09.2017 №27/1-248вих.17, відповідно до яких, позивач до кримінальної відповідальності не притягувався, не є учасником кримінальних проваджень, повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень громадянину Грузії ОСОБА_1 не здійснювалось.

Відтак, суд наголошує, що обставини, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення від 16.09.2019, фактично були досліджені Дніпровським районним судом міста Києва в адміністративній справі №755/15519/19. Відповідачем та третьою особою не надано суду нових доказів, які були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Враховуючи наведені вище обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про заборону громадянину Грузії ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Руставі (Грузія), чоловічої статі, місце проживання не встановлено, в`їзду в Україну строком на три роки, прийнятого Державною міграційною службою України 16.09.2019, підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про заборону в`їзду в Україну від 16.09.2019, прийняте Департаментом у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України 16.09.2019, яким заборонено громадянину Грузії ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Руставі (Грузія), в`їзд в Україну строком на три роки.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 36591201).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.